Постанова № 107765396, 22.11.2022, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/6660/22 2-а/335/144/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2022 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Калюжної В.В., за участю секретаря судового засідання Бородіної Е.В., розглянувши у залі суду у м. Запоріжжі адміністративну справу за адміністративним позовом громадянина Нігерії ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про скасування рішення про примусове повернення іноземця до країни походження або третьої країни, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Калашник О.М. в інтересах позивача громадянина Нігерії ОСОБА_1 звернулася до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про скасування рішення відповідача № 10 від 28.06.2022 року про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни, в обгрунтування якого зазначила наступне.

Позивач є громадянином Нігерії, прибув до України з метою захисту і отримання статусу біженця, однак, із початком воєнних дій на території України, він не зміг звернутися з відповідною заявою до Державної міграційної служби України та продовжити строк дії візи.

28.06.2022 року позивача було затримано та відносно нього складено протокол про адміністративне правопорушення за порушення правил перебування в Україні, винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, а також рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, яке є предметом оскарження за даним позовом.

Позивач вважає неправомірним оскаржуване рішення, оскільки його було винесено з порушенням чинного законодавства, з тих підстав, що не було залучено перекладача і захисника, та воно порушує його права як особи, яка має намір звернутися за статусом біженця в України, оскільки повернення до країни походження загрожує його життю.

З наведених підстав позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 10 від 28.06.2022 року про примусове його повернення до країни походження або третьої країни.

Ухвалою суду від 19.10.2022 року прийнято до розгляду даний адміністративний позов та відкрито провадження у справі, визначено проводити розгляд справи в порядку позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ відповідно до ст.ст. 268-272, 288 КАС України, відповідачу надано строк на подання відзиву.

У судовому засіданні 07.11.2022 року представником відповідача подано відзив на позов, відповідно до якого представник проти позову заперечує, вважає його необгрунтованим, просить у його задоволенні відмовити. Зазначено, що під час прийняття оскаржуваного рішення було встановлено, що позивач прибув на територію України, з метою навчання і отримав відповідну візу, проведеною перевіркою не було встановлено факту звернення позивача з відповідною заявою про отримання статусу біженця, та він особисто не повідомляв про наявність обставин, які б свідчили наявність ризику загрози його життю у разі повернення до країни походження. Доводи позову щодо порушення права позивача на перекладача і захисника представник відповідача вважає необгрунтованими, наполягаючи на тому, що позивач при складенні протоколу про адміністративне правопорушення відмовився від перекладача, а вимогу про необхідність залучення захисника та надання йому правової допомоги не заявляв.

Представник позивача у судове засідання не з`явилася, суду подала письмову заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника, у якій наполягала на позовних вимогах, просила позов задовольнити.

Представник відповідача суду подала письмову заяву, у якій просила провести розгляд справи у її відсутність, просила у задоволенні позову відмовити.

На підставі ч. 4 ст. 229 КАС України, суд розглянув справу без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Згідно ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно ч. 2ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно ч. 1ст. 77 КАС України,кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 288 КУпАП, позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянином Нігерії прибув для продовження навчання на територію України 03.01.2022 року, оформив візу типу D-13, строком на 90 днів, який закінчився 03.04.2022 року, однак продавжує перебувати на території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

28.06.2022 року Дніпровським відділом у місті Запоріжжі УДМС у Запорізькій області прийнято рішення № 10 про примусове повернення до країни походження або третьої країни у відношенні громадянина Нігерії ОСОБА_1 , 05.06.1993 року, якого зобов`язано покинути територію України до 27.07.2022 року, у зв`язку із його перебуванням на території України без законних підстав.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Статтею 31 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства передбачено, що іноземець абоособа безгромадянства неможуть бутипримусово повернутічи примусововидворені абовидані чипередані докраїн: деїх життюабо свободізагрожуватиме небезпеказа ознакамираси,віросповідання,національності,громадянства (підданства),належності допевної соціальноїгрупи абополітичних переконань; деїм загрожуєсмертна караабо страта,катування,жорстоке,нелюдське аботаке,що принижуєгідність,поводження чипокарання; деїх життюабо здоров`ю,безпеці абосвободі загрожуєнебезпека внаслідокзагальнопоширеного насильствав ситуаціяхміжнародного абовнутрішнього збройногоконфлікту чисистематичного порушенняправ людини,або природногочи техногенноголиха,або відсутностімедичного лікуваннячи догляду,який забезпечуєжиття; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Разом з тим, позивачем не суду не подано обгрунтованих даних та достатніх доказів на підтвердження обставин, викладених у позові про те, що на час винесення відповідачем оскаржуваного рішення ним було заявлено про побоювання повернення до Нігерії, а також його наміру про подання заяви про захист відповідно до ратифікованих Україною міжнародних конвенцій.

Доводи позову в цій частині спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що у особистих поясненнях, складених позивачем 28.06.2022 року, він зазначив, що прибув в Україну з метою навчання, з цією ж метою оформив відповідну візу. Разом з тим, позивачем не надано суду належних доказів про звернення до відповідного органу УДМС за статусом біженця в Україні, в тому числі станом на час прийняття оскаржуваного рішення, та не надано даних про подання заяви щодо продовження строків свого перебування на території України за отриманою візою.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, іноземці та особи без громадянства, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Україні, вважаються такими, які на законних підставах тимчасово проживають на території України на період дії обставин, за наявності яких додатковий чи тимчасовий захист було надано. Тимчасове проживання на території України таких іноземців та осіб без громадянства підтверджується посвідченням особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, або посвідченням особи, якій надано тимчасовий захист в Україні.

Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України „Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Посилання позивача в обгрунтування позову на лист представника Управління Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців від 09.09.2022 року, відповідно до якого ОСОБА_1 звернувся до УВКБ ООН з проханням про допомогу в проходженні державної процедури про надання статусу біженця у відповідності до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а також за правовим захистом для осіб без громадянства і тих, хто ризикує такими стати, суд вважає недостатнім для підтвердження підстав скасування рішення відповідача, яке оскаржується за даним позовом.

Зазначений доказ, отриманий після винесення оскаржуваного рішення, наданий позивачем суду, не підтверджує статусу біженця, а містить лише заклик до сприяння надання статусу, у разі наявності підстав, у зв`язку з чим не приймається судом на підтвердження обставин, викладених у позові.

Згідно з п. 9 розділу І Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, виконання прийнятого рішення про примусове повернення чи примусове видворення відкладається у випадку отримання відповідного офіційного звернення дипломатичного представника відповідної країни, представника Управління Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців (далі - УВКБ ООН), але не більше ніж на 10 днів, починаючи з дати його оголошення, або рішення скасовується, якщо з`ясуються обставини, зазначені в статті 3 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Крім того, доводи позивача щодо порушення його прав на перекладача та на правову допомогу під час винесення оскаржуваного рішення, не знайшли свого підтвердження належними доказами в ході розгляду справи та повністю спростовуються наданими відповідачем доказами. Відповідно до заяви гр. ОСОБА_2 від 28.06.2022 року між нею та ОСОБА_1 було укладено усну угоду про переклад з англійської на російську мову, якою засвідчено його пояснення від 28.06.2022 року при оформлені матеріалів про адміністративне правопорушень. Крім того, ОСОБА_1 було складено особисті пояснення російською мовою від 28.06.2022 року. Надані суду матеріали адміністративної справи відносно ОСОБА_1 не містять вимоги про надання йому правової допомоги професійним адвокатом.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що рішення № 10 від 28.06.2022 року, винесене Дніпровським відділом у місті Запоріжжі УДМС у Запорізькій області про примусове повернення до країни походження або третьої країни у відношенні громадянина Нігерії ОСОБА_1 , 05.06.1993 року, якого зобов`язано покинути територію України до 27.07.2022 року, прийнято правомірно та з дотримання норм статті 26 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, у зв`язку із порушенням позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необгрунтованими та не підтвердженими належними доказами, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 9, 77, 241-246, 268, 268, 272, 288 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги громадянина Нігерії ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про скасування рішення про примусове повернення іноземця до країни походження або третьої країни залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: В.В.Калюжна