Рішення № 107596153, 28.11.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2022 року м. Київ № 640/29846/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,

розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції у м. Києві

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ Нацполіції у м. Києві), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ Нацполіції у м. Києві при розгляді рапортів позивача та не звільнення його зі служби в органах Національної поліції за власним бажанням;

- зобов`язати ГУ Нацполіції у м. Києві прийняти наказ про звільнення позивача зі служби в поліції з 13 вересня 2021 року на підставі пункту 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію України»;

- зобов`язати ГУ Нацполіції у м. Києві видати позивачу витяг з наказу про звільнення його зі служби в поліції, трудову книжку та військовий квиток на руки під підпис;

- зобов`язати ГУ Нацполіції у м. Києві провести остаточний розрахунок при звільненні зі служби в поліції позивача, в тому числі здійснити виплату матеріальної допомоги, а також на оздоровлення за 2021 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції та всі інші виплати та грошові компенсації, належні до виплати при звільненні працівника поліції;

- винести рішення, яким стягнути з ГУ Нацполіції у м. Києві моральну шкоду в сумі 30 000,00 грн на користь позивача.

На обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на протиправні відмови у звільненні позивача за власним бажанням на підставі поданих ним рапортів, в яких зазначені були дати звільнення; вказано, що Положення №114 протирічить Конституції України, а положення статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» не містять додаткових умов для звільнення поліцейського за власним бажанням.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2021 року позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 31 січня 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/29846/21 і призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (письмового провадження).

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому ГУ Нацполіції у м. Києві не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки відповідно до вимог Положення №114 позивача можливо звільнити за власним бажанням при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків, при цьому, позивач повинен попередити про звільнення не пізніш як за 3 місяці до дня звільнення, про що подати рапорт. Проте, у поданих рапортах позивачем не вказано причин, які перешкоджають виконанню службових обов`язків та/або поважних причин, які б унеможливлювали подальше проходження служби в поліції, а тому дії відповідача в межах спірних відносин є правомірними.

Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 подано до ГУ Нацполіції у м. Києві рапорт від 27 серпня 2021 року про звільнення його зі служби в поліції за власним бажанням 13 вересня 2021 року; від військово-лікарської комісії відмовляється, так як вважає свій стан здоров`я задовільним.

Листом Управління кадрового забезпечення ГУ Нацполіції у м. Києві від 01 вересня 2021 року №9210вх/125/26/01-2021 за наслідками розгляду рапорту від 16 серпня 2021 року повідомлено про залишення рапорту про звільнення без розгляду у зв`язку з тим, що у ньому не зазначено поважних причин та не надано відповідних документів, що можуть бути підставою для звільнення, визначених постановою №413 ; проінформовано, що розгляд рапортів про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням відбувається з дотриманням вимог, установлених пунктом 68 Положення №114, вимог Постанови №413 та листа Національної поліції України від 31 травня 2021 року №6684/01/12-2021 «Про розгляд рапортів поліцейських про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням».

Листом правління кадрового забезпечення ГУ Нацполіції у м. Києві від 09 вересня 2021 року №9494вх/125/26/01-2021 за наслідками розгляду рапорту від 27 серпня 2021 року повідомлено про залишення рапорту про звільнення без розгляду у зв`язку з тим, що у ньому не зазначено поважних причин та не надано відповідних документів, що можуть бути підставою для звільнення, визначених постановою №413 ; проінформовано, що розгляд рапортів про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням відбувається з дотриманням вимог, установлених пунктом 68 Положення №114, вимог Постанови №413 та листа Національної поліції України від 31 травня 2021 року №6684/01/12-2021 «Про розгляд рапортів поліцейських про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням».

Вважаючи дії відповідача щодо відмови у звільненні на підставі поданих рапортів протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі по тексту - Закон № 580-VIII).

За приписами статті 59 Закону № 580-VIII:

служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина перша);

рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України (частина третя);

видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України (частина четверта);

порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України (частина п`ята).

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.

Відповідно до частини другої статті 77 Закону № 580-VIII днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

День звільнення вважається останнім днем служби (частина третя статті 77 Закону № 580-VIII).

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки визначає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України 29 липня 1991 року № 114 (далі по тексту - Положення № 114).

Згідно із пунктом 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік):

ж) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків;

и) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 68 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо нерозгляду його рапортів про звільнення на підставі пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням), яка полягає у незадоволенні рапортів.

