Рішення № 107767542, 09.12.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.12.2022Справа № 910/6372/22Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/6372/22

За позовом Фізичної особи-підприємця Хоменко Наталії Миколаївни

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдінгова компанія «Нафторесурс»

про стягнення 26866,86 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Хоменко Наталія Миколаївна (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдінгова компанія «Нафторесурс» (далі - відповідач) про стягнення 26866,86 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором перевезення вантажу автомобільним транспортом №2207/21-пвн від 22.07.2021 не розрахувався за отримані послуги, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення борг у розмірі 21311,94 грн, пеню у розмірі 394,27 грн, 3% річних у розмірі 614,83 грн та інфляційні втрати у розмірі 4545,82 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/6372/22 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України визначено, що до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 15.08.2022 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 3/5, оф. 4 та на поштову адресу - 03035, а/с - 143, м. Київ.

З наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що ухвала Господарського суду міста Києва від 15.08.2022 була отримана відповідачем - 22.08.2022.

У відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім відповідач, у визначений законом строк, не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.07.2021 року між Фізичною особою-підприємцем Хоменко Наталією Миколаївною (далі - перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдінгова компанія «Нафторесурс» (далі - замовник) укладено договір перевезення вантажу автомобільним транспортом №2207/21-пвн (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених даним договором, перевізник зобов`язується надати послуги з перевезення ввіреного йому замовником вантажу автомобільним транспортом і видати вантаж уповноваженій на його одержання замовником особі, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги з перевезення вантажу в порядку і розмірах, визначених цим договором. За цим договором перевізник не здійснює перевезення небезпечних вантажів.

Пунктом 1.2 договору визначено, що кожне перевезення вантажів здійснюється перевізником на підставі окремої усної та/або письмової заявки, що надається замовником перевізнику поштою, електронною поштою, факсом або будь-яким іншим засобом зв`язку, та узгоджується з перевізником.

За змістом пункту 1.3 договору, пункт завантаження вантажу та дані про вантажовідправника, пункт призначення вантажу та дані про вантажоодержувача, найменування, кількість вантажу або маса (вага), строк надання транспортних засобів під завантаження, строк доставки вантажу, вартість перевезення та інші умови перевезення вантажу за цим договором узгоджуються сторонами в заявках, договорі, додатках до цього договору, товарно-транспортних накладних та/або актах здачі-прийняття робіт (надання послуг), які є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до пункту 2.1 договору перевезення вантажів виконуються відповідно до положень Конвенції «Про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах» від 19.05.1956р., інших міжнародних конвенцій, ратифікованих Україною, Статуту автомобільного транспорту України, чинного законодавства України, а також умов договору і заявки.

Доставка вантажу здійснюється перевізником у строк, вказаний замовником при оформленні заявки на перевезення, а якщо такий строк не вказано - не пізніше наступного дня, що слідує за днем, коли було направлено заявку замовника. У разі наявності обставин, що перешкоджають своєчасній доставці вантажу у пункт призначення, перевізник негайно повідомляє про такі обставини замовника. При цьому до моменту отримання вказівок замовника перевізник вживає необхідні заходи щодо мінімізації збитків замовника, сумлінно виконує свої обов`язки за договором та докладає всіх зусиль, яких би доклав у такій ситуацій щодо збереження та своєчасної доставки власного вантажу (пункт 2.18 договору).

Перевезення кожного окремого вантажу (партії вантажу) автомобільним транспортом здійснюється за договірними цінами, відповідно до тарифів перевізника (пункт 3.1 договору).

Пунктом 3.2 договору визначено, що вартість послуг, які надає перевізник замовнику (провізна плата), погоджується сторонами при направленні заявки замовником, вказується у рахунках та в актах виконаних робіт (наданих послуг) та включає витрати перевізника на паливо-мастильні матеріали, витрати перевізника на заробітну плату персоналу, обслуговуючого техніку, задіяну для надання послуг перевезення, та інші організаційні та супутні витрати.

