Єдиний державний реєстр судових рішень Справа № 204/6443/21
Провадження № 2/204/419/22
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2022 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:
головуючого судді Приваліхіної А.І.,
за участю секретаря судового засідання Лавриненко В.Д.,
позивача ОСОБА_1 , представниці позивача адвокатки Войтенко Н.І., представника відповідачок адвоката Доманського В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «А-Фактор Плюс», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в особі законного представника ОСОБА_4 , треті особи приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Заверуха Наталя Іванівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна та Управління-служба у справах дітей Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та договору дарування частки нерухомого майна, припинення права власності, скасування державної реєстрації права власності та витребування об`єкту нерухомого майна з чужого незаконного володіння,
В С Т А Н О В И В:
26 серпня 2021 року позивач ОСОБА_1 , звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідачів ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в особі законного представника ОСОБА_4 , визначивши третіми особами приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Заверуху Н.І., приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Батову Л.Г. та Управління-служба у справах дітей Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, із вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та договору дарування частки нерухомого майна, припинення права власності, скасування державної реєстрації права власності та витребування об`єкту нерухомого майна з чужого незаконного володіння (том 1, а. с. 1-6).
В обґрунтування заяви зазначає, що 26 жовтня 2006 року він за договором купівлі-продажу придбав трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 80 кв. м, житловою площею 49,5 кв. м. Вказана квартира придбана ним за кредитні кошти, отримані у ВАТ «КБ «Надра» на підставі кредитного договору № 8/2006/840-к/547-Н, в сумі 81000 доларів США, строком до 25 січня 2036 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, між ним та банком був укладений договір іпотеки № 547/1-Н від 26 жовтня 2006 року, предметом якого стала вищевказана квартира. Крім того, 26 жовтня 2006 року між ВАТ «КБ «Надра» та його дружиною ОСОБА_5 був укладений договір поруки № 547/1-Н, згідно якого ОСОБА_5 поручилася за належне ним виконання зобов`язань за кредитним договором. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2012 року по справі № 22-ц/490/209/12 з нього та його дружини стягнуто солідарно на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за вищевказаним кредитним договором у розмірі 727552 гривень 08 копійок. При цьому, вказує на те, що після отримання вказаного рішення суду, банк, як зацікавлена особа, не реалізували своє право щодо примусового стягнення заборгованості за кредитним договором у межах строку пред`явлення виконавчого документу до виконання. Виконавчий документ за вказаним рішенням суду до виконання банком не пред`явлено. Разом з тим, 24 січня 2019 року, через 7 років після винесення рішення судом апеляційної інстанцій, між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс», було укладено договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги № 8/2006/840-к/547-н за кредитним договором та договір б/н про відступлення прав за договором іпотеки № 547/1-Н від 26 жовтня 2006 року. 29 січня 2019 року ТОВ «Фірма «А-Фактор: Плюс» направило на його ім`я вимогу/іпотечне повідомлення про дострокове погашення заборгованості, в якій зазначило, що станом на 24 січня 2019 року, загальний розмір його заборгованості перед первісним кредитором ПАТ «КБ «Надра» склала 312144,71 доларів США, що еквівалентно 8647567 гривень 46 копійок. Однак, вказана сума не відповідає розміру заборгованості, встановленій рішенням апеляційного суду від 29 лютого 2012 року. Крім того, у вказаній вимозі ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» повідомило про свій намір реалізувати права іпотекодержателя шляхом позасудового регулювання на підставі договору, зокрема, але не обмежуючись, способами, передбаченими ст. 36-38 ЗУ «Про іпотеку», у випадку невиконання ним вимог іпотечного повідомлення. 26 квітня 2019 року ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» звернулося до державного реєстратора КП «Центр реєстрації та надання послуг Нивотрудівської сільської ради Ковальова С.В., який прийняв рішення № 46673195 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на належну позивачу квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , за TOB «Фірма «А-Фактор Плюс». Вважає, що реєстрація права власності на належну йому квартиру за ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» здійснена державним реєстратором Ковальовим С.В. з порушенням норм діючого законодавства, оскільки вчинена в період дії прямої заборони будь-яким особам вчиняти будь-які реєстрацiйнi дiї та вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості відносно вказаного нерухомого майна, яка була накладена ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2019 року в межах розгляду цивільної справи № 204/8687/18 та в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Крім того, ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс», керівником якого є ОСОБА_4 , укладаючи з банком договори відступлення прав вимоги за вищевказаними кредитним та іпотечним договорами, було обізнане щодо: обраного первинним кредитором способу врегулювання кредитної заборгованості (шляхом стягнення суми заборгованості в судовому порядку, а не шляхом реалізації іпотечного застереження в позасудовому порядку); наявності рішення апеляційного суду Дніпропетровської області вiд 29 лютого 2012 року; спливу строку пред`явлення виконавчого документу до виконання. Незважаючи на це, ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс», 24 січня .2019 року, на власний ризик, здійснило придбання «сумнівної» заборгованості. Будь-яких дій щодо поновлення строку пред`явлення виконавчого документу до виконання за рішенням суду від 29 лютого 2012 року, отриманим первинним кредитором, ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» як новий кредитор не вчиняло. 02 травня 2019 року ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» здійснило зняття з реєстрації в квартирі АДРЕСА_3 позивача та його доньки - ОСОБА_6 , без їх відома та згоди. Тому, в травні 2019 року, він звернувся до Красногвардійського районного м. Дніпропетровська з позовною заявою про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Ковальова С.В. про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, скасування запису про право власності та витребування майна. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2020 року у справі № 204/3503/19, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду 16 грудня 2020 року, йому було відмовлено у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Натомість, постановою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року, його касаційна скарга задоволена частково та визнано протиправним й скасовано рішення державного реєстратора КП «Центр реєстрації надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Ковальова С.В. про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний № 1767796612101, а саме квартиру, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 80,3 кв. м, житловою площею 49,5 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , номер об`єкта в РПВН 12520142, запис про право власності 31370179 від 26 квітня 2019 року, за ТОМ «Фірма «А-Фактор Плюс». Однак, до моменту прийняття рішення судом касаційної інстанції, ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс», під керівництвом ОСОБА_4 , 02 березня 2021 року здійснило продаж вказаної квартири ОСОБА_7 , яка є донькою ОСОБА_4 , шляхом укладення договору купівлі-продажу № 155 від 02 березня 2021 року. Стверджує, що 22 березня 2021 року представники ОСОБА_2 незаконно проникли до спірної квартири та здійснили незаконне його та членів його родини виселення. Починаючи з 22 березня 2021 року по теперішній час доступ до квартири у нього та членів його родини відсутній, через зміну дверних замків та встановлення охоронної сигналізації. Оскільки спірна квартира була єдиним житлом для нього та його родини, бо іншого житла він не має, він разом із сім`єю змушений проживати в орендованій квартирі. Вважає, що 26 квітня 2019 року в момент перереєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» він був протиправно позбавлений права володіння та розпоряджання нею. При цьому, з його фактичного користування квартира вибула 22 березня 2021 року - в момент його незаконного примусового виселення. 01 квітня 2021 року ОСОБА_2 здійснила дарування Ѕ частки вказаної квартири своїй малолітній сестрі ОСОБА_3 , в інтересах якої діяла її законний представник (мати) - ОСОБА_4 . Крім того, вказує на те, що 12 травня 2021 року за його заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України (порушення недоторканості житла), внесено відомості до ЄРДР за №12021046680000234. 11 червня 2021 року його було допитано в якості потерпілого та вручено пам`ятку про процесуальні права та обов`язки потерпілого. 09 серпня 2021 року його представник звернулася до вiддiлу реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради з адвокатським запитом про надання інформації щодо можливості відновлення у Державному реєстр речових прав на нерухоме майно запису про право власності позивача на спірну квартиру на підставі постанови Верховного Суду вiд 26 травня 2021 року у справі № 204/3503/19. Натомість, у відповідь на вказаний запит Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради повідомив, що для відновлення за ним запису про право власності на спірну квартиру немає достатніх підстав. При цьому, в листі зазначено, що, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на вказану квартиру зареєстровано за іншими особами, відмінними від особи, зазначеної в постанові Верховного суду від 26 травня 2021 року, що є підставою для відмови в державній реєстрації прав на підставі п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень». Таким чином, незважаючи на постанову Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 204/3503/19, порушене право власності позивача на його житло до теперішнього часу фактично не відновлено, через що його порушене право підлягає захисту шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та договору дарування частки нерухомого майна, припинення права власності, скасування державної реєстрації права власності та витребування об`єкту нерухомого майна з чужого незаконного володіння.
Ухвалою суду від 10 вересня 2021 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 13 годину 45 хвилин 11 жовтня 2021 року (том 1, а. с. 60), копія якої надіслана учасникам справи 21 вересня 2021 року за вихідним № 20929/21-вих/2/204/2129/21 (том 1, а. с. 61) та, яка отримана приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. 02 листопада 2021 року, підтвердженням чого є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (том 1, а. с. 91). 05 листопада 2021 року на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» повернуто конверт (том 1, а. с. 85), якими відповідачу ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс», направлялись позовна заява з додатками та копія ухвали про відкриття провадження та, 08 грудня 2021 року на адресу суду з відміткою «адресат відмовився» повернуто конверт (том 1, а. с. 137), яким приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Заверусі Н.І. направлялись позовна заява з додатками та копія ухвали про відкриття провадження.
17 листопада 2021 року на адресу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшов відзив представника відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 - адвоката Доманського В.П. (том 1, а. с. 92- 97), в якому він позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними та не обґрунтованими, тому просить суд у їх задоволенні відмовити.
В обґрунтування відзиву зазначає, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2019 року у цивільній справі № 204/8687/18 за позовом ОСОБА_5 (дружини позивача у цій справі) до ОСОБА_1 (позивача по даній цивільній справі), ПАТ «КБ «Надра», ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» про визнання частини договору іпотеки недійсним, яке набрало законної сили 03 березня 2020 року, встановлено обставини, які вже не підлягають доказуванню у цій справі. Так, зокрема, вказаним рішенням суду встановлено, що 26 жовтня 2006 року між ЗАТ «КБ «Надра» в особі філії ВАТ КБ «Надра» Дніпропетровського регіонального управління, правонаступником всіх прав та обов`язків якого є ПАТ «КБ «Надра», і позивачем був укладений кредитний договір № 8/2006/840-к/547-Н. Відповідно до умов вказаного договору позивачу був наданий кредит у розмірі 81000 доларів США, при цьому останній зобов`язався повернути суму кредиту щомісячними платежами до 25 січня 2036 року, сплачувати відсотки за користування кредитними коштами в розмірі 9,5% річних, відповідно до графіку погашення суми кредиту. Також встановлено, що 26 жовтня 2006 року між ВАТ «КБ «НАДРА» та позивачем 1 укладено договiр iпотеки № 547/1-Н, відповідно до умов якого позивач з метою забезпечення виконання зобов`язання, що витікає з кредитного № 8/2006/840-к/547-Н від 26 жовтня 2006 року, передав в іпотеку, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку предмет іпотеки, а саме нерухоме майно квартиру АДРЕСА_4 . В забезпечення виконання взятих позивачем зобов`язань за кредитним договором № 8/2006/840-к/547-Н від 26 жовтня 2006 року між ВАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_5 , 26 жовтня 2006 року був укладений договір поруки № 547/1-Н, за яким остання поручилася за належне виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором. Разом з цим встановлено те, що рішенням апеляційного суд Дніпропетровської області від 29 лютого 2012 року у цивільній справі № 221-129104 (провадження № 22-ц/490/209/12) встановлено, що позивач та ОСОБА_5 свої зобов`язання за договором належним чином не виконали, у зв`язку з цим з них було стягнуто солідарно на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у розмiрi 727552 гривень 08 копійок, а також судові витрати у розмірі 1820 гривень. При цьому, п. 5.3 вищевказаного договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі домовленості сторін на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Вказує на те, що положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Тому, вважає невірним та таким, що суперечить умовам укладеного договору іпотеки від 26 жовтня 2006 року № 547/1-Н, посилання позивача щодо невірного способу захисту порушеного права в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки спірна квартира вибула з володіння позивача за його волею. Вказує на те, що доводи позивача на відсутність у нього іншого нерухомого майна, жодним чином не підтверджені належними та допустимими доказами, а його посилання в позовній заяві на існування пов`язаних осіб у вчинених правочинах й існування сумнівної заборгованості є декларативними та бездоказовими, оскільки незрозуміло відповідно до якої матеріально-правової норми чинного законодавства України фізичні особи, які мають намір придбати (або набути у власність) нерухоме майно - обмежені у придбанні вказаного нерухомого майна. Незрозумілим та безпідставним є доводи позивача про пов`язаність дій між юридичною особою та фізичною особою. Крім того, не доведеним є обставина існування пов`язаних осіб в оскаржуваних правочинах. Вказує на те, що відповідачі під час вчинення оскаржуваних правочинів вчинили всі необхідні та достатні дії для належного набуття та оформлення права власності на спірне нерухоме майно. При цьому, стверджує, що жодних заборон або обмежень для вчинення оскаржуваних правочинів не було та не існувало. Крім того, зазначає про те, що позивач обґрунтовуючи доводи позовної заяви не навів належних доказів існування в діях відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 недобросовісності. Тому вважає, що задоволення позовних вимог про витребування спірної квартири у відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є добросовісним набувачами, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, оскільки в такому випадку на нього буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Прохає у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі.
25 листопада 2021 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив представника позивача ОСОБА_1 адвокатки Войтенко Н.І. (том 1, а. с. 120-123), в якій вона зазначає про те, що представник відповідачів 2, 3 у відзиві на позовну заяву посилається на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2019 року у цивільній справі № 204/8687/18, однак його копію не надає. При цьому, вказує на те, що відповідачами навмисно замовчується факт існування постанови Верховного Суду від 26 травня 2021 року у цивільній справі № 204/3503/19, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора КП «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Ковальова С.В. про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 1767796612101, а саме квартиру, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 80,3 кв. м., житловою площею 49,5 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , номер об`єкта в РПВН 12520142, запис про право власності 31370179 від 26 квітня 2019 року, за ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс», яке має суттєве значення для вирішення вказаної справи по суті. Крім того, зазначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки, не є належним способом захисту прав іпотекодержателя в даному випадку, оскільки ПАТ «КБ «Надра» обрало саме судовий спосіб вирішення спору між банком та ОСОБА_1 щодо виконання останнім своїх зобов`язань за кредитним договором (рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2012 року у справі № 22-ц/490/209/12), а не позасудовий шляхом відповідного іпотечного застереження. Більш того, отримавши вказане рішення суду, банку, як зацікавлена особа, не вжив заходів щодо його примусового виконання. Натомість, ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» у 2019 році, через 7 років після прийняття вищевказаного рішення суду апеляційної інстанції, будучи завідомо обізнаним щодо закінчення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, на свій власний ризик, придбало право вимоги за кредитним договором № 8/2006/840-К/547-Н та договором іпотеки № 547/1-Н. При цьому, строк пред`явлення виконавчого документа до виконання ані ПАТ «КБ «Надра», ані ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» не поновлювався. Тому вважає, що підстави у ПАТ «КБ «Надра» для відступлення прав вимоги за вищевказаним кредитним та іпотечним договором на користь ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» були відсутні. Також вказує на те, що факт незаконної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» встановлений рішенням суду касаційної інстанції у цивільній справі № 204/3503/19, яке є остаточним та не підлягає оскарженню, а відтак, усі посилання відповідачів на судову практику щодо вирішення аналогічних спорів, за умови наявності рішення суду касаційної інстанції в конкретній справі є недоречним. Тому, вказаний факт не підлягає доказуванню в межах цієї справи, а висновок відповідачів про вибуття спірної квартири з володіння позивача за його згодою є необґрунтованим, так само як доводи щодо не підтвердження факту відсутності іншого майна у позивача, бо даний факт також встановлений цим рішенням касаційної інстанції. Разом з цим, факт пов`язаності осіб у спірних правочинах встановлений рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2021 року у справі 204/2987/21, яким, зокрема, встановлено те, що керівником ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» є ОСОБА_4 , яка є матір`ю та законним представником ОСОБА_3 . При цьому, факт того, що ОСОБА_4 є також матір`ю ОСОБА_2 , не заперечується й самими відповідачами. Враховуючи факт пов`язаності усіх осіб, до яких переходило право власності на спірну квартиру, тобто відповідачі, вони не можуть вважатися добросовісними набувачами права власності на спірну квартиру. Вказує на те, що ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» набуло право власності на спірну квартиру в період дії заборони на вчинення будь-яких реєстраційних дій відносно спірної квартири, встановленої ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2019 року в межах розгляду цивільної справи № 204/8687/18, та в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Наступні набувачі права власності на вказану квартиру ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є пов`язаними особами (рідні сестри) та обидві є доньками ОСОБА_4 . Відповідно, усі вищевказані особи, були обізнані щодо відсутності ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» законних підстав для набуття права власності на належну позивачу квартиру. При цьому, відсутність таких підстав підтверджена рішенням суду касаційної інстанції у справі № 204/3503/19, а факт обізнаності усіх цих осіб встановлений рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 204/2987/21.
29 грудня 2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву директорки ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» - ОСОБА_4 (том 1, а. с. 141-147) , в якому вона зазначає про те, що позивачем не заявлено позовних вимог до ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс», а всі вимоги направлені до відповідачів 2, 3. Тому вважає, що позивачем було пред`явлено позов до неналежного відповідача ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс», у зв`язку з чим позовні вимоги до нього не підлягають задоволенню. Крім того, зазначає, що порушене позивачем питання правомірності укладених договорів відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами є предметом розгляду іншої цивільної справи, по якій наявне рішення суду першої та апеляційної інстанції. Так, рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2021 року по справі № 201/879/21 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бочкарьова А.В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором та договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки, відмовлено. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року дане рішення залишено без змін. Вважає, що тим самим було підтверджено правомірність у відповідача 1 право вимоги до позивача за кредитним договором № 8/2006/840-К/547-Н, договором іпотеки № 547/1-Н та договором поруки № 547/1-Н від 26 жовтня 2006 року. Вказує, що 29 січня 2019 року ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» на адресу позивача засобами поштового зв`язку з повідомленням про вручення було направлення вимогу/іпотечне повідомлення про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором № 8/2006/840-К/547-Н від 26 жовтня 2006 року, яка станом на 24 січня 2019 року становить 312144,71 доларів США, у тридцятиденний строк. Також, ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» повідомила позивача про те, що у разі невиконання ним зазначеної вимоги, ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» буде вимушене звернути стягнення на іпотечне майно, яке належить позивачу, а саме спірну квартиру. Крім того, ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» повідомило позивача про свій намір реалізувати права іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання спору на підставі та у відповідності положень іпотечного договору, що й у подальшому ним було зроблено. Однак у зв`язку зі скасуванням державної реєстрації на предмет іпотеки у позивача на теперішній час кредитні зобов`язання не погашені та не припинені, але останній будь-яким чином намагається уникнути виконання своїх кредитних зобов`язань. При цьому зазначає, що на момент відчуження майна були виконані всі вимоги чинного законодавства стосовно посвідчення вказаного правочину та реєстрації права власності на вказаний вище об`єкт нерухомого майна. Жодних заборон на відчуження об`єкта нерухомого майна, наявність судових процесів або натяків на спірність права на об`єкт нерухомого майна в момент вчинення правочинів не існувало. Тому вважає, що жодних підстав для задоволення позовних вимог не має. При цьому, зазначає, що посилання позивача на рішення Красногвардійського районного суду по цивільній справі № 204/2987/21 є недоречним та передчасним, оскільки дане рішення суду не набрало законної сили.
17 січня 2022 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив представника позивача ОСОБА_1 адвокатки Войтенко Н.І. (том 1, а. с. 179-181), в якій вона зазначає про те, що ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс», при обґрунтуванні доводів щодо неналежності відповідача та посилаючись на постанову ВС від 08 липня 2020 року у справі № 5612/808/18, не звернуло увагу на те, що в предметі спору у цивільній справі № 612/808/18 мова йшла саме про необхідність долучення ФГ «Аграрник 2014» (сторона договору оренди земельної ділянки) як співвідповідача у вказаній справі, в той час коли позивач зазначив його як третю особу. Вважає, що той факт, що позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири № 155 від 02 березня 2021 року, укладеного між ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» та ОСОБА_2 , є підставою вважати, що ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» є належним відповідачем у даній справі як сторона оспорюваного договору. Також вказує на те, що відповідно до приписів ст. 514 ЦК України, на момент переходу права вимоги за кредитним договором до ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс», банк мав право стягнути солідарно з позивача та його дружини ОСОБА_5 , 727552 гривні 08 копійок шляхом пред`явлення виконавчого документа до виконання за рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2012 року, і лише за умови поновлення строку пред`явлення такого виконавчого листа до виконання. Також, вказує на те, що хоч рішення у справі № 201/879/21 і набрало законної сили, але воно не є остаточним, оскільки 28 грудня 2021 року позивачем подано касаційну скаргу на рішення першої та апеляційної інстанції у даній справі, а тому підстави для застосування принципу «вирішена справа» відсутні. Зазначає, що оскільки той факт, що набувачі права власності на спірну квартиру ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є рідними сестрами та обидві є доньками ОСОБА_4 , яка є директором ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс», тобто є пов`язаними особами, які достеменно знали про відсутність у ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» прав на відчуження квартири, що встановлено рішенням касаційної інстанції у справі № 204/3503/19, то підстави вважати відповідачів 2 та 3 добросовісними набувачами, відсутні.
30 травня 2022 року на офіційну електронну адресу суду надійшли пояснення представника третьої особи Центральної адміністрації Дніпровської міської ради Шевченко Г.В. (том 1, а. с. 209-211), в яких вона зазначає про те, що правочин договір дарування частки квартири від 01 квітня 2021 року на ім`я малолітньої дитини ОСОБА_3 був вчинений без дотримання вимог ст. 177 Сімейного Кодексу України та Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою КМЮ від 24 вересня 2008 року № 866. Стверджує, що орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради не надавав дозволу на вчинення правочину щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим прохала суд прийняти рішення з урахуванням вказаної інформації.
У судовому засіданні позивач та його представниця позовні вимоги підтримали в повному обсязі просили їх задовольнити, обґрунтування надали аналогічні тексту позовної заяви та відповідей на відзиви.
У судовому засіданні представник відповідачок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 адвокат Доманський В.П. позовні вимоги не визнав, проти їх задоволення заперечував.
Представник відповідача ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс», в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (том 2, а. с. 84), причини неявки суду не повідомив.
Третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Заверуха Н.І. в судове засідання не з`явився, надала заяву про розгляд справи за її відсутності (том 1, а. с. 227).
Третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Л.Г. в судове засідання не з`явився, надала заяву про розгляд справи за її відсутності (том 2, а. с. 13).
Представник третьої особи Управління-служби у справах дітей Центральної адміністрації Дніпровської міської ради в судове засідання не з`явився, у поясненнях по справі (том 1, а. с. 209-211) прохав про розгляд справи за його відсутності.
Дослідивши матеріали позовної заяви, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 26 жовтня 2006 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Куліш В.І. та зареєстровано в реєстрі за № 1858 (том 1, а. с. 12 та на звороті).
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2012 року рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2011 року скасовано. Позов ПАТ «КБ «Надра» задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у розмірі 727552 гривні 08 копійок, а також судові витрати у розмірі 1820 гривень (том. 1, а. с. 15-16 та на звороті).
У вказаному рішенні судом було встановлено, що 26 жовтня 2006 року між ВАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 8/2006/840-К/547-Н, відповідно до якого, відповідачу був наданий кредит у розмірі 81 000 доларів США, а відповідач зобов`язався повернути суму кредиту щомісячними платежами до 25 січня 2036 року, сплачувати відсотки за користування кредитними коштами в розмірі 9,5% річних, відповідно до графіку погашення суми кредиту. 26 жовтня 2006 року між ВАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_5 був укладений договір поруки № 547/1-Н, відповідно до якого ОСОБА_5 поручилася за належне виконання відповідачем ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором. Разом з цим, у забезпечення виконання боргових зобов`язань за кредитним договором між позичальником та банком був укладений договір іпотеки № 547/1-Н від 26 жовтня 2006 року, відповідно до умов зазначеного договору ОСОБА_1 передав в іпотеку банку нерухоме майно - трикімнатну квартиру загальною площею 80,3 кв. м., яка знаходиться у АДРЕСА_2 . При цьому, у судовому засіданні було встановлено підтвердження факту невиконання відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором щодо сплати кредиту та процентів за користування кредитом, а також факт наявності у позивача, за умовами укладеного між ним та відповідачем договору, права вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, а також знайшов підтвердження факт невиконання поручителем своїх зобов`язань перед позивачем за договором поруки.
24 січня 2019 року між ПАТ «КБ «Надра» як первісним кредитором та ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» як новим кредитором було укладено Договір № 8/2006/840-К/547-Н купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором, відповідно до умов якого за результатами відкритих торгів (аукціону) з продажу майнових прав первісний кредитор передає у власність новому кредитору, а новий кредитор приймає у власність права вимоги до позичальника за кредитним договором № 8/2006/840-К/547-Н від 26 жовтня 2006 року з додатковими угодами/договорами (за наявності) зазначеними у додатку № 1 до цього договору (том 1, а. с. 152), включаючи права вимоги до правонаступників позичальника, спадкоємців позичальника, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки позичальника, або які зобов`язані виконати обов`язки позичальника за кредитним договором (том 1, а. с. 148-151).
Також, 24 січня 2019 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» було укладено Договір про відступлення прав за договором іпотеки № 547/1-Н, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Куліш В. І., за реєстровим № 1863, за умовами якого первісний іпотекодержатель - ПАТ «КБ «Надра» відступив (передав), а новий іпотекодержатель - ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» набув (прийняв) належні первісному іпотекодержателю права за іпотечним договором (відступлені права), включаючи, але не обмежуючись, у разі невиконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, право задовольнити свої вимоги за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором (том 1, а. с. 156-159). Вказаній договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А.В., зареєстровано в реєстрі за № 60.
Відповідно до довідки № 7765 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 03 травня 2019 року у вищевказаній квартирі з 21 лютого 2019 року були зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , яких 02 травня 2019 року знято з реєстрації. При цьому, ТОВ «Фірма А-Фактор Плюс» в даній довідці вказана як незареєстрований уповноважений власник (том 1, а. с. 13).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 17 грудня 2020 року (том 1, а. с. 38-43), 26 квітня 2019 року державним реєстратором КП «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Ковальовим С.В. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 176796612101, а саме квартиру, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 80,3 кв. м, житловою площею 49,5 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 , номер об`єкта в РПВН 12520142, запис про право власності 31370179 від 26 квітня 2019 року, за ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс». При цьому, підставою для державної реєстрації вказано: «вимога/іпотечне повідомлення про дострокове погашення заборгованості, серія та номер: 2901/2, виданий 29.01.2019, видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма А-Фактор Плюс»; договір іпотеки, серія та номер: 547/1-Н, виданий 26 жовтня 2006 року, видавник: Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Куліш В.І.; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, серія та номер: б/н, видавник: Укрпошта; договір відступлення прав, серія та номер: р/н60, виданий 04 січня 2019 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бочкарьова А.В.». Підставою для внесення запису зазначено: «рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46673195 від 26 квітня 2019 12:12:43, ОСОБА_9 , Комунальне підприємство «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради, Дніпропетровська обл.»
02 березня 2021 року між ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 241-243). Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Заверухою Н.І. та зареєстрований в реєстрі за № 155.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 11 березня 2021 року (том 1, а. с. 44 та на звороті), 02 березня 2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Заверюхою Н.І. внесено відомості про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 . При цьому, підставою для державної реєстрації вказано: «договір купівлі-продажу, серія та номер: 155, виданий 02 березня 2021 року; видавник: ОСОБА_10 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу».
01 квітня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , як законним представником ОСОБА_3 укладено договір дарування Ѕ частки квартири АДРЕСА_1 (том 2, а. с. 15-16 та на звороті). Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 1246.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 14 квітня 2021 року (том 1, а. с. 45 та на звороті), 01 квітня 2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. внесено відомості про державну реєстрацію права власності на Ѕ частину вказаної квартири за ОСОБА_3 . При цьому, підставою для державної реєстрації вказано: «договір дарування, частки квартири, серія та номер: 1246, виданий 01 квітня 2021 року; видавник: ОСОБА_11 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу».
12 травня 2021 року ВП № 6 ДРУП ГУ НП в Дніпропетровській області на виконання ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська за заявою ОСОБА_1 внесено відомості до ЄРДР за № 12021046680000234 за 1 ст. 162 КК України (а. с. 48).
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі № 204/3503/19 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково (том 1, а. с. 20-37). Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року скасовано та ухвалено у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора КП «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Ковальова С.В., КП «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, скасування запису про право власності, витребування майна, відмовлено. Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс», третя особа - Міністерство юстиції України, про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, скасування запису про право власності, витребування майна, задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора КП «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Ковальова С.В. про державну реєстрацію права власності від 26 квітня 2019 року на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 176796612101, а саме квартиру, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 80,3 кв. м, житловою площею 49,5 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 , номер об`єкта в РПВН 12520142, запис про право власності 31370179 від 26 квітня 2019 року, за ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс». У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
12 серпня 2021 року Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР на виконання вимог ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2021 року по цивільній справі № 204/2987/21 надано відповідь № 6/5-2183 щодо зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_2 . Так, з вказаної відповіді вбачається, що станом на 10 серпня 2021 року зареєстровані особи за вказаною адресою відсутні. (том. 1, а. с. 14).
13 серпня 2021 року Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР надано відповідь № 011-19/893 адвокатці Войтенко Н.І., з якої вбачається, що для відновлення запису про право власності ОСОБА_1 на підставі постанови Верховного Суді від 26 травня 2021 року по справі № 204/3503/19 немає достатніх підстав, оскільки право власності на вказану квартиру в Державному реєстром речових прав на нерухоме майно зареєстровано за іншими особами/, відмінними від особи, право власності якої скасовується за рішенням суду (том 1, а. с. 51).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 24 серпня 2021 року (том 1, а. с. 46-47 та на звороті), 05 травня 2021 року державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Письменниковою Г.В. внесено відомості про державну реєстрацію обтяження на вищевказану квартиру. При цьому, підставою для державної реєстрації вказано: «ухвала суду, провадження 2-з/204/64/21, серія та номер: справа № 204/2987/21, виданий 27.04.2021 року, видавник: Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, https://reyestr.court.gov.ua/Review/96573540».
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2021 року у справі № 204/2987/21 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_4 , треті особи ТОВ «Фірма А-Фактор Плюс», центральна адміністрація Дніпровської міської ради про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до житлового приміщення. Зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_4 усунути ОСОБА_12 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перешкоди в користуванні квартирою шляхом вселення їх до квартири АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 124-130).
Вказаним рішенням суду, з-поміж іншого, встановлено факт примусового виселення 22 березня 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зі спірної квартири. Також судом встановлено, що матір`ю неповнолітньої ОСОБА_3 та відповідно її законним представником є ОСОБА_4 , яка, в сою чергу, є керівником ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс». При цьому, суд проаналізувавши дії ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс», ОСОБА_2 та ОСОБА_4 дійшов до переконливого висновку, що всі ці особи при укладенні 02 березня 2021 року договору купівлі-продажу квартири та 01 квітня 2021 року договору дарування Ѕ частин квартири були достовірно обізнані про наявність спору щодо квартири АДРЕСА_1 .
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2021 року у справі № 204/2987/21, залишено без змін (том 1, а. с. 247-254).
30 грудня 2021 року ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» звернулося до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області зі заявою про заміну стягувача у виконавчих листах, виданих на підставі рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2021 року у справі № 22ц-12910/11 ( том. 2, а. с. 67-68).
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2022 року відмовлено ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» у задоволені заяви про заміну сторони виконавчого провадження /заміну сторони стягувача у виконавчих листах у цивільній справі 2-685/11 за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 до ПАТ «КБ «Надра», третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Куліш В.І. про визнання договорів недійсними (том 2, а. с. 69-71).
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 від 30 жовтня 2001 року, її матір`ю є ОСОБА_4 (том 2, а. с. 28).
Згідно зі свідоцтвом про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_2 від 07 лютого 2013 року. її матір`ю є ОСОБА_4 (том 2, а. с. 38).
Вказане свідчить про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є рідними сестрами по матері ОСОБА_4 .
Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України,кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з вимогами ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Стаття 20ЦК України встановлює, що право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права або інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся до суду.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18) вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) вказано, що «належний спосіб або способи захисту обумовлюються змістом порушеного права та характером його порушення».
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватноправова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
При цьому,вимогами ч.3ст.215 ЦКУкраїни визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Так, позивач стверджує, що у відповідачів не було правових підстав для набуття права власності на належну йому квартиру, а здійснені ними правочини вчинені з порушенням вимог чинного законодавства України, що є підставою для визнання їх недійсними.
Натомість відповідачі стверджують, що під час вчинення оскаржуваних правочинів вони вчинили всі необхідні та достатні дії для належного набуття та оформлення права власності на спірне нерухоме майно. Ними були виконані всі вимоги чинного законодавства стосовно посвідчення вказаного правочину та реєстрації права власності на вказаний вище об`єкт нерухомого майна. Разом з цим, відповідачі стверджують, що жодних заборон або обмежень для вчинення оскаржуваних правочинів не було та не існувало.
При цьому, ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» взагалі вважає себе неналежним відповідачем у справі, оскільки жодних вимог до нього позивачем не заявлено.
Однак суд не може погодитися з вказаними доводами відповідачів, з огляду на наступне.
Так, Верховний Суд у своїй постанові від 30 липня 2020 року в справі № 670/23/18 зробив висновок про те, що у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатися всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.
При цьому, у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 463/1540/14-ц, зазначено про те, що у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не нотаріус чи нотаріальна контора.
З огляду на викладене, з урахуванням того, що позивачем, з-поміж іншого, заявлено вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири № 155 від 02 березня 2021 року, що укладений між ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» та ОСОБА_2 посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Заверухою Н.І., суд доходить висновку про те, що ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» є належним відповідачем у справі.
Крім того, суд враховує приписи ч. 4 ст. 82 ЦПК України, за якими обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, постановою Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 204/3503/19 рішення державного реєстратора КП «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Ковальова С.В. про державну реєстрацію права власності від 26 квітня 2019 року на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 176796612101, а саме квартиру, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 80,3 кв. м, житловою площею 49,5 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 , номер об`єкта в РПВН 12520142, запис про право власності 31370179 від 26 квітня 2019 року, за ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» визнано протиправним та скасовано.
При цьому, у вказаному рішенні Верховний Суд встановив, що на час реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» діяла пряма заборона на вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо спірного предмета іпотеки, встановленої на підставі ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2019 року у справі № 204/8687/18, а тому державний реєстратор не мав правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію та вчинення оспорюваного запису. Також, судом встановлено, що на час реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс», у порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку», діяли обмеження щодо примусового звернення стягнення на нерухоме житлове майно, яке виступає як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи за кредитом, наданим в іноземній валюті, а тому державний реєстратор зобов`язаний був перевірити відповідність спірної квартири вимогам, визначеним у п. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Однак, доказів наявності у ОСОБА_1 у власності іншого нерухомого майна відповідач не надав, а його посилання на отримання позивачем 15 лютого 2019 року одного поштового відправлення за іншою адресою, що нібито свідчить про недоведеність позивачем факту відсутності у нього іншого житла, ґрунтуються виключно на його припущеннях.
Тобто, постановою Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 204/3503/19 спростовано доводи відповідачів: як щодо відсутності обмежень щодо примусового звернення стягнення на нерухоме житлове майно, яке виступає як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи за кредитом, наданим в іноземній валюті, так і щодо поширення дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на спірні правовідносини, так і щодо наявності у ОСОБА_1 іншого майна.
Приписами ст.328ЦК Українивизначено,що правовласності набуваєтьсяна підставах,що незаборонені законом,зокрема ізправочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Статтею 329 ЦК України визначено, що юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.
З огляду на викладене, з урахуванням того, що постановою Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 204/3503/19 рішення державного реєстратора КП «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Ковальова С.В. про державну реєстрацію права власності від 26 квітня 2019 року на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 176796612101, а саме квартиру, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 80,3 кв. м, житловою площею 49,5 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 , номер об`єкта в РПВН 12520142, запис про право власності 31370179 від 26 квітня 2019 року, за ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» визнано протиправним та скасовано, суд доходить висновку, що на час укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу № 155 від 02 березня 2021 року у ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» було відсутнє право власності на спірну квартиру, а відтак у останнього були відсутні законні підстави для укладання вказаного договору, через що суд доходить висновку про недійсність вказаного правочину, в силу вимог статей 203, 215 ЦК України та наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині.
Статтею 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
При цьому, приписами ч. 1 ст. 224 ЦК України визначено, що правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ст. 71 цього Кодексу), є нікчемним.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є рідними сестрами по матері ОСОБА_4 , яка, як встановлено рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2021 року у справі № 204/2987/21, є керівником ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс». При цьому, вказаним рішенням суду, з-поміж іншого встановлено, що при укладенні оспорюваних договору купівлі-продажу квартири від 02 березня 2021 року та договору дарування Ѕ частин квартири від 01 квітня 2021 року, вказані особи були достовірно обізнані про наявність спору щодо квартири АДРЕСА_1 .
Однак, не дивлячись на наявність судового спору щодо вказаного майна, даними особами було здійснено низку дій щодо набуття права власності на спірне майно за будь яких обставин, зокрема, вчинення правочину в інтересах неповнолітньої особи без дозволу на те орану опіки та піклування, що, в свою чергу, вказує на не добросовісність набувачів.
Так, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, а відповідачами не спростовано, що договір дарування частки квартири № 1246 від 01 квітня 2021 року, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі законного представника ОСОБА_4 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. вчинений без дозволу органу опіки та піклування.
З огляду на викладене, враховуючи те, що договір купівлі-продажу № 155 від 02 березня 2021 року, що був укладений між ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» та ОСОБА_2 , на підставі якого в подальшому між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в особі законного представника ОСОБА_4 було укладено договір дарування частки квартири № 1246 від 01 квітня 2021 року, визнаний судом недійсним, а сам договір дарування частини квартири № 1246 від 01 квітня 2021 року вчинений без дозволу опіки та піклування, суд доходить висновку про те, що вказаний договір дарування частки квартири № 1246 від 01 квітня 2021 року є нікчемним в силу закону, а тому не потребує визнання його недійсним в судовому порядку, через що підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.
Разом з тим, суд зазначає про те, що абз. 2 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі, якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Відповідно до вимог абз. 3 ч. 1 ст.26Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
З огляду на викладене, з урахуванням того, що відповідачка ОСОБА_2 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу квартири № 155 від 02 березня 2021 року, який визнаний судом недійсним, та в подальшому відчужила Ѕ частину вказаної квартири на підставі договору дарування частки квартири № 1246 від 01 квітня 2021 року ОСОБА_3 , який в свою чергу є нікчемним в силу закону, при цьому на теперішній час в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на Ѕ частину вказаної квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 (номер запису про право власності 40803529 від 02 березня 2021 року) та на Ѕ частину вказаної квартири за ОСОБА_3 (номер запису про право власності 41300303 від 01 квітня 2021 року, суд дійшов переконливого висновку про те, що державну реєстрацію права власності (номер запису про право власності 40803529 від 02 березня 2021 року) за ОСОБА_2 на Ѕ частину квартири та державну реєстрацію права власності (номер запису про право власності 41300303 від 01 квітня 2021 року) за ОСОБА_3 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1767796612101, номер об`єкта в РПВН 12520142 слід скасувати, через що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про припинення права власності на спірну квартиру та витребування її з незаконного володіння, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з вимогами ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Приписами ст.321ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
При цьому, нормами ч. 1 ст. 329 ЦК України визначено, що юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.
Згідно з вимогами ч. 1 ст.386ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.
Відповідно до вимог ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Витребування майна шляхом віндикації застосовуються до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
У пункті 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснено, що відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.
Статтею 1 Першого протоколу Конвенції про права людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Тлумачення цього положення як захисту права власності було здійснено Європейським судом з прав людини у справі «Маркс проти Бельгії», в рішенні якого суд зазначив: «Визнаючи, що кожен має право мирно володіти своїм майном, ст. 1 у своїй суті забезпечує право власності».
