Рішення № 107637285, 02.12.2022, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ун. № 759/9275/22

пр. № 2/759/4000/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2022 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання Гаєвської Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Центральне міжрегіональне Управління Міністерства Юстиції (м. Київ) про усунення від права на спадкування,

ВСТАНОВИВ:

05.08.2022 позивач звернулася до суду із зазначеними позовними вимогами, просить суд усунити ОСОБА_2 від права на спадкування обов`язкової долі після смерті його батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер відчим позивача, який за час життя склав заповіт на неї. Вона постійно його доглядала та лікувала. Вважає себе єдиною спадкоємицею. Відповідач ніколи зі своїм батьком не спілкувався, навіть коли його батько потребував невідкладної допомоги. На усіх операціях вона постійно перебувала із заповідачем. Вдома саме вона піклувалася за заповідачем. Доказом її постійного знаходження разом із померлим є його довіреність, яку він надав їй для отримання пенсій та всіх інших виплат. Усі витрати на поховання несла саме вона, а його син жодного разу не навідувався до свого батька та нічим не допоміг під час поховання заповідача.

Ухвалою суду від 11.08.2022 по справі відкрито провадження та призначено розгляд справи у порядку загального позовного провадження (а.с. 42, т. 1)

Ухвалою суду від 11.08.2022 по справі витребувано з Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори копію спадкової справи №834/2021 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (а.с. 44)

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

14.11.2022 до суду надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач просить відмовити у задоволені позову в повному обсязі за відсутності у позивача правових підстав для звернення з цим позовом до суду, оскільки позивач не є спадкоємцем майна, а складений заповіт був зроблений під тиском і поза волею заповідача, також позивачем не надано належних та допустимих доказів, які мали підтвердити стан здоров`я спадкодавця та перебування його в безпорадному стані, та ухилення його від обов`язку доглядати за батьком, що є предметом доказування в межах даного спору. Навпаки, відповідач стверджує, що саме він проживав весь час із батьком у його помешкані та доглядав за ним і батько спірне житло завжди хотів заповісти своїй онуці, тобто дочки відповідача. Коли син планував із батьком звернутися до нотаріуса, позивач заховала відчима до будинку перестарілих. Про наявність заповіта на позивача він дізнався лише тоді, коли звернувся до нотаріуса із заявою про відкриття спадщини (а.с. 31-36, т. 2).

23.11.2022 від позивача по справі надіслано відповідь на відзив, відповідно до якого спростовуються усі твердження відповідача у відзиві на позовні вимоги (а.с. 41-48, т. 2).

Позивач та представник позивача у судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не відомі (а.с. 59, т. 2).

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, через канцелярію суду 02.12.2022 подав заяву про розгляд справи без його участі (а.с. 87, т. 2).

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, повідомлялися належним чином, причини неявки суду не відомі (а.с. 99, т. 1).

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 02.12.2022 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду.

Суд, всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом та за законом.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, видане Виконавчим комітетом Боярської міської ради Фастівського району Київської області від 09.10.2021, актовий запис № 270 (а.с. 62, т.1).

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1268 Цивільного кодексу України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Як з`ясовано судом, визнано сторонами спору, після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, за життя спадкодавець залишив заповіт на ім`я позивача ОСОБА_1 , спадкоємцями майна спадкодавця першої черги за законом є: син - ОСОБА_2 , який в межах шестимісячного строку заявив про намір прийняти спадщину та подав 06.01.2022 до Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини (а.с. 77, т. 1).

На підставі заяв спадкоємців, Чотирнадцятою Київською державною нотаріальною конторою відкрита спадкова справа №834/2021 щодо майна померлого, яка в копії долучена до матеріалів цивільної справи (а.с. 60-89, т. 1).

На момент смерті відповідач був зареєстрований за адресою - АДРЕСА_1 , разом з батьком ОСОБА_3 .

За життя ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишив заповіт, яким на випадок своєї смерті зробив розпорядження про те, що все належне рухоме та нерухоме майно на території України, де б воно не було і з чого не складалось , і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_1 (а.с. 64, т. 1).

Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Суд керується положеннями ч. 1 ст. 16 ЦК України, відповідно до якої, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Процесуальний закон ст.ст. 1-4 ЦПК України також містить норми, відповідно до яких судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване право, свобода чи інтерес.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

При цьому за змістом ст.ст. 4, 265 ЦПК України позов може бути задоволений лише у випадку встановлення факту порушення, не визнання або оспорення відповідачем (відповідачами) прав, свобод чи інтересів позивача. Якщо такого факту не встановлено, позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.ч. 1, 2 та 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред`явлена особою, для якої таке усунення породжує пов`язані зі спадкуванням права та обов`язки, одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у ч. 2 ст. 1259 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів, у їх сукупності, спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Судом встановлено, що станом на 08.10.2021 (день смерті спадкодавця та відповідно час відкриття спадщини - ст. 1220 ЦК України) відповідачу ОСОБА_2 12.10.2021 виповнилось би 64 роки, але на день відкриття спадщини йому було 63 роки, а отже він досяг пенсійного віку та в силу закону вважається повнолітнім непрацездатним сином спадкодавця, який має право на обов`язкову частку у спадщині. Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 з 11.01.2018 відповідач є пенсіонером (а.с. 36, т. 2).

ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , до смерті спадкодавця позивач не набула права успадкувати майно померлого, оскільки не є його спадкоємцем за заповітом чи за законом.

