Рішення № 107729107, 06.12.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2022 року м. Київ № 640/17396/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

У С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обчислення ОСОБА_1 пенсії з врахуванням заробітної плати за період з 07.1995 р. по 06.2000 р. згідно Довідки № 1426 від 06.12.2019 року про заробітну плату, яка видана Державним підприємством «Шахта Імені А.Ф.Засядька»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 з 21.01.2021 року перерахунок і виплату пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 з врахуванням заробітної плати за період з 07.1995 р. по 06.2000 р. згідно Довідки № 1426 від 06.12.2019 року про заробітну плату, яка видана Державним підприємством «Шахта Імені А.Ф. Засядька».

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києва з заявою про перерахунок пенсії на пільгових умовах за Списком № 1, та надав усі необхідні документи, які підтверджують наявність достатнього стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, проте, відповідач відмовив позивачу у перерахунку пенсії у зв`язку з тим, що пільговий стаж врахувати немає можливості, так як довідка про підтвердження пільгового стажу видана підприємствами, яке розташоване на непідконтрольній українській владі території, не підлягають реєстрації та виконанню та є недійсною.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі № 640/17396/21 та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання (у письмовому провадженні).

Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, або заяву про визнання позову.

29.07.2021 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти заявлених вимог, зазначаючи, що Головне управління не має підстав взяти для перерахунку пенсії довідку від 06.12.2019 № 1426, яка видана установою, яка в зазначений термін не перемістилася на територію яких, органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, та не є дійсною.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1.

21.01.2021 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про перерахунок моєї пенсії з включенням в обчислення пенсії заробітної плати за період з 07.1995 р. по 06.2000 р. згідно довідки № 1426 від 06.12.2019 року про заробітну плату Державного підприємства «Шахта Імені А. Ф. Засядька».

29.04.2021 Листом № 2600-0201-8/71838 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про відмову у проведенні перерахунку пенсії з врахуванням заробітної плати, яка зазначена у довідці № 1426 від 06.12.2019 року про заробітну плату Державного підприємства «Шахта Імені А.Ф.Засядька», оскільки зазначена довідка видана на тимчасово окупованих територіях Донецької області, а отже, є недійсною.

З матеріалів справи також вбачається, що Окружним адміністративним судом м. Києва вже розглядався спір між позивачем та відповідачем стосовно невизнання відповідачем дійсності довідок про підтвердження мого пільгового за Списком № 1 на шахті Імені А.Ф. Засядька, оскільки вони були видані на тимчасово окупованих територіях.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву представника ОСОБА_1 від 28 листопада 2019 року № 7275 з додатками - довідкою від 15 жовтня 2019 року № 563 (три довідки під одним номером та датою), наказом від 07 вересня 1995 року № 1486/к про результати атестації робочих місць по умовам праці, наказом від 01 вересня 2000 року № 1811 про результати атестації робочих місць по умовам праці, наказ від 05 червня 2002 року № 1012 про результати атестації робочих місць по умовам праці, по суті порушеного у ній питання. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позивач не погоджуючись із відмовою відповідача у перерахунку, звернулась до суду з даним адміністративним позовом за захистом своїх порушених прав, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон від 09.07.2003 року № 1058-IV).

Загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, зокрема, громадяни України, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об`єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру (пункт 1 статті 11 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Відповідно до ст. 8 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

В солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія за віком (частина перша статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Аналогічні норми щодо підстав для призначення пенсії за віком на пільгових умовах викладенні пункту "а" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (абзац перший частини другої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Згідно із статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Основним документом, який підтверджує стаж роботи, в тому числі і спеціальний, є трудова книжка (стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).

Аналогічна норма передбачена пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі по тексту - Порядок №637).

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 2 Порядку №637 у разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договору і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Виходячи з приписів пункту 3 Порядку № 637, підтвердження трудового стажу необхідне в разі відсутності трудової книжки, необхідних записів в трудовій книжці, а також якщо містяться неправильні й неточні записи про періоди роботи.

Крім того, відповідно до п. 20 Порядку №637 для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки встановленого зразка підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 07.1995 р. по 06.2000 р. згідно з довідкою № 1426 від 06.12.2019 року про заробітну плату Державного підприємства «Шахта Імені А.Ф.Засядька» позивачу нараховувалася заробітна плата.

На думку суду, перелічені в довідці № 1426 від 06.12.2019 року записи містять інформацію про зайнятість протягом повного робочого дня на підземних роботах та підтверджують пільговий трудового стаж.

Суд також звертає увагу, що відповідно пункту 4 Постанови Кабінету міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 року №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постановах від 06.02.2018 по справі №677/277/17, від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, від 26.06.2019 року у справі №607/4243/17, яка враховується судом в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.

Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Щодо доводів відповідача про недійсність довідки № 1426 від 06.12.2019 року про заробітну плату, яка видана Державним підприємством «Шахта Імені А.Ф.Засядька», оскільки така видана на тимчасово окупованих територіях Донецької області суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Суд підтримує правову позицію, викладену Верховним Судом у Постанові від 22.10.2018 року № 235/2357/17, щодо того, що до вказаних правовідносин застосуванню підлягають так звані «намібійські винятки» Міжнародного суду ООН.

У 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996 року, § 45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001 року) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016 року). «Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».

При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Крім того, ЄСПЛ у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набуло статусу остаточного 07.02.2014 року, зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Конституційний Суд України у Рішенні від 17.03.2005 року № 1-рп/2005 зауважив, що згідно з Конституцією України ознаками України як соціальної держави є соціальна спрямованість економіки, закріплення та державні гарантії реалізації соціальних прав громадян, зокрема їх прав на соціальний захист і достатній життєвий рівень (ст. 46, 48), тощо. Це зобов`язує державу відповідним чином регулювати економічні процеси, встановлювати і застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян» (абз. 3 п.п. 4.1 п. 4 мотивувальної частини).

У рішенні від 11.10.2005 року № 8-рп/2005 Конституційний Суд України вказав, що «в Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров`я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов`язком держави.

Право громадян на пенсійне забезпечення гарантовано ст.46 Конституцією України. За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26.12.2011 року № 20-рп/2011. Держава Україна як учасниця Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року визнає право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування, і може встановлювати тільки такі обмеження цього права, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це сумісно з природою зазначеного права, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови позивачу в перерахунку пенсії позивача з включенням в обчислення пенсії заробітної плати за період з 07.1995 р. по 06.2000 р. згідно довідки № 1426 від 06.12.2019 року про заробітну плату Державного підприємства «Шахта Імені А.Ф.Засядька».

Суд зауважує, що у будь-якому випадку суб`єкт владних повноважень має діяти керуючись ст. 2 КАС України, а саме справедливо, неупереджено та своєчасно, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 з 21.01.2021 року перерахунок і виплату пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 з врахуванням заробітної плати за період з 07.1995 р. по 06.2000 р. згідно Довідки № 1426 від 06.12.2019 року про заробітну плату, яка видана Державним підприємством «Шахта Імені А.Ф.Засядька».

загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 8, 9, 77, 90, 139, 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обчислення ОСОБА_1 пенсії з врахуванням заробітної плати за період з 07.1995 р. по 06.2000 р. згідно Довідки № 1426 від 06.12.2019 року про заробітну плату, яка видана Державним підприємством «Шахта Імені А.Ф.Засядька».

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 з 21.01.2021 року перерахунок і виплату пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 з врахуванням заробітної плати за період з 07.1995 р. по 06.2000 р. згідно Довідки № 1426 від 06.12.2019 року про заробітну плату, яка видана Державним підприємством «Шахта Імені А.Ф. Засядька».

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368) судовий збір в сумі 908, 00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Є.В. Аблов