Рішення № 107655225, 01.12.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2022 року м. Київ № 640/17709/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доВищого господарського суду України (в особі Голови ліквідаційної комісії ВГСУ) третя особаГоловне управління Пенсійного фонду України в Київській областіпро визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,- ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Вищого господарського суду України (в особі Голови ліквідаційної комісії ВГСУ) (далі також - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (далі також - третя особа), в якому просить:

- визнати протиправними дії Вищого господарського суду України (адреса: 01016, м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, код ЄДРПОУ: 00018738), який відмовив ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) у видачі Довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період: грудень 2018 - березень 2021 року для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з посадового окладу судді місцевого суду - 15 мінімальних заробітних плат;

- зобов`язати Вищий господарський суд України (адреса: 01016, м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, Код ЄДРПОУ: 00018738), видати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) Довідку про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період: грудень 2018 - березень 2021 року для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з посадового окладу судді місцевого суду - 15 мінімальних заробітних плат;

- зобов`язати Вищий господарський суд України (адреса: 01016, м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, код ЄДРПОУ: 00018738) автоматично здійснювати перерахунок ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з посадового окладу судді місцевого суду - 15 мінімальних заробітних плат.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що позивачу, звільненому 20.11.2015 року з посади судді Вищого господарського суду України, відмовлено Вищим господарським судом України у видачі довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період грудень 2018 - березень 2021 року для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з посадового окладу судді місцевого суду - 15 мінімальних заробітних плат.

В свою чергу, право на отримання довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період грудень 2018 - березень 2021 року позивач обґрунтовує правовими позиціями, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України: від 04.12.2018 року №11-р/2018, яким, з 01.01.2015 року посадовий оклад судді підтверджено у розмірі 15 мінімальних заробітних плат; від 0806.2016 року у справі №4-рп/2016 щодо місячного довічного грошового утримання судді у відставці; від 18.02.2020 року у справі №2-р/2020, яким визнано неконституційним пункт 25 розділу ХІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Через канцелярію суду 26.07.2021 року третьою особою подано відзив на позовну заяву, яку судом приймається до розгляду в якості пояснень по суті позову, у яких зазначає про відсутність у позивача права на проведення перерахунку пенсії згідно з довідкою про суддівську винагороду, яку позивач просить суд зобов`язати Вищий господарський суд України видати, оскільки ОСОБА_1 не проходив кваліфікаційне оцінювання та не був призначений на посаду судді за результатами конкурсу.

Враховуючи викладене, пенсійний орган просить відмовити у задоволенні позову.

Через канцелярію суду 28.07.2021 року Головою ліквідаційної комісії з припинення Вищого господарського суду України подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що відповідно до положень пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі також - Закон №1774) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Отже, відповідач вважає, що вказане положення законодавства України забороняє застосовувати при обчисленні розміру посадового окладу, в тому числі й суддям, таку розрахункову величину, як мінімальна заробітна плата, запровадивши при цьому іншу величину при такому обрахунку - прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначивши, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини така застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

В свою чергу, положення Закону №1774 є чинними, неконституційними в установленому порядку не визнавались.

Відповідачем пояснено, що на підставі рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 року №11-р/2018 та з урахуванням чинних положень Закону № 1774 наказом Вищого господарського суду України від 11.12.2018 року № 303-к внесено зміни до штатного розпису Вищого господарського суду України.

Таким чином, на момент виходу позивача у відставку і по теперішній час нарахування та виплата суддівської винагороди суддям Вищого господарського суду України здійснюється відповідно до положень статті 133 Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням чинних положень Закону № 1774-VIII, тобто виходячи з розрахункової величини - відповідного розміру прожиткового мінімуму.

Враховуючи викладене, доводи позивача щодо протиправними дій Вищого господарського суду України, які виявилися у відмові позивачу у видачі Довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період грудень 2018 - березень 2021 року для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з посадового окладу судді місцевого суду - 15 мінімальних заробітних плат та вимогу про зобов`язання Вищого господарського суду України видати позивачу таку довідку, відповідач вважає безпідставними, та просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Через канцелярію суду 10.09.2021 року та 23.09.2022 року позивачем подані клопотання про прискорення розгляду справи.

Щодо прискорення розгляду справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною другою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи судом.

Частинами першою, другою статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

За змістом частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Таким чином, з метою виконання основних засад здійснення судочинства, враховуючи наявність у матеріалах справи заяв по суті справи, суд дійшов висновку про можливість вирішення питання дотримання строку звернення до суду та вирішення справи по суті за наявними у матеріалах справи документами.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Згідно з копією наказу Вищого господарського суду України від 19.11.2015 року №428-к звільнено ОСОБА_1 20.11.2015 року з посади судді Вищого господарського суду України у зв`язку з поданням заяви про відставку.

З листопада 2015 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Київській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 70% суддівської винагороди, обчисленої відповідно до Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».

25.03.2021 року ОСОБА_1 звернувся до голови ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України Соловйової Л.В. із заявою про видачу довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період: грудень 2018 - березень 2021 для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з посадового окладу судді місцевого суду - 15 мінімальних заробітних плат, враховуючи висновки, викладені у рішеннях Конституційного Суду України від 04.12.2018 року у справі №11-р/2018 та від 18.02.2020 року у справі № 2-р/2020.

Листом Вищого господарського суду України від 02.04.2021 року № 01-13/48/57/21 про відмову у видачі запитуваної довідки, з посиланням, зокрема, на зразкову справу № 200/9195/19-а, розглядаючи яку Верховний Суд зазначив про необхідність застосування як розрахункової величини для визначення розміру посадового окладу суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, у тому числі з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 04.12.2018 року №11-р/2018, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на 01 січня відповідного календарного року. Поряд з викладеним, відповідач у своєму листі вказує, що згідно з приписами пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» від 02.06.2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Вищий господарський суд України припиняє свою діяльність та ліквідується у встановленому законом порядку; до припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цього суду визначаються Законом України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».

Позивач вважає дії Вищого господарського суду України щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період грудень 2018 - березень 2021 року для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з посадового окладу судді місцевого суду - 15 мінімальних заробітних плат, протиправними, з огляду на що, звернувся з цим позовом до суду за захистом своїх прав.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, пояснення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Також у статті 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 4 частини п`ятої).

За приписами статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Розділами ІІ, ІІІ Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління ПФУ від 25.01.2008 року № 3-1 (в редакції від 07.06.2019 року) визначено, що звернення за перерахунком щомісячного довічного утримання проводиться в разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді (в разі збільшення розміру винагороди судді Конституційного Суду України), який працює на відповідній посаді. Перерахунок щомісячного довічного утримання проводиться з дня виникнення права на відповідний перерахунок.

До заяви про призначення щомісячного довічного утримання додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637; довідка про суддівську винагороду (довідка про винагороду судді КСУ) для обчислення щомісячного довічного утримання; розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (додаток 4). До заяви про перерахунок щомісячного довічного утримання додається довідка про суддівську винагороду (довідка про винагороду судді КСУ) працюючого судді за відповідною посадою станом на дату, з якої відбулось підвищення розміру суддівської винагороди.

30.09.2016 року набрав чинності Закон України від 02.06.2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі також - Закон №1402-VIIІ), частинами першою та другою статті 135 якого закріплено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Щодо розрахункової величини, застосовної для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді, та розміру суддівської винагороди, суд зазначає наступне.

Частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIIІ встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) 30 мінімальних заробітних плат - судді місцевого суду; 2) 50 мінімальних заробітних плат - судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду; 3) 75 мінімальних заробітних плат - судді Верховного Суду.

Законом України від 06.12.2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі також - Закон №1774-VIII), який набрав чинності 01.01.2017 року, зокрема частину третю статті 135 Закону №1402-VIIІ викладено в такій редакції: «Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року».

Згідно з статтями 7, 8 Закону України від 07.12.2017 року №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01.01.2018 становить 1 762 грн, а розмір мінімальної заробітної плати - 3 723 грн.

Пунктом 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (положення якого діяли на час існування спірних правовідносин до моменту виключення цього пункту Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16.10.2019 року) передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, тобто Законом №1402-VIII, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі також - Закон №2453-VI).

Пунктом 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачалося, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VI.

Згідно з частиною першою статті 133 Закону №2453-VI (у редакції Закону України 12.02.2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі також - Закон №192-VIІІ)) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VI (у редакції Закону №192-VIІІ) визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.

Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року №11-р/2018, зокрема, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону № 192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.01.2011 - 6 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2012 - 8 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2013 - 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2014 - 12 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2015 - 15 мінімальних заробітних плат» (пункт 1 резолютивної частини цього рішення).

Отже, рішенням Конституційний Суд України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення частини третьої статті 133 Закону №2453-VI, у редакції Закону №192-VIII.

В свою чергу, частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VI до визнання її неконституційною, встановлювався розмір посадового окладу судді місцевого суду - 10 мінімальних заробітних плат. Ця норма застосовувалася для визначення розміру посадового окладу тих суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, як це було передбачено положеннями пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII.

Визнаючи неконституційним положення частини третьої 133 Закону №2453-VI, Конституційним Судом України зауважено, що законодавцем неодноразово вносилися зміни до вказаного закону щодо розміру посадового окладу, у результаті яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни визнано посяганням на гарантію незалежності судді у вигляді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

У рішенні від 04.12.2018 року №11-р/2018 Конституційним Судом України вказано на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.

Водночас, як уже зазначалося, Законом №1774-VIII, який набрав чинності 01.01.2017 року, змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат. Отже, цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.

Таким чином, з прийняттям Закону №1774-VIII змін зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.

Суд зауважує, що рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року №11-р/2018, на яке посилається позивач, не вирішувалося питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні Конституційного Суду України, не впливають на конституційність норм Закону №1774-VIII, зокрема пункту 3 його розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення».

Таким чином, пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII Конституційним Судом України не переглядався на предмет його неконституційності.

У контексті наведеного необґрунтованими є доводи позивача про наявність правових підстав для видачі довідки виходячи розрахунку грошового утримання судді з 15 мінімальних заробітних плат внаслідок прийняття Конституційним Судом України рішення від 04.12.2018 року №11-р/2018.

Враховуючи викладене, в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають позаяк суддівська винагорода позивача підлягає обчисленню відповідно до статті 133 Закону №2453-VI (у первинній редакції), однак з урахуванням приписів пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ (у наведеній редакції), тобто з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не мінімальних заробітних плат, як про те просить позивач.

Правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 14.12.2020 року у справі №640/22027/18, від 13.10.2021 року у справі №160/5961/19 та в рішенні від 11.03.2020 року у справі №Пз/9901/17/19 (№200/9195/19-а), залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.11.2020 року.

Щодо заявленого періоду (грудень 2018 року - березень 2021 року), за який позивач просить суд зобов`язати відповідача видати довідку для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, суд дійшов наступних висновків.

Так, Законом України від 16.10.2019 року №193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 07.11.2019 року, виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, якими передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VI.

В свою чергу, пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

Разом з тим, Конституційний Суд України у рішенні від 18.02.2020 року №2-р/2020 дійшов висновку, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

У зв`язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18.02.2020 року у справі № 2-р/2020 пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.

Згідно з частиною першою статті 91 Закону України від 13.07.2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року № 2-р/2020 Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 06.03.2019 року у справі № 638/12586/16-а та від 11.02.2020 року у справі № 200/3958/19-а висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Разом з цим, суд зазначає, що до набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом визнано неконституційним. Відтак, такі правовідносини безпосередньо пов`язуються з дією закону.

Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня. Відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє.

Таким чином, зміна розміру окладу судді, який є складовою суддівської винагороди та є підставою для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до Закону №1402-VIII, відбулася для позивача саме з 19.02.2020 року, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020.

Отже, позивач має право отримати довідку про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою станом на 19.02.2020 року для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці саме з 19.02.2020, оскільки саме з цієї дати втратили чинність обмеження, встановлені пунктом 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № №1402-VIII, згідно з якими право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

Разом з тим, заявлений позивачем у позові період, який охоплює (без переривання) грудень 2018 року - березень 2021 року, не є обґрунтованим.

В той же час, відмовляючи у видачі довідки листом від 02.04.2021 року № 01-13/48/57/21, Вищим господарським судом України зазначені вище обставини протиправно до уваги не взято.

Так, у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішенням від 18.02.2020 року №2-р/2020 та постанови Верховним Судом у зразковій справі від 16.06.2020 року №620/1116/20, у позивача виникло право на перерахунок пенсії з урахуванням винагороди, що виплачується суддям касаційної інстанції.

Відповідно до пункт 2 розділу ІІІ Порядку № 3-1 до заяви про перерахунок щомісячного довічного утримання додається довідка про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою станом на дату, з якої відбулось підвищення розміру суддівської винагороди.

Форма довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці визначена у додатку 2 до Порядку.

Таким чином для реалізації права на перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 має право на отримання довідки про суддівську винагороду станом на 19.02.2020 року для її подання до відповідного пенсійного органу.

Приймаючи до уваги, що вся інформація щодо роботи позивача на посаді судді перебуває у відповідача, довідку про суддівську винагороду до завершення процедури ліквідації Вищого господарського суду України повинен видати відповідач, зазначивши при цьому в цій довідці розмір суддівської винагороди позивача, яку отримує суддя, який на момент видачі довідки працює на відповідній посаді, тобто розмір суддівської винагороди судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» («Doran v. Ireland», заява № 50389/99) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» («Salah Sheekh v The Netherlands»; заява № 1948/04), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Так, позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача, що виявилися у відмові видати відповідну довідку.

Разом з тим, в контексті встановленого, суд дійшов висновку про необхідність зміни способу захисту позивача з метою належного захисту порушеного права ОСОБА_2 .

Так, оскільки відмовляючи у задоволенні заяви позивача 25.03.2021 року відповідачем не враховано посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 року №2-р/2020, зокрема яким обґрунтовується його право на перерахунок грошового утримання судді у відставці, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову шляхом визнання протиправними дій Вищого господарського суду України щодо не видачі ОСОБА_1 Довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою станом на 19.02.2020 року для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до Додатку 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 року № 3-1, Закону № 1402-VIII зі змінами, рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 року № 2-р/2020, та зобов`язання відповідача таку довідку видати позивачу.

В свою чергу, заявлений позивачем у позові період (без переривання) грудень 2018 року -березень 2021 року, не підлягає задоволенню з вищевикладених підстав.

Щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача автоматично здійснювати перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із аналізу вказаного положення процесуального закону висновується, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

За таких обставин, вимога щодо зобов`язання автоматично здійснювати перерахунок позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці заявлена на майбутнє, є передчасною, у зв`язку з чим задоволенню не підлягає.

Окрім того, на переконання суду, задоволення такої вимоги може призвести до обмеження права позивача у разі перерахунку довічного утримання судді у зв`язку з підвищенням суддівської винагороди, що не сприяє захисту законних інтересів позивача.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України, статті 17, частини п`ятої статті 19 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Цneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

До того ж, міжнародні документи з питань статусу та незалежності суддів, зокрема Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (Перша світова конференція з незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 рік), Основні принципи незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 від 13.12.1985), Рекомендації щодо ефективного впровадження основних принципів незалежності судових органів (прийняті резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15.12.1989), Європейський статут судді (ухвалений Європейською Асоціацією Суддів у 1993 році), Європейська хартія щодо статусу суддів (10.07.1998), Загальна (Універсальна) хартія судді (схвалена Міжнародною Асоціацією Суддів 17.11.1999, Тайпеї (Тайвань), закріплюють єдиний підхід щодо отримання суддею достатньої винагороди для забезпечення своєї економічної незалежності. Винагорода не повинна залежати від результатів роботи судді та скорочуватися під час всього строку повноважень. Рівень суддівської винагороди встановлюється з тим, щоб захистити суддів від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.

Крім того, відповідно до пункту 29 Пояснювального меморандуму до Рекомендації Комітету Міністрів № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів» статус та винагорода є важливими факторами, які визначають належні робочі умови. Статус суддів повинен відповідати високому положенню їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов`язків. Ці фактори є невід`ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватній фінансовій винагороді.

У Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країни) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62).

Відповідно до пункту першого Основних принципів незалежності судових органів (схвалено резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 та 13.12.1985) «незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни; усі державні та інші установи зобов`язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її».

Згідно з частиною другою статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.

Отже, забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.

З огляду на встановлене судом, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в межах встановленого судом порушеного права позивача.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У матеріалах справи міститься квитанція від 24.06.2021 року №1-1607К на суму 2721, 00 грн., якою підтверджується сплата позивачем судового збору як за три позовні вимоги немайнового характеру.

В свою чергу, враховуючи часткове задоволення позову та немайновий характер позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача суму у розмірі 1360, 50 грн.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суду міста Києва,-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Вищого господарського суду України щодо не видачі ОСОБА_1 Довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою станом на 19.02.2020 року для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до Додатку 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 року № 3-1, Закону № 1402-VIII зі змінами, рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 року № 2-р/2020.

3. Зобов`язати Вищий господарський суд України видати ОСОБА_1 Довідку про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою станом на 19.02.2020 року для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до Додатку 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 року № 3-1, Закону № 1402-VIII зі змінами, рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 року № 2-р/2020.

4. В решті відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) сплачену суму судового збору у розмірі 1360, 50 грн. (одна тисяча триста шістдесят грн. 50 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Вищого господарського суду України (код ЄДРПОУ 00018738, адреса: 01016, м. Київ, вул. О. Копиленка, 6).

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач: ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Вищий господарський суд України (код ЄДРПОУ 00018738, адреса: 01016, м. Київ, вул. О. Копиленка, 6);

Тертя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, адреса: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 40).

Повне рішення суду складено 01.12.2022 року.

Суддя Л.О. Маруліна