Згідно пункту 3.7 договору замовник зобов`язаний протягом 10 робочих днів з моменту надання перевізником акта виконаних робіт (наданих послуг) підписати акт виконаних робіт (наданих послуг) або надати вмотивовану, викладену у письмовому вигляді відмову від підписання акту виконаних робіт (наданих послуг). У випадку ненадання такої відмови/не підписання або невмотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт (наданих послуг) або відсутності письмових заперечень щодо нього у зазначений строк, акт виконаних робіт (наданих послуг) вважається підписаним, а відповідні послуги вважаються наданими в повному обсязі та належної якості.

Оплата наданих перевізником послуг здійснюється замовником у безготівковому порядку в національній грошовій валюті - гривні шляхом перерахування коштів на поточний рахунок перевізника протягом 10 банківських днів після фактичного виконання перевезення та підписання сторонами акта виконаних робіт (наданих послуг) (пункт 3.8 договору).

Відповідно до пункту 3.9 договору датою надання перевізником послуг на підставі відповідної заявки є дата, зазначена в акті виконаних робіт (наданих послуг).

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2021 року, але, в будь-якому випадку, до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 8.1 договору).

22.07.2021 сторони підписали специфікацію №1, яка є додатком №1 до договору №2207/21-пвн перевезення вантажу автомобільним транспортом (далі - специфікація), в якій погодили вартість послуг за перевезення вантажу - щебінь фр.20*40, адреса навантаження: ПП «Нова Компанія», Житомирська обл., Житомирський р-н., 0,5 км. на пд. схід від с. Нова Рудня; адреса розвантаження: АБЗ, територія Майстрівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської обл.; довжина транспортного плеча: 106; вартість грн/т-км з ПДВ: 1,60.

Пунктом 2 специфікації, який консолідується з пунктом 3.8 договору, сторони погодили, що оплата наданих перевізником послуг здійснюється замовником у безготівковому порядку в національній грошовій валюті - гривні, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок перевізника протягом 10 (десяти) банківських днів після фактичного виконання перевезення та підписання сторонами акта виконаних робіт (наданих послуг).

На виконання умов договору та специфікації, позивач надав узгоджені послуги перевезення на загальну суму 21311,94 грн, про що свідчить акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №5 від 26.07.2021, який підписаний уповноваженими представниками сторін без заперечень і зауважень.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо надання послуг перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Позаяк, відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором №2207/21-пвн від 22.07.2021, оплату наданих позивачем послуг за підписаним актом здачі-приймання робіт (наданих послуг) №5 від 26.07.2021 на суму 21311,94 грн не здійснив, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 21311,94 грн.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог статті 525 та частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором перевезення, а відповідно до ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 1 статті 916 ЦК України передбачено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

З аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що послуга з перевезення - це безпосередньо сама доставка вантажу, який довірений перевізнику іншою особою (відправником) до певного визначеного пункту призначення і за надання такої послуги, яка вважається виконаною після доставки вантажу в пункт призначення, встановлюється провізна плата.

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.8 договору та пунктом 2 специфікації сторони погодили, що оплата наданих перевізником послуг здійснюється замовником у безготівковому порядку в національній грошовій валюті - гривні шляхом перерахування коштів на поточний рахунок перевізника протягом 10 банківських днів після фактичного виконання перевезення та підписання сторонами акта виконаних робіт (наданих послуг).

Як встановлено судом, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 5 був підписаний сторонами 26.07.2021.

Отже, враховуючи, що сторонами було погоджено обрахунок строку оплати у банківських днях, то відповідач повинен був оплатити послуги, надані згідно вищевказаного акту, до 09.08.2021 включно, а не 05.08.2021, як помилково вказує позивач.

Втім, відповідач, у встановлений строк, своїх зобов`язань з оплати отриманих послуг не здійснив.

Тоді як, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відтак, враховуючи, що факт надання позивачем узгоджених послуг перевезення та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині оплати наданих послуг, підтверджені матеріалами справи і не спростовані відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення боргу в розмірі 21311,94 грн.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності, зокрема, сплати пені.

Пунктом 5.8 договору встановлено, що у випадку прострочення оплати наданих перевізником послуг, замовник сплачує за письмовою вимогою пеню в розмірі 0,01% від вартості неоплачених послуг за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, ст. 3 вказаного Закону закріплює, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, за приписами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки і відповідно, якщо розмір пені, встановлений договором, є меншим від подвійної облікової ставки НБУ застосовується розмір пені встановлений договором.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати за договором, йому на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 5.8 договору нараховано у період з 05.08.2021 по 05.02.2022 і заявлено до стягнення пеню в розмірі 394,27 грн, що становить 0,01% від вартості неоплачених послуг за кожний день прострочення, який не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня.

Окрім того, оскільки за приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 614,83 грн та інфляційні втрати у розмірі 4545,82 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019).

Перевіривши наданий розрахунок пені та 3% річних, у визначений позивачем період, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки позивачем не вірно визначено початок періоду прострочення, так як обрахунок строку оплати здійснено у календарних днях, а не у банківських, як встановлено умовами договору, що вплинуло на правильність визначення першого дня прострочення оплати, а також не було враховано, що прострочення виконання зобов`язання розпочинається з наступного дня, в який мала б бути здійснена оплата, а тому останній день оплати не є початком періоду прострочення.

Таким чином, за розрахунком суду, стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 383,61 грн за період з 10.08.2021 по 05.02.2022, та 3% річних у розмірі 606,08 грн, в іншій частині цих вимог позивачу належить відмовити.

У той же час, це не вплинуло на розрахунок інфляційних втрат, оскільки з урахуванням методики їх розрахунку, розрахунок індексу інфляції здійснюється не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, як і не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Хоменко Наталії Миколаївни підлягають частковому задоволенню.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Окрім того, позивач просить стягнути на його користь витрати в сумі 6600,00 грн на професійну правничу допомогу, яку він отримав від адвоката Тімашова Андрія Сергійовича та включають, в тому числі 10% від суми позову, гонорару успіху адвоката в розмірі 2600,00 грн.

Згідно з частин 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги адвокатським бюро від 16.07.2022 (далі - договір про надання правової допомоги), укладеного між позивачем та Адвокатським Бюро «Тімашова Андрія» в особі Тімашова Андрія Сергійовича, який діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КВ №000287 від 30.10.2015; ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АА №1197442; акту приймання-передачі наданих послуг від 20.09.2022 на суму 6600,00 грн, з детальним описом змісту правової (професійної правничої) допомоги; рахунку-фактури № 2 від 21.09.2022 про сплату 6600,00 грн.

За умовами пункту 1.2 договору про надання правової допомоги, в порядку та на умовах, визначених цим договором, адвокат зобов`язується за завданням клієнта протягом визначеного в договорі строку надавати за плату професійну правничу допомогу по представництву інтересів клієнта в Господарському суді міста Києва, Північному апеляційному господарському суді, Верховному Суді, при розгляді господарської справи за позовом до ТОВ «Трейдінгова компанія «Нафторесурс» про стягнення заборгованості.

Пунктом 2.2 договору про надання правової допомоги визначено перелік послуг, та їх вартість. Зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції 1000,00 грн; вивчення судової практики 1000,00 грн; підготовка, складання та подання до суду позовної заяви з додатками 2000,00 грн; участь в судовому засіданні в суді першої інстанції, в т. ч. в режимі відеоконференції 1500,00 грн.

При цьому, пунктом 2.3 договору про надання правової допомоги визначено, що договір передбачає залежність оплати послуг від результату розгляду справи (гонорар успіху) який складає 10% від суми позову - 2600,00 грн.

Актом приймання-передачі наданих послуг від 20.09.2022 сторони підтвердили, що адвокатом Тімашовим Андрієм Сергійовичем надано Фізичній особі-підприємцю Хоменко Н.М. правову допомогу вартістю 6600,00 грн, яка складається із: зустрічі, консультації клієнта, узгодження правової позиції, на суму 1000,00 грн; вивченні судової практики, на суму 1000,00 грн; підготовки та подання до суду позовної заяви, на суму 2000,00 грн та гонорару успіху відповідно до пункту 2.3 договору про надання правової допомоги в сумі 2600,00 грн.

Судом встановлено, що Тімашов Андрій Сергійович є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, у вже згаданому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України" суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6672,90 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).

Таким чином не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

З урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позивачем витрат на послуги адвоката із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2022 судом було вирішено розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, з огляду на її малозначність в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України. Про її малозначність і для позивача свідчить викладене в тексті позовної заяви клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників учасників справи.

Предметом спору у даній справі є стягнення вартості послуги з перевезення вантажу, нарахованих компенсаційних втрат та пені, і на підтвердження наявності заборгованості позивачем надано договір перевезення вантажу автомобільним транспортом №2207/21-пвн від 22.07.2021 (7 арк.), специфікацію №1 від 22.07.2021 (1 арк.) та акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №5 від 26.07.2021 (1 арк.). При цьому, слід зауважити на тому, що надані позивачем докази підписані відповідачем без зауважень, а відтак обставини даної справи не потребували додаткових даних, на підставі яких суд би встановлював наявність або відсутність заборгованості за надані послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Поміж тим, сам виклад вимог позивачем щодо предмета спору з його обґрунтуванням у позовній заяві здійснено на 1 аркуші з двостороннім друком і не містить будь-яких посилань на судову практику, вивчення якої включено до розрахунку витрат на правову допомогу, тоді як у розрізі спірних правовідносин судова практика є сталою.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру (майже 15% від ціни позову), приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні приписів частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, часткове задоволення позовних вимог, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову (п. 2 ч.5 ст. 129 ГПК України).

При цьому, у вирішенні питання співмірності витрат на професійну правничу допомогу такі чинники, на яких наголошує позивач у своєму клопотанні, як освітній рівень, навчання у навчальному закладі, стаж в галузі права не є "додатковими бонусами" для адвоката, а є лише вимогами за яких фізична особа може набути право на заняття адвокатською діяльністю.

За таких обставин та з урахуванням часткового задоволення позовних вимог суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн (75% від вартості послуг), що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягу робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання правової допомоги.

Водночас, виходячи з того, що юридична кваліфікація правовідносин у даній справі не є складною, а справа малозначною, суд приходить до висновку, що такі вимоги як стягнення «гонорару успіху» в розмірі 2600,00 грн, не відповідають критерію розумності, так як не мають характеру необхідних, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв`язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер. Відтак, виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціни позову, рівня складності, характеру спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі та висновків за яких позовні вимоги задоволені частково, суд не вбачає підстав для додаткового покладення на відповідача витрат «гонорару успіху» у розмірі 2600,00 грн.

Керуючись статей 13, 73, 74, 76-80, 129, 165, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Хоменко Наталії Миколаївни до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдінгова компанія «Нафторесурс» про стягнення 26866,86 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдінгова компанія «Нафторесурс» (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 3/5, оф. 4; ідентифікаційний код: 42447918) на користь Фізичної особи-підприємця Хоменко Наталії Миколаївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) борг у розмірі 21311 (двадцять одна тисяча триста одинадцять) грн 94 коп., пеню у розмірі 383 (триста вісімдесят три) грн 61 коп., 3% річних у розмірі 606 (шістсот шість) грн 08 коп., інфляційні втрати у розмірі 4545 (чотири тисячі п`ятсот сорок п`ять) грн 82 коп., судовий збір у розмірі 2479 (дві тисячі чотириста сімдесят дев`ять) грн 21 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 09.12.2022.

Суддя Т.В. Васильченко