Ухвала суду № 107596223, 28.11.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

28 листопада 2022 року м. Київ №640/20380/22

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шейко Т.І.,

розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали

за позовомОСОБА_1 доСлужби безпеки Українипровизнання протиправними дій та бездіяльностівстановив:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Служби безпеки України, у якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність уповноважених осіб СБ України щодо всебічного та повного розгляду у встановлені законом строки скарги, що була подана позивачем « 1» вересня 2022 року та зареєстрована за №5691 від 01 вересня 2022 року;

- визнати протиправною бездіяльність уповноважених осіб Сб України щодо виконання ухвали Шевченківського районного суду міста Києва у справі №761/19085/22 від 19 вересня 2022 року.

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок неправомірних дій відповідача, що полягають у невиконанні вимог статті 220 Кримінального-процесуального кодексу України при розгляді його звернення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи підставою звернення позивача до суду стали нездійснення розгляду Службою безпеки України клопотання позивача у строки, передбачені статтею 220 КПК України, а також спростування раніше опублікованої відповідачем інформації на офіційному веб-сайті Служби.

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом.

З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоби право на доступ до суду було ефективним, особа має мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) від 4 грудня 1995 року, заява № 23805/94, § 36).

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Визначення адміністративної справи сформульоване у Кодексі адміністративного судочинства України, відповідно до пунктів 1-2 частини першої статті 4 якого адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона, зокрема, здійснює публічно-владні управлінські функції, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень - правових актів індивідуальної дії (частина перша статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на вказане визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Стосовно терміну «публічно-владні управлінські функції», то у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України термін «публічно-правовий» означає, що такі функції суб`єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу; зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин. Управлінські функції - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.

Отже, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні), відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.

Як вже було встановлено судом вище предметом розгляду у даній справі є обставини, зокрема, але не виключно, пов`язані з реєстрацією та розглядом клопотання позивача в межах кримінального провадження № 12022122000001801 від 30 листопада 2021 року.

Крім того, позивач у своєму позові також посилається на обставини у кримінальному провадженні №62021170020000567 від 09 листопада 2021 року за частиною першою статті 357 КК України.

Таким чином, суд зазначає, що дії чи бездіяльність уповноважених службових осіб, пов`язані із досудовим розслідуванням кримінальних проваджень, не є здійсненням публічно-владних управлінських функцій.

Спори щодо таких дій або бездіяльності не є публічно-правовими і юрисдикція адміністративних судів на них не поширюється.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно з частиною першою статті 1, частиною першою статті 4 Кримінального процесуального кодексу України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.

Пунктом 10 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України (надалі - КПК України) встановлено, що кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Згідно зі статтею 220 КПК України клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій та у випадках, установлених цим Кодексом, іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника слідчий, дізнавач, прокурор зобов`язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав.

Таким чином, Кримінальним процесуальним кодексом України передбачене право та механізм звернення до органу досудового розслідування з клопотаннями у межах кримінального провадження.

В свою чергу, оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено параграфом 1 глави 26 Кримінального процесуального кодексу України.

Статтею 303 КПК України передбачена процедура захисту прав заявника у разі невиконання органом досудового розслідування та процесуальним керівником вимог, передбачених статтею 220 КПК України.

Як вбачається з пункту 1 частини першої статті 303 КПК України, на досудовому провадженні заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, можуть бути оскаржені, зокрема, бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк.

При цьому, згідно з частиною першою статті 306 Кримінального процесуального кодексу України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318 - 380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.

Таким чином, бездіяльність, на думку позивача, Служби безпеки України щодо не розгляду клопотання позивача у строки та порядку, визначеному статтею 220 КПК України, поданого в межах кримінального провадження №12022122000001801 від 30 листопада 2021 року, має бути розглянута в порядку кримінального процесуального законодавства України.

Крім того суд зазначає, що виходячи зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 обставини, на які посилається останній, як такі, що свідчать про порушення прав позивача під час здійснення досудового розслідування, фактично свідчать про наявність обставин, які створюють для ОСОБА_1 алібі у кримінальному провадженні.

Таким чином, суд зазначає, що ОСОБА_1 фактично намагається шляхом ініціювання цієї позовної заяви спростувати або довести обставини, які підлягають доказуванню в межах кримінального провадження.

Системний аналіз положень Кримінального процесуального кодексу України дозволяє дійти висновку, що процесуальні дії це дії, спрямовані на виконання завдань кримінального провадження на різних стадіях кримінального процесу, проведення яких забезпечується силами, засобами кримінального провадження на підставах і в порядку, передбачених кримінальним процесуальним законодавством.

Отже, керуючись викладеним вище, суд зауважує, що незгода із діями слідчого, дізнавача, прокурора, є процесуальною діяльністю, порядок здійснення якої унормований положеннями кримінального процесуального законодавства і не може розглядатися як владна управлінська функція.

Суд також звертає увагу, що Верховний Суд України неодноразово, зокрема, в постановах від 24 квітня 2012 року у справі № 21-989во10, від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1666а15, звертав увагу на те, що спори, які стосуються перевірки правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні, не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Суд зауважує, що законність процесуальних актів, дій чи бездіяльності, вчинених при здійсненні процесуальних повноважень, не може перевірятися за межами, передбаченого законом процесуального контролю.

Намагання здійснити контроль за процесуальною діяльністю поза межами відповідного процесуального регулювання є протиправним втручанням у діяльність особи, наділеної в установленому порядку процесуальними правами, та є посяганням на її процесуальну незалежність.

Отже, спори, які стосуються перевірки правомірності рішень, дій, бездіяльності правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Таким чином, при визначенні юрисдикції у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень має значення, в тому числі, і предмет спору. У разі, коли він виник чи пов`язаний з кримінальним провадженням, то на такі правовідносини юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

Суд зазначає, що в даному випадку підставою для звернення позивача до суду стали, як за твердженням позивача, дії/бездіяльність працівників Служби безпеки України в рамках кримінального провадження №12022122000001801 від 30 листопада 2021 року.

Враховуючи викладене вище в сукупності суд приходить до висновку, що оскарження таких дій/бездіяльності має відбуватися виключно за правилами, встановленими Кримінальним процесуальним кодексом України.

Згідно із приписами пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, при цьому вказаний спір може бути розглянутий в судовому порядку будь-якої юрисдикції, із врахуванням позиції та висновків Верховного Суду.

Отже, ураховуючи суть спірних правовідносин та їх суб`єктний склад, суд дійшов до висновку про відмову у відкритті провадження в цій справі внаслідок непоширення юрисдикції адміністративного суду на вимоги, викладені у заяві.

На підставі викладеного, керуючись ст. 20, 170, 241-243, 248, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправними дій та бездіяльності.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала може буде оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко