Рішення № 107744970, 08.12.2022, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.2022м. ДніпроСправа № 904/3077/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В.

та представників:

від позивача: Алексєєнко О.А.;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу

за позовом "Натуріас ГмбХ" (Naturias GmbH) (Буссардвег, Хассмерсгайм, Німеччина)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо Ойлс" (м. Дніпро)

про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в сумі 24 300 Євро

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

"Натуріас ГмбХ" (Naturias GmbH) (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо Ойлс" (далі - відповідач) безпідставно набуті грошові кошти в сумі 24 300 Євро.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань щодо поставки товару, за який позивачем була здійснена 50% попередня оплата, шляхом оплати виставленого відповідачем рахунку-фактури № 3/25032022 від 25.03.2022 на суму 48 600 Євро відповідно до платіжного доручення від 03.08.2022 на суму 24 300 Євро. Позивач зазначає, що, як поставка товару, так і повернення здійсненої позивачем передоплати у розмірі 24 300 Євро, відповідачем здійснені не були, що і є причиною звернення із позовом до суду.

Також позивач просить суд покласти судові витрати у справі на відповідача.

Ухвалою суду від 20.09.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.10.2022.

Від позивача надійшла заява (вх. суду № 34444/22 від 14.10.2022), в якій він просив суд призначити проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів системі відеоконференцзв`язку "EasyCon".

Згідно з інформацією, наданою відділом інформаційно-технічного забезпечення Господарського суду Дніпропетровської області, 18.10.2022 об 11:00 год. була відсутня технічна можливість провести судове засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи EasyCon, у зв`язку з наявністю справ, призначених до розгляду в залах Господарського суду Дніпропетровської області на 18.10.2022 об 11:00 год. (зайнятістю залів судових засідань обладнаних відповідними технічними засобами).

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 14.10.2022 у задоволенні заяви "Натуріас ГмбХ" (Naturias GmbH) про участь у судовому засіданні 18.10.2022 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду було відмовлено.

Від позивача засобами електронного зв`язку надійшла заява (вх. суду № 34771/22 від 18.10.2022), яка в подальшому надійшла засобами поштового зв`язку (вх. суду № 35392/22 від 21.10.2022), в якій він просив суд відкласти розгляд справи та призначити наступне судове засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У підготовче засідання 18.10.2022 представники позивача та відповідача не з`явились.

Судом було відзначено, що відповідач повідомлений про день, час та місце підготовчого засідання шляхом направлення на його офіційну електронну пошту ухвали суду від 20.09.2022, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено Довідку про доставку електронного листа, згідно з якою ухвалу суду від 20.09.2022 доставлено до електронної скриньки відповідача - 20.09.2022 (а.с. 49).

В той же час, судом було враховано наявність заяви позивача про відкладення розгляду справи, яку було задоволено судом.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 18.10.2022 підготовче засідання було відкладено на 01.11.2022.

Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 35086/22 від 19.10.2022), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи докази відмови відповідача від отримання копії позовної заяви.

У підготовче засідання 01.11.2022 з`явився представник позивача; представник відповідача у вказане засідання не з`явився, причин нез`явлення суду не повідомив. При цьому, відповідач про день, час та місце підготовчого засідання був повідомлений належним чином, шляхом направлення на його офіційну електронну пошту ухвали суду від 18.10.2022, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено Довідку про доставку електронного листа, згідно з якою ухвалу суду від 18.10.2022 доставлено до електронної скриньки відповідача - 18.10.2022 (а.с. 63).

В той же час, судом було відзначено, що матеріали справи не містять відзиву на позовну заяву та суд вважав за доцільне надати можливість відповідачу скористатись процесуальними правами, передбаченими статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 01.11.2022 підготовче засідання було відкладено на 18.11.2022.

У підготовче засідання 18.11.2022 з`явився представник позивача, представник відповідача у вказане засідання не з`явився, причини нез`явлення суду не повідомив. При цьому, відповідач про день, час та місце підготовчого засідання був повідомлений належним чином, шляхом направлення на його офіційну електронну пошту ухвали суду від 01.11.2022, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено Довідку про доставку електронного листа, згідно з якою ухвалу суду від 01.11.2022 доставлено до електронної скриньки відповідача - 01.11.2022 (а.с. 79).

