Рішення № 107705842, 01.12.2022, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2022 р.м. ХарківСправа № 922/987/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "Терра-Пак", с. Утішків, Львівська обл до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант-Пак", м. Харків про стягнення коштів без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

04.07.2022 Приватне підприємство "Терра-Пак" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант-Пак" (надалі - відповідач) суми заборгованості у розмірі 534 609,08 грн (де: 421804,40 грн - сума боргу, 47843,02 грн - пеня, 6414,00 грн - три відсотки річних, 58547,66 грн - інфляційні втрати), а також покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 8019,14 грн.

Позов обґрунтовано з посиланням на порушення відповідачем умов договору поставки № ТП-250321 від 15.03.2021 щодо своєчасного та повного проведення розрахунків за отриманий від позивача товар.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.07.2022 відкрито провадження у справі № 922/987/22; справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін, за наявними в справі матеріалами; запропоновано відповідачу подати відзив на позов в п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом десяти днів з дня отримання відзиву на позов.

Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

З метою повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та надання останнім можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами поштового зв`язку на їх юридичні адреси, зазначені у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлено копію вказаної ухвали від 04.07.2022.

Копію зазначеної ухвали позивач отримав, про що свідчить залучене до матеріалів справи зворотне поштове повідомлення.

Проте, надіслана на адресу відповідача копія ухвали від 04.07.2022 повернулась на адресу суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою". Відомостей про наявність у відповідача іншої адреси матеріали справи не містять.

З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи; в розумінні п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, копія ухвали від 04.07.2022 вважається врученою відповідачу.

Відповідач надіслав на адресу суду заперечення на позовну заяву (вх. № 7290 від 27.07.2022), в яких просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з посиланням на неможливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, тобто прийманні начебто поставленого товару відповідачем; візуальну невідповідність підписів на видаткових накладних в графі «Отримав» тим зразкам матеріально відповідальних осіб ТОВ «Атлант-Пак», яким надано право приймати товар, та були зазначені у додатку № 1 до договору, а також не зазначено номер та дату довіреності із зразком підпису, яким уповноважено особу прийняти товар за спірним договором.

Окремо відповідач звертає увагу суду на те, що товар за видатковими накладними № ТП-37887 від 01.11.2021 на суму 661694,40 грн та № ТП-40535 від 17.11.2021 на суму 70110,00 грн він не отримував, а нарахування пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у сумі 47843,02 грн, 3% річних в сумі 6414,00 грн витрат від інфляції в сумі 58547,66 за період з 17.12.2021 по 20.06.2022 є необґрунтованим та безпідставним.

У відповіді на відзив (вх. № 8046 від 10.08.2022) позивач наполягає на повному задоволенні позовних вимог з посиланням на часткове перерахування коштів за придбаний товар: № ТП-00000927 від 26.01.2022 на суму 50000,00 грн, № ТП-00001048 від 28.01.2022 на суму 40000,00 грн, № ТП-00001190 від 01.02.2022 на суму 40000,00 грн, № ТП-00001258 від 02.02.2022 на суму 40000,00 грн, № ТП-00001635 від 10.02.2022 на суму 40000,00 грн, № ТП-00001717 від 11.02.2022 на суму 20000,00 грн, № ТП-00002041 від 18.02.2022 на суму 50000,00 грн та № ТП-00002122 від 21.02.2022 на суму 30000,00 грн; складання товарно-транспортних накладних № ТП-00037887 від 01.11.2022 та № ТП-00040535 від 17.11.2021, які підтверджують факт надання послуг з перевезення товарів; виконання позивачем обов`язку зі складання та реєстрації податкових накладних № 10 від 01.11.2021 та № 62 від 17.11.2021.

Відповідач надіслав на адресу суду заперечення (вх. № 9344 від 07.09.2022), в яких просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з підстав, викладених у запереченнях на позовну заяву, та додатково зазначає, що оплата за товар здійснювалась згідно з рахунком № 36514 від 23.12.2021, а тому не може вважатись сплатою заборгованості саме за спірними видатковими накладними; ненадання позивачем доказів про можливість здійснення перевезення товару; сторонами не погоджено місце поставки товару; податкові накладні не є безумовними доказами реальності здійснених господарських операцій з поставки товару покупцю та його прийняття ним.

Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до суду з клопотанням (вх. № 8040 від 10.08.2022), в якому просить суд залучити до розгляду судової справи № 922/987/22 в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - фізичну особу-підприємця Балух Мар`яну Романівну (адреса: АДРЕСА_1 ; тел. НОМЕР_1 ; ІПН НОМЕР_2 ) та третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - фізичну особу-підприємця Форошівську Христину Володимирівну (адреса: АДРЕСА_2 ; ІПН НОМЕР_3 ; тел. НОМЕР_4 ).

В обґрунтування поданого клопотання позивач посилається на те, що залучення зазначених перевізників допоможе об`єктивно дослідити всі обставини справи та винести правомірне рішення.

Дослідивши матеріали поданого клопотання, суд зазначає.

Відповідно до статті 50 ГПК України, де зазначено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи (ч. 1 зазначеної статті), так й те, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов`язки, встановлені статтею 42 цього Кодексу (частина 4 зазначеної статті).

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Як свідчать матеріали клопотання (вх. № 8040 від 10.08.2022), позивач не довів та не надав жодного доказу до суду, який би підтвердив, що рішення у справі може вплинути на права або обов`язки фізичної особи-підприємця Балух Мар`яни Романівни та фізичної особи-підприємця Форошівської Христини Володимирівни щодо однієї із сторін.

На підставі викладеного суд відмовляє у задоволенні клопотання (вх. № 8040 від 10.08.2022).

Також позивач заявив клопотання про витребування доказів (вх. № 11670 від 13.10.2022), в якому просить суд витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак» (код ЄДРПОУ 39507222):

- оборотно-сальдові відомості та картки рахунку по бухгалтерському рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за період листопад 2021 - лютий 2022 по розрахунках з ПП «Терра-Пак»;

- оборотно-сальдові відомості та картки рахунку по бухгалтерському рахунку 201 «Сировина й матеріали» за період листопад 2021 - лютий 2022 по розрахунках з ПП «Терра-Пак»;

- оборотно-сальдові відомості та картки рахунку по бухгалтерському рахунку 281 «Товари» за період листопад 2021 - лютий 2022 по розрахунках з ПП «Терра-Пак»;

- платіжні доручення на перерахування коштів ТОВ "Атлант-Пак" з часткової оплати придбаних товарів згідно рахунку ПП «Терра-Пак» № 36514 від 23.10.2021: № 6753 від 26.01.2022 на суму 50000,00 грн, № 397 від 28.01.2022 на суму 40000,00 грн, № 6828 від 01.02.2022 на суму 40000,00 грн, № 6839 від 02.02.2022 на суму 40000,00 грн, № 6909 від 10.02.2022 на суму 40000,00 грн, № 6922 від 11.02.2022 на суму 20000,00 грн, № 424 від 18.02.2022 на суму 50000,00 грн та № 7004 від 21.02.2022 на суму 30000,00 грн.

Витребувати у Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (адреса: 61057, м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 46; код ЄДРПОУ 43983495):

- інформацію про включення ТОВ "Атлант-Пак" (код ЄДРПОУ 39507222) до складу податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними: № 10 від 01.11.2021 та № 62 від 17.11.2021;

- інформацію щодо відображення ТОВ "Атлант-Пак" (код ЄДРПОУ 39507222) у своїй податковій звітності суми ПДВ за складеними ПП «Терра-Пак» (код ЄДРПОУ 35400640) податковими накладними: № 10 від 01.11.2021 та № 62 від 17.11.2021;

- належним чином засвідчені копії декларацій з ПДВ ТОВ "Атлант-Пак" (код ЄДРПОУ 39507222) з додатком № 1 з розшифровкою по контрагенту ПП «Терра-Пак» (код ЄДРПОУ 35400640) за період листопад 2021 - лютий 2022.

Стосовно зазначеного суд вважає за доцільне відмовити у його задоволенні з наступних підстав.

Частиною другою статті 81 даного Кодексу визначено що у клопотанні повинно бути зазначено: заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Тобто, при поданні зазначеного клопотання позивачем, а ні доведено підстав не отримання, а ні неможливості отримати відповідних доказів, а саме: що заявник вживав заходи для отримання цих доказів, зокрема, самостійне звернення до Головного управління ДПС у Харківській області з адвокатським запитом.