У той же час, подати заяву про визнання спадкоємця негідним можна тільки після відкриття спадщини, оскільки до смерті спадкодавця особа не є спадкоємцем, отже, негідним його визнати не можна, слід також звернути увагу, що позивачами у даній категорії справ можуть бути лише особи, які можуть стати спадкоємцями у разі усунення негідного спадкоємця, тобто звертаються за захистом своїх інтересів.

Вирішення питання щодо усунення права на спадкування з підстав, передбачених ст. 1224 ЦК України, можливо за умови, якщо таке право на спадкування існує.

Статтею 1224 ЦК України визначено коло осіб, які позбавляються суб`єктивних прав на спадкування, незважаючи на те, що існували певні передумови для закликання їх до спадкування - призначення спадкоємцями у тексті заповіту, наявність певного ступеня спорідненості, перебування у шлюбі зі спадкодавцем або на його утриманні протягом встановленого строку.

З аналізу норм ст.1224 ЦК України вбачається, що законодавець визначив дві групи негідних спадкоємців - осіб, які усуваються від права на спадкування.

Частини 1-2 ст. 1224 ЦК України визначають, що до першої групи належать особи, які не вправі спадкувати ні за заповітом, ні за законом.

До другої групи відповідно до ч.ч. 3-5 ст.1224 ЦК України належать спадкоємці, чиї проступки не становлять настільки великої суспільної небезпеки, як правопорушення осіб, зазначених у ч.ч. 1, 2 даної статті. Тому ці особи усуваються тільки від спадкування за законом, а право призначити їх спадкоємцями у тексті заповіту у спадкоємця зберігається.

Виходячи з положень ч. 3 ст. 1224 Цивільного кодексу України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітті діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялись від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Для ухвалення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов`язку щодо її надання.

Як роз`яснено у п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 за №7 «Про судову практику у справах про спадкування», правило ч. 5 ст. 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом. Вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред`явлена особою, для якої таке усунення породжує пов`язані зі спадкуванням права та обов`язки, одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у ч. 2 ст. 1259 ЦК України.

Виходячи з наведеного, правило ч. 5 ст. 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема, й тих, які відповідно до Сімейного кодексу України не були зобов`язані утримувати спадкодавця.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, принципове значення має питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

Відповідно до аб. 2 ч. 3 ст. 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

За змістом ч. 5 ст. 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Виходячи зі змісту ч. 5 ст. 1224 ЦК України та з урахуванням роз`яснень, наданих судам у пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 № 7, правило ч. 5 ст. 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).

При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для життєдіяльності спадкодавця, наявність можливості для цього та свідоме невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права спадкування відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця у безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності в сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01.04.2019 у справі № 752/12158/14-ц, від 21.03.2018 у справі № 337/6000/15-ц та від 04.07.2018 у справі № 404/2163/16-ц зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 25.03.2019 по справі № 766/810/17, від 11.02.2019 року по справі № 756/11676/16-ц.

Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 83 Цивільного процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Звертаючись з позовом до суду, позивач посилається як на підставу усунення відповідача від права на спадкування на наявність обставин, визначених у ч. 3 ст. 1224 Цивільного кодексу України, мотивує тим, що відповідач, син спадкодавця, проживав окремо від батька, життям та здоров`ям батька не цікавився, будучи обізнаним про стан здоров`я батька, який перебував в тяжкому стані, не виконував своїх обов`язків, передбачених Сімейним кодексом України, що дає підстави для усунення відповідача, як спадкоємця першої черги за законом, від права на спадкування майна після смерті батька.

Як убачається з наявних у справі доказів, ОСОБА_3 помер у віці майже 89 років, на момент смерті досяг пенсійного віку, докази, які мали свідчити про те, що за життя померлий отримував пенсію з інших підстав, в тому числі внаслідок втрати працездатності та встановлення групи інвалідності, у справі відсутні, до позову не долучено медичної документації про стан здоров`я ОСОБА_3 та висновки лікарів стосовно необхідності здійснювати сторонній догляд за хворим та його стан, що унеможливлює (обмежує) пересування хворого.

Разом з тим, до справи долучено копію медичної картки стаціонарного хворого №556914 від 14.01.2019 (а.с. 4, 83-85 т. 2).

В свою чергу, позивачем не надано належних, допустимих та безспірних доказів, що є її процесуальним обов`язком, щодо ухилення відповідача від надання батькові допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме від відповідача. Крім того, належними доказами не підтверджено, що спадкодавець мав потребу у постійному, довічному сторонньому догляді, у тому числі з боку сина.

Відповідно до ст. 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

На підтвердження та спростування заявлених вимог позивачем та відповідачем заявлено клопотання про виклик в судове засідання свідків, але суд у зазначених клопотаннях відмовив, оскільки вважає, що обсяг наданих доказів надає можливості ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ст. 2 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, беручи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи та правовідносини, що їх регулюють, суд приходить до висновку, що позов про усунення від спадкування є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача у сплаченому при зверненні до суду розмірі.

На підставі викладеного та керуючись вимогами ст.ст. 129 Конституції України; ст.ст. 15, 16, 1216, 1217, 1220, 1223, 1224, 1258, 1259, 1261, 1265, 1268 1276 ЦК України; ст.ст. 1-4,12,13,48,76-82,89, 90,141,174,223,229, 259, 263-265, 268, 273, 280-283, 353 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Центральне міжрегіональне Управління Міністерства Юстиції (м. Київ) про усунення від права на спадкування відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Оксана УЛ`ЯНОВСЬКА

Повний текст судового рішення складено 02.12.2022