Рішення № 107595554, 29.11.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

29 листопада 2022 року Справа № 520/6170/22

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сагайдака В.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 АДРЕСА_1 ) до Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області (вул. Шмідта, буд. 10,смт. Сахновщина,Красноградський район, Харківська область,64501, код ЄДРПОУ04398301) про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати Розпорядження селищного голови Сахновшинської селишної ради Красноградського району Харківської області №104-К від 07 липня 2022 року про звільнення з займаної посади начальника юридичного відділу Сахновшинської селишної ради Красноградського району Харківської області ОСОБА_1 , згідно ст.38 КЗпП України;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного відділу Сахновшинської селишної ради Красноградського району Харківської області.

- стягнути з Сахновшинської селишної ради Красноградського району Харківської області середній заробіток за час вимушеного прогулу.

- стягнути з Сахновшинської селишної ради Красноградського району Харківської області 43 098 грн. 88 коп. завданої моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач діяв неправомірно. Розпорядження селищного голови Сахновшинської селишної ради Красноградського району Харківської області №104-К від 07 липня 2022 року - підлягає скасуванню, що не відповідає дійсним обставинам справи, виданий з порушеннями законодавства, а відтак підлягає скасуванню з на посаді начальника юридичного відділу та стягненням середнього заробітну за час вимушеного прогулу. На підставі викладеного просила задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, виходячи з наступного.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивача, 22 березня 2021 року відповідно до Розпорядження селищного голови Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області №170-К від 22.03.2021 року було прийнято на посаду начальника юридичного відділу Сахновшинської селищної ради Красноградського району Харківської області як така, що пройшла за конкурсом, з присвоєнням 5 рангу посадової особи місцевого самоврядування.

Позивач стверджує, що було вимушена 22 березня 2021 року було написано заяву про звільнення за власним бажанням без зазначення дати.

25 червня 2021 року, згідно Розпорядження голови Сахновшинської селищної ради Красноградського району Харківської області №285-К від 25.06.2021 року позивача було переведено на посаду спеціаліста юридичного відділу Сахновшинської селищної ради Красноградського району Харківської області.

30 липня 2021 року, згідно Розпорядження голови Сахновшинської селищної ради Красноградського району Харківської області №339-К від 30.07.2021 року було прийнято на посаду начальника юридичного відділу Сахновшинської селищної ради Красноградського району Харківської області, із збереженням 5 рангу посадової особи місцевого самоврядування, як така, що пройшла за конкурсом та успішно пройшла стажування.

07 липня 2022 року Розпорядженням селищного голови Сахновшинської селищної ради Красноградського району Харківської області №104-К від 07.07.2021 року позивача було звільнено з займаної посади згідно ст.38 КЗпП України (за власним бажанням).

Позивач не погоджуючись з вчиненими відповідачем діями та з метою захисту порушеного права на працю, що проявилося у незаконному, на думку позивача, звільненні, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

По суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», цим та іншими законами України.

Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України "Про запобігання корупції" та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Положення щодо проходження служби в органах місцевого самоврядування та службової кар`єри закріплені також і розділом ІІІ Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до положень п.4 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника ( статті 38, 39).

Згідно зі ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України « Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 6 листопада 1992 року, працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч.4 ст. 24 КЗпП).

Отже, звільнення у порядку, передбаченомустаттею 38 Кодексу законів про працю Україниє одностороннім волевиявленням працівника, який подав заяву про звільнення за власним бажанням, через що він у будь-який момент до закінчення двотижневого строку з моменту подачі заяви може її відкликати і звільнення у такому випадку не проводиться, а також працівник не підлягає звільненню у випадку, коли цей строк закінчився, а він не залишив місце роботи і не вимагає припинення трудових відносин.

Щодо твердження позивача про те, що заяву про звільнення з роботи позивача за власним бажанням не складалась та роботодавця письмово не повідомляла, суд вважає дану позицію необґрунтованою, не підтвердженою належними і достатніми доказами, до уваги не приймає та з цього приводу вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до вимог п.4 ч.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст.ст.38,39).

Як передбачено ч.ч.1, 2 ст.38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо ж працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Як зазначив Верховний Суд України в постанові Пленуму від 06.11.1992 р. №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, слід дійти висновку про те, що позивач має право звільнитись за власним бажанням, подавши заяву із попередженням відповідача про звільнення за два тижні. Також, позивач наділений і правом відкликати свою попередню заяву про звільнення.

Частина 2 ст. 38 КЗпП України, як вже зазначалося вище, передбачає окремий спосіб дій працівника, який бажає залишитись на роботи після подання заяви про звільнення - у випадку, коли такий працівник вийшов на роботу та не вимагає розірвання трудового договору, його звільнення не допускається, крім випадку, коли на його місце вже запрошено іншого працівника, якому не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Оскільки позивач зазначає у позовній заяві, що власноруч склав заяву про звільнення за власним бажанням та конклюдентними діями, у вигляді не подання наступного дня жодного документу та не виходу на роботу, погодився зі звільненням, а відповідач не заперечував проти цією дати, то дату звільнення слід вважати погодженою сторонами.

Щодо позовних стягнути з Сахновшинської селишної ради Красноградського району Харківської області 43 098 грн. 88 коп. завданої моральної шкоди.

Відповідно до рішення пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, під моральною шкодою, слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Натомість, позивач, не наводить у своєму адміністративному позові, яких саме моральних чи фізичних страждань він зазнав, та не надає жодного доказу таких негативних явищ.

Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: - наявність такої шкоди (позивач не наводить та не надає докази наявності останньої).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у вказаній частині.

Отже, задоволення позову залежить від Розпорядження селищного голови Сахновшинської селишної ради Красноградського району Харківської області №104-К від 07 липня 2022 року. Оскільки правомірність похідного залежить від правомірності основного, а похідне не породжує прав і обов`язків без основного, суд зробив висновок про неправомірність основної вимоги.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 9, 10,19, 72-77, 90,139, 241-246, 250, 255, 257, 258, 262,278, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 АДРЕСА_1 ) до Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області (вул. Шмідта, буд. 10,смт. Сахновщина,Красноградський район, Харківська область,64501, код ЄДРПОУ04398301) - залишити без задоволення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 29 листопад 2022 р.

Суддя Сагайдак В.В.