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпро, вулиця Шевченка (Шевченківський, Соборний райони), будинок 55, офіс 28 (а.с. 45).

Місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 статті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).

Так, з матеріалів справи вбачається, що за участю позивача, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 20.09.2022 та ухвала суду від 18.10.2022 були надіслані відповідачу на адресу його офіційного місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вулиця Шевченка (Шевченківський, Соборний райони), будинок 55, офіс 28, яка вказана у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; однак, вказане поштове відправлення, в якому містилися ухвала суду про відкриття провадження у справі від 20.09.2022 та ухвала суду від 18.10.2022, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 "За закінченням встановленого терміну зберігання" (а.с. 80-84).

Разом з тим, судом відзначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, ухвалою суду від 20.09.2021, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 18.11.2021 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважав, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву.

Крім того, суд зауважив, що з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, судом додатково було здійснено спробу передати телефонограму на всі відомі та наявні в матеріалах справи номери телефону підприємства відповідача, яку не було отримано відповідачем з незалежних від суду причин; також здійснено повідомлення відповідача про розгляд справи 18.11.2022 о 14:20, шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційному сайті Судової влади України (а.с. 85-86).

Отже, відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце підготовчого засідання 18.11.2022, як і про всі попередні засідання, в які представник відповідача також не з`явився.

У підготовче засідання 18.11.2022 представники позивача та відповідача не з`явилися, причин нез`явлення відповідач суду не повідомив. При цьому, судом враховано наявність клопотання позивача про проведення судового засіданні 18.11.2022 без участі його представника та закриття підготовчого провадження, яке було задоволено судом.

У підготовчому засіданні 18.11.2022 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 18.11.22 підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.12.2022.

Від позивача засобами електронного зв`язку надійшла заява про забезпечення позову (вх. суду № 42128/22 від 05.12.2022), яка в подальшому надійшла засобами поштового зв`язку (вх. суду № 42534/22 від 06.12.2022), в якій заявник просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо Ойлс" в межах позовних вимог позивача, а саме: в межах ціни позову (24 300 Євро) та розміру можливих витрат (5 000 Євро на професійну правничу допомогу) та 13 521 грн. 86 коп. (судовий збір, що становить 353,93 Євро за курсом НБУ станом на 03.12.2022 (38.2050). В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилався на таке:

- враховуючи неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримувати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву на позовну заяву, неявку відповідача двічі у судові засідання, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті;

- з огляду на припинення будь-якого зв`язку зі сторони відповідача та систематичне невиконання відповідачем ухвал суду в частині забезпечення участі представника відповідача, надання відповідачем відзиву на позовну заяву та інше, у позивача з`явилися обґрунтовані сумніви щодо можливості в подальшому виконання рішення суду, в разі якщо таке рішення буде на користь позивача;

- процесуальна поведінка відповідача свідчить про те, що останній систематично не виконує ухвали суду, не бажає належним чином брати участь у даному судовому процесі, та, відповідно, малоймовірно, що відповідач буде добросовісно виконувати рішення суду, яке може бути на користь позивача. Таким чином, є висока імовірність того, що відповідач здійснить певні кроки, спрямовані на унеможливлення виконання рішення суду (наприклад, реалізує належне йому майно та виведе грошові кошти з власних рахунків). До того ж, статутний капітал відповідача складає 540 000 гривень, що на даний момент за розміром значно менше за ціну позову;

- внаслідок забезпечення позову можна буде забезпечити наявність у відповідача (на момент набуття рішенням суду законної сили) достатньої кількості коштів та/чи майна, необхідних для належного виконання рішення суду. На думку позивача, саме накладення арешту як на майно, так і на грошові кошти відповідача буде ефективним заходом забезпечення позову, адже наразі позивачу невідомо, чи є у відповідача достатні грошові кошти для виконання позовних вимог, а також чи є у відповідача достатньо майна для тієї ж мети.

