Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014,м.Львів, вул.Личаківська, 128
УХВАЛА
30.11.2022 Справа № 914/3201/21
Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали заяви Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», м. Київ, про грошові вимоги до боржника ОСОБА_1 в сумі 6999216,44 грн.
у справі за заявою: ОСОБА_1 , м. Львів
про: відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
Суддя Артимович В.М.,
секретар судового засідання Іванило О.П.
За участю представників:
від боржника: Опришко О.З.;
від АТ «КБ «ПриватБанк»: не з`явився;
від ОСОБА_2 : не з`явився;
керуючий реструктуризацією: Липський С.І.
ВСТАНОВИВ:
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла заява ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
Ухвалою суду від 28.10.2021 прийнято до розгляду заяву фізичної особи ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Ухвалою суду від 01.12.2021 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів ОСОБА_1 , введено мораторій на задоволення вимог кредиторів ОСОБА_1 відповідно до ст. 121 Кодексу України з процедур банкрутства, призначено керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Липського С.І., оприлюднено на офіційному веб-порталі судової влади України оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 , текст якого додається, призначено попереднє засідання суду.
На розгляд Господарського суду Львівської області 06.01.2022 Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» через систему «Електронний суд» подано заяву про грошові вимоги до боржника в сумі 6999216,44 грн.
Ухвалою суду від 06.01.2022 повідомлено АТ Комерційний банк «ПриватБанк», що заяву про кредиторські вимоги до боржника ОСОБА_1 в сумі 6999216,44 грн. подано без дотримання вимог ч. 3 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства та надано строк для усунення недоліків.
Від АТ Комерційний банк «ПриватБанк» на адресу суду надійшла заява від 19.01.2022 щодо усунення недоліків заяви про грошові вимоги до боржника, до якої долучено платіжне доручення від 12.01.2022 за № PROM2ВТ02У про сплату судового збору, докази надсилання копії заяви боржнику та керуючому реструктуризацією.
Ухвалою суду від 01.02.2022 заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про грошові вимоги до боржника ОСОБА_1 в сумі 6999216,44 грн. прийнято до розгляду.
02.02.2022 керуючим реструктуризацією подано звіт про результати вимог кредиторів, до якого долучено повідомлення від 29.01.2022 про розгляд вимог кредитора Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк». У повідомленні зазначено, що розмір забезпечених вимог АТ КБ «ПриватБанк», що ґрунтуються на кредитному договорі від 15.08.2008 № LVL2GA0000000002, має бути визначений на підставі судових рішень у справі № 1328/8798/12 без нарахованих процентів та пені після звернення до боржника з вимогою про погашення боргу та подальшого звернення в суд про звернення стягнення на майно боржника. Також у повідомленні про результати розгляду вимог кредитора керуючий реструктуризацією просить застосувати строк позовної давності до вимог, що ґрунтуються на генеральній угоді від 27.12.2012 про реструктуризацію заборгованості.
15.02.2022 представником боржника подано заперечення на заяву кредитора АТ КБ «ПриватБанк» про вимоги до боржника, у яких просить застосувати строк позовної давності для заявлених АТ КБ «ПриватБанк» вимог, що ґрунтуються на кредитному договорі від 15.08.2008 № LVL2GA0000000002 та щодо яких строк позовної давності минув, а також застосувати строк позовної давності до вимог за генеральною угодою про реструктуризацію боргу від 27.12.2012 в сумі 26770,22 грн.
06.07.2022 від представника АТ КБ «ПриватБанк» надійшли додаткові пояснення у справі, у яких просить визнати кредиторські вимоги у повному обсязі. До вказаних додаткових пояснень долучено копії судових рішень у справі № 1328/8798/12 від 24.09.2013, № 466/8798/12 від 01.12.2016 та від 16.04.2020.
18.10.2022 від представника АТ КБ «ПриватБанк» надійшли додаткові пояснення у справі, у яких просить визнати грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до боржника, а саме: витрати, пов`язані з провадженням у справі про банкрутство в розмірі 4540,00 грн; заборгованість за кредитним договором від 15.08.2008 № LVL2GA0000000002 в розмірі 6972446,22 грн (1126362,16 грн тіло кредиту, 665430,41 грн заборгованість за процентами, 180939,85 грн заборгованість з комісії, 4999713,80 грн заборгованість з пені); заборгованість за генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості від 27.12.2012 в розмірі 26770,22 грн (388,01 грн тіло кредиту, 0,28 грн заборгованість за процентами, 6600,00 грн пеня, 19781,93 грн штраф).
