Рішення № 10763930, 12.08.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

12.08.10                                                                                           Справа№ 12/67

Суддя Запотічняк О.Д. при секретарі Маїк С.Б. розглянула матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРА-І», м. Київ,

до відповідача: Приватного підприємства «Кадім», м. Львів,

про стягнення заборгованості в сумі 2797,44 грн.

В судове засідання з’явились:

від позивача: Струтинський О.В. (довіреність в матеріалах справи);

від відповідача: не з»явився.

Представнику позивача роз’яснено права та обов‘язки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Суть спору: Подано позов Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАРА-І»до Приватного підприємства «Кадім»про стягнення заборгованості в сумі 2797,44 грн.

Ухвалою суду від 09.06.10 р. порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 21.06.10 р.

Судовий розгляд справи відкладався з підстав зазначених в ухвалі суду від 21.06.10 р. та 03.08.10 р.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог підтримав повністю та просив суд їх задоволити з мотивів наведених в позовній заяві, матеріалах справи та поясненнях наданих в судовому засіданні.

          Відповідач в судове засідання 12.08.10 р. явки повноважного представника не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце його проведення.

Суд заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фара-1»(надалі Продавець) та Приватним підприємством «Кадім»(надалі Покупець) укладено усну угоду, згідно якої Продавцем передано Покупцю автомобільні товари на загальну суму 6047,00 грн.

Факт передачі товару підтверджується видатковими накладними:

-          № ЛЗ-0918011 від 18 вересня 2009 року на суму 600,00 грн.;

-          № ЛЗ-0918010 від 18 вересня 2009 року на суму 1082,00 грн.;

-          № ЛЗ-0918009 від 18 вересня 2009 року на суму 1178,00 грн.;

-          № ЛЗ-0918003 від 16 вересня 2009 року на суму 780,00 грн.;

-          № ЛЗ-0918002 від 16 вересня 2009 року на суму 3136,00 грн. (долучено до матеріалів справи).

Покупець за усною домовленістю зобов»язувався прийняти товар і сплатити за нього згідно з видатковими накладними, після отримання товару певну грошову суму.

Факт отримання товару Покупцем підтверджується Довіреністю № 0022 від 18 вересня 2009 року на отримання товару (долучено до матеріалів справи), однак свої зобов’язання Покупець по оплаті товару не виконав.

19 квітня 2010 року Позивачем Відповідачу було направлено претензію, щодо стягнення заборгованості на суму 6047,00 грн., з вимогою в строк до 05.04.10 р. сплатити на користь підприємства борг у розмірі 6047,00 грн., обґрунтовуючи свої вимоги усною домовленість та посилаючись на ст. ст. 525, 526, 527 ЦК України. Однак, Відповідачем дана претензія залишена без відповіді та виконання.

Станом на день подання позову, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар склала 6047,00 грн.

Позивачем 09.08.10 р. на адресу суду подано заяву про зменшення позовних вимог у зв»язку з частковою сплатою відповідачем суми заборгованості, що підтверджується поданим платіжним дорученням № 196 від 19 травня 2010 року на суму 1958,00 грн. та платіжним порученням № 275 від 8 липня 2010 року на суму 1500,00 грн.

У зв»язку з подачею даної заяви заборгованість відповідача перед позивачем становить 2789,21, з яких: основна заборгованість - 2589,00 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми. Відповідно до зазначеного позивачем нараховано відповідачу інфляційні нарахування в сумі 137,22 грн. та 3 % річних в сумі 62,99 грн.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов усної угоди позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 6074,0 грн., що підтверджується видатковими накладними: № ЛЗ-0918011 від 18 вересня 2009 року на суму 600,00 грн.; № ЛЗ-0918010 від 18 вересня 2009 року на суму 1082,00 грн.; № ЛЗ-0918009 від 18 вересня 2009 року на суму 1178,00 грн.; № ЛЗ-0918003 від 16 вересня 2009 року на суму 780,00 грн.; № ЛЗ-0918002 від 16 вересня 2009 року на суму 3136,00 грн.

Факт отримання товару Покупцем підтверджується Довіреністю № 0022 від 18 вересня 2009 року на отримання товару, однак свої зобов’язання Покупець по оплаті товару не виконав.

Відповідно до ст. 202 та ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків

Згідно ст. ст. 638, 639 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

19 квітня 2010 року Позивачем Відповідачу було направлено претензію, щодо стягнення заборгованості на суму 6047,00 грн., з вимогою в строк до 05.04.10 р. сплатити на користь підприємства борг у розмірі 6047,00 грн.

Однак, Відповідачем дана претензія залишена без відповіді та виконання чим порушено свої зобов»язання.

Відповідно до ст. 530 якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідачем, платіжним дорученням № 196 від 19 травня 2010 року на суму 1958,00 грн. та платіжним порученням № 275 від 8 липня 2010 року на суму 1500,00 грн. частково сплачено заборгованість перед позивачем.

У зв»язку з вище зазначеним та подачею позивачем заяви про зменшення позовних вимог, заборгованість відповідача перед позивачем складає 2589,00 грн.

Нормами ст. 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов’язання, а саме: сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми.

Суд провівши перерахунок нарахувань індексу інфляції та трьох процентів річник з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, встановив наступне:

- у задоволенні індексу інфляції слід відмовити, мотивуючи тим, що у претензії позивачем надано термін до 05.04.10 р. для сплати боргу, у зв”язку з чим, правильне нарахування індексу інфляції слід проводити після його спливу, тобто з квітня місяця, в якому індекс інфляції становить –99,70 % і за який не нараховуються інфляційні з тих причин, що інфляція становить менше ніж 100 %;

- 3 % річних підлягають до задоволення частково, в сумі 9,50 грн., з тих же підстав, що у претензії позивачем надано термін до 02.04.10 р. для добровільного погашення боргу від якого слід нараховувати 3 %, а саме за 45 днів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

          Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково в сумі 2598,50 грн., з яких: 2589,00 грн. –основного боргу та 9,50 грн. грн. –3 процентів річних.

Судові витрати покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог, а саме: 101,69 грн. державного мита та 235,30 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Враховуючи наведене вище та керуючись ст. ст. 509, 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст. ст. 3,4,41,42,43, 44;45,46,12,32,33,34,35,36,43,49,82,84,85 ГПК України, суд , -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Кадім»(79038, м. Львів, вул. Китайська, 2/21, код ЄДРПОУ 19337050) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРА-І»(02154, м. Київ, пр-т Возз»єднання, 21, к. 8, код ЄДРПОУ 33299396) –2589,00 грн. –основного боргу, 9,50 грн. –3 процентів річних, 101,69 грн. –державного мита та 235,30 грн. - витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В задоволені решти позовних вимог відмовити.

4. Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів до Львівського апеляційного господарського суду.

5. Наказ видати у відповідності до ст. ст. 116, 117 ГПК України.

Суддя