Рішення № 107745445, 29.11.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.11.2022Справа № 910/7583/22Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-сервісна компанія"

до акціонерного товариства "Укргазвидобування"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

акціонерне товариство "Український будівельно-інвестиційний банк"

про внесення змін до договору

При секретарі судового засідання: Габорак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Скородєлов С.В. - представник за ордером серія АХ №1009629 від 26.09.2022

від відповідача: Ашмінець І.В. - представник за довіреністю № 2-165д від 01.12.2021

від третьої особи: не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-сервісна компанія" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства "Укргазвидобування" про внесення змін до договору, а саме: внести зміни до договору поставки №1046/21 від 29.09.2022 між акціонерним товариством "Укргазвидобування" та товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-сервісна компанія", а саме - викласти розділ "Строк поставки" в додатку №3 "Графік поставки" наступним чином: "Згiдно графiка поставки 548 календарних днiв пiсля укладання договору, але не пiзнiше 31.03.2023 р. з можливістю дострокової поставки".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2022 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.

01.09.2022 до канцелярії суду позивач подав (через Електронний суд) заяву про усунення недоліків та клопотання про залучення третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 27.09.2022. Залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: акціонерне товариство "Український будівельно-інвестиційний банк".

У підготовче засідання 27.09.2022 не з`явилась третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, хоча про місце, дату та час засідання повідомлена належним чином. Представник відповідача повідомила суд про подання клопотання про скасування заходів забезпечення позову та відзиву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2022 відкладено підготовче засідання на 18.10.2022.

18.10.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зміну предмета позову та заперечення щодо скасування заходів забезпечення позову.

У підготовче засідання 18.10.2022 не з`явилась третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, хоча про місце, дату та час засідання повідомлена належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 задоволено клопотання відповідача про скасування заходу забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 відкладено підготовче засідання на 01.11.2022.

01.11.2022 на адресу суду від відповідача надійшло доповнення до відзиву з урахуванням заяви про зміну предмета позову.

У підготовче засідання 01.11.2022 не з`явилась третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, хоча про місце, дату та час засідання повідомлена належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2022 відмовлено у прийнятті заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-сервісна компанія" про зміну предмета позову. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження на 29.11.2022.

В судове засідання 29.11.2022 не з`явилась третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, хоча про місце, дату та час засідання повідомлена належним чином.

Представник позивача підтримав позовні вимог, просив позов задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти позову, просив суд відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

29.09.2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-сервісна компанія" (постачальник) та акціонерним товариством "Укргазвидобування" (покупець) укладено договір поставки №1046/21.

Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов`язується поставити покупцевi паливозаправник (далi - товар), зазначений в специфiкацii, що додається до договору i є його невiд`ємною частиною, а покупець - прийняти i оплатити такий товар.

Найменування/асортимент товару, одиниця вимiру, кiлькiсть, цiна за одиницю товару та загальна цiна договору вказується у специфiкацii (далi - специфiкацiя), яка є додатком №1 до договору та є його невiд`ємною частиною. Строк поставки товару визначається графiком поставки товару, який є додатком №3 до договору та є його невiд`ємною частиною (п.1.2 договору).

Постачальник гарантує, що товар, який є предметом договору належить йому на правi власностi або iншому речовому правi, що надає йому право розпоряджатися товаром, є новим i не був у використаннi, не перебуває пiд забороною вiдчуження, арештом, не є предметом застави та iншим засобом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фiзичними або юридичними особами, державними орrанами i державою, а також не є предметом будь-якого iншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України (п.1.3 договору).

Згідно з п.5.1 договору строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоодержувачів вказується в специфікації та графіку поставки до цього договору.

Відповідно до специфікації №1 від 29.09.2021р. (додаток №1 до договору) найменування товару: Паливозаправник UAКАПЗ-12МЗ у кількості 8 шт. , загальна вартість із ПДВ 23 040 000,00 грн. строк поставки товару: відповідно до графіка поставки товару.

Графіком поставки від 29.09.2021 (додаток №3 до договору) передбачено, що строк поставки: 150 календарних днів після укладення договору, але не пізніше 31.03.2022р. з можливістю дострокової поставки.

Згідно з п.10.1 договору договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності), і діє до 31.05.2022 року.

Зміни та доповнення в цей договір можуть бути внесені лише за взаємною згодою сторін, шляхом укладення додаткової угоди до цього договору (п.11.1 договору).

Як зазначено позивачем, на виконання спірного договору 23.12.2021 року позивач уклав договір купівліпродажу №166 з ТОВ «Укравтокомплект ЛТД». Предмет договору - 8 паливозаправників UAКАПЗ-12МЗ, що мають бути поставлені в строк до 31.03.2022. Однак, 17.02.2022 року позивач отримав лист ТОВ «Укравтокомплект ЛТД» про необхідність продовження строку поставки через об`єктивні труднощі.

18.02.2022 року позивач звернувся до Торгово-промислової палати з заявою про засвідчення об`єктивних обставин, що унеможливлюють виконання зобов`язань у строк до 30.03.2022 року. Зокрема, виробник товару не мав можливості поставити шасі через світову кризу на ринку мікрочипів та відповідно відсутність їх своєчасної поставки з Тайваня. У зв`язку з цим позивач припускав затримку готовності товару за спірним договором до 30.05.2022. Виготовлення висновку ТПП мало зайняти близько одного тижня, після чого позивач мав надати відповідні документи відповідачу. Однак, через початок війни 24.02.2022 була неможлива робота як позивача, так і ТПП.

В той же час, зараз з`явилися додаткові непереборні обставини, що ускладнили здійснення поставки. Починаючи з 24.02.2022 і дотепер вібуваються масові обстріли міста Харкова та особливо - Московського району (Салтовка) де розташоване ТОВ "ТСК", в результаті чого 15.03.2022 снарядом пошкоджено офіс компанії. Через загрозу життю працівників робота ТОВ «ТСК» була істотно ускладнена або в приниципі неможлива.

На теперішній час позивач очікує на поставку паливозаправників, однак їх виготовлення ускладнене торгівельними процесами з Республікою Білорусь, а їх поставка - розташуванням на території ТОВ «Укравтокомплект лтд» військової частини.

На думку позивача, за вище викладених обставин наявні підстави для для внесення в судовому порядку змін до договору поставки №1046/21 від 29.09.2022, а саме - викладення розділу «Строк поставки» в додатку №3 «Графік поставки» наступним чином: «Згiдно графiка поставки 548 календарних днiв пiсля укладання договору, але не пiзнiше 31.03.2023 р. з можливiстю дострокової поставки». Підставами позову зазначає, зокрема, п.4.ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», ст.. 651, 652 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що 17.02.2022 року позивач отримав лист ТОВ «Укравтокомплект ЛТД» про необхідність продовження строку поставки через об`єктивні труднощі (відсутність комплектуючих для виготовлення товару з мікросхемами, що є наслідком світового кризису мікрочіпів).

18.02.2022 року позивач звернувся до Чернігівської обласної Торгово-промислової палати з заявою №52 від 18.02.2022 в якій просив надати висновок про підтвердження виникнення та існування документально підтверджених об`єктивних обставин, які є підставою для внесення змін до договору поставки №1046/21 від 29.09.2021 року, та продовження строку виконання зобов`язань щодо поставки товару, та які призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі.

17.03.2022 позивач звернувся до відповідача з листом-проханням продовження терміну поставки товару вих.. 01 від 17.03.2022 в якому зазначено, що військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, відповідно до указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», та затверджений указ «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, який передбачає продовження строку дії воєнного стану на 30 діб. Повідомлено про те, що позивач не зможе виконати свої зобов`язання та поставити товар визначений договором №1046/21 від 29.09.2021 (згідно графіка поставки 150 календарних днів після укладання договору, але не пізніше 31.03.2022р.). також, керуючись розділом 8 договору позивач просив увійти у положення, форс-мажорну ситуацію, та просив внести зміни до договору: та продовжити графік поставки товару на термін дії договору до 31.12.2022 року.

В подальшому, позивач звернувся до відповідача з пропозицією про зміну умов договору вих.. 01 від 27.06.2022.

У відповідь листом №ПГВ004.1.17.2-1995 від 28.06.2022 відповідач повідомив позивача про те, що оскільки строк дії договору до 31.05.2022, то пролонгація договору після закінчення терміну його дії неможлива. Проте, відповідно до статей 525, 526 ЦКУ зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦКУ. Також, зазначено, що лист від ТОВ "Торгівельно-сервісна компанія" було надіслано 17.03.2022, тобто після 7 денного настання обставин непереборної сили, постачальник не звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором №1046/21 від 29.09.2021.

Відповідно до п.8.1 договору сторони звiльняються вiд вiдповiдальносri за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разi виникнення обставин непереборноi сили, якi не iснували пiд час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварiя, катастрофа, стихiйне лихо, епiдемiя, епiзоотiя, вiйна тощо).

Пунктом 8.2 договору передбачено, що сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пiзнiше нiж протягом 7 днів з моменту їх виникнення повідомити про це iншу сторону у письмовiй формi.

Наслідком не повідомлення чи порушення строку повідомлення про обставини непереборної сили є втрата права такої сторони посилатися на дії обставин непереборної сили, як причину невиконання чи порушення строків виконання зобов`язань.

Згідно з п.8.3 договору доказом виникнення обставин непереборної сили та строк їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це органом України та/або країни, у якій виникли такі обставини, або яка постраждала внаслідок таких обставин.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем повідомлено відповідача про форс-мажорну ситуацію (військову агресію - 24.02.2022) тільки 17.03.2022, тобто із пропущенням 7-деного строку, встановленого договором.

Крім того, суд зазначає, що підтвердження форс-мажорних обставин може бути підставою для звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання договірних зобов`язань (що не є предметом розгляду у даній справі), а не для примусового внесення змін до відповідного договору, якщо лише самим договором не передбачено іншого.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/9258/20.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до п.4 ч.5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Частиною 1 статті 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Підставами для внесення змін до договору, передбаченими законом, є: істотне порушення договору його стороною (частина 2 статті 651 ЦК України), істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (стаття 652 ЦК України), інші випадки, встановлені договором або законом (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1, 2 статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Частиною 4 статті 652 ЦК України передбачено, що зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну договору. Зміна обставин вважається істотною тільки тоді, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони б не уклали договір або уклали б його на інших умовах.

Отже, за змістом наведених законодавчих положень зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин в судовому порядку, як і розірвання договору з цих підстав, виходячи з принципу свободи договору, є заходами, що застосовуються за наявності підтвердження дійсної істотної зміни обставин, з яких виходили сторони, укладаючи цей правочин.

Істотна зміна обставин, у свою чергу, є оціночною категорією, яка полягає у зміні договірного зобов`язання таким чином, що його виконання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків.

Аналіз статті 652 ЦК України свідчить про те, що закон пов`язує можливість внесення змін до договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Судом встановлено, що умовами договору та графіком поставки визначеної договором продукції передбачено не пізніше 31.03.2022р.

Так, позивач отримавши 17.02.2022 лист від постачальника (ТОВ «Укравтокомплект ЛТД») щодо неможливості поставки товару, та можливої її поставки тільки після 30.05.2022 включно, не повідомив відповідача про зазначені обставини, а звернувся до останнього з прохання внести зміни до договору та продовжити графік поставки товару на термін дії договору до 31.12.2022 аж 17.03.2022.

Враховуючи те, що позивач був заздалегідь обізнаний зі змістом договору в частині строків (терміну) поставки до 30.03.2022 року, суд вважає, що ним не вжито усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Відповідно до статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України та статтею 196 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій, та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

Дослідивши фактичні обставини справи, надавши оцінку зібраним у справі доказам та поясненням сторін, суд вважає, що позивач як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи з відповідачем договір поставки (укладений відповідно до відкритих торгів), усвідомлював, що кінцевою датою поставки товару є дата, визначена у графіку поставки до договору, з огляду на що повинен був розумно оцінити цю обставину з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки. Тобто позивач, підписавши договір, погодив усі його істотні умови, зокрема щодо кінцевої дати поставки товару.

Отже, на думку суду, порушення контрагентами позивача своїх зобов`язань за договором поставки, наведені позивачем в якості підстав для внесення змін до договору, за своєю природою не є об`єктивними обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов`язання постачальником товару. Ці обставини мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності, які мали та могли бути передбачені позивачем при укладенні договору з огляду на обізнаність позивача з технічними умовами товару (продукції) та необхідності для її виробництва відповідних комплектуючих, які поставляється із-за кордону.

Подібна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10.09.2020 у справі № 910/13459/19 та від 22.05.2019 у справі № 904/1782/18.

Враховуючи вищезазначене, судом встановлено, що обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги своєї позовної заяви, не є істотними для внесення змін до договору, а також позивач не довів належними засобами доказування наявність істотної зміни обставин та не надав доказів, які б свідчили про одночасну наявність усіх чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України.

Щодо наданого висновку чернігівської регіональної Торгово-промислової палати про виникнення і існування документального підтвердження істотних змін обставин №ЧК-64 від 24.02.2022, наданого позивачем в обґрунтування наявності підстав для внесення змін до договору, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислові палати мають право: проводити за дорученням державних органів незалежну експертизу проектів нормативно-правових актів з питань економіки, зовнішньоекономічних зв`язків, а також з інших питань, що стосуються прав та інтересів підприємців; представляти і захищати законні інтереси торгово-промислової палати або за дорученням її членів їх інтереси; надавати за дорученням українських та іноземних юридичних і фізичних осіб послуги, пов`язані із захистом їх прав та інтересів, відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України; звертатися за дорученням осіб, права яких порушені, до Антимонопольного комітету України із заявами про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції; проводити на замовлення українських та іноземних підприємців експертизу, контроль якості, кількості, комплектності товарів (у тому числі експортних та імпортних) і визначати їх вартість; засвідчувати і видавати сертифікати про походження товарів, сертифікати визначення продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями та інші документи, пов`язані із здійсненням зовнішньоекономічної діяльності.

Дослідивши зазначений висновок, судом встановлено, що зазначені у висновку в обґрунтування суттєвого ускладнення виконання позивачем своїх зобов`язань за договором обставини стосуються безпосередньо правовідносин позивача з його контрагентом за укладеним з ним правочином.

Отже, встановлені у висновку Торгово-промислової палати України обставини не мають безумовний характер невідворотних та у даному випадку не є підставою для внесення змін до договору.

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень, є обов`язковими для застосування на всій території України.

Водночас вказаний Закон не містить положень щодо наявності у торгово-промислової палати повноважень з видачі висновків на підтвердження істотної зміни обставин, якими сторони керувались під час укладення договорів.

До подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 08.12.20202 у справі №910/11888/19, 03.09.2020 у справі № 910/15637/19 та від 10.09.2020 у справі № 910/13459/18.

Відповідно до частини 3 статті 13 та частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частиною 3 статті 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (частина 1 статті 98 ГПК України).

Частиною 3 статті 98 та частиною 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачене право учасника справи подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі статтею 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень, хоча і є обов`язковими для застосування на всій території України проте ці документи у разі їх надання суду у судовому процесі учасником справи в обґрунтування своїх вимог чи заперечень, є доказами в розумінні статті 73 ГПК України, які відповідно до частин 1 та 2 статті 86 та статті 104 ГПК України не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Суд в кожному конкретному випадку, виходячи з обставин справи оцінює ці докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів позивача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ч.1 ст. 79, ст.ст. 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата підписання рішення: 08.12.2022 року.

Суддя С.М. Мудрий