28.10.2022 керуючим реструктуризацією подано уточнення до повідомлення про розгляд вимог кредитора від 29.01.2022, у яких вказано, що сума вимог кредитора, визнаних керуючим реструктуризацією, становить 1224428,63 грн.
Суд, проаналізувавши матеріали та з`ясувавши обставини справи, повно, всебічно і об`єктивно оцінивши докази, дійшов висновку, що грошові вимоги АТ КБ «ПриватБанк» слід визнати частково, зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У заяві про грошові вимоги до боржника вказано, що боржник не виконав свої зобов`язання в повному обсязі і станом на 30.11.2021 заборгованість за кредитним договором № LVL2GA0000000002 від 15.08.2008 року становить 255605,07 дол. США, з яких: 41291,66 дол. США тіло кредиту, 24394,22 дол. США заборгованість за процентами, 6633,13 дол. США заборгованість з комісії, 183286,06 дол. США заборгованість з пені.
З огляду на зміст заяви про грошові вимоги кредитора до боржника, з врахуванням додаткових пояснень, АТ КБ «ПриватБанк» просить визнати грошові вимоги до боржника фізичної особи ОСОБА_1 та включити їх до реєстру вимог кредиторів: витрати, пов`язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді; заборгованість за кредитним договором від 15.08.2008 № LVL2GA0000000002 в розмірі 6972446,22 грн, з яких: 1126362,16 грн тіло кредиту, 665430,41 грн заборгованість за процентами, 180939,85 грн заборгованість з комісії, 4999713,80 грн заборгованість з пені; заборгованість за генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості від 27.12.2012 в розмірі 26770,22 грн, з яких: 388,01 грн тіло кредиту, 0,28 грн заборгованість за процентами, 6600,00 грн пеня, 19781,93 грн штраф.
Судом встановлено, що між АТ КБ «ПриватБанк» (банк) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір від 15.08.2008 № LVL2GA0000000002, відповідно до умов якого банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти. Кредит надається в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди в зазначені даним договором строки.
Відповідно до п. 8.3. вказаного договору забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за даним договором виступає іпотека квартири: 2-кімнатна квартира загальною площею 48,00 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 2 вказаної статті до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави («позика»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
З метою забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору між АТ КБ «ПриватБанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки від 15.08.2008, яким забезпечується виконання зобов`язань іпотекодавця за кредитним договором, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем.
Предметом іпотеки згідно із п. 1, п. 33.3 вказаного договору іпотеки є нерухоме майно квартира АДРЕСА_3 , яка складається з двох житлових кімнат та кухні, загальною площею 48,00 кв.м. До квартири належить комора в підвалі площею 2,0 кв.м. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору дарування від 08.08.2008 року, зареєстрованого Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» за номером запису 16804 в книзі 28.
Відповідно до п. 8.1. кредитного договору від 15.08.2008 № LVL2GA0000000002 погашення заборгованості за цим договором здійнюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати (з « 10» по « 15» число кожного місяця) позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 1089,72 дол. США згідно Графіку погашення кредиту (Додаток 2 до кредитного договору) для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
У зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором щодо сплати основного боргу, процентів, банк звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова до ОСОБА_1 про звернення стягнення на заставлене майно та виселення.
Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 24.09.2013 у справі № 1328/8798/12 позов задоволено частково; звернуто стягнення на квартиру загальною площею 48,00 кв.м., житловою площею 33,30 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкуванням, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, з встановленням початкової ціни на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; стягнуто з ОСОБА_1 в користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 114,60 грн.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 01 грудня 2016 року у справі № 466/8798/12 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 вересня 2013 року задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 вересня 2013 року змінено, викладено його в такій редакції: Позов задоволити частково. Стягнути з ОСОБА_1 в користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором LVL2GA0000000002, укладеним між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» в розмірі 48121,48 дол. США, з якої 42072,88 дол. США - заборгованість за кредитом, 2985,85 дол. США заборгованість по процентах, 714,76 - заборгованість по комісії, 31,29 дол. США - штраф фіксована частина, 2316,78 дол. США - штраф процентна складова та пеню в розмірі 4490 грн.13 коп. Звернути стягнення на квартиру загальною площею 48,00 кв.м., житловою площею 33,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «Приват Банк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягну з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, за ціною, встановленою за згодою іпотекодавця та іпотекодержателя в договорі іпотеки, що становить 339122 грн. або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Стягнуто з ОСОБА_4 в користь держави 3658 грн. судового збору. В решті рішення залишити без змін.
