Рішення № 10777254, 11.08.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.08.10 р.                     Справа № 9/132                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Марченко О.А.

при секретарі судового засідання Гутевич С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Ерлайт”, м.Донецьк

до відповідача Державного підприємства „Макіїввугілля”, м.Макіївка

про стягнення 950030грн.30коп.

В засіданні брали участь представники сторін:

від позивача: Васильєва К.О. – юрисконсульт (за довіреністю б/н від 01.03.2010р.);

від відповідача: Салацька І.В. – юрисконсульт (за довіреністю №08-81/115д від 01.06.2010р.); Головня Є.О. – помічник директора з правових питань (за довіреністю №08-81/07д від 04.01.2010р.)

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Ерлайт”, м.Донецьк, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, Державного підприємства „Макіїввугілля”, м.Макіївка, про стягнення заборгованості в розмірі 950030грн.30коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 798125грн.50коп., пені в розмірі 95065грн.80коп., 3% річних в розмірі 13912грн.14коп. та інфляційних витрат в розмірі 42926грн.86коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір постачання №6/09456 від 10.04.2009р., специфікацію №1 до наведеного договору, видаткові накладні №ЭР-000067 від 30.04.2009р., №ЭР-000091 від 05.06.2009р., №ЭР-000007 від 13.01.2010р., рахунки-фактури №ЭР-000091 від 30.04.2009р., №ЭР-000120 від 05.06.2009р., №ЭР-000002 від 13.01.2010р., довіреності №1362 від 30.04.2009р., №1769 від 05.06.2009р., №53 від 13.01.2010р., товарно-транспортні накладні №000067 від 30.04.2009р., №000067/1 від 30.04.2009р., №000091 від 05.06.2009р., №000007 від 13.01.2010р., листи №01-06/307л від 07.04.2009р., №01-06/316 від 09.04.2009р., №01-06/348 від 16.04.2009р., №01-06/360 від 22.04.2009р., №01-06/378 від 27.04.2009р., №01-06/505 від 27.05.2009р., банківські виписки від 14.09.2009р., 22.09.2009р., 06.10.2009р., 04.11.2009р., 18.02.2010р., 18.03.2010р.

Відповідач 10.08.2010р. надав відзив на позовну заяву №01-15/947 від 06.08.2010р., відповідно до якого останній визнає позов частково в сумі основного боргу – 798125грн.50коп. та просить суд відстрочити сплату суми основного боргу на шість місяців, зменшити розмір штрафних санкцій.

Розгляд справи судом відкладався на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов’язками відповідно до ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

10.04.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Ерлайт”, м.Донецьк та Державним підприємством „Макіїввугілля”, м.Макіївка укладений договір постачання №6/09456, відповідно з яким постачальник (позивач) зобов’язується передати у власність покупцеві (відповідачу) обумовлену цим договором продукцію: конвеєрну стрічку, а покупець зобов’язується прийняти дану продукцію та оплатити її (п.1.1 договору).

Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено договір поставки.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, між сторонами виникли господарські правовідносини щодо поставки товару за договором постачання №6/09456 від 10.04.2009р.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що термін поставки партії продукції складає 14 днів з моменту отримання письмової заявки від покупця та готовності продукції до відвантаження, на умовах ЕХW (ІНКОТЕРМС 2000) – склад ТОВ „Ерлайт” (м. Донецьк, вул. Купріна 327).

Наведені заявки, а саме листи №01-06/307л від 07.04.2009р., №01-06/316 від 09.04.2009р., №01-06/348 від 16.04.2009р., №01-06/360 від 22.04.2009р., №01-06/378 від 27.04.2009р., №01-06/505 від 27.05.2009р. наявні у матеріалах справи.

За твердженням позивача, на виконання умов договору, останнім на адресу відповідача була здійснена поставка товару на загальну суму 1508886грн.00коп., що підтверджується видатковими накладними №ЭР-000067 від 30.04.2009р., №ЭР-000091 від 05.06.2009р., №ЭР-000007 від 13.01.2010р. та товарно-транспортними накладними №000067 від 30.04.2009р., №000067/1 від 30.04.2009р., №000091 від 05.06.2009р., №000007 від 13.01.2010р., копії яких наявні в матеріалах справи.

Таким чином, суд вважає, що фактичне отримання відповідачем зазначеного товару підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача на вищезазначених видаткових накладних в графі „Получил(а)” та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей №1362 від 30.04.2009р., №1769 від 05.06.2009р., №53 від 13.01.2010р. (копії довіреностей наявні в матеріалах справи) та прийнята відповідачем без заперечень.

На сплату отриманого товару позивачем виставлені рахунки-фактури №ЭР-000091 від 30.04.2009р., №ЭР-000120 від 05.06.2009р., №ЭР-000002 від 13.01.2010р. (копії рахунків залучені до матеріалів справи).

Наразі у матеріалах справи відсутні докази направлення (виставлення) відповідачу наведених рахунків, проте п.3.4 договору передбачено, що постачальник надає покупцю, зокрема, рахунок-фактуру, як товаросупроводжувальний документ, у зв’язку з чим, суд вважає, що рахунки-фактури №ЭР-000091 від 30.04.2009р., №ЭР-000120 від 05.06.2009р., №ЭР-000002 від 13.01.2010р. надавались позивачем відповідачу разом із видатковими накладними №ЭР-000067 від 30.04.2009р., №ЭР-000091 від 05.06.2009р., №ЭР-000007 від 13.01.2010р.

Пунктом 2.4 договору сторони передбачили, що термін оплати продукції, що поставляється за цим договором, становить 90 днів з дати поста чання партії продукції.

За приписом ч.1 ст530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином кінцевим строком оплати за кожною видатковою накладною є:

За видатковою накладною №ЭР-000067 від 30.04.2009р. – 29.07.2009р.;

За видатковою накладною №ЭР-000091 від 05.06.2009р. – 03.09.2009р.;

За видатковою накладною №ЭР-000007 від 13.01.2010р. – 13.04.2010р.

За твердженням позивача, відповідач здійснив часткову оплату отриманої продукції в розмірі 710 760грн.05коп., що підтверджується банківськими виписками 14.09.2009р., 22.09.2009р., 06.10.2009р., 04.11.2009р., 18.02.2010р., 18.03.2010р. Однак, всупереч вимогам договору та закону відповідач не оплатив залишкову вартість отриманого товару, у зв`язку з чим за останнім утворилась заборгованість в розмірі 798125грн.50коп.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов’язання не допускається.

Зобов’язанням у свою чергу є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України).

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Таким чином, позивач свої обов`язки за договором виконав належним чином, здійснивши поставку продукції, що підтверджується матеріалами справи. Відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати товару не виконав, у зв`язку з чим на момент подання позовної заяви до суду за останнім утворилась заборгованість в розмірі 798125грн.50коп.

Одночасно, як зазначено вище, у відзиві на позовну заяву відповідач визнав суму основного боргу в розмірі 798125грн.50коп.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. В даному випадку дії відповідача, пов’язані із визнанням позову в частині основного боргу, не суперечать закону та не порушують права та інтереси інших осіб.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності. За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

При цьому, з урахуванням вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки відповідачем не надано суду доказів погашення заборгованості за поставлений товар, суд робить висновок, що заборгованість в розмірі 798125грн.50коп. не погашена до теперішнього часу.

З огляду на викладене, враховуючи визнання відповідачем вказаної заборгованості, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Ерлайт”, м.Донецьк в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 798125грн.50коп. обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.

На ряду з зазначеним, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 95065грн.80коп.

Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов’язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановлених законом або договором мір відповідальності.

За приписом ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи зі змісту п.6.3 договору сторони передбачили, що за прострочення виконання грошового зобов'язання (повністю або частково) покупець сплачує постачальникові неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення виконання, від суми зобов'язання за кожен день прострочення.

На підставі вищезазначеного пункту договору позивачем нарахована пеня за договором №6/09456 від 10.04.2009р. в розмірі 95065грн.80коп. за період прострочення з 30.07.2009р. по 31.05.2010р. (з урахуванням часткових оплат).

Розглянувши розрахунок позивача, суд вважає за необхідне перерахувати зазначену суму з огляду на те, що при розрахунку пені позивачем допущені арифметичні помилки в частині розрахунку кількості днів прострочення сплати заборгованості.

Таким чином, належний до стягнення розмір пені становить 93630грн.74коп. за період з 30.07.2009р. по 31.05.2010р., у зв’язку з чим, позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню.

Крім того, за приписом п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

З приписів зазначених статей вбачається, що при зменшенні розміру санкцій повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Оскільки, пеня є різновидом неустойки, яка має подвійну правову природу: одночасно є засобом забезпечення договірних зобов`язань для стимулювання їх виконання і мірою відповідальності за неналежне виконання зобов`язання (санкцією), як правового наслідку його порушення, тому вона має компенсаційний характер та її розмір повинен бути відповідним розміру понесених позивачем збитків.

В даному випадку, оскільки сторони мають специфічний характер своєї діяльності та у відзиві на позовну заяву відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, розмір пені, на думку суду, не відповідає наслідкам здійсненого відповідачем правопорушення. У зв’язку з зазначеним, суд вважає за можливе зменшити розмір неустойки (пені).

