Рішення № 107716735, 02.11.2022, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2022 р. Справа № 911/378/17 (911/1285/22)

Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1 , Київська область, Вишгородський район,

м. Славутич

доКомунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства",

Київська область, Вишгородський район, м. Славутич

простягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі

146040,40 грн.

В межах провадження в справі про банкрутство КП "Управління житлово-комунального господарства"

за участю секретаря судового засідання Гудзь К.І.

за участю представників згідно з протоколом судового засідання.

Обставини справи:

У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № 911/378/17 за заявою Дочірньої компанії Газ України Національної акціонерної компанії Нафтогаз України до Комунального підприємства Управління житлово-комунального господарства про банкрутство, провадження в якій порушено ухвалою суду від 06.07.2017 р.

Процедура розпорядження майном Комунального підприємства Управління житлово-комунального господарства триває.

08.08.2022 р. до суду звернувся ОСОБА_1 до Комунального підприємства Управління житлово-комунального господарства з заявою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15.07.2021 р. по 19.12.2021 р. в сумі 146040,40 грн.

Ухвалою господарського суду від 15.08.2022 р. заяву (позов) ОСОБА_1 від 05.08.2022 р. б/н (вх. № 547, 08.08.2022 р.) до Комунального підприємства Управління житлово-комунального господарства про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 146040,40 грн. залишено без руху.

22.08.2022 р. до суду надійшла зава позивача про усунення недоліків в позовній заяві (заяві).

Ухвалою господарського суду від 29.08.2022 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, в межах провадження у справі № 911/378/17 про банкрутство Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства"; призначено підготовче засідання на 21.09.2022 р.

19.09.2022 р. через канцелярію суду відповідачем подано відзив на позовну заяву.

21.09.2022 р. до суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.09.2022 р. закрито підготовче провадження; призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 02.11.2022 р.

23.09.2022 р. на адресу суду від відповідача надійшла заява про залучення до участі у справі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області.

В судове засідання з`явились лише позивач і його уповноважений представник, водночас, уповноважений представник відповідача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Судом встановлено, що до господарського суду від відповідача після закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті надійшла заява про залучення до участі у справі Виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Відповідно до положень частини другої статті 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Врахувавши наведене, з огляду на те, що вказана заява надійшла до суду після закриття підготовчого провадження, за відсутності наведення поважних причин не подання такої заяви до суду у встановлений ГПК України строк, суд залишає без розгляду таку заяву.

Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

В силу вимог частини першої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає розгляду спору по суті, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду даного спору, суд вважає за можливе розглянути цю справу в даному судовому засіданні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутніх позивача та його представника, суд

встановив:

26.04.2019 р. на підставі заяви ОСОБА_1 міським головою Славутицької міської ради Київської області Фомічевим Юрієм Кириловичем було винесено розпорядження № 47ос про призначення ОСОБА_1 на посаду директора Комунального підприємства Управління житлово-комунального господарства з 02.05.2019 р., на умовах контракту.

26.04.2019 р. між Виконавчим комітетом Славутицької міської ради (Орган управління майном) та громадянином ОСОБА_1 (Директор) укладено контракт з директором Комунального підприємства Управління житлово-комунального господарства Славутицької міської ради (далі контракт), відповідно до умов якого ОСОБА_1 призначається на посаду директора Комунального підприємства Управління житлово-комунального господарства Славутицької міської ради на термін з 02.05.2019 р. по 01.05.2020 р.

На підставі розпорядження міського голови від 26.04.2019 р. № 47ос та контракту було видано наказ № 36 про переведення на іншу роботу, за яким ОСОБА_1 переведено за контрактом до 01.05.2020 р. на посаду директора КП Управління житлово-комунального господарства з 02.05.2019 р.

30.04.2020 р. було укладено додаткову угоду № 1 до контракту, відповідно до п. 1 якої погоджено внести зміни до контракту, виклавши його пункт 6.1. розділу 6 в такій редакції: 6.1. Цей контракт діє з 02.05.2020 по 01.05.2023.

На підставі додаткової угоди № 1 було видано наказ КП Управління житлово-комунального господарства № 28ос про продовження контракту з 02.05.2020 р. по 01.05.2023 р.

Згідно з додатковою угодою № 2 від 04.05.2020 р. внесено зміни до контракту, викладено пп. 3.1.1 п. 3.1 розділу 3 в такій редакції: 3.1.1. Посадового окладу в розмірі 27898 гривень на місяць за фактично відпрацьований час.

22.12.2020 р. міський голова Славутицької міської ради Київської області прийняв розпорядження № 133ос Про дострокове розірвання контракту з директором Комунального підприємства Управління житлово-комунального господарства.

Відповідно до вказаного розпорядження було зобов`язано достроково розірвати контракт від 26.04.2019 р. (зі змінами та доповненнями) з директором Комунального підприємства Управління житлово-комунального господарства ОСОБА_1 22.12.2020 р., звільнити 22.12.2020 р. ОСОБА_1 з посади директора Комунального підприємства Управління житлово-комунального господарства на підставі п. 8 частини першої ст. 36 Кодексу законів про працю України.

На підставі спірного розпорядження № 133ос від 22.12.2020 р. видано наказ Комунального підприємства Управління житлово-комунального господарства про припинення трудового договору (контракту), яким звільнено ОСОБА_1 з 22.12.2020 р. з посади директора на підставі п. 8 частини першої ст. 36 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до довідки про доходи № 01-22/01 від 05.01.2021 р. за останні два місця перед звільненням середньоденна заробітна плата складає 1327,64 грн., а середньомісячна заробітна плата складає 27880,44 грн.

Наведені обставини встановлені постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 р. у справі № 911/378/17 (911/209/21) за позовом ОСОБА_1 до 1) Комунального підприємства Управління житлово-комунального господарства, 2) Виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 розпорядника майна Комунального підприємства Управління житлово-комунального господарства арбітражного керуючого Боровика Руслана Леонідовича про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Так, наведеною постановою апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення господарського суду Київської області від 11.08.2021 р. у справі № 911/378/17(911/209/21) скасовано, прийнято нове рішення, позовні вимоги задоволено повністю, визнано незаконним та скасовано розпорядження Славутицькогго міського голови Вишгородського району Київської області від 22.12.2020 р. № 133ос Про дострокове розірвання контракту з директором Комунального підприємства Управління житлово-комунального господарства; поновлено на посаді директора Комунального підприємства Управління житлово-комунального господарства Тушева Дмитра Вікторовича; стягнуто з Комунального підприємства Управління житлово-комунального господарства на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 грудня 2020 року по 14 липня 2021 року в сумі 183214,32 грн.

Вказана постанова залишена без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.06.2022 р. у справі № 911/378/17 (911/209/21).

На підставі наведеної постанови Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 р. у справі № 911/378/17 (911/209/21), що набрала законної сили, Славутицьким міським головою Фомічевим Ю.К. було винесено розпорядження № 171-ОС від 17.12.2021 р., яким ОСОБА_1 було поновлено на роботі з 20.12.2021 р. (копію додано до матеріалів справи).

Виходячи із наведеного, як вказує позивач, час вимушеного прогулу через незаконне звільнення ОСОБА_1 становить з 22.12.2020 р. по 19.12.2021 р. З урахуванням того, що у період процесу судового розгляду справи № 911/378/17 (911/209/21) ОСОБА_1 не міг знати про майбутню дату поновлення його на посаді, в позовних вимогах у такій справі було заявлено період вимушеного прогулу з 22.12.2020 р. по 14.07.2021 р. Таким чином, ОСОБА_1 має право на відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15.07.2021 р. по 19.12.2021 р. кількість робочих днів за цей період становить 110, середня заробітна плата становить 1327,64 грн., отже середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 110 (днів) х 1327,64 грн. = 146040,40 грн., у зв`язку із чим, позивач звернувся з позовом.

Відповідачем подано відзив на позов, в якому він вказує на те, що даний позов є незаконним, оскільки, на його погляд, трудовий спір щодо стягнення середнього заробітку розглянуто в судовому порядку у справі № 911/378/17 (911/209/21).

У ст. 86 ГПК України вказано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов до висновку, що наведені позовні вимоги підлягають задоволенню повному обсязі, з огляду на таке:

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці" № 108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону № 108/95-ВР, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статті 12 Закону № 108/95-ВР закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону № 108/95-ВР, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.

Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону № 108/95-ВР, та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону № 108/95-ВР.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Тобто Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

Такий період невиконання трудової функції можна порівняти з простоєм.

При цьому під простоєм розуміється зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (частина перша статті 34 КЗпП України).

Тобто простій можливий як з вини роботодавця, так і за відсутності його вини. Законодавство у будь-якому випадку простою гарантує працівникам отримання частини заробітної плати.

У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Вказане також узгоджується з пунктом 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), яким передбачено, що для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно до підпункту 2.2.12 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 114/8713 до фонду додаткової заробітної плати включається оплата за невідпрацьований час, зокрема, оплата простоїв не з вини працівника.

У розділі 3 Інструкції № 114/8713 закріплено вичерпний перелік виплат, що не належать до фонду оплати праці. Згідно з пунктом 3.9 розділу 3 вказаної Інструкції до фонду оплати праці не належать суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

В Інструкції № 114/8713 середній заробіток за час вимушеного прогулу не віднесено до вичерпного переліку виплат, що не належать до фонду оплати праці.

Виходячи із аналізу вказаного вище, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 08.02.2022 р. у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) наведено правову позицію, згідно якої середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.

Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, що був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.

Виходячи із наведеного, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.02.2022 р. у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) дійшла до висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Також, позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі.

Як встановлено вище, постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 р. у справі № 911/378/17 (911/209/21), що набрала законної сили, визнано незаконним та скасовано розпорядження Славутицькогго міського голови Вишгородського району Київської області від 22.12.2020 р. № 133ос Про дострокове розірвання контракту з директором Комунального підприємства Управління житлово-комунального господарства; поновлено на посаді директора Комунального підприємства Управління житлово-комунального господарства Тушева Дмитра Вікторовича; стягнуто з Комунального підприємства Управління житлово-комунального господарства на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 грудня 2020 року по 14 липня 2021 року в сумі 183214,32 грн.

На підставі вказаної постанови Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 р. у справі № 911/378/17 (911/209/21), Славутицьким міським головою Фомічевим Ю.К. було винесено розпорядження № 171-ОС від 17.12.2021 р., яким Тушева Д.В. було поновлено на роботі з 20.12.2021 р. (копію додано до матеріалів справи).

Водночас, роботодавець не провів оплату праці позивача за період вимушеного прогулу з 15.07.2021 р. по дату поновлення його на роботі, тобто за період, що не був предметом розгляду у справі № 911/378/17 (911/209/21), доказів, які б спростовували дані обставини матеріали справи не містять.

Статтею 27 Закону № 108/95-ВР передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Врахувавши вищевказані обставини встановлені судом, також, з огляду на встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, а саме: постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 р. у справі № 911/378/17 (911/209/21), обставини, що не потребують, виходячи із положень статті 75 ГПК України, додатковому доведенню під час розгляду цієї справи, зокрема, в частині розгляду спору щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 22.12.2020 р. по 14.07.2021 р., здійснивши перевірку розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15.07.2021 р. по 19.12.2021 р., здійсненого позивачем, суд дійшов до висновку про обґрунтованість його вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15.07.2021 р. по 19.12.2021 р. на суму 146040,40 грн.

Приписами статей 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За результатами повного та всебічного дослідження поданих доказів, які мають значення для правильного вирішення даного спору і стосуються предмету доказування, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також, врахувавши, що позовні вимоги задоволено повністю, судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються судом на відповідача у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 231, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" (07101, Київська область, Вишгородський район, м. Славутич, вул. Військових будівельників, 8; код ЄДРПОУ 31476318) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 146040 (сто сорок шість тисяч сорок) гривень 40 копійок середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15.07.2021 р. по 19.12.2021 р. та 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) гривню 00 копійок судового збору.

3.Видати наказ.

Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата підписання повного тексту рішення 07.12.2022 р.

Суддя А.В. Лопатін