Рішення № 107702769, 05.12.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.12.2022Справа № 910/9534/22

Суддя Господарського суду міста Києва Павленко Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" про стягнення 50 000,00 грн,

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання),

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У вересні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Собин" (далі - Товариство) звернулася до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що в порушення умов договору відповідального зберігання № 10-13-1093/551, укладеного 24 жовтня 2013 року між ним та Державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (далі - Підприємство), строк дії якого закінчився, останній не забрав майно, яке передавалось на зберігання. У зв`язку з цим, позивач, посилаючись на статті 525, 526, 530, 599, 612, 946 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтю 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з відповідача плату за фактичне зберігання цього майна за період з липня 2022 року по серпень 2022 року в загальному розмірі 50 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26 вересня 2022 року було відкрито провадження у справі № 910/9534/22 та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

Крім того, наведеною ухвалою відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

27 жовтня 2022 року через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив Підприємства від 21 жовтня 2022 року № 14/496, в якому відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог Товариства, оскільки спірний договір не є укладеним у зв`язку з тим, що не було складено ні акта приймання-передачі майна, ні жодного іншого документа, який би підтверджував факт отримання майна позивачем. Також, заперечуючи проти позову, Підприємство зазначило, що власником приміщення, в якому зберігалося майно, стала інша особа, а тому позивач вже не є зберігачем такого майна, у зв`язку з чим останній втратив право стягнути на свою користь плату за фактичне його зберігання.

4 листопада 2022 року до суду надійшла відповідь на відзив від 31 жовтня 2022 року, в якій Товариство навело свої доводи та аргументи на спростування правової позиції відповідача.

29 листопада 2022 року через загальний відділ діловодства суду від Підприємства надійшли заперечення на відповідь на відзив від 18 листопада 2022 року № 14/563, в яких відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив про неспіврозмірність витрат позивача на професійну правничу допомогу.

У той же день від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів від 18 листопада 2022 року № 14/563.

2 грудня 2022 року через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення від 30 листопада 2022 року на вказане клопотання Підприємства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 5 грудня 2022 року клопотання Підприємства про витребування доказів залишено без розгляду.

Будь-яких інших заяв та клопотань від сторін не надходило.

Відповідно до частин 5, 8 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Враховуючи подання позивачем та відповідачем заяв по суті спору, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, в яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи усіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

За приписами частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішеннями Господарського суду міста Києва від 10 листопада 2015 року № 910/25267/15, від 6 червня 2016 року № 910/3018/16, від 6 червня 2016 року № 910/18870/16, від 20 березня 2017 року № 910/2864/17, від 25 липня 2017 року № 910/7607/17, від 17 жовтня 2017 року № 910/15281/17, від 24 квітня 2018 року № 910/1306/18, від 2 липня 2018 року № 910/5032/18, від 9 жовтня 2018 року № 910/9807/18, від 21 лютого 2019 року № 910/15886/18, від 11 червня 2019 року № 910/5318/19, від 23 вересня 2019 року № 910/9499/19, від 23 січня 2020 року № 910/14971/19, від 8 квітня 2020 року № 910/1171/20, від 15 липня 2020 року № 910/4872/20, від 13 серпня 2020 року № 910/7806/20, від 28 жовтня 2020 року № 910/11641/20, від 27 січня 2021 року № 910/15257/20, від 11 лютого 2021 року № 910/19263/20, від 12 квітня 2021 року № 910/1747/21, від 7 червня 2021 року № 910/5412/21, від 6 серпня 2021 року № 910/9101/21, від 11 жовтня 2021 року № 910/12971/21, від 6 грудня 2021 року № 910/16283/21, від 21 лютого 2022 року № 910/20098/21, від 1 червня 2022 року № 910/2081/22, від 18 липня 2022 року № 910/3512/22, від 26 серпня 2022 року № 910/5441/22, - про стягнення плати за період з серпня 2015 року по червень 2022 року встановлено, що 24 жовтня 2013 року між Підприємством та Товариством укладено договір відповідального зберігання № 10-13-1093/551, за умовами якого позивач передав, а відповідач - прийняв на відповідальне зберігання речові докази в кримінальному провадженні від 3 квітня 2013 року № 32013110060000149 у кількості, визначеній у додатку до договору "Перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання", за актом приймання-передачі, який є невід`ємною частиною цього правочину (пункт 1.1. договору).

Пунктом 1.2. вказаної угоди передбачено, що майно підлягає зберіганню за адресою: Київська область, місто Переяслав-Хмельницький, вулиця Героїв Дніпра, будинок 38.

Згідно з пунктом 1.3. даного правочину, майно, яке передається на зберігання, постановою слідчого СУ ФР ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів міста Києва від 14.08.2013 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні від 3 квітня 2013 року № 32013110060000149.

У зазначених рішеннях, які набрали законної сили, суди встановили факт дійсності вказаного правочину, а також фактичне виконання сторонами його умов.

Отже, посилання Підприємства на те, що спірний правочин не набрав чинності та не є укладеним, спростовується обставинами, що були встановленні судами у вищезазначених справах.

Згідно з положеннями підпунктів 2.1.1., 2.1.2., 2.1.4. - 2.1.6. пункту 2.1., пункт 4.2. договору Товариство зобов`язалося: вживати всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності майна протягом строку зберігання; повернути майно Підприємству за першою його вимогою в такому технічному стані, у якому було прийняте на зберігання та зафіксовано у протоколі огляду місця події від 13 серпня 2013 року; нести відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна з моменту його отримання до моменту його повернення; повернути майно відповідачу за актом приймання-передачі.

За пунктом 2.4. зазначеної угоди позивачу категорично заборонено змінювати місцезнаходження майна, прийнятого на зберігання, без письмової згоди відповідача за згодою СУ ФР ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у місті Києві.

Відповідно до підпунктів 3.1.1. - 3.1.3. пункту 3.1. договору Підприємство зобов`язалося: передати позивачу майно на зберігання не пізніше, ніж через 10 календарних днів після підписання цього договору; забрати у Товариства майно до закінчення строку дії договору; сплачувати зберігачу послуги за договором із розрахунку 15 000,00 грн за 1 місяць відповідно до виставлених рахунків.

Цей договір набув чинності з дати підписання акту передачі-приймання майна і діяв до 31 грудня 2016 року (пункт 6.1. спірної угоди).

У додатку № 1 до договору сторони визначили перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання.

Також встановлено, що між сторонами укладено додаткові угоди до договору: від 27 грудня 2013 року № 1/713, від 11 червня 2014 року № 2/282, від 2 червня 2014 року № 3/315 та від 31 грудня 2014 року № 5/666.

Відповідно до додаткової угоди від 31 грудня 2014 року № 5/666 сторони продовжили строк дії даного правочину до 31 червня 2015 року та збільшили вартість послуг за зберігання до 25 000,00 грн за один місяць.

Вищезазначеними судовими рішеннями також встановлено, що спірний договір припинив свою дію 31 червня 2015 року, проте відповідач передане на зберігання позивачу майно не забрав, а тому зобов`язаний сплатити останньому кошти за фактичний час його зберігання після закінчення строку дії договору.

Судом у цій справі встановлено, що Товариство направило відповідачу претензії: від 4 серпня 2022 року № 17 та від 1 вересня 2022 року № 18 - з вимогами оплатити послуги з фактичного зберігання вказаного майна за період з липня 2022 року по серпень 2022 року на загальну суму 50 000,00 грн.

Однак вказані претензії Товариства залишені відповідачем без задоволення.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з частинами 1, 3 статті 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Заперечуючи проти позову, Підприємство вказувало на те, що Товариство вже не є зберігачем даного майна, оскільки позивач відчужив приміщення, в яких вони зберігалися.

На підтвердження даної обставини відповідач надав суду копію рішення Переяславської міської ради від 18 листопада 2021 року № 96-17-VІІІ "Про затвердження Товариству з обмеженою відповідальністю "Собин" технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, розташовану по вулиці Героїв Дніпра, 38 в місті Переяславі Київської області", копію договору купівлі-продажу майна від 6 жовтня 2021 року, розташованого за адресою: Київської область, місто Переяслав, вулиця Героїв Дніпра, будинок 38г, а також копію акта прийому-передачі майна на відповідальне зберігання від 6 жовтня 2021 року між Товариством та Перцовою Ніною Іллівною, про передачу майна на зберігання за адресою: Київська область, місто Переяслав-Хмельницький, вулиця Героїв Дніпра, будинок 38, згідно додатку № 1 до спірного договору.

Як вже було зазначено судом, відповідно до пункту 1.2. вказаної угоди майно підлягає зберіганню за адресою: Київська область, місто Переяслав-Хмельницький, вулиця Героїв Дніпра, будинок 38.

Водночас відповідач не надав суду будь-яких належних доказів того, що позивач відчужив саме ті приміщення, в яких зберігається спірне майно, а також не довів суду того, що позивач втратив право володіння та користування приміщеннями, в яких зберігається це майно.

Що стосується наданої відповідачем копії акта прийому-передачі майна від 6 жовтня 2021 року, то відповідно до приписів статті 943 ЦК України зберігач зобов`язаний виконувати свої обов`язки за договором зберігання особисто. Зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду. Про передання речі на зберігання іншій особі зберігач зобов`язаний своєчасно повідомити поклажодавця. У разі передання зберігачем речі на зберігання іншій особі умови договору зберігання є чинними і первісний зберігач відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання.

Отже, за змістом положень даної статті Кодексу, навіть передаючи річ на зберігання іншій особі, умови договору зберігання є чинними і первісний зберігач відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання, а відтак право на отримання плати за фактичне зберігання речі належить саме первісному зберігачу.

Таким чином, заперечення відповідача про те, що Товариство не є зберігачем переданого йому майна, є необґрунтованими та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідач зобов`язаний оплачувати надані позивачем послуги за зберігання майна, навіть після завершення дії договору. Водночас Підприємство не надало суду належних доказів того, що це майно йому повернуто зберігачем або вибуло з володіння останнього.

Враховуючи те, що сума боргу відповідача за фактичний час зберігання позивачем майна за липень - серпень 2022 року, яка складає 50 000,00 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача до Підприємства про стягнення вказаної суми боргу, у зв`язку з чим даний позов підлягає задоволенню.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин позов Товариства підлягає задоволенню.

Судові витрати, які складаються зі сплаченої позивачем суми судового збору, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача суми понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 7 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 2, 3 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Статтею 30 цього Закону встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, 1 вересня 2022 року між Товариством та Адвокатським бюром "Малеванчук та партнери" (далі - Бюро) було укладено договір про надання правничої допомоги № 01/09, за умовами якого останнє зобов`язалося надавати позивачу правову допомогу щодо стягнення в судовому порядку заборгованості за липень - серпень 2022 року в загальному розмірі 50 000,00 грн за вказаним договором зберігання.

Відповідно до пунктів 4.1., 4.2. та 4.3. договору вартість правничої допомоги становить: за збір первинних бухгалтерських документів та здійснення правового аналізу договору зберігання - 1 000,00 грн, за підготовку та подання позовної заяви - 3 000,00 грн, за подання відповіді на відзив - 3 000,00 грн.

Судом встановлено, що Бюро виставило позивачу рахунки-фактури за надані в цій справі адвокатські послуги: від 1 вересня 2022 року № 01/09 на загальну суму 4 000,00 грн, від 31 жовтня 2022 року № 31/10 на загальну суму 3 000,00 грн.

1 вересня 2022 року та 31 жовтня 2022 року між позивачем та Бюром підписано акти прийому-передачі наданих послуг з переліком таких послуг на загальну суму 7 000,00 грн.

На підтвердження того, що Малеванчук Ігор Володимирович є адвокатом, позивачем до його позовної заяви було долучено копії: відповідного свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 3 березня 2014 року № 1103, посвідчення адвоката від 11 вересня 2014 року № 1103, а також довіреності від 1 лютого 2022 року, що підтверджують повноваження вказаного адвоката на представництво інтересів Товариства в суді.

Суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншого учасника справи в разі наявності заперечень такої особи щодо співрозмірності заявленої суми компенсації має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У своєму клопотанні про зменшення заявлених позивачем судових витрат відповідач зазначив, що заявлений Товариством розмір витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованим та неспівмірним з наданими адвокатом послугами.

Відповідно до частин 4, 5, 6 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотриманням вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях: від 12 жовтня 2006 року в справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року в справі "Гімайдуліна й інші проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року в справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року в справі "Баришевський проти України" (пункт 95) - зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 у справі "Лавентс проти Латвії" вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З акта приймання-передачі наданих послуг від 1 вересня 2022 року вбачається, що Бюро надало позивачу послуги, які полягають у зборі первинних бухгалтерських документів та здійсненні правового аналізу договору.

Разом із тим, як було зазначено судом, у провадженні Господарського суду міста Києва з 2015 року перебувала ціла низка аналогічних справ між тими самими сторонами щодо одного і того ж договору зберігання. Різниця в цих справах полягає лише в періодах, за який стягувалася спірна заборгованість за надані послуги зберігання.

За таких обставин, суд дійшов до висновку про те, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям, що наведені у частині 4 статті 126 ГПК України.

З урахуванням предмета та підстав позову, виходячи з встановлених обставин, характеру спірних правовідносин та обсягів матеріалів справи, реально витраченого адвокатом часу, беручи до уваги розгляд цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін, наявність вмотивованих заперечень відповідача щодо обґрунтованості заявленої суми компенсації, зважаючи на принципи співмірності та розумності судових витрат, суд вважає за необхідне задовольнити заявлену суму витрат позивача на професійну правничу допомогу в цій справі в розмірі 4 000,00 грн.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (01601, місто Київ, вулиця Мечникова, будинок 16 А; ідентифікаційний код 30401456) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" (08400, Київська область, місто Переяслав (Переяслав-Хмельницький), вулиця Героїв Дніпра, будинок 38; ідентифікаційний код 36298149) 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн 00 коп. заборгованості, 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн 00 коп. судового збору, а також 4 000 (чотири тисячі) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 5 грудня 2022 року

СуддяЄ.В. Павленко