Рішення № 107670611, 05.12.2022, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/11820/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф6467-54-У від 06.11.2020 року,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 25 серпня 2022 надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС Державної податкової служби в Одеській області від 06 листопада 2020 року №Ф6467-54-У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 35588, 74 грн.

Позиція позивача обґрунтовується наступним

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в період з 01.02.2019 року по 31.03.2022 року він проходив службу у Збройних Силах України у відповідності до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», підприємницькою діяльністю не займався та не отримував інших доходів ніж від проходження військової служби за контрактом.

Також, позивач вказує на те, що сплата єдиного внеску роботодавцем позивача за контрактом виключає стягнення цього внеску за цей період з позивача як підприємця, якщо при цьому підприємницьку діяльність він фактично не здійснює та доходів від неї не отримує. В даному випадку роботодавцем і платником єдиного внеску буде Міністерство оборони України в особі командира військової частини.

Таким чином, на переконання позивача, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена спірна вимога, нараховував та сплачував роботодавець позивача за контрактом як страхувальник в розмірі не менше мінімального внеску, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець.

Таким чином, позивач не погоджується з нарахуванням йому боргу з єдиного соціального внеску, викладеного у вимозі про сплату боргу (недоїмки) №Ф6467-54-У від 06.11.2020 року, складеної ГУ ДПС України в Одеській області, та вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2022 року, адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без руху з підстав недотримання позивачем вимог ст.ст.160, 161 КАС України, а саме з підстав несплати судового збору.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року, відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору. Продовжено ОСОБА_1 процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви на 5 днів з дня отримання копії даної ухвали.

Клопотанням від 21 вересня 2022 року (вхід. №30272/22) позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст.262 КАС України.

Відповідач відзив на позовну заяву, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань до суду не надіслав. У відповідності до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Станом на 05 грудня 2022 року будь-яких інших заяв, клопотань з боку сторін на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши матеріали справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивачки та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

На підставі даних інтегрованої картки платника податків, 06 листопада 2020 року Головним управлінням ДПС в Одеській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф6467-54-У, якою позивача зобов`язано сплатити заборгованість по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 35 588,74 гривень.

21 січня 2022 року старшим державним виконавцем Роздільнянського відділу державної виконавчої служби у Роздільнянському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Протасевич Р.Я. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №68097962 на підставі вимоги №Ф6467-54-У від 06.11.2020 року.

Позивач, не погоджуючись з оскаржуваною вимогою, вважаючи її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Релевантні джерела права та висновки суду

Відповідно до пункту 14.1.195 статті 14 Податкового Кодексу України, працівник фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 14.1.226 статті 14 Податкового Кодексу України, самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою підприємцем або проводить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність участь фізичної особи в науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу самозайнятої особи Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, діяльності, спрямованої на отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці або як самозайняті особи, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 адміністративне провадження №К/9901/28514/19.

Верховним Судом у цій справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці або самозайняті особи (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця або самозайнятої особи; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З аналізу правового висновку Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 судом встановлено, що фізична особа-підприємець або самозайнята особа звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом, якщо нею підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується та вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.

Крім того, Верховний Суд України ухвалив постанову від 04.02.2020 року у справі № 260/117/19 в якій зазначає про правомірність поширення на фізичну особу підприємця, прийнятого а військову службу за контрактом під час виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду, пільги щодо звільнення від сплати єдиного внеску.

Верховний Суд України у зазначеній постанові посилається, зокрема, на п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI, відповідно до якого платниками єдиного внеску є, зокрема роботодавці військовослужбовців (окрім строковиків), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов`язок і військову службу».

Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, у період з 01.02.2019 року по 31.03.2022 року позивач проходив службу у Збройних Силах України у відповідності до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», що підтверджується копією військового квитка та копією наказу командира 28 окремої механізованої бригади імені лицарів зимового походу Міністерства оборони України №14-РС від 24.01.2022 року.

Крім того, судом було встановлено, що позивач підприємницькою діяльністю з 31.08.2010 року не займається та не отримував інших доходів ніж від проходження військової служби за контрактом.

Таким чином, у позивача відсутні зобов`язання зі сплати будь-яких податків чи внесків, пов`язаних з веденням підприємницької діяльності, оскільки він не здійснює підприємницьку діяльність з 31.08.2010 року та на даний час не перебуває у статусі фізичної особи-підприємця.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності судом не встановлено. ГУ ДПС відзив на позовну заяву не подало до суду, у зв`язку з чим відповідно до частини першої статті 86 КАС України обставини відсутності у позивача доходу від підприємницької діяльності, не підлягають доказуванню.

Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивачка є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як самозайнятою особою, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18.

У постанові від 01 липня 2020 року по справі №260/81/19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд (п.79 постанови ВП Верховного Суду).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску, серед іншого, є фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань).

Таким чином, враховуючи те, що позивач не зареєстрований, як фізична особа-підприємець, суд вважає, що у нього відсутній обов`язок щодо сплати єдиного внеску.

У постанові від 01 липня 2020 року по справі №260/81/19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок <…89. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в ОСОБА_1 статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом…>.

Таким чином, враховуючи встановлені судом фактичні обставини даної справи, а також правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року по справі №260/81/19, суд доходить висновку, що у позивача відсутній обов`язок для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як фізичної особи підприємця, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф6467-54-У від 06.11.2020 року є протиправною та підлягає скасуванню.

З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувану податкову вимогу №Ф6467-54-У від 06.11.2020 року, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа Руїз Торіха проти Іспанії (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф6467-54-У від 06.11.2020 року підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на зазначене та згідно із ст.139 КАС України судові витрати позивача в сумі 992 грн. 40 коп., що сплачені згідно квитанції №ПН 215600426655 від 21.09.2022 року підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф6467-54-У від 06.11.2020 року - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС в Одеській області №Ф6467-54-У від 06.11.2020 року року зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 35 588 (тридцять п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят вісім) гривень 74 копійки.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 992 грн. 40 коп. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок).

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5 ,м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 44069166).

Суддя С.О. Cтефанов