Також суд зазначає, що ч. 4 ст. 74 ГПК України визначено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, тобто до 26 березня 2022 року. Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України № 2119-ІХ від 15.03.2022, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, строк дії воєнного стану в Україні продовжено ще на 30 діб. Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ, та Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, та Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX), продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Так, у відповідності до норм ГПК України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Таким чином, для захист людських життів, не допускаючи загрози а ні життю, а ні здоров`ю, а також для повного та всебічного розгляду справи, враховуючи сам принцип розгляду господарського судочинства, суд звертає увагу щодо надання не тільки доказів та і надання письмових пояснень, обґрунтувань (викладення своїх позицій) саме в письмовій формі.

Суд приймає до уваги, що сторонам створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення відповідача стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень проти позову (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

А також судом повідомлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України).

Згідно з ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Через постійні обстріли міста Харкова ворожими військами будівля, у якій розміщується Господарський суд Харківської області, зазнала пошкоджень, а приміщення суду зазнали часткових руйнувань. З моменту введення воєнного стану та початку ведення активних бойових дій на території Харківської області суд не може забезпечити безпеку учасників судових проваджень, апарату суду, суддів, а тому вимушений обмежити присутність осіб у приміщенні суду до нормалізації обстановки з безпекою у регіоні та усунення руйнувань, у зв`язку з чим, у господарському суді Харківської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи.

Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя та працює у дистанційному режимі.

Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 248 ГПК України.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Учасники справи скористались наданими їм Господарським процесуальним кодексом України, про що зазначалось раніше.

У матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа розглядається судом за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

При цьому, застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

15.03.2021 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір поставки № ТП-250321 (далі за текстом - договір), за змістом якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю певну продукцію (надалі - товар), найменування (асортимент), ціна і кількість вказуються у видаткових накладних, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного договору (п. 1.1).

Згідно з п. 3.1 договору покупець зобов`язаний здійснити оплату за поставлений товар протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки. Датою здійснення платежу вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Також за покупцем залишається право дострокової оплати.

Відповідно до п. 4.3 договору моментом поставки товару постачальником, вважається дата фактичної передачі товару покупцю та підписання товарно-супровідних документів (в т. ч. видаткової накладної) в місці поставки. Всі ризики пошкодження та/чи втрати товару та право власності на товар переходять від постачальника до покупця в момент поставки товару.

У п. 5.2 договору сторонами передбачено: за порушення термінів оплати покупець на вимогу постачальника сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом всього періоду, за який сплачується пеня, від суми поставленого, але неоплаченого товару за кожен календарний день прострочення платежу, а у разі прострочення платежу на строк, більше 30 календарних днів, крім пені, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 20% від простроченої до оплати суми.

За змістом п. 8.1 договору останній набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2021. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань за цим договором та відповідальності за його порушення.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковими накладними № 37887 від 01.11.2021 на суму 661694,40 грн та № 40535 від 17.11.2021 на суму 70110,00 грн, але відповідач за отриманий товар у повному обсязі не розрахувався.

З метою досудового врегулювання спору позивач надсилав на адресу відповідача претензії № 110 від 12.01.2022 та № 920 від 10.05.2022 з вимогами про погашення існуючої заборгованості, однак, викладені у цих претензіях вимоги залишені відповідачем без задоволення, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

Крім того, у зв`язу з простроченням виконання зобов`язання щодо оплати отриманого товару, позивачем також заявлено до стягнення на підставі умов договору та відповідних положень чинного законодавства 47843,02 грн пені, 6414,00 грн 3% річних та 58547,66 грн інфляційних втрат за загальний період прострочення 17.12.2021-20.06.2022.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд вирішив, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступного.

На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 266 ГК України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

В силу приписів ст. ст. 691, 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Разом з тим, відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочин між юридичними особами (п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України).

Згідно частин 2, 3 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до п. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Разом з тим, згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, частинами 1-2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4-2.5. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704ё первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, п. 2.6. зазначеного положення також передбачено, що фізичні та юридичні особи, які беруть участь у здійсненні операцій, пов`язаних з прийомом і видачею грошових коштів, цінних паперів, товарно-матеріальних цінностей та інших об`єктів майна, забезпечуються підприємством, установою, що виконує ці операції, копіями первинних документів про таку операцію. Якщо правилами документообігу підприємства передбачена можливість відображення господарської операції, щодо якої на момент закінчення складання облікових регістрів бухгалтерського обліку за звітний період від контрагента у терміни, встановлені законодавством, не отримано первинного документа, підставою для перенесення інформації про таку господарську операцію до облікових регістрів бухгалтерського обліку є належним чином оформлений внутрішній первинний документ (акт), складений посадовою особою, відповідальною за приймання-відпуск товарно-матеріальних цінностей, робіт і послуг.

Статтею 237 ЦК України також передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Статтями 244-245 ЦК України також передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Отже для укладення двостороннього правочину необхідна наявність волевиявлення обох сторін, здійснена в належній формі.

У разі ж, якщо правочин від імені особи вчиняється її представником, останній зобов`язаний мати відповідну довіреність на його вчинення, яка за формою має відповідати вимогам закону в т. ч. з зазначенням в ній обсягу відповідних повноважень на чинення такого правочину.

Надані позивачем видаткові накладні № 37887 від 01.11.2021 на суму 661694,40 грн та № 40535 від 17.11.2021 на суму 70110,00 грн є первинними документами, які засвідчують факт вчинення між сторонами що їх склали господарської операції щодо передачі товару на користь особи (осіб), яка підписала ці накладні при отриманні товару за ними.

Однак, відповідач, наполягаючи на тому, що особою-отримувачем товару за цими накладними не є матеріально відповідальні посадові особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант-Пак", такого товару він взагалі не отримував, не надав суду належних та допустимих доказів існування зазначених обставин.

Розглянувши зазначені накладні суд констатує, що в них в графі «Отримав(ла)» навпроти підпису особи, яка підписала ці накладні та отримала товар зазначено дійсно не зазначено прізвище, ім`я та по-батькові, а також посаду, проте, як спірні видаткові накладні, так і ТТН № ТП-00037887 від 01.11.2021 та № ТП-00040535 від 17.11.2021, містять печатку юридичної особи відповідача, яка дає змогу ідентифікувати оттримання саме відповідачем товарно-матеріальних цінностей від позивача.

Суд також зазначає та враховує той факт, що відповідачем не підтверджено того, що він в цей період не укладав будь-яких цивільно-правових угод на поставку товару. Зазначена інформація не підтверджується належними та допустимии доказами, зокрема, довідкою ГУ ДФС України у Харківській області та/або звітом про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2021 рік.

Питання щодо призначення почеркознавчої експертизи та/або недійсності правочинів, підроблення печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак» з боку позивача відповідачем також не ставились.

Факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за поставлений товар на підставі умов договором поставки № ТП-250321 від 15.03.2021 та видатковими накладними № 37887 від 01.11.2021 та № 40535 від 17.11.2021 в сумі 421804,40 грн підтверджується матеріалами справи, та відповідачем жодним чином не спростовується. Строк її оплати визначено умовами договору та заявки та є таким, що настав.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як зазначалось, у п. 5.2 договору сторонами передбачено: за порушення термінів оплати покупець на вимогу постачальника сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом всього періоду, за який сплачується пеня, від суми поставленого, але неоплаченого товару за кожен календарний день прострочення платежу.

Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Разом з тим, оскільки, товар не оплачений в передбачений строк, відповідач вважається таким, що прострочив виконання своїх зобов`язань з оплати отриманого товару.

Зазначене, з урахування вимог ст. 625 ЦК України, надає право позивачу на нарахування інфляційних та 3% річних за весь час прострочення.

Перевіривши за допомогою інструменту "Калькулятори" системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга: закон" здійснений позивачем розрахунок пені, інфляційних та 3% річних, суд констатує розрахунок зазначених нарахувань містить певні арифметичні помилки.

Однак, згідно з вимогами ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Враховуючи вказані вище положення чинного законодавства, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення заявленого позову в цій частині, та стягнення з відповідача на користь позивача 47843,02 грн пені, 6414,00 грн 3% річних та 58547,66 грн інфляційних втрат за загальний період прострочення з 17.12.2021 по 20.06.2022.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 233 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлант-Пак" (адреса: 61145, м. Харків, вул. Заліська, буд. 26; код ЄДРПОУ 39507222) на користь Приватного підприємства "Терра-Пак" (адреса: 80561, Львівська обл., Буський р.-н, с. Утішків, вул. Головна, буд. 1-В; код ЄДРПОУ 35400640): 421804,40 грн суми боргу, 47843,02 грн пені, 6414,00 грн три відсотки річних, 58547,66 грн інфляційних втрат, а також судовий збір у розмірі 8019,14 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "05" грудня 2022 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Суддя І.П. Жигалкін