Рішення № 10777405, 03.08.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03.08.10 р.                     Справа № 43/119                               

Господарський суд Донецької області у складі судді І.В. Зубченко

При секретарі судового засідання (помічнику судді) Максимовій В.В.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Дочірнього підприємства “ІЛЛІЧ-АГРО ДОНБАС” Відкритого акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча”, м. Маріуполь

до відповідача: Приватного підприємства “АРТ-ПЛАНЕТА”, м. Маріуполь

про стягнення заборгованості за надані послуги у сумі 26697,92грн., відшкодування відсотків за користування чужими грошовими коштами з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочки у сумі 2203,01грн.

Представники сторін:

від позивача: Красников А.П. за дов. №1 від 01.01.2010р.

від відповідача: представник не з’явився

В судовому засіданні брали участь:

Суд перебував у нарадчій кімнаті 03.08.2010р. з 11:05 год. до 11:10год.

СУТЬ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство “ІЛЛІЧ-АГРО ДОНБАС” Відкритого акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча”, м. Маріуполь, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Приватного підприємства “АРТ-ПЛАНЕТА”, м. Маріуполь про стягнення заборгованості за поставлений товар у сумі 109235,04грн., відшкодування відсотків за користування чужими грошовими коштами з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочки у сумі 4720,66грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на копії: договору №2158 від 19.12.2008р., додаткової угоди №1 до договору №2158 від 19.12.2008р., рахунку-фактури №АД-22128-02 від 22.12.2008р. у сумі 5120000грн., видаткової накладної №АД-31128-06 від 31.12.2008р. у сумі 692044,82грн., №АД-1609-02 від 16.01.2009р., довіреності №38 від 24.12.2008р., №40 від 05.01.2009р., рахунків №5 від 31.01.2009р. у сумі 4180грн., №4 від 09.02.2009р. у сумі 1648,74грн., рахунку-фактури №30019-0001 від 30.01.2009р. у сумі 20868,99грн., реєстру по відвантаженню соняшника з агроцеху №19 ДП „Ілліч-АгроДонбас” в ПП „Арт-Планета”, довідки-розрахунок за послуги з відправки соняшника на ТОВ „Укрпродагро” для „Арт-Планета” по агроцеху №10 ДП „Ілліч-Агро Донбас”, реєстру шляхових листів на відправку соняшника на ТОВ „Укрпродагро” Агроцех №10 для „Арт-Планета”, довідку-розрахунок на оплату простою при перевозі соняшника на ТОВ „Укпродагро” для „Арт-Планета”, актів звірки взаємних розрахунків станом на 30.11.2009р., 01.12.2009р., претензій №120Д/465 від 19.03.2010р., №1200/478 від 19.03.2010р., №120Д/478-1 від 19.03.2010р. Як на правові підстави позову – посилається на ст.ст.526, 527, 530, 536, 610, 692, 916 Цивільного кодексу України.

Також у позові та клопотанні №120Д/827-1 від 21.04.2010р. позивач просить суд об’єднати позовну заяву з позовною заявою про стягнення грошових коштів за поставлений товар за договором купівлі-продажу №2159 від 19.12.2008р.

Відповідно до ч.2 ст.58 Господарського процесуального кодексу України суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

Тобто, за змістом наведеної норми процесуального права, таке об’єднання можливо за наявності наступних умов: справи знаходяться в провадженні одного судді, позовні вимоги є однорідними, позови пред’явлені тим самим позивачем до того самого відповідача.

Однорідними вимогами слід вважати такі, що одночасно: являють собою однаковий спосіб захисту права (наприклад, про визнання недійсним правочину, про виконання обов'язку в натурі тощо); мають ті самі (з одного договору) чи однорідні (з різних, але аналогічних договорів) підстави виникнення.

Як встановлено судом, заборгованість, яка є предметом спору у справі №43/119 виникли не лише на підставі договору №2158 від 19.12.2008р. (який дійсно подібний до договору №2159 від 19.12.2008р., за яким вникла заборгованість, яка є предметом спору у справі №43/118), а також на підставі додаткової угоди №1 від 08.01.2009р. до договору №2158 від 19.12.2008р., якою регулюються договірні відносини стосовно надання продавцем покупцю транспортних послуг, які приймаються та оплачуються в порядку, який відрізняється від порядку прийняття та оплати поставленого товару за вказаними договорами.

Таким чином, враховуючи неоднорідність підстав виникнення сум заборгованості, які є предметом спору у справах №43/118 та №43/119, вказані справи не підлягають об’єднанню в одне провадження в порядку ст.58 ГПК України.

03.08.2010р. позивач звернувся до суду з клопотанням №120Д/43/119-4, в якому просить суд долучити до матеріалів справи додаткові документи на які він посилається в обґрунтуванні своїх позовних вимог; клопотанням №120Д/43/119-3 про приєднання до матеріалів справи копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 28.07.2010р. про зміну назви позивача; клопотанням №120Д/43/119-2 про зменшення позовних вимог, в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги у сумі 26697,92грн., відшкодувати відсотки за користування чужими грошовими коштами з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочки у сумі 2203,01грн.

Зокрема, клопотання про зменшення розміру позовних вимог мотивовано тим, що станом на 29.01.2009р. заборгованість з оплати поставленого товару зерно – насіння соняшника складає 252537,12грн.; 03.02.2009р. відповідачем було перераховано 100000грн. за двома платіжними дорученнями №№ 13, 14 від 02.02.2008р. по 500000грн.; в платіжних дорученнях було вказано оплата за пшеницю та соняшник, тому в рахунок заборгованості за соняшник з цієї суми зараховано 252537,12грн., як наслідок заборгованість за поставлений товар зерно – насіння соняшника відсутня.

Відповідно до ч.2 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

З огляду на викладене клопотання позивача приймається судом і справа розглядається з урахуванням остаточно зменшеного розміру позовних вимог.

Також судом прийнято клопотання про зміну організаційно–правової форми позивача з Дочірнього підприємства “ІЛЛІЧ-АГРО ДОНБАС” Відкритого акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” на Дочірнього підприємства “ІЛЛІЧ-АГРО ДОНБАС” Публічного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” і зміна у назві позивача врахована.

Відповідач право на подання відзиву відповідач не використав і його представники в судове засідання не з’явилися. Причин нез’явлення останній не пояснив та витребуваних господарським судом документів, необхідних для вирішення спору не надав, незважаючи на те, що, про час і місце слухання був належним чином повідомлений, що підтверджує штамп канцелярії суду на ухвалах від 04.06.2010р., 30.06.2010р., 22.07.2010р.

До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) №14/4-20/3715 від 13.07.2010р. відповідач – юридична особа Приватне підприємство “АРТ-ПЛАНЕТА” (ідентифікаційний код - 22030533) зареєстроване за адресою: 87535, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Ілліча, 143, на яку направлялись ухвали суду.

З огляду на викладене, зважаючи на достатність представлених позивачем документів, неповідомлення відповідачем поважних причин нез’явлення у судове засідання справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

При цьому, оскільки позивач звернувся з заявою саме про зменшення розміру позовних вимог, то суд вважає, що розгляд справи без участі представника відповідача не порушує засад рівності всіх учасників процесу перед законом і судом і змагальності в судочинстві.

В судовому засіданні представника позивача було ознайомлено з правами та обов’язками у відповідності із ст.22 ГПК України. Крім цього, представнику у судовому засіданні роз’яснено вимоги ст.81-1 ГПК України. Судом, відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

У відповідності до п.п.2, 3, 4 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст.42 ГПК України - правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Відповідно до ст.43 ГПК України - судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Ст.33 ГПК України зазначає - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

За приписами ст.43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення позивача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Між Дочірнім підприємством “ІЛЛІЧ-АГРО ДОНБАС” Відкритого акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” (продавець) та Приватним підприємством “АРТ-ПЛАНЕТА” (покупець) був укладений договір №2158, строком дії до 01.02.2009р.