Судом встановлено, що в подальшому ухвалою Львівського апеляційного суду від 16.04.2020 у справі № 466/8798/12 роз`яснено, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 01 грудня 2016 стягнуто з ОСОБА_1 в користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором LVL2GA0000000002, укладеним між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» в розмірі 48121,48 дол. США, з якої 42072,88 дол. США - заборгованість за кредитом, 2985,85 дол. США заборгованість по процентах, 714,76 - заборгованість по комісії, 31,29 дол. США - штраф фіксована частина, 2316,78 дол. США - штраф процентна складова та пеню в розмірі 4490 грн. 13 коп. шляхом звернення стягнення на квартиру загальною площею 48,00 кв.м., житловою площею 33,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, за ціною, встановленою за згодою іпотекодавця та іпотекодержателя в договорі іпотеки, що становить 339122 грн. або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Рішення Апеляційного суду Львівської області від 01 грудня 2016 року у справі № 466/8798/12 та ухвала Львівського апеляційного суду від 16.04.2020 у справі № 466/8798/12 набрали законної сили.
Відповідно до ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19).
Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, судовим рішенням Апеляційного суду Львівської області від 01.12.2016 у справі № 466/8798/12 визначено розмір заборгованості по тілу кредиту, процентах, штрафних санкціях за несвоєчасне погашення кредиту та сплати процентів, які мають бути сплачені банку.
У вказаному рішенні Апеляційного суду Львівської області, яке набрало законної сили, встановлено, що згідно договору кредиту № LVL2GA0000000002 від 15.08.2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надав ОСОБА_1 кредит в сумі 41702,73 дол. США зі сплатою процентної ставки за кредитом 15,00%, процентів річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 15.08.2013 року. В забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту 15.08.2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_1 (позичальник) надав в іпотеку квартиру загальною площею 48,00 кв.м., житловою площею 33,30 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Банком свої зобов`язання щодо надання кредиту були виконані належним чином. Боржник взяті на себе зобов`язання щодо повернення суми кредиту та сплати відсотків не виконував належним чином, у зв`язку з чим станом на 01.10.2012 наявна заборгованість за договором кредиту та стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі 48121,48 дол. США.
Враховуючи, що у даній справі приймають участь ті ж самі сторони, факти встановлені у рішенні Апеляційного суду Львівської області від 01.12.2016 у справі № 466/8798/12 є преюдиційними, а тому обставини щодо встановлення факту заборгованості по кредитному договору у межах розгляду даної заяви з грошовими вимогами до боржника не потребують доказування.
Таким чином, у зв`язку із наявністю судового рішення як про звернення стягнення на предмет іпотеки правовідносин між сторонами врегульовуються уже не умовами Кредитного договору, а наявними судовими рішеннями.
Згідно з п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства протягом п`яти років з дня введення в дію цього Кодексу заборгованість фізичної особи, що виникла до дня введення в дію цього Кодексу, за кредитом в іноземній валюті, який забезпечений іпотекою квартири або житлового будинку, що є єдиним місцем проживання сім`ї боржника, реструктуризується за процедурою неплатоспроможності фізичної особи згідно з планом реструктуризації або з мировою угодою з урахуванням особливостей, встановлених цим пунктом. Склад і розмір грошових вимог забезпеченого кредитора за зобов`язаннями, які виникли з кредиту в іноземній валюті, який забезпечений іпотекою квартири або житлового будинку, що є єдиним місцем проживання сім`ї боржника, визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи. До розміру вимог такого забезпеченого кредитора не включаються штрафні санкції та пеня.
Провадження у справі про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 відкрито ухвалою господарського суду 01.12.2021. Вказане свідчить, що склад і розмір грошових вимог забезпеченого кредитора визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України станом на 01.12.2021 (27,2142 грн. за 1 дол. США).
АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що з моменту пред`явлення позову до Шевченківського районного суду м. Львова і до моменту пред`явлення кредиторських вимог боржником було здійснено часткове погашення заборгованості, тому сума боргу за тілом кредиту відповідно до кредитного договору № LVL2GA0000000002 від 15.08.2008 року становить 41291,66 дол. США.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що слід визнати грошові вимоги до боржника в частині заборгованості боржника ОСОБА_1 перед заявником: за тілом кредиту в сумі 41291,66 дол. США, що еквівалентно 1123719,49 грн. (станом на 01.12.2021 за курсом НБУ 1 дол. США 27,2141 грн), по процентах в сумі 2985,85 дол. США, що еквівалентно 81257,52 грн. (станом на 01.12.2021 за курсом НБУ 1 дол. США 27,2141 грн), по комісії в сумі 714,76 дол. США, що еквівалентно 19451,62 грн (станом на 01.12.2021 за курсом НБУ 1 дол. США 27,2141 грн), штраф фіксована частина в сумі 31,29 дол. США, що еквівалентно 851,53 грн (станом на 01.12.2021 за курсом НБУ 1 дол. США 27,2141 грн), штраф процентна складова в сумі 2316,78 дол. США, що еквівалентно 63049,31 грн (станом на 01.12.2021 за курсом НБУ 1 дол. США 27,2141 грн) та пеня в сумі 4490,13 грн згідно судового рішення, яке набрало законної сили.
Щодо нарахованих заявником за кредитним договором від 15.08.2008 № LVL2GA0000000002 процентів за користування кредитними коштами в сумі 21408,37 дол. США, комісії в сумі 5918,37 дол. США суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Слід зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Отже, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2019 р. № 175/4753/15-ц). При цьому, суд зазначив, що звернувшись до боржник з позовною заявою до суду, банком використано право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, пені та штрафів за порушення умов договору, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки.
Таким чином, у даній справі вимоги банку про стягнення процентів за користування кредитом та комісії після звернення з відповідною позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та не підлягають до задоволення.
Щодо заявленої вимоги про стягнення пені, нарахованої за кредитним договором від 15.08.2008 № LVL2GA0000000002 за період з листопада 2012 року по листопад 2021 року, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Пунктом 3 ст. 549 ЦК України визначено, що пеня є неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення його виконання.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 547 ЦК України).
Згідно п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства склад і розмір грошових вимог забезпеченого кредитора за зобов`язаннями, які виникли з кредиту в іноземній валюті, який забезпечений іпотекою квартири або житлового будинку, що є єдиним місцем проживання сім`ї боржника, визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи. До розміру вимог такого забезпеченого кредитора не включаються штрафні санкції та пеня.
Отже, законодавець визначив тимчасові особливості процедури неплатоспроможності фізичної особи, згідно з якими до розміру вимог забезпеченого кредитора не включаються штрафні санкції та пеня.
При цьому, такі вимоги кредитора мають ґрунтуватись на кредитному договорі в іноземній валюті, який забезпечений іпотекою квартири або житлового будинку, що є єдиним місцем проживання сім`ї боржника.
Як вбачається з матеріалів справи, наданий заявником боржнику кредит в іноземній валюті, забезпечений виконанням зобов`язання за кредитним договором іпотекою квартири, яка є єдиним місцем проживання боржника, оскільки судом не встановлено обставин наявності у власності боржника іншого нерухомого майна (квартири, житлового будинку), придатного для проживання боржника, що не спростовано ні заявником, ні матеріалами справи (відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, деклараціями про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність тощо).
Водночас, суд дійшов висновку визнати грошові вимоги, що складаються з пені на суму 4490,13 грн. на підставі рішення Апеляційного суду Львівської області від 01.12.2016 у справі № 466/8798/12, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання відповідно до статті 129-1 Конституції України. Інша сума пені, нарахована банком до стягнення із заявника задоволенню не підлягає.
З огляду на зазначене, враховуючи, що станом на день розгляду справи договірні відносини між сторонами припинили існування, нарахування та стягнення пені на підставі договорів кредиту є неправомірним.
Підсумовуючи наведене, заявлені банком грошові вимоги на підставі кредитного договору від 15.08.2008 № LVL2GA0000000002, у тому числі штраф та пеня за рішенням суду, в сумі 1292819,60 грн., яка виникла на підставі кредитного договору, є забезпеченими майном боржника, підлягають погашенню за рахунок такого майна позачергово та визначаються з урахуванням положень п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства (аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.05.2021 у справі № 927/844/20).
У поданій заяві з кредиторськими вимогами АТ КБ «ПриватБанк» просить суд також визнати вимоги за генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості від 27.12.2012 у сумі 26770,22 грн, з яких: 388,01 грн тіло кредиту, 0,28 грн заборгованість за процентами, 6600,00 грн пеня, 19781,93 грн штраф.
Між АТ КБ «ПриватБанк» (банк) та ОСОБА_1 (позичальник) 27.12.2012 укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов і правил надання кредитних карт. Умовами вказаної генеральної угоди передбачено, що банк надає позичальнику кредит у розмірі 1097,99 грн, строк кредитування 6 місяців, з 27.12.2012 по 30.08.2013, розмір відсоткової ставки за користування кредитом 0,001% в місяць на суму залишку по кредиту, період сплати з 1 по 25 число кожного місяця, дата останнього погашення заборгованості має бути не пізніше 30.06.2013 (п.п.2.1. генеральної угоди). У п.п. 2.2. генеральної угоди визначено, що за порушення строків погашення кредиту позичальник сплачує банку штраф у розмірі 19781,93 грн.
Керуючий реструктуризацією та боржник, заперечуючи вимоги кредитора АТ КБ «ПриватБанк» у частині заборгованості за генеральною угодою від 27.12.2012, просять застосувати строк позовної давності до таких вимог, оскільки умови вказаної угоди передбачають повернення суми кредиту до 30.06.2013. Зокрема, зазначають, що строк позовної давності для вимог зі стягнення сум кредиту та відсотків минув 30.06.2016, а щодо стягнення суми штрафу 30.06.2014.
Щодо вказаних заяв керуючого реструктуризацією та боржника про застосування строку позовної давності суд зазначає таке.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України). Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України).
Згідно із ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Так, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила ( ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц).
Заявник стверджує, що боржник не виконав свої зобов`язання за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості від 27.12.2012 і станом на 30.11.2021 заборгованість за вказаною угодою становить 26770,22 грн.
Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні та учасниками справи, зокрема, боржником не надано доказів сплати заборгованості за Генеральною угодою від 27.12.2012 про реструктуризацію заборгованості, укладеною між АТ КБ «ПриватБанк» та боржником ОСОБА_1 .
Водночас, суд звертає увагу на те, що заявник не звертався до боржника ні з претензіями, ні з вимогами, ні з позовом про оплату використаних та не повернутих кредитних коштів, наданих за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості від 27.12.2012, в матеріалах справи відсутні та заявником не надано докази протилежного. Тобто заявник фактично звернувся з відповідними вимогами до боржника лише після відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
Суд вважає за необхідне зазначити, що новелою законодавства України, що регулює умови та порядок відновлення платоспроможності боржників, є введення Кодексом процедури банкрутства фізичних осіб. Зокрема, статтею 1 Кодексу передбачено, що боржник це юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав. Тобто, саме з метою позбавлення боргів фізичних осіб, які потрапили у фінансову скруту (фінансову неспроможність) четвертою Книгою Кодексу «Відновлення платоспроможності фізичної особи» введено порядок провадження у справах про неплатоспроможність боржників фізичних осіб.
Також слід зазначити, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із елементів передбаченого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення у справі «Бентем проти Нідерландів» від 23 жовтня 1985 року, заява № 8848/80, п. 32).
Крім того, суд наголошує на тому, що заявник не звертався за захистом свого порушеного права щодо неповернення коштів, наданих за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості від 27.12.2012, в порядку позовного провадження (у матеріалах справи відсутні докази протилежного), а звернувся до суду лише після того, як боржник ОСОБА_1 , який потрапив у фінансову неспроможність, скористався наданою Кодексом України з процедур банкрутства можливістю законно відновити свою платоспроможність.
Суд вважає за необхідне зазначити, що після відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізична особа боржник перебуває в особливому правовому режимі. Тому потрібне не формальне, буквальне, позитивістське розуміння, тлумачення і застосування закону, а його розуміння і застосування змістовне, спрямоване на ухвалення справедливого по своїй суті рішення, яке б ґрунтувалося на нормі закону з врахуванням загальних засад цивільного законодавства, що якраз і відповідало би принципу верховенства права, який, як зазначається в частині першій статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє, і яким, відповідно до частини першої статті 129 Конституції України, суддя керується, здійснюючи правосуддя.
Враховуючи наведене, суд наголошує, що тільки за умови добросовісності учасників провадження у справі про банкрутство, інститут банкрутства фізичної особи може стати дієвим механізмом. Для боржника-фізичної особи він дозволить зберегти та акумулювати активи для відновлення платоспроможності, а для кредитора стане гарантією повернення заборгованості.
Для визначення початку перебігу виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) фактори. При цьому, правило ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення строку, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц.
Одночасно суд зауважує, що положення про позовну давність поширюються і на майнові вимоги кредиторів, заявлені до боржника у справі про його банкрутство. Ураховуючи наведене, у справі про банкрутство при розгляді кредиторських грошових вимог до боржника застосовуються загальні норми цивільного законодавства про позовну давність, визначені у главі 19 «Позовна давність» Цивільного кодексу України.
Близького за змістом підходу щодо застосування позовної давності у справі про банкрутство дотримується Верховний Суд України у постанові від 13.01.2016 у справі № 922/5094/14, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09, від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 05.03.2020 у справі № 14/325"б".
Згідно із ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
У постанові від 09.09.2021 у справі № 916/4644/15 Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду висловив наступний висновок про застосування норм права. Так, у справі про банкрутство при розгляді кредиторських грошових вимог до боржника застосовуються загальні норми цивільного законодавства про позовну давність, визначені у главі 19 «Позовна давність» Цивільного кодексу України.
Тлумачення частин п`ятої та шостої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства у взаємозв`язку зі статтею 256, частинами третьою, четвертою статті 267 Цивільного кодексу України свідчить, що стороною, яка може зробити заяву про застосування позовної давності під час розгляду грошових вимог кредитора в процедурі розпорядження майном боржника, слід розуміти інших кредиторів, боржника та розпорядника майна боржника та/чи керуючого реструктуризацією.
З огляду на викладене, враховуючи наведені положення законодавства та встановлені обставини, строк позовної давності щодо вимог зі стягнення сум кредиту та відсотків за генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості від 27.12.2012 минув 30.06.2016, а щодо стягнення суми штрафу за вказаною генеральною угодою 30.06.2014.
Враховуючи заяви арбітражного керуючого та боржника про застосування строку позовної давності до заявлених АТ КБ «ПриватБанк» грошових вимог в сумі 26770,22 грн за генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості від 27.12.2012, строк позовної давності за якими сплив, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні таких вимог.
Згідно ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства грошове зобов`язання - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань належать також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов`язань боржника, у тому числі зобов`язань щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров`ю громадян, зобов`язання з виплати авторської винагороди, зобов`язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов`язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов`язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство розмір грошових зобов`язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.
Згідно з ч. 4 ст. 133 Кодексу України з процедур банкрутства вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості: у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами; у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України).
З огляду на викладене, дослідивши матеріали справи, заяву про визнання кредиторських вимог до боржника з доданими до неї документами, беручи до уваги повідомлення боржника та керуючого реструктуризацією про результати розгляду кредиторської заяви, додаткові пояснення заявника, суд дійшов висновку, що грошові вимоги Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» слід визнати частково в сумі 1292819,60 грн.
Витрати, пов`язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов`язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об`єктів, що підлягають продажу, а також витрати на проведення аукціону), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів (ч. 2 ст. 133 Кодексу України з процедур банкрутства).
Витрати на оплату судового збору в сумі 4962,00 грн. покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись ст. ст. 2, 45, 122, 133, п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; адреса для зв`язків та листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 30; ідентифікаційний код 14360570) визнати частково в сумі 1292819,60 грн (з яких: штрафні санкції на суму 68390,97 грн.), та окремо включити до реєстру вимог кредиторів ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), як вимоги, які забезпечені заставою.
2.Витрати на оплату судового збору в розмірі 4962,00 грн. покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
3.Решту грошових вимог відхилити.
4. Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 235 ГПК України.
5.Ухвала може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені ст. ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст ухвали виготовлено та підписано 08.12.2022.
Суддя Артимович В.М.
Судове рішення № 107767689, Господарський суд Львівської області було прийнято 30.11.2022. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 914/3201/21. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: