Рішення № 10763028, 02.08.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.08.10                                                                                 Справа № 8/147

За позовом Приватного підприємства «Імперіал плюс», смт. Чорнобай Черкаської області,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма «Співдружність»», м. Луганськ, -

про стягнення 13577 грн. 61 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача - представник не з’явився;

від відповідача –представник не з’явився, -

розглянувши матеріали справи, -.

встановив:

суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у сумі 11860,40 грн., пені у сумі 1451,73 грн., інфляційних нарахувань у сумі 53,02 грн. та 3% річних у сумі 212,46 грн., нарахованих позивачем у зв’язку з неналежним виконанням з боку відповідача умов договору постачання товарів (дистриб’юторський договір) №Д-031/09, укладеного між сторонами 01.01.09 року.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Луганської області Рябцевої О.В. від 30.06.10 року розгляд справи доручено судді Середі А.П.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 01.07.10 року до 15.07.10 року та з 15.07.10 року до 02.08.10 року.

01.07.10 року позивач звернувся до суду з заявою про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на розрахункові рахунки відповідача в межах заявлених позовних вимог, мотивуючи клопотання тим, що «позиція відповідача на добровільне погашення боргу може ускладнити виконання рішення суду».

Вирішення клопотання було відкладено до належного з’ясування обставин справи.

На стадії прийняття кінцевого рішення суд дійшов висновку. що це клопотання належним чином не обгрунтоване, а тому, керуючись ст.ст.ю66 та 67 ГПК України, суд не вбачає підстав для його задоволення.

Позивач до судового засідання, призначеного на 02.08.10 року, не з’явився, але поштою спрямував до суду клопотання про розгляд спору по суті за його відсутності, повідомивши суд про повну підтримку позову (вих. №276 від 27.07.10 року).

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, заяву про вирішення спору по суті за його відсутності до суду не спрямував, хоча належним чином був поставлений до відома про дату, час та місце судового слухання, що підтверджується матеріалами справи (а.с.1;19-20;52;54 та ін.).

Розглянувши клопотання позивача, суд вважає, що воно відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, а тому підлягає задоволенню.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів, приймаючи до уваги те, що термін розгляду спору, встановлений ч.1 ст. 69 ГПК України, добігає кінця, суд вважає за можливе вирішити спір по суті у цьому судовому засіданні, за відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів.

І.Дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

01.01.09 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір постачання товарів (дистриб’юторський договір) №Д-031/09, відповідно до якого постачальник зобов’язується у порядку та на умовах, визначених цим договором, виготовляти та поставляти товар, а покупець зобов’язується у порядку та на умовах, визначених цим договором, приймати цю продукцію для наступної реалізації, організовувати її реалізацію та сплачувати вартість за умовами договору (п.1.1).

Загальна кількість, її асортимент та номенклатура визначаються у специфікації, що є невід’ємною частиною цього договору (п.1.2). Під товаром сторони розуміють продукцію, супутні товари та послуги, які виробляє та здійснює постачальник (п.1.3).

Постачальник відвантажує продукцію на адресу покупця за цінами, що визначені у специфікації до договору (п.2.1). Кожна накладна, яка оформлена підписами представників сторін, є невід’ємною частиною договору без обов’язкового зазначення про це у накладній (п.2.3).

Плата за товар здійснюється покупцем за діючим на момент замовлення прейскурантом постачальника, на його розрахунковий рахунок, за фактом відвантаження товару, але не пізніше, ніж 21 банківський день (п.2.8).

Право власності на поставлений товар переходить в момент передачі (відвантаження) товару (п.2.8).

Покупець зобов’язаний своєчасно здійснювати оплату продукції (п.4.2).

У випадку порушення своїх зобов’язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену договором та чинним в Україні законодавством (п.6.1). За прострочення платежів покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення (п.6.3).

Договір укладено на період з дня підписання до 31.12.09 року (п.9.1) (а.с.12-13).

Позивач на підтвердження факту поставки на користь відповідача товару надав до справи:

видаткову накладну №ім-091018.003 від 18.10.09 року на суму 15900,00 грн.(а.с.14);

довіреність №956 від 19.10.09 року на ім’я Курницької Ю.В. (а.с.15).

Відповідач не оспорив та не спростував факт отримання товару.

Позивач стверджує, що відповідач лише частково –на суму 39,60 грн. - сплатив вартість отриманого товару, у зв’язку з чим виник борг у сумі 15860,40 грн.

У зв’язку з несплатою покупцем залишку боргу постачальник 08.12.09 року за вих. №498 спрямував боржнику претензію та запропонував у 3-денний строк сплатити його, а також пеню (а.с.9-10).

16.12.09 року за вих. №517 спрямував на його адресу також вимогу про сплату штрафних санкцій за порушення грошового зобов’язання, згідно якій поставив перед ним вимогу про сплату у 3-денний строк основного боргу у сумі 15860,40 грн. та пені у сумі 312,00 грн. (а.с.7-8).