За умова цього договору продавець зобов’язується передати покупцю зерно олійних культур – насіння соняшника, а покупець зобов’язується прийняти товар та оплатити його на умовах договору (пункт 1.1. договору). Загальна кількість товару, що поставляється за договором, складає 4000метричних тон (пункт 1.3. договору). Ціна на товар складає 1280грн. за 1 тону з урахуванням ПДВ (пункт 2.1. договору). Сума договору на момент укладання орієнтовно складає 5120000грн. з урахуванням ПДВ – 8533333,333грн. (пункт 2.2. договору). Розрахунок за продукцію, що поставляється здійснюється по 100% попередній оплаті в національній валюті України по безготівковому розрахунку, згідно виставленого рахунку (пункт 3.1. договору). Товар вважається поставленим та прийнятим за кількістю та якістю на підставі накладної продавця на відпуск товару (пункт 5.2. договору). Продавець надає покупцю: товарно-транспортні накладні, рахунок-фактуру, податкові накладні, витратно-прибуткову накладну, виписані на ім’я покупця з вказанням залікової ваги, найменування товару, його повної вартості та точної суми ПДВ (пункт 5.3. договору). При кожному відвантаженні товару покупець надає продавцю довіреність на отримання товару (пункт 5.4. договору).

Пунктом 8.3. договору встановлено, що всі доповнення, поправки до договору набувають чинності тільки у разі їх виконання в письмовій формі та підписання обома сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, договір підписаний сторонами, без розбіжностей. На момент розгляду справи до матеріалів справи не надано а ні змін, ні доповнень щодо виконання умов договору.

Оскільки, між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то судом застосовані положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, який регулює правовідношення у господарській сфері.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать (абзац третій ч.1 ст.174 ГК України).

Суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору ( п.1 ст.193 ГК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом в силу приписів абзацу 2 п.1 ст.193 ГК України.

Частиною 2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інши правочини.

Як стверджує позивач, 08.01.2009р. між сторонами була підписана додаткова угода №1 до договору №2158 від 19.12.2008р.

Стаття 654 ЦК України містить вимогу про вчинення зміни або розірвання договору у такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Враховуючи вказівку ч.7 ст.179 ГК про укладення господарських договорів за правилами, встановленими ЦК України, а також те, що домовленість про зміну або припинення господарського договору теж має природу договору, така вимога ст.654 ЦК має враховуватись і додержуватись сторонами господарського договору.

Однак, наявна в матеріалах справи копія додаткової угоди №1 від 08.01.2009р. до договору №2158 від 19.12.2008р. не містить підпису уповноваженого представника ПП “АРТ-ПЛАНЕТА” та відбитку печатки цієї юридичної особи (а.с. 11), як наслідок суд доходить висновку, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо підписання цієї додаткової угоди, тому вона є неукладеною.

Звертаючись з позовом до суду, позивач обґрунтував свої позовні вимоги додатковою угодою №1 від 08.01.2009р. до договору №2158 від 19.12.2008р., рахунками №30019-0001 від 30.01.2009р. у сумі 20869грн. за простой автотранспорту агроцеху №11, №5 від 31.01.2009р. у сумі 4180.19грн. та №4 від 09.02.2009р. у сумі 1648,74грн., шляховими листами, товарно-транспортними накладними, актами звірки та наполягав на стягненні боргу у сумі 26697,92грн. за надані транспортні послуги.

Отже, причиною даного спору є питання про правомірність стягнення з відповідача боргу у цій сумі на підставі додаткової угоди №1 від 08.01.2009р. до договору №2158 від 19.12.2008р., яка як встановлено судом не була укладена між сторонами.

Слід також зазначити, що пункт 5.1. в редакції договору та цей же пункт в редакції, викладеній в представленій позивачем додатковій угоді суттєво різняться, а саме пункт 5.1. договору не містить умови про те, що у разі доставки товару транспортом продавця, покупець сплачує транспортні послуги, вартість яких визначається продавцем.

Крім того, в договорі відсутня умова, про те що у разі простою автотранспорту продавця під розвантаженням з вини покупця (приймальника) більш 1 години, покупець зобов’язується оплатити послуги за 1 годину простою автомобіля, згідно пункту 7.4. в редакції досліджуваної додаткової угоди.

Представлені позивачем шляхові листи, товарно-транспортні накладні та рахунки не містять в собі посилання ні на договір №2158 від 19.12.2008р., ні на додаткову угоду №1 від 08.01.2009р. до цього договору та підтверджують лише наявність між позивачем та відповідачем господарських відносин, не вказуючи підставу їх виникнення.

Стосовно наявних у матеріалах справи копій актів звірки взаємних розрахунків станом на 30.11.2009р., 01.12.2009р., то акт звірки є лише документом, який складається бухгалтеріями підприємств, та містить рух коштів чи матеріальних цінностей, визнання боргу представником будь-якої особи є його суб'єктивною думкою. Правову ж оцінку правовідносинам сторін та їх зобов'язанням надає суд за власним переконанням.

В матеріалах справи відсутні належні докази (наприклад, платіжні доручення з зазначенням прямого призначення платежу, підписані відповідачем акти наданих послуг) фактичного схвалення відповідачем додаткової угоди №1 від 08.01.2009р. до договору №2158 від 19.12.2008р., прийняття послуг за нею в обсягах та вартістю визначених позивачем.

Разом з тим, у матеріалах справи наявні копії рахунків, претензій, однак позивач ні у позовній заяві, ні в подальших своїх зверненнях до суду не змінював підставу позову та не посилався на ці документи, як підставу для стягнення заборгованості в порядку ч.2 ст.530 ЦК України.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України).

Згідно ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За таких обставин, враховуючи, що підставою для стягнення є заборгованість саме за додатковою угодою №1 від 08.01.2009р. до договору №2158 від 19.12.2008р., а факт її укладання не підтверджено належними доказами, то суд вважає недоведеною наявність заборгованості у відповідача за цією додатковою угодою, що тягне за собою відмову у позові в цій частині.

Також позивачем заявлено вимогу про відшкодування відсотків за користування чужими грошовими коштами з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочки у сумі 2203,01грн.

Як вбачається з представленого позивачем розрахунку пред’явлена до стягнення сума розраховується в наступному порядку та за формулою:

„Відповідно рахунку-фактури №АД-22128-02 на передплату соняшника, сплата всієї суми повинна була здійснена до 25.12.2008 року

Кількість днів прострочки сплати з 26.12.08 по 03.02.09 року - 40 днів.

Індекс інфляції: 102,9 % (за січень 2009 року, газета «Урядовий кур'єр» № 23 від 10.02.2009)

Сума відсотків - 252 537,12 грн. х 1,029 х (40 днів/365днів) х 3% = 854,34 грн.

Сума відсотків за користування чужими грошовими коштами з урахуванням індексу інфляції за поставлений, але не сплачений товар, складає 854,34грн.”

Такі ж порядок та формула застосовані позивачем при нарахуванні решти суми відсотків з урахуванням індексу інфляції.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, вказана норма визначає спеціальні правові наслідки прострочення виконання грошових зобов'язань. Таких наслідків є декілька. По-перше, боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення. По-друге, згадана норма передбачає можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання проценти річних.

Так, порядок проведення розрахунку інфляційних втрат затверджений листом Верховного Суду України від 03.04.97р. N62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", згідно якого розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.

Натомість, розрахунок 3 % річних здійснюється за формулою: сума санкції = С х 3 х Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.

Отже, проценти річних та інфляційні втрати, передбачені ч.2 ст.625 ЦК України, є самостійними формами цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та повинні нараховуватись окремо одна від одної за формулами вказаними вище.

Як встановлено судом, при нарахуванні суми у розмірі 2203,01грн. позивач не дотримувався нормативно встановленого порядку нарахування 3% річних та інфляційних втрат, внаслідок чого розрахунок заявленої суми не відповідає вимогам чинного законодавства України щодо порядку їх розрахунку, що тягне за собою відмову у позові в цій частині.

Згідно до приписів ст.49 ГПК України судові витрати, саме: витрати по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на позивача.

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись ст.129 Конституції України, ст.ст.174, 179, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.11, 530, 625, 654 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 4, 22, 32-34, 36, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Дочірнього підприємства “ІЛЛІЧ-АГРО ДОНБАС” Публічного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча”, м. Маріуполь до Приватного підприємства “АРТ-ПЛАНЕТА”, м. Маріуполь про стягнення заборгованості за надані послуги у сумі 26697,92грн., відшкодування відсотків за користування чужими грошовими коштами з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочки у сумі 2203,01грн. відмовити за недоведеністю.

Судові витрати покласти на позивача.

У судовому засіданні 03 серпня 2010р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя                               

Повний текст рішення за правилами

ст.85 ГПК України підписано 09.08.2010р.