Відповідач, заперечуючи проти позову, із посиланням на правові висновки Верховного Суду, наголошує на не зазначенні позивачем у рапортах поважних причин для звільнення, у зв`язку із чим згода на звільнення сторонами правовідносин не досягнута.

Надаючи оцінку доводам сторін, суд виходить із того, що Закон України «Про Національну поліцію» не визначає умов щодо строків розгляду рапорту про звільнення за власним бажанням, як і строків реалізації такого рапорту шляхом видання наказу про звільнення.

Пунктом 4 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII передбачено можливість застосування норм Положення № 114 при вирішенні питання щодо дотримання відповідачем процедури звільнення позивача зі служби в поліції.

Положенням № 114 передбачені особливості звільнення зі служби за ініціативою особи:

- підпункт «ж» пункту 64 - особи звільняються зі служби: за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків;

- підпункт «и» пункту 64 - особи звільняються зі служби: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України;

- пункт 68 - особи, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Таким чином, особливостями звільнення зі служби з поліції, у разі звільнення з ініціативи особи, є:

у разі звільнення за власним бажанням - заявник має повідомити про наявність поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків;

у разі звільнення у випадках, визначених «Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 - заявником має визначатись обставина, передбачена Переліком (у спорі що розглядається такі обставини судом не встановлені);

у разі звільнення за особистим проханням - заявник має попередити прямого начальника про звільнення не пізніш ніж за три місяці до дня звільнення.

Верховний Суд у постанові від 15 лютого 2021 року у справі № 160/3607/19 висловив правову позицію, що приписи пункту 68 Положення № 114 застосовуються як норми спеціального нормативно-правового акту у питанні регулювання терміну попередження позивачем про звільнення за власним бажанням, який, на відміну від КЗпП України, становить не два тижні, а три місяці.

У вказаній справі суд касаційної інстанції зазначив, що у межах передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору можуть домовитися про звільнення у більш короткий строк.

Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2019 року у справі № 810/3376/16, від 20 грудня 2019 року у справі № 826/375/17.

Особливістю розглянутого правового регулювання є те, що змістом наведеного законодавчого припису, до закінчення тримісячного строку попередження особа має право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк. У разі якщо сторони домовилися про звільнення у більш короткий строк, особа має право відкликати поданий рапорт про звільнення до спливу цього строку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09 серпня 2019 року у справі № 815/1490/16, від 22 листопада 2019 року у справі № 813/740/17.

Верховний Суд України у постановах від 05 грудня 2011 року у справі № 21-236а11, від 29 травня 2012 року у справі № 21-122а12, від 10 липня 2012 року у справі № 21-136а12, усуваючи розбіжності у судовій практиці щодо застосування пункту 68 Положення № 114, дійшов висновку, що до закінчення тримісячного строку попередження відповідні особи мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк.

Така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим статусом працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку тощо.

Суд зазначає, що особливістю заявленого спору є те, що позивачем подано рапорти про звільнення від 16 та 27 серпня 2021 року за власним бажанням.

Згідно із пунктом «ж» пункту 64 Положення № 144 у разі звільнення за власним бажанням заявник має повідомити про наявність поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Згідно наданого рапорту від 16 серпня 2021 року, причини, що перешкоджають виконанню службових обов`язків заявником не вказано як і не зазначено передбаченого положеннями спеціального законодавства (Положення №114) тримісячного строку, який передує звільненню зі служби в поліції.

Таким чином, суд доходить висновку про недопущення відповідачем оскаржуваної бездіяльності стосовно розгляду рапортів позивача від 16 та 27 серпня 2021 року та, як наслідок, відсутності підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача при розгляді рапортів позивача та не звільнення його зі служби в органах Національної поліції за власним бажанням, зобов`язання відповідача прийняти наказ про звільнення позивача зі служби в поліції з 13 вересня 2021 року на підставі пункту 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію України», видати позивачу витяг з наказу про звільнення його зі служби в поліції, трудову книжку та військовий квиток на руки під підпис, провести остаточний розрахунок при звільненні зі служби в поліції.

При цьому, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди також не підлягають задоволенню як похідні від позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Згідно з частиною першою статті 9, статтею 72, частинами першою, другою, п`ятою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню позивачу не підлягають.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів з моменту складення повного тексту

Суддя Н.А. Добрівська