З наданого позивачем до справи акту взаємозвірки стану розрахунків між сторонами за вищезгаданим договором станом на лютий 2010 року залишок основного боргу склав 12860,40 грн. (а.с.11).

Станом на день звернення з позовом до суду (01.06.10 року за вих.№194) позивач основний борг визначив у розмірі 11860,40 грн.

На вказану суму він, керуючись умовами договору та чинним законодавством, нарахував:

пеню за період з 16.11.09 року по 20.05.10 року у сумі 1451,73 грн.;

3% річних у сумі 212,46 грн.;

інфляційні нарахування у сумі 53,02 грн., а всього сума заявлених вимог становить 13577,61 грн. (11860,40 грн. + 1451,73 грн. + 212,46 грн. + 53,02 грн.), - які він просить стягнути з відповідача.

Останній позов не спростував та не оспорив.

ІІ. Оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

          Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.           Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).           Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ); він є обо’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ), оскільки породжує для них права та зобов’язання.

          Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

          Закон –ст.525 ЦКУ – не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань, а згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

          Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

          Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Договір, укладений між сторонами за цим спором, належить до договорів купівлі-продажу.

          Згідно ст.655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

          Позивач по справі належним чином виконав вимоги ст.ст.662 та 663 ЦКУ, - тобто передав відповідачу обумовлену договором кількість товару (дизельне пальне).

          Тобто відповідач, отримавши від позивача товар на вищезгадану суму, повинен був у визначений договором строк оплатити їх вартість, однак зробив це не у повному обсязі, - а значить - припустився порушення вимог чинного цивільного законодавства та умов договору.

Так, статтею 691 ЦКУ встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Отримавши від позивача товар, відповідач повинен був дотримуватися як вимог вищецитованої статті, так і умов договору.

Такий його обов’язок передбачено частинами 1 та 2 ст. 692 ЦКУ, якими встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

З огляду на те, що відповідач вчинив такі дії не у повному обсязі, позивач цілком правомірно скористався правилом частини 3 ст. 692 ЦКУ, в якій сказано, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

          Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобов’язань).

          Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

          Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

          З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

          Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки. Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

          Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

          Так, згідно частинам 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

          Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України (далі –ГКУ), встановлено, що нарахування штрафних санкцій, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців після виникнення права на нарахування таких санкцій.

          Пунктом 1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу для стягнення пені встановлено скорочений –річний –термін позовної давності.

          Позивач нарахував пеню, починаючи з 19.11.09 року по 20.05.10 року, - тобто за 187 днів, у сумі 1451,73 грн. (а.с.6), що суперечить фактичним обставинам справи та чинному законодавству, - оскільки відповідно до норми вищецитованої ч.6 ст. 232 ГПК України він мав право нарахувати її тільки за період з 19.11.09 року по 19.05.10 року, - інше не встановлено ані законом, ані договором. Звідси, - позивач безпідставно просить стягнути пеню за період з 01.03.10 року по 20.05.10 року у сумі 6,66 грн. (за 1 день –20.05.10 року).

          З урахуванням викладеного пеня підлягає стягненню у сумі 1445,07 грн. (1451,73 грн. –6,66 грн.).

          При вирішенні питання про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних суд керується ст. 625 ЦКУ, згідно якій боржник не звільняється від відповідальності за

неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.          

          Спосіб захисту порушеного права сторонами за цим спором обрано у відповідності до вимог ст. 16 ЦКУ.

          Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково - на суму 13570,95 грн. (11860,40 грн. + 1445,07 грн. + 212,46 грн. + 53,02 грн.) з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Суд, керуючись ст.ст.44,47-1 та ч.2 ст. 49 ГПК України, судові витрати пропорційно сумі задоволених позовних вимог покладає на відповідача як на сторону, яка порушила умови договору, вимоги чинного законодавства та з вини якої спір доведено до суду, а саме: державне мито у сумі 135,93 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 235,88 грн.

          На підставі викладеного, ст.ст. 11,16,509,525,526,530,560,610-612,614,623, 627,655,691 та 692 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,22,32-34,36, 43,44, 47-1,49,75, 82-85 ГПК України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова фірма «Співдружність»», ідентифікаційний код 30694979, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. 2-а Краснознамьонная,16-в, - на користь Приватного підприємства «Імперіал плюс», ідентифікаційний код 30284277, яке знаходиться за адресою: смт. Чорнобай, вул. Леніна, 177 Чорнобаївського району Черкаської області, - основний борг у сумі 11860 (одинадцять тисяч вісімсот шістдесят) грн. 40 коп., пеню у сумі 1445 (одна тисяча сто сорок п’ять) грн. 07 коп., інфляційні нарахування у сумі 53 (п’ятдесят три) грн. 02 коп., 3% річних у сумі 212 (двісті дванадцять) грн. 46 коп., а також витрати по сплаті державного мита у сумі 135 (сто тридцять п’ять) грн. 93 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 235 (двісті тридцять п’ять) грн. 88 коп.

          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду у 10-денний термін з дня підписання.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано – 05 серпня 2010 року.

Суддя                                                   А.П.Середа