Рішення № 107629376, 10.10.2022, Арцизький районний суд Одеської області

справа № 492/977/21

провадження № 2/492/120/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

10 жовтня 2022 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Гусєвої Н.Д.,

при секретарі судового засідання - Рябчук О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Виконавчого комітету Арцизької міської ради, як органу опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, -

встановив:

Позивачка звернулась до суду із зазначеною позовною заявою до відповідача, в якій просила позбавити батьківських прав відповідача відносно його неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на те, що сторони знаходилися у шлюбі, від якого мають вказану спільну дитину. Після розірвання шлюбу відповідач належним чином не надає матеріальної допомоги на утримання спільної неповнолітньої дитини, не цікавиться її життям та матеріальним забезпеченням, станом здоров`я, інтересами, рівнем розвитку, не приймає участі у вихованні та утриманні, з 2008 року з дитиною не спілкується. Таким чином, позивачка прийшла до висновку, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків по вихованню дитини, що є підставою для позбавлення його батьківських прав, у зв`язку з чим звернулася до суду із зазначеною позовною заявою.

У судове засідання позивачка та її представник не з`явилися, але від представника позивачки до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та за відсутності позивачки, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити, у разі неявки відповідача в судове засідання не заперечував проти ухвалення заочного рішення по справі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином, однак до суду не з`являвся. Так, судом, відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України, надсилалися судові повістки про виклик до суду за адресою місця проживання відповідача, зареєстрованого у встановленому законом порядку, однак, згідно з поштовими конвертами з судовими повістками, що повернулися до суду з довідкою відділення «Укрпошти» «адресат відсутній за вказаною адресою», що свідчить про неможливість вручення відповідачу судової повістки, та відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, в такому випадку вважається, що судовий виклик вручений відповідачу належним чином. Відповідач відзив на позовну заяву, клопотання про розгляд справи за його відсутності не подавав, про причини неявки суд також не повідомив.

Суд, також, враховує, що складовим елементом права на справедливе судочинство є судовий розгляд справи упродовж розумного строку (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) від 04 листопада 1950 року та рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Світлана Науменко проти України» від 09 листопада 2004 року, пункт 86; «Странніков проти України» від 03 травня 2005 року, пункт 40; «Лещенко і Толюпа проти України» та «Смирнова проти України» від 08 листопада 2005 року, пункт 54, «Антоненков та інші проти України» від 22 листопада 2005 року, пункт 41).

Суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 1 ст. ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Також, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Отже, відповідач зобов`язаний добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідач надавав суду доказів неможливості прибути в судове засідання. Суд враховує строки розгляду справи, передбачені законом, дві неявки відповідача в судове засідання без поважних причин, а також не встановлення наявності поважних причин для неявки.

Також, судом вжито всіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи, забезпечено всі процесуальні права у спосіб, передбачений ЦПК України.

Виходячи з вищезазначеної практики ЄСПЛ, враховуючи зазначені обставини неявки відповідача до суду, суд вважає можливим провести розгляд справи за відсутності відповідача, який з 06 вересня 2021 року до ухвалення даного рішення жодного разу до суду не прибув, станом розгляду справи не цікавився, тим самим своїм процесуальним обов`язком з`явитись в судове засідання за викликом, знехтував.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, у судове засідання не з`явилася, однак від неї до суду надійшла заява, в якій просила про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Вирішуючи питання про проведення розгляду справи в заочному порядку, суд вважає за необхідне зазначити, що інститут заочного провадження призначений впливати на відповідача, який не вчиняє дій щодо участі у розгляді справи.

Верховний Суд також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

Враховуючи вказані факти, згоду представника позивачки, що викладена у його письмовій заяві, суд вважає за можливе, відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, ухвалити рішення у справі при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши та оцінивши надані сторонами письмові докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають із сімейного законодавства, пов`язані з ухиленням батька від виконання своїх обов`язків по вихованню та утриманню дитини, тому при вирішенні спору між сторонами слід керуватися Сімейним Кодексом України.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 22 березня 2006 року, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м. Одеси, актовий запис № 382, неповнолітня дитина ОСОБА_3 (а.с. 11), народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком якої зазначено ОСОБА_2 (а.с. 14), відповідача по справі, матір`ю ОСОБА_1 (а.с. 28, 29), позивачку по справі (а.с. 10).

Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 14 травня 2008 року розірвано шлюб, зареєстрований 22 вересня 2001 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Арцизького районного управління юстиції Одеської області, актовий запис № 78, між ОСОБА_2 , відповідачем по справі, та ОСОБА_1 , позивачкою по справі, на підставі якого Відділом реєстрації актів цивільного стану Арцизького районного управління юстиції Одеської області видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 31 травня 2008 року, актовий запис № 55 (а.с. 8, 9).

Згідно заочного рішення Арцизького районного суду Одеської області від 29 грудня 2020 року, з ОСОБА_2 , відповідача по справі, стягуються аліменти на користь ОСОБА_1 , позивачки по справі, на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , відносно якої вирішується питання щодо позбавлення батьківських прав відповідача (а.с. 12-13). Постановою державного виконавця від 02 квітня 2021 року відкрито виконавче провадження за АСВП № 65024893 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 29 жовтня 2020 року про примусове стягнення аліментів за вищевказаним рішенням суду (а.с. 15). Відповідно до довідки про наявність заборгованості зі сплати аліментів № 38-32/10792 від 14 липня 2021 року, розрахунку заборгованості по аліментах від 13 липня 2021 року, станом на 01 липня 2021 року за ОСОБА_2 , відповідачем по справі, наявна заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці з дня пред`явлення виконавчого документу до примусового виконання та становить 10207,50 грн. (а.с. 16, 17).

З акту обстеження умов проживання вбачається, що за місцем проживання дитини ОСОБА_3 , відносно якої вирішується питання щодо позбавлення батьківських прав відповідача, ОСОБА_2 , відповідач по справі, не проживає разом з дитиною (а.с. 18).

Актом оцінки потреб дитини та її сім`ї (початкова оцінка) № 64 від 17 червня 2021 року встановлена відсутність батька ОСОБА_2 , відповідача по справі, як члена сім`ї та його участь у забезпеченні потреб дитини (а.с. 19-20).

Як вбачається з акту опитування свідків від 18 червня 2021 року, свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 дали свідчення про те, що неповнолітня дитина ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю ОСОБА_1 , позивачкою по справі, та старшою сестрою за адресою: АДРЕСА_1 ; батько дитини ОСОБА_2 , відповідач по справі, за вищевказаною адресою не проживає з 31 травня 2008 року, не бере участі у вихованні дитини, матеріально та фінансово її не підтримує (а.с. 22).

З довідки № 01-08 від 18 червня 2021 року, виданої Арцизьким опорним закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 1 Арцизької міської ради, встановлено, що дитина ОСОБА_3 навчається у Арцизькому опорному закладі ЗСО № 1 з 01 вересня 2012 року до теперішнього часу; зі слів вчителів закладу та класного керівника, батько дитини ОСОБА_2 , відповідач по справі, не відвідував школу, успіхами дитини не цікавився; умови для проживання навчання дитини створює мати ОСОБА_1 , позивачка по справі, яка цікавиться успіхами та шкільним життям дитини (а.с. 21).

Згідно довідки № 40 від 23 червня 2021 року, виданої Закладом дошкільної освіти (ясла-садок) № 5 «Росинка» Арцизької міської ради Одеської області, дитина ОСОБА_3 відвідувала вищевказаний заклад дошкільної освіти у період з 2009 року по 2012 рік; зі слів вихователя ОСОБА_7 та помічника вихователя ОСОБА_8 , батько дитини ОСОБА_2 , відповідач по справі, жодного разу не спілкувався з вихователем, не відвідував дошкільний заклад, життям дитини не цікавився (а.с. 23).

Як вбачається з листа КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Арцизької міської ради» № 01-10/140 від 24 червня 2021 року, дитина ОСОБА_3 прибула на ділянку № 2 Арцизького ЦПМСД в серпні 2008 року та по теперішній час знаходиться на обліку у лікаря-педіатра за місцем мешкання; за весь цей час батько дитини ОСОБА_2 , відповідач по справі, жодного разу не супроводжував її до дитячої консультації; огляди дитини завжди проводилися у супроводі матері (а.с. 24).

Відповідно до повідомлення Арцизького опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 1 Арцизької міської ради № 01-08/102 від 06 липня 2021 року, психологом опорного закладу ОСОБА_9 було проведено бесіду з дитиною ОСОБА_3 щодо її ставлення до батька ОСОБА_2 , відповідача по справі, під час якої з`ясувалось, що дитина має негативне ставлення до батька, який не приймає участі у її вихованні, не цікавиться її життям, інтересами, успіхами у навчанні, висловила особисте бажання позбавити батька батьківських прав (а.с. 25).

Згідно акту опитування від 08 липня 2021 року, дитина ОСОБА_3 має негативне ставлення до батька ОСОБА_2 , відповідача по справі, з ним не спілкується близько з 2008 року, з моменту припинення шлюбу із матір`ю ОСОБА_1 , позивачкою по справі, життям дитини, її інтересами, захопленнями, результатами навчання, досягненнями не цікавився і не цікавиться по теперішній час, участі у побутовому житті дитини не брав та не бере, не забезпечує її потреби (а.с. 26).

