Рішення № 107767491, 09.12.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.12.2022Справа № 910/9159/22

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Комунального підприємства "ТЕПЛОГАРАНТ" (41600, Сумська обл., місто Конотоп, вулиця Садова, будинок 39А) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" (03039, місто Київ, проспект Науки, будинок 8) про стягнення 115 741,54 грн

без повідомлення (виклику) сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

14.09.2022 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства "ТЕПЛОГАРАНТ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" про стягнення 115 741,54 грн, та була передана 15.09.2022 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" на користь Комунального підприємства "ТЕПЛОГАРАНТ" суму заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 115 741,54 грн, з яких: 109 388,04 грн - сума основної заборгованості, пеня у розмірі - 5993,87 грн, 3% річних - 359,63 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між Комунальним підприємством «Теплогарант» (Виконавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКО» (Споживачем), 01 жовтня 2009 року був укладений у письмовій формі Договір № 10 про постачання теплової енергії, (далі-Договір)

Об`єктом, на який постачається теплова енергія є нежитлове приміщення (магазин), що розташоване за адресою: м. Конотоп, вул. Євгена Коновальця, (колишня вул. Ватутіна), 2 в м. Конотоп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

У встановлений судом строк від позивача надійшли докази усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 04.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

25.10.2022 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній вказує, що в зв`язку з бойовими діями на території України склалися форс-мажорні обставини, фінансове положення ТОВ «ЕКО» погіршилося, тому ТОВ «ЕКО» не змогло здійснити у строк свої зобов`язання по оплаті послуг за теплову енергію згідно Договору.

19.10.2022 ТОВ «ЕКО» була перерахована сума боргу по оплаті послуг за період опалюваного сезону 2021-2022р. у розмірі 50000 грн. та 21.10.2022р. у розмірі 59388,04 грн.

01.11.2022 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до останньої представник вказує, що КП «Теплогарант» підтверджує, що кошти на оплату боргу надійшли від Відповідача 19.10.2022 року в сумі 50 000,00 грн. за платіжним дорученням № 57440 та 21.10.2022 року в сумі 59 388,04 грн. за платіжним дорученням № 57581.

Таким чином, позивач вказує, що станом на 21 жовтня 2022 року основний борг відповідача за теплову енергію перед позивачем відсутній, відповідно і предмет спору щодо основного боргу між Сторонами відсутній.

Відтак представник позивача просить закрити провадження у справі в частині стягнення з відповідача ТОВ «ЕКО» основного боргу за фактично спожиту теплову енергію за період з грудня 2021 по березень 2022 року в розмірі 109 388,04 грн. В іншій частині позовні вимоги просить задовольнити.

07.11.2022 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до останньої представник просить відмовити в позовних вимогах з окрема з тих підстав, що у зв`язку з веденням в країні воєнного стану.

Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

01.10.2009 між Комунальним підприємством «ТЕПЛОГАРАНТ» (енергопостачальна компанія за договором, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКО" (споживач, відповідач) був укладений договір № 10 про постачання теплової енергії в гарячій воді м. Конотоп, за умовами якого енергопостачальна компанія взяла на себе зобов`язання постачати споживачу теплову енергію у гарячій воді у потрібних йому обсягах, а споживач - оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

У п.2.1 договору визначено, що теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону, гаряче водопостачання - згідно затвердженого графіку.

Відповідно до п.6.1 договору визначено, що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів або у вигляді взаємозаліків за згодою Енергопостачальної організації.

Розрахунковим періодом є календарний місяць (п.6.2).

Споживач-підприємство до початку розрахункового періоду (до 15 жовтня, до 01 січня) сплачує енергопостачальній організації передоплату за 3 наступних місяці (п.6.3).

Згідно п.10.1 договору, цей договір набуває чинності з дати його підписання та діє до 31 грудня 2010 року.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 10.4).

Як зазначає позивач, протягом опалювального періоду 2021-2022 (з 22.10.2021 по 15.04.2022) відповідачу було надано послуги постачання теплової енергії в нежитлове приміщення (магазин), що знаходиться за адресою: Сумська область, м. Конотоп, вул. Євгена Коновальця (колишня назва Ватутіна), 2, облік якої здійснюється за лічильником PollyTerm № 32451267 у кількості 20,116 Гкал, всього на суму 109 388,04 грн.

З метою здійснення розрахунків позивачем були сформовані Акти здачі-приймання наданих послуг (виконаних) робіт та рахунки на оплату за вказаний період, докази надсилання яких відповідачу для підписання та оплати додані до позову.

Відповідачем будь-яких заперечень щодо обсягу/вартості наданих послуг за Актами за спірний період, у матеріалах справи відсутні.

11.07.2022 позивач звернувся до відповідача із вимогою за вих. № 79-пр№1 на суму 109388,04 грн вартості неоплаченої теплової енергії по договору № б/н від 01.10.2009. згідно повідомлення про вручення поштового відправлення № 4161510430903 вказана вимога отримана ТОВ «Еко» - 20.07.2022.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

За змістом ст.ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За умовами п.6.3 договору відповідач проводить з позивачем розрахунки за теплову енергію до початку розрахункового періоду на умовах передоплати на 3 наступні місяці.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача за спожиту теплову енергію у розмірі 115 741,54 грн, з яких: 109 388,04 грн - сума основної заборгованості, пеня у розмірі - 5993,87 грн, 3% річних - 359,63 грн.

У процесі розгляду справи сторонами повідомлено про оплату відповідачем 19.10.2022 року в сумі 50 000,00 грн. за платіжним дорученням № 57440 та 21.10.2022 року в сумі 59 388,04 грн. за платіжним дорученням № 57581.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За приписами ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. При цьому належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Відповідно до пункту 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 231 ГПК України).

Враховуючи, що кошти в розмірі 109 388,04 грн сплачені відповідачем після звернення позивача до суду із позовом у цій справі, провадження у справі в частині вимог про стягнення 109 388,04 грн основного боргу підлягає закриттю за відсутністю предмета спору. Витрати по сплаті судового збору в цій частині покладаються на відповідача.

Крім основного боргу, за прострочення виконання грошового зобов`язання позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі - 5993,87 грн та 3% річних у розмірі - 359,63 грн.

Відповідач заперечуючи стосовно нарахування пені та 3% річних вказує, що розділом 9 Договору, сторони погодили підстави звільнення від відповідальності, а відтак у зв`язку з веденням в країні воєнного стану останній просить відмовити у нарахуванні пені та 3% річних.

Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).

Зазначаючи про наявність обставин непереборної сили, які є підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за цим Договором, відповідач посилається на положення розділу 9 Договору.

Суд звертає увагу відповідача, що п. 9.2 Договору передбачено, що сторона, для якої виконання зобов`язань стало неможливим унаслідок дії обставин непереборної сили , повинна негайно, не пізніше п`яти календарних днів, письмово повідомити іншу сторону про початок, можливий строк дії та про припинення дії таких обставин.

Водночас, матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про виникнення обставин непереборної сили, як того вимагають приписи пункту 9.2 Договору.

Пунктом 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України також містить визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

За визначенням, наведеним у пп. 3.1.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженому рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 № 40(3) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об`єктивно впливають на виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Непереборна сила (форс-мажорна обставина) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

При цьому, сторона, яка не виконує зобов`язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов`язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Відповідач вважає, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України настали форс-мажорні обставини, які засвідчені Торгово-промисловою палатою України листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за Договором, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором, які виникли до цієї події.

З огляду на викладене, оскільки невиконання зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності не наведено, а відтак суд не вбачає підстав для відмови в нарахуванні пені та 3% річних з даних підстав.

Щодо заявленої до стягнення пені в сумі 5993,87 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2.3 договору встановлено, що за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію споживач сплачує пеню у розмірі 0,5% належної до сплати суми за кожен день прострочення.

Відповідно до розрахунку позивача, за несвоєчасну оплату послуги відповідачу нарахована пеня в розмірі 5993,87 грн за період з 28.07.2022 по 05.09.2022 на суму боргу 109 388,04 грн.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2022 року на території України установлено карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

Відповідно до пп. 4 п. 3 Прикінцевих положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 17.03.2020 № 530-IX, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач. Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;

Згідно зі ст. 5 Закону України Про житлово-комунальні послуги до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, послуги з постачання теплової енергії.

З огляду на приписи Закону України Про житлово-комунальні послуги, враховуючи, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору позивач забезпечує відповідача тепловою енергією в гарячій воді, суд дійшов висновку, що положення пп. 4 п. 3 Прикінцевих положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 17.03.2020 № 530-IX поширюються на взаємовідносини сторін за договором, оскільки послуга з постачання теплової енергії, яку позивач надає відповідачу, є житлово-комунальною послугою.

За цих обставин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 5993,87 грн, що нарахована позивачем за період з 28.07.2022 по 05.09.2022, враховуючи встановлену законом заборону нарахування та стягнення пені за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги на період дії карантину.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 359,63 грн - 3% річних, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Перевіривши розрахунки 3% річних, суд встановив, що вони є арифметично вірними, зробленими відповідно до приписів діючого законодавства та даних первинних документів, у зв`язку з чим вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 359,63 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Пункт 3 частини другої ст. 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Частиною першою ст. 77 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 359,63 грн в задоволенні іншої частини вимог слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Керуючись ст. 129, 231, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Провадження у справі №910/9159/22 в частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості у розмірі 109388,04 грн - закрити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" (03039, місто Київ, проспект Науки, будинок 8, код ЄДРПОУ 32104254) на користь Комунального підприємства «ТЕПЛОГАРАНТ» (41600, Сумська обл., місто Конотоп, вулиця Садова, будинок 39А, код ЄДРПОУ 32325215) 3% річних у розмірі 359 (триста п`ятдесят дев`ять) грн 63 коп, та судовий збір у розмірі 2352 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 52 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

6. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 09.12.2022.

Суддя Владислав ДЕМИДОВ