Ухвала суду № 107720807, 02.12.2022, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/6283/22

Провадження № 1-кп/204/586/22

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2022 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого: судді ОСОБА_1

секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу судових засідань Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська кримінальне провадження № 22022040000000188 внесене доЄдиногореєструдосудових розслідувань 18 серпня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 263 КК України,

за участю: прокурора ОСОБА_4 , захисників: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_3 ,

В С Т А Н О В И В:

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб. В обґрунтування свого клопотання зазначив, що Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська було продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком до 10 грудня 2022 року. Необхідність продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також тим, що інший, більш м`який запобіжний захід не зможе запобігти вищевказаним ризикам. Щодо наявність ризику переховування від суду обґрунтовується тим, що обвинувачений має проросійські погляди, не визнає діючої влади в Україні. Таким чином, ОСОБА_3 , розуміючи тяжкість та строки покарання, яке йому може бути призначено, в разі визнання його винним у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення та, очевидно, в разі обрання більш м`якого виду запобіжного заходу, може виїхати до неконтрольованої території Збройними Силами України. Наявність ризику незаконного впливу на свідків, експертів у цьому кримінальному провадженні обґрунтовується тим, що після оголошення підозри та ознайомлення з матеріалами кримінального провадження у порядку ст. 290 КПК України ОСОБА_3 обізнаний про можливий факт свідчення проти нього його оточення, наявність в матеріалах кримінального провадження підстав для призначення судових експертиз. Враховуючи ці обставини, обвинувачений, з метою уникнення кримінальної відповідальності, може впливати позапроцесуальним шляхом на свідка, експертів та на інших осіб. Наявність ризику продовжувати кримінальне правопорушення чи вчинити інше кримінальне правопорушення обґрунтовується фактом того, що обвинувачений має стійкі та сформовані проросійські погляди, не підтримує діючу владу на території України. Продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_3 відповідає суспільному інтересу, оскільки кримінальне правопорушення створило в очах громадян негативне враження безладдя, безкарності за вчинене особливо тяжкого кримінального правопорушення проти основ національної безпеки, особливо у період дії воєнного стану на території України. Все вищезазначене дає стороні обвинувачення достатньо підстав вважати, що обвинувачений ОСОБА_3 при застосуванні більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, у подальшому може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні та перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні та продовжувати вчиняти кримінальне правопорушення, чи скоїти інше.

