Рішення № 107623536, 28.11.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2022 року м. Київ № 640/16296/22

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс"

до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Єфіменка Дениса Олеговича

про визнання протиправною та скасування постанови № 64612615, -

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Єфіменка Дениса Олеговича, в якому просить суд визнати дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Єфіменко Дениса Олеговича щодо завершення виконавчого провадження неправомірними та скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувану № 64612615 від 12.09.2022 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в оскаржуваній постанові про повернення документа стягувачу послався на пункт 10-2 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» та на пункт 9 частини першої статті 37 цього Закону, однак норма пункту 10-2 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» тимчасово забороняє у період дії воєнного стану вчинення дій з примусового виконання виконавчих написів нотаріусів, а пунктом 9 частини першої статті 37 Закону встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Утім, станом на день винесення оскаржуваної постанови жодним нормативно-правовим документом не встановлено заборони щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника або проведення інших виконавчих дій стосовно боржника; оскаржувана постанова не містить жодного обгрунтування наявності підстав для повернення виконавчого документу, з якими пункт частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» пов`язує можливість повернення виконавчого документу стягувачу.

За таких обставин позивач вважає дії відповідача протиправними, а оскаржувану постанову такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року відкрито провадження у справі № 640/16296/22 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з урахуванням Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року "Про введення воєнного стану в Україні" та у зв`язку з посиленням заходів безпеки на території м. Києва та Київської області та недопущенням загрози життю, здоров`ю учасників справи.

Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву і матеріалів виконавчого провадження не надав.

Позивач у додаткових поясненнях до позову від 28.10.2022 вказав, що пункт 102 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», а також Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності приватних виконавців та примусового виконання судових рішень, рішень інших органів (посадових осіб) у період дії воєнного стану» не містять положень, які б встановлювали заборону вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях відкритих на підставі виконавчих написів нотаріусів у період дії воєнного стану. При цьому, встановлена абзацом 14 пункту 102 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» заборона стосується примусового виконання таких виконавчих документів.

У додаткові поясненнях представника позивача від 16.11.2022, останній звернув увагу на роз`яснення Міністерства юстиції щодо застосування виконавцями пункту 10-2 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження».

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Єфіменко Денисом Олеговичем на підставі постанови від 23.02.2021 відкрито виконавче провадження №64612615 з примусового виконання виконавчого напису від 20.11.2020 №94152, виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .

В подальшому, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Єфіменко Денисом Олеговичем 12.09.2022 було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, яким виконавчий напис від 20.11.2020 №94152, виданий приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем про стягнення з боржника, яким є: ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс" заборгованість в розмірі 25 475,75 грн, якою вказаний виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 9 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", в обґрунтування чого приватний виконавець послався на приписи пункту 10-2 розділу XIII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якого забороняється у період дії воєнного стану примусове виконання виконавчих написів нотаріусів.

Не погоджуючись з діями приватного виконавця щодо повернення виконавчого документа стягувачу та прийняттям відповідної постанови, позивач звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон України "Про виконавче провадження").

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно- правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Відповідно до положень частини першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з нормами статті 10 цього Закону, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

При цьому, за приписами частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно частини 3 вказаної статті, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей (пункт 7).

Відповідно до приписів частин першої, п`ятої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону:

1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення;

2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді;

3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом;

4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом;

5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

В свою чергу, беручи до уваги предмет розгляду даної справи суд зазначає, що підставою для звернення позивача до суду стали обставини незгоди останнього з діями приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Єфіменка Дениса Олеговича щодо завершення виконавчого провадження на підставі прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 12.09.2022 №64612615.

Так, з аналізу наявної в матеріалах справи постанови про повернення виконавчого документа стягувачу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Єфіменка Дениса Олеговича 12.09.2022 №64612615 вбачається, що приватний виконавець прийшов до висновку про наявність обставин про прийняття оскаржуваної постанови, керуючись приписами пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Так, приписами пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

При цьому, суд звертає увагу, що при поверненні виконавчого документа стягувачу необхідно враховувати, що підставою для повернення виконавчого документа згідно з пунктом 9 частини першої цієї статті є встановлення безпосередньо у законі заборони звертати стягнення на окреме майно чи кошти боржника.

В свою чергу, як на обставину для застосування вказаних вище приписів Закону України "Про виконавче провадження", зокрема, пункту 9 частини першої статті 37, приватний виконавець послався на приписи пункту 10-2 розділу ХІІІ "Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження".

У відповідності до приписів вказаного вище пункту судом встановлено, що законодавцем у період дії воєнного стану була встановлена заборона щодо примусового виконання виконавчих написів нотаріусів.

Так, у відповідності до Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022 на території України було введено воєнний стан, який і надалі триває.

Таким чином, вищевикладене в сукупності свідчить про те, що на даний час приписами Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" чітко встановлена заборона на період дії воєнного стану до моменту його закінчення щодо примусового виконання виконавчих написів нотаріусів.

Як вже було зазначено судом вище, частиною першою статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Тобто, з викладеного вбачається, що формулювання "примусове виконання" включає у себе усі процесуальні дії, які може вчинювати виконавець під час виконання виконавчого документа.

Отже, враховуючи викладене вище у сукупності, беручи до уваги встановлену чинним законодавством України заборону щодо вчинення примусового виконання виконавчих написів нотаріусів, суд приходить до висновку, що відповідач повертаючи виконавчий документ стягувачу без виконання діяв правомірно, що дає підстави суду для висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем позовних вимог.

Посилання позивача на відсутність підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без виконання є безпідставними, оскільки, як встановлено судом вище, у зв`язку з введенням воєнного стану на території України, законодавцем було чітко встановлена заборона щодо вчинення виконавчих дій/примусового виконання виконавчих написів нотаріусів.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років.

В свою чергу, у відповідності до частини п`ятої статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Також, суд звертає увагу, що у відповідності до приписів пункту 10-2розділу ХІІІ "Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, зокрема, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Отже, вищевикладене дає підстави для висновку про відсутність будь-яких порушень прав позивача з боку приватного виконавця, оскільки, в даному випадку строк пред`явлення виконавчого документа не закінчився та на даний час призупинений на момент дії відповідної заборони щодо примусового виконання виконавчих написів нотаріусів, що свідчить про те, що в подальшому, після закінчення дії відповідної заборони відповідач має право повторно його пред`явити до виконання без пропущення строків звернення.

Таким чином, враховуючи вищевикладене в сукупності, суд приходить до висновку, що приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Єфіменко Денис Олегович приймаючи постанову про повернення виконавчого документа стягувачу діяв правомірно та в межах чинного законодавства, що дає підстави суду для висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частиною першою статті 9, статті 72, частин першою, другою, п`ятою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

На думку суду, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, відсутні правові підстави для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати в цьому випадку стягненню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 77, 90, 139, 246, 268-269, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс" - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 287, 293, 295 - 297 КАС України.

Згідно частиною шостою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Суддя Є.В. Аблов