Рішення № 107702695, 05.12.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.12.2022Справа № 910/8692/22Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінко-Київ"

про стягнення 239 759,85 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр "Грінко-Київ" про стягнення 239 759,85 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 09.09.2022 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надав строк для реалізації сторонами процесуальних прав.

Відповідач правом на подачу відзиву на позов не скористався, ухвалу суду від 09.09.2022 було надіслано відповідачу на адресу згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань поштовим відправленням № 0105492324546, яке повернено до суду із зазначенням причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою», будь-яких заяв про зміну місцезнаходження відповідача до суду не надходило.

Згідно положень ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно положень ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи, визначений процесуальний строк для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд вбачає за можливе здійснити розгляд справи за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2012 у справі № 5011-67/8644-2012, між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" в особі Філіалу "Завод "Енергія" ПАТ "Київенерго" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Грінко -Київ" (замовник) було укладено договір про надання послуг №03-ТПВ/12-К.

Внаслідок невиконання взятих на себе зобов`язань за договором про надання послуг №03-ТПВ/12-К Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулося з позовом до Господарського суду міста Києва до відповідача про стягнення заборгованості у розмірі 746 907,17 грн., пені у розмірі 19 644,68 грн., інфляційних збитків у розмірі 5 228,35 грн. та 3% річних у розмірі 5 832,01 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Рішенням Господарського суду від 12.09.2012 у справі № 5011-67/8644-2012 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінко-Київ" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" в особі Філіалу "Завод "Енергія" ПАТ "Київенерго" заборгованість у розмірі 746 907,17 грн., пеню у розмірі 29 396,72 грн., інфляційні збитки у розмірі 5 228,35 грн., 3% річних у розмірі 5 832,01 грн. та судовий збір у розмірі 15 747,28 грн.

17.10.2012 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2012 у справі № 5011-67/8644-2012 Господарським судом міста Києва видано наказ.

Частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Враховуючи викладене обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 12.09.2012 у справі № 5011-67/8644-2012, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у 2019 році здійснено реєстрацію зміни найменування Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на Акціонерне товариство "К.Енерго".

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2021 у справі № 5011-67/8644-2012 замінено сторону (стягувача) у справі №5011-67/8644-2012 під час виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2012 та наказу Господарського суду міста Києва від 17.10.2012 у справі №5011-67/8644-2012 - Акціонерне товариство "К.ЕНЕРГО" на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс".

09.02.2022 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва відкрито виконавче провадження ВП № 68577351 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 17.10.2012 у справі № 5011-67/8644-2012.

Як зазначає позивач, станом на 02.09.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2012 у справі № 5011-67/8644-2012 відповідачем не виконано, заборгованість за договором про надання послуг №03-ТПВ/12-К не погашено.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач своєчасно не виконав свої зобов`язання, а тому просить суд стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 239 759,85 грн. за період з 13.09.2012 по 02.09.2022.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.

Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку та встановлено, що позивачем допущено помилку у визначенні розмірі нарахування 3% річних, оскільки як вбачається з наданого позивачем розрахунку, останнім здійснено нарахування 3% річних на суму 803111,53 грн., яка складається з: основного боргу у розмірі 746 907,17 грн., пені у розмірі 29 396,72 грн., інфляційні збитки у розмірі 5 228,35 грн., 3% річних у розмірі 5 832,01 грн. та судового збору у розмірі 15 747,28 грн., які стягнуті за рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2012 у справі № 5011-67/8644-2012.

Проте, суд зазначає, що на суму судових витрат у розмірі 15 747,28 грн. 89 коп. не можуть бути нараховані 3 % річних, оскільки сума судового збору не є заборгованістю, яка утворилась внаслідок не виконання зобов`язань за договором. При цьому, вказані витрати були понесені Публічним акціонерним товариством "Київенерго" у зв`язку із зверненням з позовом до суду, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Тому, за розрахунком суду, обґрунтованою є сума 3% річних у розмірі 235 542,68 грн., а вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Всупереч вказаним вимогам відповідач письмового відзиву на позов, жодних доказів на підтвердження обставин чи відсутності підстав для повернення спірної суми коштів не надав, стверджувань позивача не спростував.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст. 86, 123, 129, 233, 236-240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінко-Київ" (01021, м. Київ, вул. М.Грушевського, 28/2, н/п 43, код 32982190) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (03187, м. Київ, пр-т Ак. Глушкова, 40, оф. 315, код 38039872) 235 542 (двісті тридцять п`ять тисяч п`ятсот сорок дві) грн. 68 коп. 3% річних, 3 533 (три тисячі п`ятсот тридцять три) грн. 14 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції в строки та порядку передбаченому розділом ІV ГПК України.

Суддя О.М.Ярмак