В судовому засіданні захисники: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , заперечували проти задоволення клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В обґрунтування своїх заперечень зазначили, що, як вбачається з клопотання прокурора, останній просить продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосованого до обвинуваченого ОСОБА_3 на підставі постанови прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_4 . Згідно вказаної постанови прокурора від 01 березня 2022 року, прокурор прийняв рішення про застосування до ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на підставі саме ч. 1 ст. 615 КПК України з урахуванням введення в Україні режиму воєнного стану. Сторона захисту вважає, що матеріали клопотання не містять матеріалів, що підтверджують твердження сторони обвинувачення про наявність «розумної підозри» в тому, що він причетний до вчинення «правопорушення» в розумінні ст. 5 параграфу 1 (с) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. В наданому суду клопотанні про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання пі вартою від 25 листопада 2022 року викладені загальні абстрактні фрази, щодо наявності ризиків, які зазначалися ще з моменту затримання ОСОБА_3 01 березня 2022 року та не змінювалися, тим більш не наводилося обставин, які свідчать, що заявлені раніше ризики не зменшилися. Жодних об`єктивних та достовірних даних про наявність поглядів та невизнання діючої влади в клопотанні не має. Також, прокурором зазначається доведеним факт підтримки держави агресора, але не містить посилання на матеріали, щодо способу вчинення ОСОБА_3 вказаних дій та підтверджують такі ствердження прокурора. Сторона обвинувачення виходить лише з того, що ОСОБА_3 неодноразово їздив до Російської Федерації до свого батька, однак факт провідування своїх батьків не може свідчити про наявність проросійських поглядів. Батько ОСОБА_3 ОСОБА_8 , 1943 року народження, в 2019-2021 роках знаходився на стаціонарному лікуванні за місцем свого мешкання в Російській Федерації. Той факт, що його навідував рідний син та допомагав, ніяким чином не може свідчити про наявність проросійських поглядів. Відносно невизнання діючої влади взагалі незрозуміло у зв`язку з чим стороною обвинувачення застосовується вказаний термін. Невизнання діючої влади може бути лише в скоєнні будь-яких активних дій: висловлювань, закликів, тощо. Однак, навіть якщо взяти до уваги зазначені в клопотанні прокурора дані з особистого листування ОСОБА_3 в месенджері «Viber» жодного словосполучення відносно незадоволення діючої влади не має. Вказане свідчить про очевидне надання даних, які не відповідають дійсності. Напроти, ОСОБА_3 є пенсіонером поліції, під час проходження служби проходив перевірки та атестації, які визнавали його придатним до служби та відповідним займаним посадам. Жодних даних про наявність у нього проросійських поглядів в матеріалах особової справи, яка додана стороною обвинувачення до матеріалів кримінального провадження не маю. Отже, вказане ствердження є хибним та не може свідчити про наявність ризику. Що стосується тяжкості можливого покарання. ОСОБА_3 тримається під вартою вже більше дев`яти місяців. Раніше наявність ризику втечі обґрунтовувалася тими ж обставинами, що й зазначені в клопотанні. Отже, є очевидним, що раніше встановленим слідчим суддею, суддею ризик втечі зменшився зі збігом часу, проведеного ОСОБА_3 під вартою. А за відсутності нових обставин, - гіпотетична наявність ризику втечі вже не може виправдовувати тримання ОСОБА_3 під вартою. Крім того, з урахуванням введення в Україні воєнного стану, ОСОБА_3 , як громадянин України призовного віку, не має можливості виїхати за межі України. Отже, доводи прокурора про наявність на теперішній час такого ризику, який на думку прокурора не зменшився, є нічим не обґрунтованим припущенням. Ризику незаконного впливу на свідків та експертів у кримінальному провадженні також раніше встановлено не було, та у клопотанні не наведено обставин, що свідчать про його виникнення після постановлення попередньої ухвали слідчого судді. Клопотання прокурора не містить посилання на жодні конкретні обставини, які б свідчили на користь того, що ОСОБА_3 вчиняв чи буде вчиняти такі дії. ОСОБА_3 навіть не знайомий зі свідками, тим більш, що співробітників поліції, які зазначені як свідки, не має вільного доступу, анкетні дані понятих змінено, а експертизу вже проведено, тому впливати на експертів немає навіть гіпотетичної можливості. Крім того, необхідно звернути увагу, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, доступ до відділків поліції суворо обмежено, а тому навіть не існує гіпотетичної можливості у ОСОБА_3 фізично зустрітись зі свідками. Посилання на безпосередність отримання показів від свідків, як підставу для наявності вказаного ризику, при обґрунтуванні його наявності в попередній ухвалі також є припущенням, у зв`язку з тим, що свідки по справі робітники поліції займають відповідальні посади, не знайомі з ОСОБА_3 , а отже і не мають можливості змінити свої покази, тому, що їх покази по суті зводяться до необізнаності в можливих протиправних діях невідомої їм особи. Відносно можливості впливу на експерта, з урахуванням вже проведених експертиз, на яких експерти засвідчили своїми підписами свої висновки, також є лише припущеннями. Тим більш, на даній стадії ще не розглядалося питання щодо необхідності їх допиту в судовому засіданні. Таким чином вказаний ризик також відсутній. Ризик продовжувати кримінальне правопорушення чи вчинити інше кримінальне правопорушення. Виходячи з мотивувальної частини обґрунтованості прокурором ризиків, крім його суб`єктивної думки про наявність проросійських поглядів та не підтримки діючої влади у ОСОБА_3 , які при цьому нічим не підтверджується, жодних об`єктивних доказів існування ризиків не має. Обов`язковою умовою під час обрання (продовження) запобіжного заходу, є надання копій матеріалів, якими прокурор обґрунтовує доводи клопотання. Однак, не дивлячись на те, що до суду надійшов лише обвинувальний акт і реєстр, прокурор не надав до клопотання жодних матеріалів, якими він обґрунтовує своє клопотання. Просили відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_3 . Обрати ОСОБА_3 запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою.

Захисник ОСОБА_9 просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора. Заявив клопотання про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. В обґрунтування свого клопотання зазначив, що обвинувачення у повному обсязі базується на припущеннях, в обґрунтування своєї підозри, слідчий та прокурор посилається на докази, які не дають жодного підтвердження, а саме, звинувачуючи ОСОБА_3 у державній зраді, обвинувачення посилається на роздруківку з сайту «Миротворець», який є незалежною недержавною організацією, створеною групою вчених, журналістів та спеціалістів з питань дослідження ознак злочинів проти національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, які займаються творчою, науковою та журналістською діяльністю. За інформаційною підтримкою Центру «Миротворець» було створено однойменний сайт, який також є незалежним недержавним ЗМІ. Джерелами інформації для Центру є насамперед загальнодоступні матеріали з інтернету та друкованих видань. В роботі Центр користується інформацією, яку надають приватні особи на умовах конфіденційності, згідно з чинним законодавством, інформація, що міститься в анонімних зверненнях, в роботі Центру не використовується. Відносно обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, сторона обвинувачення жодним чином не довела склад вказаного кримінального правопорушення, а насамперед відповідність диспозиції статті, а саме, який Закон порушено ОСОБА_3 , яким передбачено відповідний дозвіл на носіння, зберігання, придбання чи збут вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв. Прокурор ОСОБА_10 в своє виправдання при розгляді клопотання про відвід прокурора повідомив, що ОСОБА_3 пропонувалось укладення угоди про визнання винуватості за ч. 1 ст. 263 КК України але не повідомив, що для цього ОСОБА_3 двічі вивозили з Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань № 4» до приміщення УСБУ Дніпропетровської області та один раз до нього приїздили працівники УСБУ з метою схилення до визнання обвинувачення за ч. 1 ст. 263 КК України. Можливо прокурор і повідомив слушну причину з цього приводу але не повну і достовірну інформацію, тобто про те, що все відбувалося без повідомлення захисту, якому про це стало відомо у подальшому після чергового засідання суду. Крім того, не враховано, що ОСОБА_3 раніше не судимий, має постійне місце проживання, ніяких повідомлень про підозру у вчиненні інших кримінальних правопорушень не має, є пенсіонером МВС, має міцні соціальні зв`язки, дружину, що має невиліковну хворобу та двох малолітніх дітей. постійне місце реєстрації та проживання, страждає на цукровий діабет, таким чином, підстав для застосування до нього найсуворішого запобіжного заходу не має. Просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора та змінити запобіжний захід на домашній арешт.

Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав думку своїх захисників. Просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора.

Вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши надані суду клопотання, матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.

Враховуючи той факт, що з 2014 року Україна фактично знаходиться у стані війни, а на її території ведуться бойові дії, законодавець встановив можливість та наділів повноваженнями прокурора в певних випадках здійснювати повноваження непритаманні органам прокуратури.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 615 КПК України в редакції, що діяла на момент обрання прокурором обвинуваченому ОСОБА_3 , а саме 01 березня 2022 року, на місцевості (адміністративній території), на якій діє правовий режим воєнного, надзвичайного стану, проведення антитерористичної операції чи заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, у разі неможливості виконання у встановлені законом строки слідчим суддею повноважень, передбачених статтями 163, 164, 234, 235, 247 та 248 цього Кодексу, а також повноважень щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до 30 діб до осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5, 260-263-1, 294, 348, 349, 377-379, 437-444 Кримінального кодексу України, ці повноваження виконує відповідний прокурор.

24 лютого 2022 року розпочалася повномасштабна військова агресія Російської Федерації проти України.

24 лютого 2022 року приблизно о 05:00 годині, ракетних ударів зазнали десятки міст по всій країні, включаючи столицю України м. Київ та м. Дніпро.

26 лютого 2022 року близько 03:00 години по Києву за 30 хвилин сталося понад 48 вибухів,

З 24 лютого 2022 року по теперішній час Україна знаходиться під постійним масованим ракетним обстрілом ВС РФ та на території України ведуться активні бойові дії.

Швидкість, з якою російські війська здійснювали наступ, інтенсивність бойових дій, ракетні обстріли у тому числі й м. Дніпро вимагали прийняття відповідних процесуальних рішень в умовах воєнного стану на всій території України.

Враховуючи зазначені обставини, постановою про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою від 01 березня 2022 року прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та Державної прикордонної служби Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_11 за наслідкамирозгляду клопотання старшогослідчого зОВС СВУСБУ уДніпропетровській області ОСОБА_12 у кримінальномупровадженні №22021040000000092за підозрою ОСОБА_3 у вчиненнікримінального правопорушення,передбаченого ч.1ст.263КК України, а також за ознаками вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, на підставі ст. 615 КПК України до підозрюваного ОСОБА_3 було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Таким чином, дії прокурора підлягають оцінці з урахуванням обставин, за яких останнім було прийнято рішення про застосування відповідного запобіжного заходу.

Ухвалою слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2022 року було задоволено клопотання слідчого про продовження строку дії даного запобіжного заходу відносно ОСОБА_3 до 27 квітня 2022 року.

Вирішуючи питання необхідності продовження запобіжного заходу, слідчим суддею було враховано позицію сторони захисту щодо незаконності дій прокурора при обранні запобіжного заходу, перевірено їх законність та надано відповідну правову оцінку.

В подальшому питання доцільності продовження строку дії запобіжного заходу неодноразово вирішувалося слідчими суддями Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська та було предметом розгляду судом апеляційної інстанції, яка підтвердили правильність висновків слідчих суддів, щодо продовження запобіжного заходу обвинуваченому.

Згідно з ч. 1 ст. 615 КПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України» та Закону України «Про попереднє ув`язнення» від 03 березня 2022 року, визначено порядок досудового розслідування та продовження строків тримання під вартою під час судового провадження в умовах воєнного, надзвичайного стану або у районі проведення антитерористичної операції, чи з заходів із забезпечення національної безпеки і оборони.

Частиною 4 ст. 615 КПК України було передбачено можливість подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність прокурора, прийняті або вчинені на виконання повноважень, визначених частиною першою цієї статті, розглядаються судом, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення, після забезпечення його функціонування в іншій місцевості або найбільш територіально наближеним до нього судом.

01 травня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення порядку здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану» № 2201-ІХ, відповідно до якого були внесені зміни до ч. 4 ст. 615 КПК України та викладені в наступній редакції: Скарги на рішення, дії чи бездіяльність керівника органу прокуратури, прийняті або вчинені на виконання повноважень, визначених частиною першою цієї статті, розглядаються слідчим суддею того суду, в межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування, а в разі неможливості з об`єктивних причин здійснювати відповідним судом правосуддя - найбільш територіально наближеного до нього суду, що може здійснювати правосуддя, або іншого cуду, визначеного в порядку, передбаченому законодавством.

Таким чином, ч. 4 ст. 615 КПК України законодавець закріпив право оскаржити дії прокурора, у тому числі в частині обрання запобіжного заходу, слідчому судді відповідного суду.

Крім того, відповідно до ст. 206 КПК України кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.

Між тим, стороною захисту не було оскаржено рішення, дії чи бездіяльність прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та Державної прикордонної служби Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_11 .

Перевірка ж законності затримання підозрюваної особи та перебування її під вартою на стадії досудового розслідування знаходиться у виключній компетенції слідчого судді.

Вирішуючи питання щодо продовження запобіжного заходу в даному судовому засіданні, суд керується відповідними нормами КПК України, що регламентують порядок розгляду клопотання про зміну, скасування, обрання, продовження запобіжного заходу на стадії судового розгляду кримінального провадження.

Так, відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 176 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбаченихчастиною першоюцієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

Так, надаючи оцінку доводам прокурора, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

У відповідності до п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження є запобіжні заходи.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам (ч. 1 ст. 177 КПК України).

Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченимстаттею 177цього Кодексу, крім випадків, передбаченихчастинами шостоютасьомоюстатті 176 цього Кодексу.

Зі змісту частин 3, 4 та 5 ст. 199 КПК України вбачається, що суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою. Суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Окремо суд зазначає, що ч. 6 ст. 176 КПК України встановлено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

Як було встановлено в судовому засіданні ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2022 року було продовжено строк дії запобіжного заходу ОСОБА_3 у виді тримання під вартою строком до 10 грудня 2022 року, без визначення розміру застави.

Слід також зазначити, що Дніпровським апеляційним судом неодноразово переглядались ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська щодо продовження строку дії запобіжного заходу обраного відносно обвинуваченого за апеляційними скаргами сторони захисту. Під час перегляду вказаних ухвал суду судом апеляційної інстанції було встановлено продовження існування, встановлених слідчими суддями та суддею Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України та надано їм відповідну правову оцінку.

Відповідно до пункту 9 листа Верховного Суду «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану» № 1/0/2-22 від 03 березня 2022 року, вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, суд може зважати на попередню оцінку окремих фактичних обставин, здійснену ним при вирішенні попередніх клопотань у цьому кримінальному провадженні на підставі відповідних матеріалів, і не здійснювати надмірного витребування матеріалів у сторін кримінального провадження.

З огляду на це, суд здійснюватиме оцінку обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, у тому числі з урахуванням попередньої оцінки, здійсненої при постановленні ухвал суду про продовження дії запобіжного заходу обвинуваченому, з урахуванням раніше наданих прокурором та стороною захисту відповідних матеріалів.

Відповідно до ст. 177 КПК України,метою запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду, знищити, сховати або спотворити будь-які із речей та документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення незаконно впливати на потерпілих, свідків, тощо, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.

Обставини, що враховуються при застосуванні запобіжного заходу, передбаченіст. 178 КПК України, відповідно до якої, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК Українислідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; міцність соціальних зв`язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

За змістом положень ч. 1ст. 194 КПК Українипід час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбаченихст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України,підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1ст. 177 КПК України.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

При вирішенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України.

При цьому, суд не вдається до оцінки доведення або не доведення винуватості обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 263 КК України на цій стадії процесу.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певний ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» у справі від 23 січня 2012 року № 30671/04 наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Між тим, суд виходить з вірогідності причетності обвинуваченого до вчинення кримінального правопорушення, вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень.

Оцінюючи ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає, що обвинувачений може переховуватися від суду, окрім цього існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого кримінального правоопрушення може вдатися до відповідних дій.

Не зважаючи на те, що ОСОБА_3 не працює, оскільки є пенсіонером, і живе за рахунок державного пенсійного забезпечення, має на утриманні двох неповнолітніх дітей та дружину, яка має захворювання, на користь реального існування вказаного ризику слід віднести те, що останній обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, за яке законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п`ятнадцяти років з конфіскацією майна, що вже саме по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватись від суду.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти УкраїниУказом Президента України № 64/2022введено воєнний стан що дає підстави вважати, що, в умовах, які існують в Україні, викликаних безпрецедентною військовоюта нелюдською агресієюросійської федерації проти України, у ОСОБА_3 збільшуються можливості для ухилення від суду, адже у держави наразі з об`єктивних причин відсутні можливості належним чином виконувати органамивлади своїхповноважень напевних територіяхта якіснопогіршує криміногеннуобстановку,що всвою чергупогіршує можливістьздійснення контролюза поведінкою обвинуваченого.

При цьому, відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів.

Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України,кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Мамедов проти Росії» від 01 червня 2006 року, зазначено, що «суди, перевіряючи законність та обґрунтованість запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, незмінно посилались на тяжкість обвинувачень, як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що заявник переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини. Однак Суд неодноразово відзначив, що, хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховуватися від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу позбавлення когось волі не можна оцінювати з виняткового абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину».

Відповідно до конвенції та практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Харченко проти України», «Лабіта проти Італії» та «Ігнатов проти України», обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення. Це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може бути підставою для запобіжного заходу у вигляді ув`язнення.

Оцінюючи вищевказані обставини, суд також приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Перевіряючи наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме впливу ОСОБА_3 на свідків та експерта у цьому ж кримінальному провадженні, суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманими у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто якщо свідки допитувалися на стадії досудового розслідування слідчим суддею.

Ризик впливу на свідків та експерта, існує не лише під час зібрання доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання показань від свідків та експерта та дослідження їх судом.

Оскільки судовий розгляд по справі ще не розпочато, прокурором не оголошено виклад обвинувального акту, судом не визначено порядок дослідження доказів, і як наслідок свідки та експерт ще не допитані судом, враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 є пенсіонером МВС, та в минулому був співробітником поліції та є обізнаним про специфіку заходів та методів проведення оперативної діяльності, а також те, що останній має велику кількість знайомих в правоохоронних органах, існує ймовірний ризик того, що внаслідок впливу обвинуваченого ОСОБА_3 на свідків та експерта, вони можуть надавати неправдиві свідчення або ж відмовитись від їх надання, а тому існує ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Слід окремо зазначити, що для здійснення тиску на свідків та експерта достатньо того, що особа, якій загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна, може вчинити дії, покликані на примушення свідків та експерта до надання неправдивих показань або ж відмову від їх надання.

На користь існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, свідчить суть пред`явленого обвинувачення ОСОБА_3 та те, що останній на протязі тривалого часу міг спілкуватися за допомогою програм «Viber» та «WhatsApp» з представником іноземної держави та надсилати йому відповідні відомості щодо працівників правоохоронних органів. Та, будучи на волі може продовжити вчиняти незаконні дії щодо продовження, або ж вчинення нового кримінального правопорушення.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом ризиків, існування яких знаходить своє підтвердження в судовому засіданні, суд вважає доцільним продовження саме такого виду запобіжного заходу, як тримання під вартою.

Оцінюючи можливість застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, суд у першу чергу враховує те, що ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що більше трьох років спілкувався з представником іноземної держави та передавав йому відповідні відомості, а тому з великою ймовірністю може вчиняти такі дії в подальшому, враховує, що така оцінка стосується перспективних фактів, тому суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м`які запобіжні заходи не зможуть запобігти визначеним ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.

Більш того, такий запобіжний захід, як домашній арешт, з урахуванням обставин вчинення кримінального правопорушення, його способу (передача інформації за допомогою месенджерів «Viber», «WhatsApp»), в якому обвинувачується ОСОБА_3 , не зможе запобігти такому ризику, як продовження вчинення кримінального правопорушення, оскільки такий запобіжний захід не забезпечить неможливість доступу до систем електронних комунікацій та інтернет зв`язку в умовах місця проживання обвинуваченого.

Що ж стосується можливого визначення розміру застави, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу.

Суд вважає, що обраний та продовжений відносно обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.

При цьому застосований до обвинуваченого запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості інкримінованих діянь, а встановлені ризики є дійсними та триваючими, а тому на даний час виключається можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м`який.

Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого суд на даному етапі не встановив.

За таких обставин суд приходить до висновку, що підстави для продовження запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою не відпали, альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати його належну поведінку, а тому дію обраного запобіжного заходу слід продовжити на 60 днів.

Тому, беручи до уваги доведеність обґрунтованості підозри, ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України, а також серйозність обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання винним у вчиненні злочину, суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу відносно обвинуваченого з тримання під вартою на домашній арешт або ж інші не пов`язані з триманням під вартою, тому у задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт або ж інший не пов`язаний з триманням під вартою слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 110, 176-178, 183, 369, 371, 372, 376 КПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою -задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 28 січня 2023 року включно, без визначення розміру застави.

В задоволенні клопотання захисника ОСОБА_9 про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту відмовити.

В задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на інший не пов`язаний з триманням під вартою відмовити.

Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань № 4», для виконання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Суддя ОСОБА_1