Рішення № 107696625, 05.12.2022, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 грудня 2022 року Справа № 280/4275/22 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільнення в розмірі 50% місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 6 повних календарних років військової служби;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача одноразову грошову допомогу при звільнення в розмірі 50% місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 6 повних календарних років військової служби;

Крім того, просить зобов`язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01.04.2014 по 01.04.2020 позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 . Станом на 01.04.2020 календарна вислуга років позивача складає 06 років, 00 місяців, 00 днів. Позивач звертає увагу, що він брав безпосередню участь в АТО/ООС та з посиланням на пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» від 17.07.1992 №393 (далі Постанова №393) вказує, що до вислуги років один місяць служби за три місяці зараховується час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції. Таким чином, пільгова вислуга років позивача з урахуванням періоду участі в антитерористичній операції складає 04 років 00 місяців 12 днів. Тобто, загальна вислуга років на момент звільнення складає 10 років, 00 місяців, 12 днів. При цьому, із витягу з наказу про звільнення вбачається, що відповідач при звільненні не виплатив позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 6 повних календарних років служби, передбачену частиною 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII), чим допустив протиправну бездіяльність. З посиланням на норми Закону №2011-XII, Постанови №393, та постанову Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №806/2104/17 вказує, що військовослужбовець, що звільнений з військової служби за закінченням контракту, крім військовослужбовців строкової військової служби, має право на виплату одноразової грошової допомоги «за наявності вислуги 10 років і більше. При цьому, законодавець не передбачає, що таке право набувається за умови наявності певного виду вислуги (календарної, пільгової тощо). Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 25.07.2022 відкрито спрощене позовне провадження у справі, а розгляд адміністративної справи призначено без виклику/повідомлення сторін.

Відповідач у поданому до суду письмовому відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень посилається на те, що умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини 2 статті 15 Закону №2011-XII є наявність вислуги 10 років і більше, незалежно від того чи є ця вислуга календарна, чи вона визначена у пільговому обчисленні. Згідно наказу командира ВЧ НОМЕР_1 №84 від 01.04.2020 старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 звільнено у запас відповідно до пункту 2 підпункту «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-XII). Календарна вислуга років ОСОБА_1 станом на 01.04.2020 складала 06 років, 00 місяців, 00 днів. Відповідач вважає помилковим здійснений позивачем обрахунок вислуги років для призначення одноразової грошової допомоги шляхом додавання календарної вислуги років та пільгової вислуги, яка в свою чергу обрахована у відповідному кратному обчисленні з календарної, оскільки це є фактичним задвоєнням наявної вислуги років. Таким чином, ні в календарному, ні в пільговому обчисленні вислуга років позивача не перевищує 10 років. Тобто твердження позивача щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з розрахунку 50 % грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням у складі грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби є безпідставним. Крім того, посилається на те, що позивачем пропущений місячний строк звернення до суду з даним позовом. Просить у задоволенні позову відмовити.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття рішення у справі, з огляду на наступне.

Відповідно до військового квитка ОСОБА_1 серія НОМЕР_2 позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 у період з 01.04.2014 по 01.04.2020 .

Згідно витягу із наказу командира військової частини №84 від 01.04.2020 старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_2 , водія-електрика метеорологічної батареї дивізіону артилерійської розвідки військової частини звільнено у запас відповідно до пункту 2 підпункту «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини 5 статті 26 Закону №2232-XII. З 01.04.2020 позивача виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено до Оріхівського районного військового комісаріату Запорізької області. Календарна вислуга років станом на 01.04.2020 складає 6 років 00 місяців 00 днів.

За змістом військового квитка позивача, ОСОБА_1 у період: з 08.02.2015 по 11.03.2015; з 15.04.2015 по 19.05.2015; з 22.09.15 по 26.12.2015; з 23.06.2016 по 19.10.2016; з 28.12.2016 по 05.07.2017, з 29.09.2017 28.11.2017, з 29.07.2018 по 24.09.2018, з 05.10.2018 по 10.10.2018, з 06.11.2019 по 18.03.2020 виконував бойові завдання в зонах проведення АТО/ООС.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив при звільненні одноразову грошову допомогу, передбачену частиною 2 статті 15 Закону №2011-XII, за повні 6 календарних років служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни відповідно до Конституції України визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-XII.

Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від №2011-XII (тут й надалі у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

За приписами частини 2 цієї ж статті до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 4 статті 9 Закону №2011-XII визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Абзацом 1 частини 2 статті 15 Закону №2011-XII визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі Порядок №260).

Пунктом 2 розділу ХХХІІ Порядку №260 (тут й надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.

Пунктом 7 розділу ХХХІІ вищевказаного порядку визначено, що одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються:

звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення за останньою займаною посадою;

які на день звільнення з військової служби перебували в розпорядженні відповідних командирів (начальників) та тим, які до дня звільнення з військової служби були звільнені від посад (у тому числі у зв`язку зі скороченням штатних посад), - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення за останньою займаною посадою на день звільнення з військової служби з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення;

яких відсторонено від посад відповідно до Кримінального процесуального кодексу України або яких відсторонено від виконання службових повноважень у зв`язку зі складанням щодо них протоколу про адміністративне корупційне правопорушення, - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення, на які мали право військовослужбовці за останньою займаною посадою на день відсторонення від посад (відсторонення від виконання службових повноважень) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Суд звертає увагу, що у відповідності до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 27.05.2021 у справі №1.380.2019.005965, від 21.04.2021 у справі №380/2427/20 частиною 4 статті 9 Закону №2011-XII Міністру оборони України надано повноваження визначати лише порядок виплати грошового забезпечення. Водночас питання права військовослужбовців на отримання грошового забезпечення чи різного виду допомог можуть бути визначені лише законодавцем.

Правова позиція щодо застосування приписів частини 2 статті 15 Закону №2011-XII неодноразово викладалася у постановах Верховного Суду, зокрема, від 11.04.2018 у справі №806/2104/17, від 24.11.2020 у справі №822/3008/17, від 21.04.2021 у справі №380/2427/20.

Так, відповідно до усталеної позиції Верховного Суду норма частини 2 статті 15 Законі №2011-XII не містить вказівки на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше саме календарних років вислуги. Поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги, а саме: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби».

Одночасно з цим, Верховний Суд наголошував, що умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 Закону №2011-XII є наявність «вислуги 10 років і більше».

Як встановлено судом, відповідно до витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 01.04.2020 №84 на момент звільнення позивача його календарна вислуга років становить: 06 років 00 місяців 00 днів. При цьому, вказаний наказ не містить відомостей про пільгову вислугу років позивача.

Судом враховується, що відповідно до пункту 1 Постанови №393 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам, зазначеним у пункті ж статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються, зокрема, військова служба в Збройних Силах, Державній прикордонній службі, Національній гвардії, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ та інших військових формуваннях, створених Верховною Радою України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, Державній спеціальній службі транспорту.

За правилами підпункту «а» пункту 3 цієї Постанови №393 до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: один місяць служби за три місяці, зокрема, час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції.

Як встановлено судом, позивач у період: з 08.02.2015 по 11.03.2015; з 15.04.2015 по 19.05.2015; з 22.09.15 по 26.12.2015; з 23.06.2016 по 19.10.2016; з 28.12.2016 по 05.07.2017, з 29.09.2017 28.11.2017, з 29.07.2018 по 24.09.2018, з 05.10.2018 по 10.10.2018, з 06.11.2019 по 18.03.2020 виконував бойові завдання в зонах проведення антитерористичній операції.

Таким чином, період проходження служби, протягом якого позивач брав участь в антитерористичній операції, у своїй сукупності становить більш ніж 24 місяці.

Судом враховується, що вказаний період позивачу зараховано до календарної вислуги років, тому з урахуванням фактичних обставин справи та підпункту «а» пункту 3 цієї Постанови №393 пільгова вислуга років позивача в контексті цієї справи становить 4 повних років (24 місяці х 2).

Такий розрахунок пільгової вислуги років здійснено для встановлення загальної кількості вислуги років позивача та не призводить до задвоєння наявної у позивача вислуги років, як про це вказує відповідач у відзиві на позовну заяву.

Отже, у цій справі позивач маючи 10 років (6 календарна + 4 пільгова) вислуги набув право на отримання одноразової грошової допомоги, обчислення розміру якої здійснюється за кожний повний календарний рік служби.

За таких обставин, суд доходить до висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до частини 2 статті 15 Закону №2011-XII у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 6 повних календарних років служби та з метою поновлення порушеного права позивача наявні підстави для зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні.

Щодо доводів відповідача про пропуск місячного строку звернення до суду, слід зазначити, що частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина 5 статті 122 КАС України).

В той же час, відповідно до частини 1 статті 3 і статті 4 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно з частиною 1 статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 2 статті 233 КЗпП України (в редакції, чинної на час звернення до суду з даним позовом 15.07.2022 (засобами поштового зв`язку)) передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

З аналізу вказаної норми вбачається, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, не обмежується будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення частини 2 статті 233 КЗпП України надав Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9-рп/2013.

У Рішенні від 15.10.2013 року № 8- рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині 2 статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Верховний Суд у постановах від 26.06.2019 у справі №820/4748/17, від 12.09.2019 у справі №812/1255/17, від 02.07.2020 у справі №812/792/17, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.

Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці», КЗпП України, а також іншими підзаконними нормативними актами.

Окрім того, висновок щодо необхідності керуватися частиною 2 статті 233 КЗпП при зверненні особи з вимогами нарахувати і виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, визначеної частиною 2 статті 15 Закону № 2011-XII, викладено у постанові Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №807/363/18.

Отже на спірні правовідносини розповсюджуються положення частини 2 статті 233 КЗпП України (в редакції, на час звернення до суду з даним позовом), тому твердження відповідача про наявність підстав для застосування частини 5 статті 122 КАС України, тобто місячного строку звернення до суду щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є помилковим.

Щодо клопотання позивача про зобов`язання відповідача надати звіт про виконання судового, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Аналізуючи вказані нормативно-правові приписи суд дійшов висновку, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду. Враховуючи характер спірних правовідносин та склад учасників справи, беручи до уваги відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження обґрунтованості побоювань позивача щодо невиконання відповідачем даного судового рішення, зокрема, не зазначення конкретних випадків невиконання відповідачем судових рішень, суд вважає, що підстави для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення у справі відсутні.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищенаведене, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, що виникли між сторонами у цій справі, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

Позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів Закону України «Про судовий збір», розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 6 (шість) повних календарних років служби.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби за 6 (шість) повних календарних років служби.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ж.М. Чернова