Як вбачається з висновку органу опіки та піклування «Про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно його доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », затвердженого рішенням виконавчого комітету Арцизької міської ради № 292 від 26 листопада 2021 року, орган опіки та піклування вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , відповідача по справі, стосовно його доньки ОСОБА_3 (а.с. 56, 57-59).

Судом достовірно встановлено, а також підтверджено письмовими доказами, що відповідач не проявляє до своєї дитини щонайменшої батьківської турботи, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, абсолютно не цікавиться ні здоров`ям, ні подальшою долею дитини, внаслідок чого суд вважає, що в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт ухилення ОСОБА_2 , відповідачем по справі, від виконання своїх обов`язків по вихованню своєї неповнолітньої дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

В силу ч. 7 ст. 7 СК України, дитині має бути забезпечена можливість здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 1, п. 2 ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків.

Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , відповідача по справі, стосовно його малолітньої дитини ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , позивачка по справі, посилалася, зокрема на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійний характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

При вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі N 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц.

Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

З огляду на вищевикладене, обставини справи та досліджені судом докази, які дають суду підстави дійти до однозначного висновку, що відповідач свідомо нехтує своїми обов`язками батька перед своєю дитиною, взагалі не цікавиться життям дитини, не забезпечував необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на фізичний розвиток дитини, як складову виховання; не виявляв інтересу до внутрішнього світу дитини, тобто ухилився від виконання своїх обов`язків щодо утримання і виховання дитини, у зв`язку з чим неповнолітня дитина знаходиться на повному забезпеченні у матері ОСОБА_1 , позивачки по справі.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що, виходячи лише з інтересів дитини, в судовому засіданні були встановлені усі підстави, які дають суду прийти до однозначного висновку щодо необхідності позбавлення ОСОБА_2 , який свідомо ухилився від виконання своїх батьківських обов`язків, батьківських прав відносно його неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки, на думку суду, таке рішення буде захистом прав дитини, у зв`язку з чим позовна заява підлягає задоволенню та ОСОБА_2 , відповідача по справі, слід позбавити батьківських прав відносно його дитини ОСОБА_3 .

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 169 СК України батько, позбавлений батьківських прав, має право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Суд, розглянувши вимогу позивачки про стягнення на користь позивачки документально підтверджених судових витрат, які складаються з судового збору, витрат на професійну правничу допомогу, дослідивши матеріали цивільної справи, надані докази, приходить до наступного висновку.

Положеннями ст. 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Разом із тим, згідно зі ст. 12 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 141 ЦПК України).

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витратискладаються зсудового зборута витрат,пов`язаних зрозглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати зокрема на професійну правничу допомогу.

Згідно з ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст.141 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 134 ЦПК України).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог зазначеної норми суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

У розумінні положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачкою було надано: ордер серії ВН № 1065191 від 22 червня 2021 року, виданого на підставі договору про надання правової допомоги № б/н від 22 червня 2021 року (а.с. 35, 31-32); прибутковий касовий ордер № 22/06 від 22 червня 2021 року про сплату адвокату Кочурову А.О. 4000,00 грн. за надання правової допомоги (а.с. 34); рахунок-фактуру № 22/06 від 22 червня 2021 року на суму 2000,00 грн. (а.с. 34 зворот); розрахунок горорару від 22 червня 2021 року, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 22 червня 2021 року (а.с. 33).

Згідно детального опису робіт, адвокатом Кочуровим А.О. була надана наступна правнича допомога: підготовка до складання позову, формування правової позиції у справі та узгодження її з клієнтом 0,5 годин; узагальнення судової практики за аналогічними справами 0,5 годин; збір доказів 2 години; складання позову 2 години; участь у судових засіданнях, подання процесуальних заяв 1 година.

Беручи до уваги викладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, відсутність клопотання відповідача про зменшення таких витрат, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу у заявленій сумі, оскільки в даному випадку витрати за надану професійну правничу допомогу підтверджені обсягом наданих послуг і виконаними роботами та їх вартістю та підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено позивачкою чи тільки має бути сплачено.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог позивачки, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню сума судового збору, сплаченого позивачкою при звернені з наявним позовом до суду, оскільки сплата судового збору підтверджена квітанцією (а.с. 1).

На підставі ст. ст. 150, 155, 164, 165, 166 СК України, керуючись ст. ст. 7, 8, 12, 13, 19, 44, 48, 76-83, 92, 95, 128, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 280-284, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно його дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 )на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок; витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачки, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення їй повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржено позивачкою в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано протягом строку оскарження; у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; місце проживання: АДРЕСА_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Виконавчий комітет Арцизької міської ради Болградського району Одеської області, як орган опіки та піклування, місцезнаходження: вул. Соборна, буд. № 46, м. Арциз Болградського району Одеської області, 68400; ЄДРПОУ: 04057037.

Суддя

Арцизького районного суду Гусєва Н.Д.