Ухвалою суду від 07.12.2022 у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.

Від позивача засобами електронного зв`язку надійшло клопотання (вх. суду № 42923/22 від 08.12.2022), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи договір про надання правової допомоги з додатком.

У судове засідання 08.12.2022 з`явився представник позивача; представник відповідача у вказане судове засідання не з`явився, причин нез`явлення суду не повідомив, при цьому, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, з огляду на таке.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено перелік відомостей, про юридичну особу, які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зокрема, передбачено, що до Єдиного державного реєстру вноситься інформація для здійснення зв`язку з юридичною особою: телефон, адреса електронної пошти (пункт 18 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань електронною поштою відповідача є info@biooils2020.com (а.с.45).

Суд відзначає, що вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань електронна пошта відповідача - info@biooils2020.com є офіційною електронною адресою відповідача у розумінні законодавства, в тому числі Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з відсутністю фінансування потреб Господарського суду Дніпропетровської області на відправку поштової кореспонденції суду, зокрема, в період з 21.02.2022 по теперішній час, ухвала суду від 18.11.2022 не була відправлена судом учасникам даної справи засобами поштового зв`язку.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

У відповідності до вказаних положень, господарським судом було долучено до матеріалів справи Довідку про доставку електронного листа, якою підтверджується, що ухвала суду від 18.11.2022 була доставлена відповідачу на його офіційну електронну пошту info@biooils2020.com - 22.07.2022 (а.с. 95).

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вказане, відповідач 18.11.2022 отримав ухвалу суду від 18.11.2022, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа (а.с.95), отже завчасно.

Крім того, за участю позивача, ухвала суду від 18.11.2022 була надіслана відповідачу на адресу його офіційного місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вулиця Шевченка (Шевченківський, Соборний райони), будинок 55, офіс 28, яка вказана у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Оскільки поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 18.11.2022, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем, судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду № 4930020589355 на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Акціонерного товариства "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного відправлення, а також виготовлялася копія реєстру на відправку рекомендованої пошти з повідомленням, які долучені до матеріалів справи. З вказаних доказів вбачається, що відповідач не забезпечує отримання ухвали суду від 18.11.20221 та з 28.11.2022 - вже 10 днів, вказана судова повістка перебуває у відділенні поштового зв`язку за місцем обслуговування відповідача.

Судом також враховано, що до звернення із позовом до суду, позивач направив відповідачу позовну заяву з додатками у поштовому відправленні АТ "Укрпошта" №0100105991490 (а.с. 41), яке відповідачем також не було отримано за своєю юридичною адресою, що вбачається з наявного в матеріалах справи відстеження вказаного поштового відправлення на офіційному сайті АТ "Укрпошта" https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html (а.с.66-67).

Крім того, суд зазначає, що ухвала про відкриття провадження у справі від 20.09.2022 та ухвала суду від 18.10.2022, які були надіслані відповідачу на адресу його офіційного місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вулиця Шевченка (Шевченківський, Соборний райони), будинок 55, офіс 28, яка вказана у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, також було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 "За закінченням встановленого терміну зберігання" (а.с. 80-84).

Отже, неотримання відповідачем поштової кореспонденції за місцем свого офіційного місцезнаходження носить систематичний характер.

В той же час, як зазначав представник позивача у судових засіданнях, відповідач обізнаний про наявність даної справи, оскільки представником позивача через месенджери надсилаються директору підприємства відповідача всі ухвали суду, а також відбувається спілкування щодо можливості мирного врегулювання спору.

Слід відзначити, що учасники судового провадження, безвідносно до отримання/неотримання поштової кореспонденції, в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, про що неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні від 03.04.2008 по справі "Пономарьов проти України", рішенні від 26.04.2007 по справі "Олександр Шевченко проти України", рішенні від 14.10.2003 по справі "Трух проти України".

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:

- рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 991 Правил);

- рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 992 Правил).

Таким чином, зберігання відділенням Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" поштових відправлень суду, які є "Судовими повістками" в розумінні чинного законодавства України в період більше, ніж три робочі дні, а також їх повернення із непередбачених для "Судових повісток" причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Враховуючи викладене, відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце судового засідання 08.12.2022; будь-яких заяв чи клопотань від відповідача до суду не надходило.

В даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 08.12.2022 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з наявністю/відсутністю договірних відносин між сторонами та правових підстав для повернення відповідачем отриманих 05.04.2022 грошових коштів у сумі 24 300 євро.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, у даній справі позивач посилається на те, що між позивачем та відповідачем фактично не було укладено зовнішньоекономічного контракту у письмовій формі, однак позивач після електронної переписки між представниками позивача та відповідача та виставлення відповідачем рахунку - фактури № 3/25032022 від 25.03.2022 на суму 48 600 Євро (оплата товару - соняшникової олії), 05.04.2022 здійснив 50% попередню оплату в сумі 24 300 Євро за товар, який в подальшому не було поставлено відповідачем.

З приводу вказаних обставин суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За частинами 2, 3 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з вимогами частин 1, 8 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно з частинами 1, 2 статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У статті 643 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу (частина 2 статті 644 Цивільного кодексу України).

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Виходячи з положень статей 655, 656, 691, 712 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору поставки є предмет (товар), ціна товару та строки поставки товару. При цьому, суд зауважує, що строк дії договору поставки, не є істотною умовою договору поставки.

Вказане підтверджується і висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.09.2021 у справі № 5011-71/10036-2012, від 11.11.2020 у справі № 5/77, від 24.06.2020 у справі № 910/4034/19, від 19.06.2018 у справі № 905/889/16, від 25.05.2018 у справі № 61/341.

Відповідно до частини 1 статті 267 Господарського кодексу України, вказано, що у випадку, якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

Отже, в контексті вказаного, слід дійти висновку, що у випадку, якщо сторони при укладенні договору поставки не визначили строк його дії в розумінні статті 252 Цивільного кодексу України, договір поставки не може вважатися недійсним та/або неукладеним. Такі висновки викладені в постанові Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2021 у справі № 910/13736/20, від 22.09.2021 у справі № 910/13736/20, постанові Східного апеляційного господарського суду від 13.01.2022 у справі № 917/1233/21, постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.01.2022 у справі № 915/564/21.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, позивачем та відповідачем були погоджені лише предмет договору поставки та ціна такого товару; строки поставки товару сторонами погоджені не були.

При цьому, суд розцінює критично наяву в матеріалах справи електронну переписку - роздруківку переписки у месенджері WhatsApp (а.с.29-32), оскільки надана роздруківка не дозволяє суду достовірно встановити осіб, які вели таку переписку, а також наявність у них відповідних повноважень, як і не може визнати достовірним зміст такої переписки.

З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що сторонами досягнуто згоду щодо всіх істотних умов договору поставки.

Отже, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся) в силу приписів частини 8 статті 181 Господарського кодексу України.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем - ТОВ "Біо Ойлс" було виставлено позивачу - "Натуріас ГмбХ" (Naturias GmbH) рахунок - фактуру № 3/25032022 від 25.03.2022 на суму 48 600 Євро (оплата товару - соняшникової олії) (а.с.33-34).

Позивачем - "Натуріас ГмбХ" (Naturias GmbH) 05.04.2022 на користь ТОВ "Біо Ойлс" здійснено платіж в сумі 24 300 Євро, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою (а.с. 36-39).

Суд також відзначає, що в процесі розгляду справи відповідач - ТОВ "Біо Ойлс" не заперечував факт отримання 05.04.2022 від позивача - "Натуріас ГмбХ" (Naturias GmbH) грошових коштів в сумі 24 300 Євро. Також відповідачем не було повідомлено суду правові підстави отримання ним вказаних грошових коштів.

Враховуючи вказані обставини, суд вважає, що застосуванню підлягають положення глави 83 Цивільного кодексу України, якою врегульовано набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, та зокрема положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Тобто, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зокрема, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України). Тобто, зобов`язання з безпідставного набуття та збереження майна можуть бути наслідком таких юридичних фактів: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. При цьому за змістом статті 1212 Цивільного кодексу України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постановах від 25.04.2019 у справі № 904/2342/18 та від 12.02.2019 у справі № 910/20926/16.

В свою чергу банківську виписку від 05.04.2022 суд розцінює лише як письмовий доказ передачі позивачем відповідачеві грошових коштів в сумі 24 300 Євро, а отже даний доказ не є обставиною, достатньою для того, щоб дійти висновку про існування між сторонами договірних відносин. Більше того, з наявної в матеріалах справи банківської виписки неможливо навіть встановити призначення платежу.

Більше того, в даному випадку майном є грошові кошти в сумі 24 300 Євро, які були отримані відповідачем у зв`язку з їх перерахуванням позивачем на поточний рахунок останнього без укладення договору поставки, тобто отримані Товариством з обмеженою відповідальністю "Біо Ойлс" без достатніх правових підстав.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Аналогічна правова позиція викладені в постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18.

Наразі, відповідачем, у відповідності до приписів чинного процесуального закону не спростовано жодними доказами факт відсутності правових підстав для перерахування 05.04.2022 спірних грошових коштів в сумі 24 300 Євро.

Будь - яких документальних доказів на підтвердження існування між сторонами договірних відносин відповідачем також не надано.

З огляду на наведені приписи матеріального права, враховуючи відсутність укладеного між сторонами договору поставки , отримані відповідачем від позивача грошові кошти в сумі 24 300 Євро, що перераховані позивачем 05.04.2022, підпадають під правову кваліфікацію безпідставно набутого майна в силу приписів статті 1212 Цивільного кодексу України.

Приписами статті 1213 Цивільного кодексу України встановлено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

В даному випадку суд виходить з того, що пред`явлення вимоги (подання позову) свідчить про настання строку для повернення грошових коштів в сумі 24 300 Євро. До вказаного висновку суд дійшов з огляду на таке.

Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на судовий розгляд спору за виключенням випадків, у яких законом прямо встановлено обов`язковий порядок досудового врегулювання.

Такий порядок поширюється і на захист прав юридичних осіб.

У даному випадку відсутній закон, який би зобов`язував позивача пройти етап досудового врегулювання спору щодо повернення коштів за договором позики. Тобто відсутній закон, що встановлює обмеження на доступ до суду.

У справі "Ashingdane проти Сполученого Королівства" (№ 8225/78, рішення від 28.05.1985) Європейський суд з прав людини зазначив, що якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, суд повинен з`ясувати, чи не порушує встановлене обмеження саму суть цього права, зокрема, чи мало воно законну мету і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою.

Право доступу до суду має не тільки існувати, але й бути практичним та ефективним. Просте існування права доступу в законі не є достатнім. Наприклад, воно може бути порушене такими чинниками: існуванням процесуальних перепон, які заважають або зменшують можливості звернення до суду (занадто суворе тлумачення національними судами процесуальної норми (надмірний формалізм), що може позбавити заявників права доступу до суду "Perez deRada Cavanilles проти Іспанії", № 2809095, рішення від 28.10.1998).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про пред`явлення позову щодо повернення грошових коштів, але ніяких дій стосовно їх повернення позивачу протягом усього часу розгляду справи не здійснив, суд дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 24 300 Євро.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №127/1853/17.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повернення відповідачем грошових коштів у сумі 24 300 Євро позивачу відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 24 300 Євро.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 13 521 грн. 86 коп. витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги "Натуріас ГмбХ" (Naturias GmbH) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо Ойлс" про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в сумі 24 300 Євро - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо Ойлс" (49000, м. Дніпро, вулиця Шевченка (Шевченківський, Соборний райони), будинок 55, офіс 28; ідентифікаційний код 43759579) на користь "Натуріас ГмбХ" (Naturias GmbH) (75855, Німеччина, Хассмерсгайм, Буссардвег, 3; реєстраційний номер компанії HRB 726017) - 24 300 Євро - безпідставно набутих грошових коштів та 13 521 грн. 86 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 08.12.2022.

Суддя Ю.В. Фещенко