Рішення № 107716673, 24.10.2022, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2022 р. Справа № 911/806/22

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., за участю секретаря судового засідання Потапчук Ю.А., розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Платон.003

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Войтовське

про стягнення 808629,45 грн

за участі представників сторін

позивача Немержицький С.І. адвокат, ордер серії АА №1213467 від 03.06.2022;

відповідача Ковальчук А.С. адвокат, ордер серії СА № 1033049 від 12.07.2022;

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Київської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Платон.003» (надалі - позивач) з позовною заявою від 06.06.2022 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Войтовське» (надалі - відповідач) про стягнення 808629,45 грн, з яких: 650000,00 грн безпідставно набутих коштів, 132771,92 грн інфляційних втрат та 25857,53 грн 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Войтовське», як орендарем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Платон.003», як суборендарем, 30.12.2020 підписано Договір суборенди землі № 30/12-1, на виконання якого позивач перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 650000,00 грн. Стверджуючи про те, що вказаний договір суборенди є неукладеним і таким, що не набув чинності, позивач вважає, що в розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України грошові кошти в розмірі 650000,00 грн відповідач отримав безпідставно. Крім того, на думку позивача, наявні підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України на позадоговірне грошове зобов`язання. Також у позові позивачем викладена вимога про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження понесених ТОВ «Платон.003» витрат на професійну правничу допомогу та стягнення їх з відповідача.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.06.2022 відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 04.07.2022.

Ухвалою суду від 04.07.2022 підготовче засідання було відкладено на 18.07.2022 з підстав неявки в судове засідання представника відповідача та невиконання вимог стосовно подання відзиву на позов.

Ухвалою суду від 18.07.2022 підготовче засідання було відкладено на 08.08.2022, у зв`язку з задоволенням клопотання відповідача про відкладення, для надання можливості останньому скористатись своїми процесуальними правами та обов`язками, зокрема, подати відзив на позов.

08.08.2022 від представника відповідача через канцелярію суду (вх. номер 9922/22) надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого останній вказує на те, що викладені у позовній заяві обставини не відповідають дійсності, а надані до позовної заяви докази не підтверджують викладені в ній обставини, а тому просить відмовити в задоволенні позову.

Вказані твердження відповідач обґрунтовує тим, що підписавши Договір суборенди землі №30/12-1 сторони висловили добровільну волю і згоду на існування між ними правовідносин, а дії сторін, зокрема і часткове виконання обов`язку позивачем в частині здійснення оплати, свідчить про те, що Договір укладений, набрав чинності та продовжує діяти. Вказані твердження відповідач обґрунтовує посилаючись додатково на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду України, викладену в постанові від 06.11.2018 по справі №926/3397/17 в подібних правовідносинах.

Також відповідач у поданому відзиві вказує на неправомірність нарахування інфляційних втрат та 3% річних, оскільки строк виконання обов`язку по поверненню коштів Договором не визначено, а в порядку ст. 530 ЦК України позивач з такою вимогою до відповідача не звертався.

Ухвалою суду від 08.08.2022 було продовжено строк проведення підготовчого засідання на 30 днів та відкладено судове засідання на 22.08.2022.

22.08.2022 до суду (вх. номер 10863/22) позивачем були подані пояснення з урахуванням поданого відповідачем відзиву, які залучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.08.2022 було вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 19.09.2022.

Ухвалою суду від 19.09.2022 було задоволено клопотання відповідача та відкладено розгляд справи по суті на 03.10.2022.

03.10.2022 від відповідача (вх. номер 13660/22) надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, заявлених позивачем, внаслідок неспівмірності вказаної суми із складністю даної справи, а також відсутністю доказів щодо їх обґрунтованої вартості. Подане клопотання залучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 03.10.2022 було оголошено перерву до 24.10.2022, про що сторони повідомлені протокольно без оголошення окремого процесуального документу під розписку в бланку оголошення перерви.

У судовому засіданні 24.10.2022 судом закінчено з`ясування обставин справи, перевірку їх доказами та вирішено перейти до судових дебатів. Представники учасників справи позивача та відповідача виступили із заключними словами, посилаючись на обставини і докази досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГПК України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Після виходу з нарадчої кімнати, відповідно до ст. 240 ГПК України, 24.10.2022 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.12.2020 між СТОВ «Войтовське» (орендар) та ТОВ «Платон.003» (суборендар) підписано Договір суборенди землі №30/12-1 (далі Договір суборенди), відповідно до умов якого орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування (суборенду) земельні ділянки загальною площею 500га, що використовуються орендарем згідно договорів оренди земельної частки (паю) з громадянами, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться на території Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області (п.1.1 Договору суборенди).

Як визначено п.2.1 такого договору, в суборенду передаються земельні ділянки, визначені в п.1.1 відповідного договору та вказані у Додатку до договору №1.

Сторонами узгоджено, що земельна ділянка передається в суборенду у триденний строк після підписання даного договору та акту приймання-передачі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без розроблення проекту її відведення; цільове призначення такої земельної ділянки землі сільськогосподарського призначення (п.п.5.1, 5.2 договору суборенди).

Строк дії такого договору визначено його п.3.1 до 31.12.2021.

Відповідно до п.4.1 Договору суборенди орендна плата за земельну ділянку вноситься суборендарем у грошовій формі в безготівковому порядку у розмірі 6 495грн з ПДВ за 1 гектар, що на дату укладення договору еквівалентно 229,83доларів США згідно курсу НБУ 28,26грн за 1 долар США. Загальна сума договору визначена його сторонами у розмірі 3247500грн з ПДВ, що на день підписання договору еквівалентно 114 915,07доларів США.

Сторонами домовлено в п.4.2 Договору суборенди, що оплата орендної плати здійснюється суборендарем орендарю в національній валюті в гривнях на його банківський рахунок в три етапи:

- 650 000грн до 01.04.2021;

- 974 250грн до 01.07.2021;

- 1 623 250грн до 01.11.2021.

Як визначено сторонами п.10.3 Договору суборенди, такий договір набирає чинності після підписання його сторонами та державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

02.02.2021 відповідачем виставлено рахунок №3 від 02.02.2021 на підставі відповідного Договору суборенди на оплату 650 000 грн.

03.02.2021 платіжним дорученням №72 позивачем перераховано позивачу 650 000 грн з призначенням платежу: «за оренду земельної ділянки по рах.3 від 02.02.2021 у сумі 541666,67 грн, ПДВ 20% - 108333,33грн».

Разом з тим, як вказує позивач, акт приймання-передачі об`єктів оренди сторонами не підписано (п.5.1), а перший платіж здійснено в очікуванні Додатку до договору, який мав містити перелік земельних ділянок, що передаються в оренду відповідно до договору (п.2.1). До того ж, зазначені обставини унеможливили провести держану реєстрацію договору, а відтак з урахуванням приписів п. 10.3 Договору останній не набрав чинності.

Окрім того, позивач стверджує, що йому стало відомо про підписання аналогічного договору суборенди із третіми особами щодо земельних ділянок, за фактом чого було відкрито кримінальне провадження № 12021111130001690.

Вказані вище обставини, на думку позивача, свідчать про те, що Договір суборенди № 30/12-1 від 30.12.2020 є неукладеним зважаючи на відсутність доказів досягнення згоди його сторонами щодо об`єктів суборенди, що є його істотною умовою.

Також, як стверджує позивач, аналогічного висновку стосовно того, що підписаний сторонами Договір суборенди не можна вважати укладеним, дотримується Господарський суд Київської області, про що зазначено в рішенні від 12.01.2022 у справі № 911/2809/21, предметом розгляду якої були вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Войтовське до Товариства з обмеженою відповідальністю Платон.003 про стягнення орендних платежів згідно Договору суборенди № 30/12-1 з строком оплати, термін яких настав, а також застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені та 3% річних, де у задоволенні вказаного позову було відмовлено.

В свою чергу, відповідач не погоджується із зазначеними вище твердженнями позивача та заперечує проти позову наголошуючи, що сторони уклавши Договір, який підписаний та скріплений печатками підприємств, досягли всіх його істотних умов. При цьому, здійснення першого платежу в розмірі 650000,00 грн вже після укладення Договору свідчить про прийняття позивачем його умов. До того ж, ТОВ «Платон.003» жодного разу не звертався до СТОВ «Войтовське» із претензіями, зауваженнями чи іншими листами щодо невиконання останнім умов Договору чи повернення коштів.

Свої твердження відповідач мотивує посилаючись на правову позицію Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 926/3397/17 від 06.11.2018, де зазначено про неможливість кваліфікації Договору як неукладеного, який сторонами виконувався.

Таким чином, згідно доводів відповідача, грошові кошти в сумі 650000,00 грн не можна вважати безпідставно набутими, оскільки отримані ним у зв`язку з виконанням позивачем своїх договірних зобов`язань.

Також відповідач просить суд відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, а саме 132771,92 грн інфляційних втрат та 25857,53 грн 3% річних, оскільки з моменту перерахування коштів та станом на день звернення до суду позивач жодного разу не заявив відповідачу про намір повернути кошти за Договором та не вказував про безпідставність їх набуття, а тому зважаючи на ч. 2 ст. 530 ЦК України строк виконання обов`язку щодо стягнення інфляційних втрат та процентів річних не настав.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав заявлених позовних вимог та поданих заперечень, а також застосовуючи до спірних правовідносин норм матеріального та процесуального права, суд зазначає наступне.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202, ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частиною 2 даної статті передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору, як того вимагає частина 3 ст. 180 ГК України, сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Отже, враховуючи зазначені норми закону, господарський договір вважається укладеним, якщо: було досягнуто згоди з усіх істотних умов; сторонами дотриманий порядок укладання господарського договору, передбачений законом; дотримана форма господарського договору.

Частиною 8 ст. 181 ГК України передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Вказаний Договір суборенди № 30/12-1 від 30.12.2020, що підписаний сторонами, не можна вважати укладеним з огляду на таке.

В силу ч. 3 ст.774 ЦК України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму. Як визначено ч.1 ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Частиною 2 ст.759 ЦК України визначено, що законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Зокрема, відносини найму (оренди) таких об`єктів як земельні ділянки врегульовані нормами Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі» (далі Закон), які є спеціальними та підлягають застосуванню до відносин сторін, враховуючи, що за умовами договору, об`єктом оренди, який мав бути переданий у користування за договором суборенди, є земельні ділянки.

Так, відповідно до ст.1 Закону, орендна землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Об`єктами оренди, що визначено ст.3 такого Закону, є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Як визначено ст. 8 Закону, орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом).

Відповідно до ст. 8 Закону: умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому; строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі; у разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється; право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Як визначено ст.13 Закону, договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально, що унормовано ст.14 Закону.

Істотними умовами договору оренди землі згідно із ст.15 Закону є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

З урахуванням положень відповідної норми, досягнення згоди щодо об`єкту оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки), є обов`язковою умовою для укладення договору оренди, а отже, і договору суборенди.

Разом з тим, як вказано в п. 2.1 Договору суборенди перелік земельних ділянок із зазначенням їх ідентифікуючих ознак, а саме кадастрових номерів, без яких реєстрація не можлива, мав бути вказаний в Додатку до Договору та підписаний разом з Договором суборенди, що здійснено не було.

До того ж, сам факт передачі земельних ділянок від орендаря до суборендаря також не відбувся, оскільки між сторонами не підписано акт приймання-передачі (п.5.1 Договору).

З урахуванням викладеного, суд вважає недоведеним факт досягнення згоди сторонами щодо об`єктів суборенди за відповідним договором наявності волі у обох сторін щодо передачі та прийняття конкретних земельних ділянок в суборенду.

В даному випадку позивачем перераховано відповідачу грошові кошти, що лише підтверджує його волевиявлення отримати в користування земельні ділянки, однак, у матеріалах справи відсутні докази волевиявлення відповідача щодо виконання власних зобов`язань за договором стосовно передачі вказаних земельних ділянок. Тобто, відповідач не надав згоду на укладення договору суборенди із позивачем.

Оскільки факт передачі у володіння та користування позивачу, а також прийняття ним земельних ділянок не відбувся, Договір суборенди землі №30/12-1 від 30.12.2020 не можна вважати укладеним, зважаючи на відсутність досягнення згоди щодо такої істотної умови договору як об`єкт суборенди шляхом індивідуалізації відповідних земельних ділянок під час передачі-приймання.

Як наголошував позивач, питання стосовно наявності правових підстав щодо укладення Договору суборенди № 30/12-1 від 30.12.2020 були предметом розгляду справи Господарського суду Київської області № 911/2809/21. Зокрема, в межах розгляду даної справи вже було встановлено, що договір неукладений, оскільки сторонами не було погоджено всіх істотних умов.

Разом тим, як встановлено судом, рішення у справі № 911/2809/21 на момент розгляду справи №911/806/22 законної сили не набрало, а відтак не може бути прийнято до уваги як належний доказ з огляду на приписи ч. 4 ст. 75 ГПК України.

Стосовно посилань відповідача на правову позицію, яка викладена в постанові від 06.11.2018 по справі №926/3397/17 Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду України в подібних правовідносинах з приводу неможливості кваліфікації Договору як неукладеного, який сторонами виконувався, суд вказує на те, що у даній справі досліджувався Договір на розроблення проектної документації, який не підлягає державній реєстрації та не має ніякого відношення до оренди та земельного законодавства, який встановлює окремий порядок договірних відносин між сторонами. До того ж, у справі № 926/3397/17 позиція суду зводиться до того, що сторони підписали акт надання послуг, чого при укладенні Договору № 30/12-1 сторонами здійснено не було. А відтак, правовідносини, які склались між сторонами у справі № 926/3397/17, стосовно якої вирішено спір не є ідентичними правовідносинам, які склались між сторонами у справі № 911/806/22, а відтак правова позиція викладена Верховним Судом у справі № 926/3397/17 не може бути застосована за аналогією в межах даної справі.

Таким чином, оскільки судом встановлено, що сторони не досягли всіх істотних умов договору, позивач, перерахувавши кошти у сумі 650000,00 грн. фактично здійснив дії на виконання неукладеного договору.

Згідно з ч. 8 ст. 181 ГК України якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо виконання неукладеного договору, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 Цивільного кодексу України).

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17).

Відсутність правової підстави це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Крім того згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17).

Отже для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі (подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду 27.01.2021 у справі № 910/16334/19, від 04.03.2021 у справі № 910/15621/19, від 07.12.2021 у справі № 910/13182/20).

З урахуванням викладеного, зважаючи на встановлені судом обставини, суд вважає, що СТОВ «Войтовське» безпідставно отримало грошові кошти у сумі 650000,00 грн. від ТОВ «Платон.003», оскільки правова підстава для набуття цих коштів у відповідача була відсутня.

Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Отже, враховуючи безпідставне набуття відповідачем грошових коштів в сумі 650000,00 грн., відповідач має повернути ці кошти ТОВ «Платон.003», тобто позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Крім того позивачем заявлені до стягнення 132771, 92 грн інфляційних втрат за загальний період з 04.02.2021 по 30.04.2022 та 25857,53 грн 3% річних за період з 04.02.2021 по 03.06.2022.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тож приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, положення статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання з відшкодування збитків.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд звертає увагу на те, що договір є неукладеним, а тому відносини між сторонами не є договірними, отже строк виконання зобов`язання з компенсації витрат позивача між сторонами не закріплено, у зв`язку з чим суд вважає за можливе застосувати до відносин сторін частину 2 ст. 530 ЦК України, відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, з моменту перерахування коштів - 03.02.2021 року та станом на момент подачі позову, позивач не звертався до відповідача з письмовими вимогами стосовно повернення грошової суми в розмірі 650000,00 грн., доказів звернення позивачем до матеріалів позовної заяви надано також не було. Відтак, суд вважає, що за відсутності пред`явлення вимоги в даному випадку не можливо встановити строк виконання такого обов`язку та застосувати до відповідача ч. 2 ст. 530 України, а відтак нараховані позивачем до стягнення 132 771, 92 грн інфляційних втрат (з 04.02.2021 по 30.04.2022) та 25857,53 грн 3% річних (з 04.02.2021 по 03.06.2022) заявлені безпідставно та задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково та з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення 650000,00 грн безпідставно отриманих коштів. В частині стягнення 132 771, 92 грн інфляційних втрат та 25857,53 грн 3% річних суд відмовляє.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, суд керується п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, відповідно до якого судовий збір покладається, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 9750,00 грн. судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Судом встановлено, що позивач у позовній заяві повідомив, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу становить 59670,00 грн. та підтверджується наступними доказами: Договір про надання правової допомоги № 184 від 29.09.2021; Додаткова угода № 3 від 19.05.2022; рахунок на оплату № 68 від 19.05.2022; виписка по рахунку від 20.05.2022.

За приписами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У поданому до суду клопотанні від 03.10.2022 відповідач просить суд зменшити вартість витрат на професійну правничу допомогу, вказуючи на їх неспівмірність. Обґрунтовуючи дану вимогу, заявник зазначає, що справа не може вважатись складною, адже врегульована невеликою кількістю нормативно-правових актів; матеріали справи містять невелику кількість документів; предметом спору є стягнення коштів. Також згідно позиції відповідача позивач не надав жодних доказів обґрунтованої вартості заявлених витрат.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано Договір № 184 від 29.09.2021 про надання правової допомоги, укладений між Адвокатським об`єднанням «Авер Лєкс» (надалі об`єднання) та ТОВ «Платон.003» (надалі - клієнт).

Згідно з умовами п. 1.1. Договору, у порядку та на умовах, що визначені Договором, об`єднання за завданням клієнта зобов`язується здійснювати захист, представництво або надавати інші види правової допомоги клієнту, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що надання об`єднанням послуг в межах Договору може здійснюватись на підставі додаткових угод, що укладаються між сторонами в межах цього Договору або за письмовим завданням (дорученням, заявкою) клієнта.

Сторони погодили, що оплата послуг об`єднання здійснюється на підставі виставлених рахунків.

Клієнт зобов`язаний сплачувати рахунки об`єднання протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту їх отримання.

У відповідності до п. 1 поданої Додаткової угоди № 3 від 19.05.2022 року до Договору № 184 від 29.09.2021, об`єднання зобов`язується звернутись до Господарського суду Київської області в інтересах клієнта з позовом до СТОВ «Войтовське» про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 650000,00 грн, плюс інфляційних втрат та 3% річних, підготувати всі необхідні процесуальні документи, здійснювати захист, представництво та/або надавати інші види правової допомоги у вказаній справі в суді першої інстанції, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання зазначеного доручення.

За домовленістю сторін, вартість професійної правничої допомоги (гонорар) складає тверду грошову суму, незалежно від кількості судових засідань та витраченого часу на підготовку відповідних документів, у розмірі 59670,00 грн.

Згідно рахунку на оплату № 68 від 19.05.2022 року та виписки по рахунку від 20.05.2022, згідно Додаткової № 3 позивач здійснив оплату адвокатських послуг АО «Авер Лєкс» в сумі 59670,00 грн.

Позовну заяву від імені ТОВ «Платон.003» підписано представником позивача адвокатом Невмержицьким Сергієм Івановичем, на підтвердження повноважень якого до позовної заяви долучено Ордер серії АА № 1213467, виданим 03.06.2022 Адвокатським об`єднанням «Авер Лєкс», Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю Серії КВ № 001230 від 29.06.2021 (на підставі рішення Ради адвокатів Київської області від 14.06.2021 № 2061).

За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Крім того, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дану позицію підтримує Верховний Суд відповідно до постанови Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду у справі № 922/445/19 від 03.10.2019.

При цьому суд наголошує, що заявлена позивачем остаточна сума витрат на професійну правничу допомогу адвоката відповідає розрахунку судових витрат, наведеному у позовній заяві, та викладена у прохальній частині позову.

Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень ч. 3 ст. 126 ГПК України суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19.

З таких обставин, наданих ТОВ «Платон.003» доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатом професійної правничої допомоги позивачу у даній справі в заявленій до стягнення сумі в розмірі 59670,00 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, витрати позивача, понесені на правову допомогу адвоката в розмірі 59670,00 грн покладаються на сторони пропорційно задоволених вимог та з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення 47 964,49 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. 73, 74, 76-80, 129, 237, 238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Войтовське» (07452, Київська область, Броварський район, с. Зоря, вул. Гагаріна,1, код ЄДРПОУ 30839560) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Платон.003 (02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, 6, офіс 211, код ЄДРПОУ 43475129) 650 000 (шістсот п`ятдесят тисяч) грн 00 коп. безпідставно набутих коштів, 47 964 (сорок сім тисяч дев`ятсот шістдесят чотири) грн 49 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 9 750 (дев`ять тисяч сімсот п`ятдесят) грн 00 судового збору.

3.Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 07.12.2022 року

Суддя О.В. Щоткін