З огляду на викладене, враховуючи відсутність у позивача збитків (доказів зворотнього позивачем не представлено), суд вважає за доцільне вимоги позивача в частині стягнення пені задовольнити частково та зменшити розмір пені на 50%.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 50% від належної до стягнення суми пені в розмірі 93630грн.74коп., а саме – 46815грн.37коп.

Крім того, позивач заявляє про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 13912грн.14коп. та інфляційних витрат в розмірі 42926грн.86коп.

Відповідно до ч.2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі зазначеного, за розрахунком позивача, сума 3% річних становить суму в розмірі 13912грн.14коп. за період прострочення з 30.07.2009р. по 01.06.2010р. та інфляційних витрат становить суму в розмірі 42926грн.86коп. за період прострочення з серпня 2009р. по лютий 2010р. (з урахуванням часткових оплат).

Перевіривши арифметичний розрахунок позивача щодо 3% річних, суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в розмірі 13912грн.14коп. за період прострочення з 30.07.2009р. по 01.06.2010р. підлягають задоволенню.

Одночасно, розглянувши арифметичний розрахунок інфляційних витрат, суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення інфляційних витрат в розмірі 42926грн.86коп. за період прострочення з серпня 2009р. по лютий 2010р. підлягають частковому задоволенню на суму в розмірі 42914грн.55коп.

Відповідач 10.08.2010р. надав відзив на позовну заяву №01-15/947 від 06.08.2010р., відповідно до якого останній визнає позов частково в сумі основного боргу – 798125грн.50коп. та просить суд відстрочити сплату суми основного боргу на шість місяців, зменшити розмір штрафних санкцій.

Як зазначено вище, у відзиві на позовну заяву №01-15/947 від 06.08.2010р. Державне підприємство „Макіїввугілля”, м.Макіївка просить суд відстрочити сплату суми основного боргу на шість місяців.

У підтвердження своїх вимог посилається на те, що відповідач не має можливості сплатити штрафні санкції у зв’язку із скрутним фінансовим становищем.

Відповідно до ст.121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відстрочка – це відкладання чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Водночас, заявником (боржником) не доведено суду винятковості обставин, що унеможливлюють виконання рішення суду. Не доведено недостатність або відсутність коштів у боржника станом на певну дату, а також не представлено доказів (документів) щодо неможливості зарахування коштів на його рахунок у подальшому. Крім того, рахунків, банківських виписок, з яких би вбачалось відсутність грошових коштів у заявника як на момент виникнення заборгованості, так і на даний час, суду не надано.

Боржником також жодним чином не обґрунтовано термін, на який слід відстрочити виконання судового рішення.

Посилання на скрутне фінансове становище на підприємстві відповідача не є переконливим та законним підґрунтям для невиконання господарських зобов’язань.

Інших суттєвих причин та доказів неможливості або складності процедури виконання рішення суду, а також інших обставин виняткового характеру, які могли б слугувати підставою для відстрочення виконання рішення суду – заявником не надано.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що клопотання Державного підприємства „Макіїввугілля”, м.Макіївка про відстрочення сплати суми основного боргу на шість місяців по справі №9/132 є необґрунтованим, недоведеним, а тому таким, що підлягає залишенню без задоволення.

Судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають розподілу між сторонами в порядку, встановленому ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.509, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 612, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 193, 233 Господарського кодексу України, ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 36, 43, 44, 49, 75, 78, 82-85, 121 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Ерлайт”, м.Донецьк до відповідача, Державного підприємства „Макіїввугілля”, м.Макіївка, про стягнення заборгованості в розмірі 950030грн.30коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 798125грн.50коп., пені в розмірі 95065грн.80коп., 3% річних в розмірі 13912грн.14коп. та інфляційних витрат в розмірі 42926грн.86коп. – задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства „Макіїввугілля” (за адресою: пл.Радянська, 2, м.Макіївка, Донецька область, 86157; фактична адреса: вул.Енгельса, 13, м.Макіївка, Донецька область, 86117, код ЄДРПОУ 32442295) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Ерлайт” (за адресою: вул.Петровського, б.4, м.Донецьк, 83037, р/р 2600801517873 у філії ПАТ „Укрексімбанк” м.Донецьк, МФО 334817, код ЄДРПОУ 30487486) суму основного боргу в розмірі 798125грн.50коп., пеню в розмірі 46815грн.37коп., 3% річних в розмірі 13912грн.14коп., інфляційні витрати в розмірі 42914грн.55коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 9485грн.83коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 235грн.64коп.

Видати наказ після набуття рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його оголошення.

У судовому засіданні 11.08.2010р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя                               

Текст рішення підписано 13.08.2010р.