У своєму рішенні ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» нагадав, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав. Рішенням у справі «Прессос компанія Нав`єра А.О.» та інші проти Бельгії» Європейським судом встановлено, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.
Так, ЦК України передбачено як одні зі способів захисту порушених прав віндикація або реституція.
Віндикація це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника.
Віндикація це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
При цьому, положеннями ст. 388 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц.
Таким чином, правова мета віндикаційного позову полягає у повернені певного майна законному власника як фактично, тобто у його фактичне користування, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.
Статтею 391ЦК України передбачене право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Приписами п. 1 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
Згідно з вимогами ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18.
Крім того, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
Системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 346 ЦК України, право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до вимог п. 1-3 ч. 3 ст. 26 Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» (у редакції, чинній з 16 січня 2020 року), відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
У пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.
Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19.
З огляду на викладене, позовні вимоги про припинення права власності на Ѕ частку квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1767796612101, та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності номер 40803529 від 02 березня 2021 року за ОСОБА_2 на дану квартиру та, припинення права власності на Ѕ частку квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1767796612101, та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності номер 41300303 від 01 квітня 2021 року за ОСОБА_3 на дану квартиру, не є належним способом захисту, а тому не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а відтак, вказані вимоги не підлягають задоволенню.
Згідно з п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року, рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, матиме найбільший ефект. Таким чином, метою ефективного способу захисту є забезпечення поновлення порушеного права, адекватність наявним обставинам.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Європейський суд з прав людини вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції.
Не зважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа, № 30210/96).
ЄСПЛ, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), № 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).
Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці, у рішеннях від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32) зазначає, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищевикладене, наявність рішення суду, яке набрало законної сили щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (в даному випадку рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння), а також про скасування державної реєстрації права власності є достатньою підставою для внесення відповідного запису до реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
З огляду на викладене, з урахуванням того, що постановою Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 204/3503/19 рішення державного реєстратора КП «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Ковальова С.В. про державну реєстрацію права власності від 26 квітня 2019 року на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 176796612101, а саме квартиру, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 80,3 кв. м, житловою площею 49,5 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 , номер об`єкта в РПВН 12520142, запис про право власності 31370179 від 26 квітня 2019 року, за ТОВ «Фірма «А-Фактор Плюс» визнано протиправним та скасовано, зважаючи на те, що договір купівлі-продажу квартири № 155 від 02 березня 2021 року, за яким відповідачка ОСОБА_2 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 та в подальшому відчужила її частину, визнаний судом недійсним, а державну реєстрацію її права власності на Ѕ частину спірної квартири судом скасовано, приймаючи до уваги те, що договір дарування частки квартири № 1246 від 01 квітня 2021 року, за яким ОСОБА_3 , набула право власності на Ѕ частку спірної квартири є нікчемним в силу закону, а її державна реєстрація права власності на Ѕ частину спірної квартири судом скасована, суд доходить висновку, що вказане нерухоме майно за вищенаведених обставин вибуло з володіння позивача незаконно, а відтак право позивача порушене та підлягає судовому захисту, тому суд вважає, що позовні вимоги про витребування на користь ОСОБА_1 з незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в особі законного представника ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.
Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до вимог ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду з позовною заявою позивачем було заявлено вісім вимог, з яких шість вимоги немайнового характеру (6*908=5448) та дві вимоги майнового характеру (2*2272,5=4545) та сплачено судовий збір у розмірі 9993 гривні.
Оскільки судом задоволено три вимоги немайнового характеру (про визнання договору недійсним та скасування державної реєстрації права власності) та дві вимоги майнового характеру, то з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2423 гривні з кожного, виходячи із розрахунку ((3*908)+(2*2272,5))/3.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 268, 354 ЦПК України,
У Х В А Л И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «А-Фактор Плюс» (49000, м. Дніпро, пр. Праці, буд. 24, гурт. № 1; ЄДРПОУ 41594288), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_8 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_8 ; РНОКПП НОМЕР_5 ), в особі законного представника ОСОБА_4 ( АДРЕСА_9 ; РНОКПП НОМЕР_6 ), треті особи приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Заверуха Наталя Іванівна (49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька, буд. 80, прим. 3), приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна (49029, м. Дніпро, вул. М. Грушевського, буд. 15, прим. 25) та Управління-служба у справах дітей Центральної адміністрації Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Пушкіна, буд. 65; ЄДРПОУ 44049270), про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та договору дарування частки нерухомого майна, припинення права власності, скасування державної реєстрації права власності та витребування об`єкту нерухомого майна з чужого незаконного володіння задовольнити частково.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири № 155 від 02 березня 2021 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «А-Фактор Плюс» (ЄДРПОУ 41594288) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ), посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Заверухою Н.І.
Скасувати державну реєстрацію права власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1767796612101, номер об`єкта в РПВН 12520142, запис про право власності № 40803529 від 02 березня 2021 року, за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ), здійснену на підставі рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Заверухи Н.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 56889854 від 02 березня 2021 року.
Скасувати державну реєстрацію права власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1767796612101, номер об`єкта в РПВН 12520142, запис про право власності № 41300303 від 01 квітня 2021 року, за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ), в особі законного представника ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_6 ), здійснену на підставі рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Батової Л.Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 57429659 від 01 квітня 2021 року.
Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1767796612101, номер об`єкта в РПВН 12520142.
Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ), в особі законного представника ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1767796612101, номер об`єкта в РПВН 12520142.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «А-Фактор Плюс» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 2423 (дві тисячі чотириста двадцять три) гривні.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 2423 (дві тисячі чотириста двадцять три) гривні.
Стягнути із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі законного представника ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 2423 (дві тисячі чотириста двадцять три) гривні.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.
Суддя А.І. Приваліхіна
Судове рішення № 107597243, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська було прийнято 22.09.2022. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 204/6443/21. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: