Ухвала суду № 107669905, 05.12.2022, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

05 грудня 2022 рокум. Ужгород№ 260/5061/22

Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Гаврилко С.Є., вирішуючи питання про відкриття провадження в адміністративній справі за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в особі представника адвоката Батрина Станіслава Віталійовича до Закарпатської обласної ради та Комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради про визнання протиправним рішення, -

ВСТАНОВИВ:

22 листопада 2022 року до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом звернулася Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в особі представника адвоката Батрина Станіслава Віталійовича (03057, м. Київ, вул. А. Цедіка 9, РНОКПП НОМЕР_2 ) до Закарпатської обласної ради (88000, Закарпатська область, місто Ужгород, площа Народна, 4, код ЄДРПОУ 25435963) та Комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Ш. Петефі, 14, код ЄДРПОУ 33165909), в якому просить: "1. Відкрити провадження у справі (загальне позовне провадження); 2. Визнати протиправним та нечинним рішення Закарпатської обласної ради від 30.11.2017 № 985 "Про врегулювання окремих питань щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області", разом з положенням про Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" (з подальшими змінами та доповненнями).".

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2022 року даний позов був залишений без руху та надано позивачу строк десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків шляхом надання суду мотивованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

30 листопада 2022 року представник позивача на виконання вимог ухвали надав суду заяву, відповідно до якої зазначив, що предметом оскарження позивач, визначає акт у частині регламентації правовідносин, які виникли та існують безстроково з приводу наділення одним суб`єктом владних повноважень - Закарпатською обласною радою іншого суб`єкта, КУ "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради, власною виключною компетенцією щодо здійснення повноважень органу з управління майном територіальних громад області.

Цією ж заявою позивач змінив позовні вимоги та просив суд: "Визнати протиправним та нечинним рішення Закарпатської обласної ради від 30.11.2017 № 985 "Про врегулювання окремих питань щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області", разом з Положенням про Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради (з подальшими змінами та доповненнями), в частині положень щодо делегування Комунальній установі "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради повноважень органу, уповноваженого управляти майном спільної власності територіальних громад Закарпатської області, а саме: п. 7 рішення Закарпатської обласної ради від 30.11.2017 № 985; п. п. 1.8, 3.1, 3.2, 6.2 "Положення про Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради", затвердженого рішенням Закарпатської обласної ради від 30.11.2017 № 985".

Рішення Закарпатської обласної ради від 30 листопада 2017 року № 985 "Про врегулювання окремих питань щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області" оскаржується з тих мотивів, що таким рішенням: врегламентовано на рівні області питання управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області у спосіб: делегування повноважень управління майном громад області іншому суб`єкту, покладенням на нього повноважень органу, уповноваженого здійснювати функції управління майном громади у відносинах з невизначеним колом суб`єктів (фізичних та юридичних осіб); затверджено положення про зазначене управління, - правовий акт, яким вказаного суб`єкта наділено повноваженнями органу, уповноваженого здійснювати функції управління майном громади з будь-якими третіми особами: вступати, змінювати та припиняти правовідносини, що виникають за наслідком здійснення вказаних повноважень (які відповідно до Конституції України належать обласній раді як органу, який уповноважений власником, тобто громадою, на їх здійснення); на підставі рішення ради та вказаного положення, вказаний орган без визначеного строку та, навпаки, на постійній основі, зазначені повноваження реалізує відносно усього майна територіальних громад області; при цьому таке майно, належить усім мешканцям громади на праві власності. З урахуванням вказаного, представник вважає, що оскаржуваний акт не є індивідуальним актом у розумінні статті 19 КАС, оскільки оскаржуване рішення встановлює загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; такими однотипними відносинами є наступні: актом делеговано повноваження обласної ради здійснювати функцію управління майном громад іншому органу, - що і є предметом оскарження. Позовна заява не містить аргументації щодо оскарження акту з підстав порушення вимог закону до процесу перетворення/реорганізації; позивач не оскаржує акт з тих доводів, що відповідачем порушено вимоги закону до порядку проведення перетворення реорганізації. Позивач, акцентує на незаконності делегування владних повноважень. Додатково до викладеного, позивач у межах позову та наданих доказів доводить, що оскаржувані акти не тільки мають стосунок до її прав та інтересів як власника майна (оскільки вона, як і інші мешканці області є власником комунального майна, повноваження щодо управління якого делеговані обласною радою всупереч її волі), але, і додатково: є учасником конкретних правовідносин, у яких комунальною установою "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради, як уповноваженим органом реалізовано делеговані повноваження, які виникли на підставі оскаржуваного акту. До того ж, це мало місце 27 липня 2022 року, коли такий орган вжив конкретні дії на здійснення повноважень у відносинах з позивакою, що мало наслідком порушення її права. У зв`язку із чим, представник позивача вважає, що строк звернення до суду з даним позовом не є втраченим з огляду на безстрокове здійснення вказаним органом повноважень, що встановлені оскаржуваним нормативним актом та презумпцію КАС України відносно того, що оскарження такого акту може бути здійснене продовж усього строку його чинності. Більше того, як звертається увага, такі повноваження реалізовано відповідачем відносно позивачки 27 липня 2022 року, що мало своїм наслідком порушення її права.

Відповідно до статті 122 частин 1, 2, 3 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

Предметом спору в даній справі є рішення Закарпатської обласної ради від 30 листопада 2017 року № 985 "Про врегулювання окремих питань щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області".

Питання дотримання позивачем строку на звернення до суду стосується визначення належності оскаржуваного рішення до нормативних актів чи актів індивідуальної дії.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв документ, характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово.

Вказане випливає з Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 15.05.2013 № 883/5) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за № 381/10661, відповідно до якого, нормативно-правовий акт - офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб`єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.

Відповідно до статті 4 частини 1 пункту 18 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

В свою чергу, індивідуальні акти стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє ці акти від нормативних, є їх правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їх конкретність, а саме чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративних правовідносин, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, індивідуальних питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

У відповідності до статті 242 частини 5 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так у справі № 712/8985/17 Верховний Суд висловив позицію, що перевіряючи обґрунтованість висновку судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду, Суд враховує сутність і ознаки нормативно-правового акту.

Для нормативно-правових актів притаманні такі характерні властивості, ознаки: приймається як у спосіб безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це органом за встановленою процедурою; містить загальнообов`язкові правила поведінки, легітимізовані людьми; розрахований на невизначене коло осіб та багаторазове застосування.

Суд зазначає, що дія нормативно-правового акту є постійною тривалий час і не обмежується його разовим застосуванням. Відповідно, чинним нормативно-правовим актом суб`єктивні права, свободи чи інтереси можуть порушуватися неодноразово, тобто постійно, упродовж усього часу чинності такого акту.

Тому, факт порушення прав, свобод чи інтересів, у разі дії чинного нормативно-правового акту, може мати триваючий характер. Оскільки чинний нормативно-правовий акт може обумовлювати триваюче порушення суб`єктивних прав, свобод чи інтересів, то, відповідно, строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи слід розраховувати від усього часу чинності (тривалості дії) нормативно-правового акту.

З даного приводу необхідно зазначити, що предметом спору в даній справі є рішення Закарпатської обласної ради від 30 листопада 2017 року № 985 "Про врегулювання окремих питань щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області", яким, зокрема було припинено в порядку реорганізації діяльність Комунального підприємства "Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради" шляхом перетворення в його Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради.

Оскаржуване рішення стосується припинення в порядку реорганізації діяльності Комунального підприємства "Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради" і як наслідок шляхом перетворення в його Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради.

Натомість позивач зазначає, що предметом оскарження в даній справі є акт у частині регламентації правовідносин, які виникли та існують безстроково з приводу наділення одним суб`єктом владних повноважень - Закарпатською обласною радою іншого суб`єкта, Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради, власною виключною компетенцією щодо здійснення повноважень органу з управління майном територіальних громад області.

На думку суду, оскаржуване рішення Закарпатської обласної ради від 30 листопада 2017 року № 985, яким, зокрема було припинено в порядку реорганізації діяльність Комунального підприємства "Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради" шляхом перетворення в його Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради стосується лише відносин з організації припинення в порядку реорганізації діяльності Комунального підприємства "Будинкоуправління адмінбудівель Закарпатської обласної ради" шляхом перетворення в його Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради, а відтак не містить ознак нормативно-правового акту та належить до розряду актів індивідуальної дії.

Таким чином, у межах вирішення питання дотримання строку на звернення позивачем до суду підлягають застосування виключно положення статті 122 КАС України.

При цьому, статтею 15 частиною 1 пунктом 2 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.

Таким чином, оскаржуване рішення Закарпатської обласної ради є актом індивідуальної дії, яке підлягає обов`язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів з дня затвердження документа.

Представником також зазначалося про дату 27 липня 2022 року як таку, коли були застосовні делеговані повноваження реорганізованого органу щодо позивача.

Так, згідно офіційного веб-сайту Закарпатської обласної ради розділі "Нормативні документи" містяться дані про оскаржуване рішення Закарпатської обласної ради від 30 листопада 2017 року № 985 "Про врегулювання окремих питань щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області" (дата оприлюднення: 07 грудня 2017 року).

Тобто, вищенаведені відомості є відкритими для безоплатного доступу на офіційному веб-сайті починаючи з грудня 2017 року.

Суд приходить до висновку, що з моменту офіційного оприлюднення оскаржуваного рішення особа, вважаючи, що таким рішенням чи окремими його положеннями порушено її права набуває можливість оскаржити його у встановленому законодавством порядку.

Враховуючи, що позивачем у частині обґрунтування своєчасності звернення з позовом до адміністративного суду зазначено лише про нормативний характер оскаржуваного рішення як підстави для застосування положень статті 264 КАС України щодо можливості оскарження нормативно-правових актів до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності, а також дату 27 липня 2022 року як таку, коли були застосовні делеговані повноваження реорганізованого органу щодо позивача, беручи до уваги висновки суду щодо належності рішення Закарпатської обласної ради від 30 листопада 2017 року № 985 до актів індивідуальної дії, та оприлюднення оскаржуваного рішення у грудні 2017 року за відсутності інших обґрунтувань позивача щодо наявності поважних причин для подання відповідного позову поза шестимісячним строком встановленого статтею 122 КАС України.

Є неприйнятним послання позивача щодо застосування оскаржуваного рішення в ході організації та проведення відповідачем електронного аукціону 27 липня 2022 року, оскільки дата вчинення дій спрямованих на реалізацію повноважень, які пов`язані із оскаржуваним рішенням не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав починаючи з 30 листопада 2017 року, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.

А відтак суддя вважає, що вказані позивачем у позовній заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду є неповажними.

Отже, позивач звернувся до адміністративного суду з пропуском установленого процесуальним законом шестимісячного строку звернення до суду.

Процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки. Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними процесуальних дій, передбачених КАС України.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому, у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Законодавче обмеження строку протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

З урахуванням наведеного, суддя дійшов висновку, що підстави, наведені позивачем у клопотанні про поновлення пропущеного строку звернення до суду є неповажними підставами для поновлення строку звернення до суду з даним позовом, клопотання про поновлення строку не містить зазначення інших поважних підстав для поновлення строку звернення до суду з вказаним позовом, які є об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

У справі Європейського суду з прав людини "Стаббігс та інші проти Великобританії" визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

У Рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" від 25 січня 2000 року Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно, чинне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

З урахуванням положень статей 122, 123 КАС України обов`язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений саме на позивача.

Оцінюючи обставини, що перешкоджали реалізації процесуального права на звернення до суду, на які позивач посилається як на поважні, суд виходить з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів і з того, чи мав позивач за таких обставин можливість своєчасно реалізувати право на звернення до суду (чи відсутні були вагомі перешкоди, труднощі для реалізації цього права).

Розглянувши наведені у клопотанні про поновлення строків звернення до суду причини, суд не вбачає об`єктивних непереборних підстав, які можна вважати обґрунтованими та поважними для пропуску звернення до суду.

Жодних інших обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку на звернення до суду з позовом, позивачем не наведено, існування будь-яких перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів не зазначено та судом не встановлено.

Доводів, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено. Відтак, суд визнає причини пропущення строку звернення до суду з даним позовом неповажними.

За таких обставин, вказані позивачем у заяві причини пропуску строку не можуть бути визнані поважними.

Відповідно до статті 123 частини 2 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно статті 169 частини 4 пункту 9 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

З огляду на вищенаведене позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника адвоката Батрина Станіслава Віталійовича до Закарпатської обласної ради та Комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради про визнання протиправним рішення через пропуск строку звернення до суду слід повернути позивачу.

На підставі наведеного та керуючись статтями 169, 122, 123, 241, 243, 248 КАС України, суддя,

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника адвоката Батрина Станіслава Віталійовича до Закарпатської обласної ради та Комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради про визнання протиправним рішення повернути позивачеві.

Копію ухвали про повернення позовної заяви та позовну заяву з усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено КАС України. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями). Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя С.Є. Гаврилко