Рішення № 107623327, 28.11.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2022 року м. Київ № 640/36526/21

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доМіністерства юстиції України простягнення коштів,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622, м. Київ, вул. Городецького, 13), у якому просить суд:

- стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.03.2021 за період з 18.03.2021 по 09.09.2021 в розмірі 559 232,40 грн.;

- стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 500 00,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскільки Міністерством юстиції України у період з 18.03.2021 по 09.09.2021 безпідставно не виконувалось судове рішення, яке набрало законної сили та яким позивача поновлено на роботі, то він має право отримання середнього заробітку за час затримки виконання такого рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

Відповідачем через канцелярію суду подано відзив, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що ОСОБА_1 поновлено на посаді за рішенням суду від 17.03.2021, а обчислювати середню заробітну плату необхідно відповідно до абзаців 3-5 пункту 4 Розділу 3 Порядку №100, тобто виходячи з посадового окладу. Відповідач зазначає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки вказана до стягнення сума не обчислена відповідно до норм Порядку №100.

Представник позивача надав відповідь на відзив, в якій зазначив, що посилання відповідача на лист Міністерства праці та соціальної політики від 22.12.2005 №717/018/84-05 є безпідставним, оскільки стосується правильності обчислення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, а не середнього заробітку при затримці виконання судового рішення або стягненні за час вимушеного прогулу.

Представник відповідача надав заперечення на відповідь позивача на відзив, в якому продублював свою позицію, зазначену у відзиві.

Також представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у справі до прийняття Верховним Судом постанови у справі №640/29405/20, яка є передумовою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Вказане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається наявність постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.08.2022 №640/29405/20.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

01.09.2020 ОСОБА_1 повідомлено про звільнення у зв`язку зі змінами в структурі Міністерства юстиції України, зокрема, у зв`язку із скороченням в Департаменті з питань судової роботи структурної одиниці - відділу судового забезпечення з питань державної реєстрації та нотаріату та, відповідно, посади начальника зазначеного відділу.

В подальшому, наказом Міністерства юстиції України від 01.10.2020 № 3039/к, зі змінами відповідно до наказу від 19.10.2020 № 3185/к, позивачку було звільнено з займаної посади з 19.10.2020 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців з припиненням державної служби відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Вважаю, наказ про звільнення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, ОСОБА_1 оскаржила його до суду.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2021 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 01.10.2020 №3039/к «Про звільнення» в редакції наказу Міністерства юстиції України від 19.10.2020 №3185/к, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу судового забезпечення з питань державної реєстрації та нотаріату Управління судового забезпечення суміжних правових інститутів Департаменту з питань судової роботи Міністерства юстиції України з 19.10.2020 або на рівнозначній посаді в Міністерстві юстиції України та стягнуто з Міністерства юстиції України на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу по день ухвалення судового рішення в розмірі 204 367, 28 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року частково задоволено апеляційну скаргу Міністерства юстиції України, а саме: рішення суду першої інстанції змінено в мотивувальній частині та доповнено абзац третій резолютивної частини рішення висловом: «або нижчій посаді (за її згодою)»; у іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

10.09.2021наказом №2191/к рішення суду виконано, скасовано наказ Міністерства юстиції України від 01.10.2020 №3039/к «Про звільнення» в редакції наказу Міністерства юстиції України від 19.10.2020 №3185/к та поновлено ОСОБА_1 .

У зв`язку з затримкою виконання судового рішення позивач звернувся до суду з даним позовом.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до частини першої статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно з частиною другою статті 129 Конституції України обов`язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина сьома стаття 235 КЗпП України).

Рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання відповідного наказу про поновлення на роботі.

Аналогічна за змістом норма міститься в пункті 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Таким чином, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Ця відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 21.04.2021 у справі №461/1303/19, від 30.04.2020 у справі №260/1424/18.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

Обов`язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення його на роботі настає тільки тоді, коли така затримка була допущена з вини власника або уповноваженого ним органу. Якщо ж це сталося не з вини власника або уповноваженого ним органу, а з вини самого працівника, середній заробіток за час затримки поновлення на роботі виплаті не підлягає.

Суд звертає увагу, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.08.2022 №640/29405/20 касаційну скаргу Міністерства юстиції України задоволено: рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2021 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року скасовано у частині задоволених позовних вимог. Прийнято в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2021 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року залишено без змін.

Отже, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.08.2022 №640/29405/20 встановлено правомірність оскаржуваного наказу про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади з 19 жовтня 2020 року.

Враховуючи те, що у Міністерства юстиції України відсутній обов`язок поновлювати ОСОБА_1 на посаді, у зв`язку із скасуванням Верховним Судом рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2021 року і постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року, то у суду відсутні підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Г. Вєкуа