Рішення № 107596196, 25.11.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2022 року м. Київ № 640/12187/22

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Колодяжного В.Є., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити

певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код - 42098368, ел. пошта - kiev_gu@kv.pfu.gov.ua) (надалі - відповідач або ГУ ПФУ в м. Києві), у якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо незарахування періодів роботи ОСОБА_1 з 01.07.1987 по 31.12.1997 на посаді бухгалтера Комунального підприємства Київської обласної ради «Києво-Святошинське бюро технічної інвентаризації» до страхового стажу;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи на посаді бухгалтера Комунального підприємства Київської обласної ради «Києво-Святошинське бюро технічної інвентаризації» з 01.07.1987 по 31.12.1997;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 23.02.2022 (моменту призначення пенсії) перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням періоду страхового стажу з 01.07.1987 по 31.12.1997.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.08.2022 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/12187/22, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Відповідач у відзиві проти позовних вимог заперечив та вказав, що згідно наданих документів про стаж: диплому, трудової книжки, а також даних персоніфікованого обліку загальний страховий стаж складає 30 роки 9 місяці 23 днів. До стажу не зараховано періоди роботи з 01.07.1987 по 31.12.1997 - оскільки в трудовій книжці відсутній наказ та дата про звільнення з Київсько-Святошинського бюро технічної інвентаризації. Стаж з 01.01.1998 враховано згідно даних, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Звертаємо увагу, що лист управління, від 22.06.2022 № 12979-12173/В-02/8-2600/22 не є відмовою у здійснені перерахунку пенсії. Зазначеним листом управлінням надано роз`яснення позивачу на подане ним звернення в порядку Закону України «Про звернення громадян». Тобто, оскаржуваний лист управління «Щодо надання роз`яснення» не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні вимог Кодексу адміністративного судочинства України. Лист від 22.06.2022 № 12979-12173/В-02/8-2600/22 має роз`яснювальний характер, не породжує будь-яких прав та обов`язків для ОСОБА_1 та наданий в порядку Закону України «Про звернення громадян». Таким чином, управління доходить висновку та просить звернути увагу, що даним листом права позивача непорушені, адже як власне рішення суб`єкта владних повноважень, так і відмови немає як таких.

Позивач у відповіді на відзив вказала, що відповідно до позиції Верховного Суду України у Постановах від 28.02.2018 року у справі № 428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі № 423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі № 548/2056/16-а певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Отже, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві при прийнятті рішення не було враховано, що у трудовій книжці позивача зазначені дата прийняття на роботу, перейменування підприємства та дата звільнення з роботи, оголошення подяк, що свідчить про бездіяльність відповідача. Позивач вказує, що надала достатньо доказів для зарахування страхового стажу у період з 01.07.1987 по 31.12.1997 року та для перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 з урахуванням зазначеного періоду страхового стажу.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

25.04.2022 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві прийнято рішення № 262840011688 про призначення пенсії ОСОБА_1 .

Розрахований страховий стаж склав 30 років 9 місяців та 23 днів.

Із наданого розрахунку вбачається, що до страхового стажу не включено період з 01.07.1987 по 31.12.1997.

У зв`язку з цим позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві за роз`ясненням щодо розрахунку страхового стажу.

Листом від 22.06.2022 № 12979-12173/В-02/8-2600/22 Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві повідомлено, що до страхового стажу не враховано період роботи з 01.07.1987 по 31.12.1997, оскільки відсутній наказ та дата про звільнення з Києво-Святошинського бюро технічної інвентаризації. Стаж з 01.01.1998 враховано згідно даних, наявних у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Позивач зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві при прийнятті рішення не було враховано, що у трудовій книжці позивача зазначені дата прийняття на роботу, обставини перейменування підприємства та дата звільнення з роботи.

Вважаючи, що пенсійним органом під час призначення пенсії протиправно не включено період роботи до трудового стажу, позивач звернулась з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

При цьому, відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 вищезазначеного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Суд зауважує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Пунктами 1, 3 Порядку встановлено, що підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Крім того, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Станом на час внесення спірного запису діяли вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58.

Так, відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

У той же час, здійснення записів у трудовій книжці роботодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе невчинення такого запису не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Судом встановлено, що у трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_2 наявні такі записи:

7. від 01.07.1987 про прийняття на посаду бухгалтера Київського міжміського бюро технічної інвентаризації, підстава - наказ № 29 § 7 від 30.06.1987;

8. від 17.07.2007 про звільнення з займаної посади за власним бажанням ст. 38 КзПП.

Щодо запису про звільнення у графі 4 щодо підстави не зазначено реквізитів наказу про звільнення, однак запис засвідчено печаткою підприємства та підписом посадової особи Київського міжміського бюро технічної інвентаризації.

Суд відмічає, що період роботи в Київському міжміському бюро технічної інвентаризації з 01.01.1998 враховано згідно даних, наявних у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Отже, відсутність запису щодо наказу про звільнення не було перешкодою для пенсійного органу для зарахування періоду роботи позивача у Київському міжміському бюро технічної інвентаризації до 17.07.2007.

Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Крім того, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 21 лютого 2018 року в справі № 687/975/17.

Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.

Також Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 04.09.2018 р. у справі № 423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а.

Крім того, суд зазначає, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Отже, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови у призначенні пільгової пенсії або у зарахуванні відповідного періоду роботи у стаж, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, суд доходить висновку про те, що вищезазначений період роботи позивача підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача для розрахунку пенсії, оскільки такий підтверджений належними та достатніми доказами.

Верховний Суд України у постанові від 24.11.2015 по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.

Відповідно, об`єктивно відсутня оскаржувана позивачем бездіяльність (пасивна поведінка) відповідача щодо незарахування періодів роботи позивача, оскільки у результаті розгляду заяви позивача суб`єктом владних повноважень здійснено певні дії та прийнято відповідне рішення про призначення пенсії з відповідним розрахунком стажу у меншому розмірі.

При цьому, суд враховує, що позивач з заявою про перерахунок пенсії до пенсійного органу не зверталась, а звернення через веб-портал Пенсійного фонду України стосувалось виключно роз`яснення розрахунку трудового стажу.

У відповідності до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, за висновком суду, дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо незарахування періодів роботи ОСОБА_1 з 01.07.1987 по 31.12.1997 на посаді бухгалтера Комунального підприємства Київської обласної ради «Києво-Святошинське бюро технічної інвентаризації» до страхового стажу при призначенні пенсії, є протиправними.

У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, суду надано право прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), згідно якої під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві слід зобов`язати здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи на посаді бухгалтера Комунального підприємства Київської обласної ради «Києво-Святошинське бюро технічної інвентаризації» з 01.07.1987 по 31.12.1997.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При розгляді цієї справи суд бере до уваги наступні позиції Європейського суду з прав людини.

Так, рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір у розмірі 992,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо незарахування періодів роботи ОСОБА_1 з 01.07.1987 по 31.12.1997 на посаді бухгалтера Комунального підприємства Київської обласної ради «Києво-Святошинське бюро технічної інвентаризації» до страхового стажу при призначенні пенсії.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням до страхового стажу ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) періоду роботи на посаді бухгалтера Комунального підприємства Київської обласної ради «Києво-Святошинське бюро технічної інвентаризації» з 01.07.1987 по 31.12.1997.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 992,40 грн (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя К.С. Пащенко