Рішення № 107595468, 30.11.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

30 листопада 2022 р.№ 520/5069/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470, вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001), третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (код ЄДРПОУ 37764460, вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057) про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просив:

- скасувати рішення №37-21 від 17.02.2021р.;

- зобов`язати Державну міграційну службу Україну повторно розглянути заяву громадянина Єменської Республіки - ОСОБА_2 з приводу визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2021 року, позов - залишено без задоволення.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2021 року по справі 520/5069/21, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 05.05.2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року, а справу № 520/5069/21 направлено на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №520/5069/21 розподілено судді Полях Н.А.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач має побоювання повертатися до країни громадянської належності, оскільки у випадку повернення на Батьківщину може загинути внаслідок збройних конфліктів. Зазначив, що рішення відповідача про відмову визнати позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є необґрунтованим і підлягає скасуванню. На підставі викладеного просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Сторони були належним чином повідомлені про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття спрощеного провадження у справі.

У письмових поясненнях представник Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області наголосив на тому, що позивач, після того, як в 2008 році, у 13 річному віці виїхав з сім`єю з Ємену, на території Ємену більш ніколи не був. ОСОБА_1 , ні в одній з країн в армії не служив, в бойових діях участь ніколи не приймав. Батько позивача - ОСОБА_3 , працює менеджером в магазині з продажу спортивного одягу в місті Ер-Ріяд в Саудівській Аравії. Мати - ОСОБА_4 - є домогосподаркою. Молодша рідна сестра і троє братів позивача, проживають з батьками в Саудівській Аравії. Позивач визначив побоювання через військові дії між владою Ємену, терористами Альхосі та ОСОБА_5 як третьою стороною (біженець війни). Таким чином, позивач як громадянин Республіки Ємен, з 2008 року в країні своєї громадянської належності не перебував, близькі родичі позивача мешкають на території Саудівської Аравії. Приїзд позивача до України не був пов`язаний з наміром отримати захист, а звернення до ГУ ДМС України в Харківській області обумовлене намаганням якийсь час легально перебути на території України, з ціллю навчання. Позивач не довів, що має достатні побоювання стати жертвою військових дій між владою Ємену, терористами Альхосі та ОСОБА_5 . Таким чином, не існує підстав вважати обґрунтованими посилання на існування в Республіці Ємен погрози життю, чи здоров`ю позивача. На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Керуючись приписами ст. 171, 257, 258 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 262 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що громадянин Єменської Республіки ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в Ємені.

Починаючи з 2008 року позивач з родиною переїхав до Саудівської Аравії, звідки прибув до України вперше у жовтні 2015 році за студентською візою з метою навчання в ХНУ ім. В.Н. Каразіна.

У 2017 році позивач знов виїхав до Саудівської Аравії з метою продовження дозволу на проживання в Україні. У зв`язку із невчасним оформленням документів, позивач при поверненні в Україну втратив легальну підставу для перебування на території України.

Як зазначав позивач у заяві-анкеті, з 2018 р. по теперішній час (10.03.2020р.) він також навчався у Дніпропетровському медичному інституті традиційної і нетрадиційної медицини, проте доказів стосовно продовження навчання станом на час розгляду справи до матеріалів справи не надано.

Позивач 24.06.2017р. уклав шлюб із громадянкою України, набувши у такий спосіб легальної підстави для проживання на території України, проте після розлучення (18.11.2019 р.) і закінчення дії посвідки на тимчасове проживання позивач не полишив територію України, а продовжив проживати без передбаченої законом підстави.

Вказані обставини сторонами не спростовані.

Зі слів позивача, дізнавшись про можливість отримання притулку в України, він у січні 2020р. звернувся до УДМС України в Сумській області з метою отримання інформації щодо можливих підстав легального знаходження в Україні, однак після звернення був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст.203 КУпАП України. Також стосовно позивача було прийнято рішення №6 від 21.01.2020 р. про повернення до країни походження, яке наразі оскаржується ним у Зарічному районному суді м. Суми у межах справи №591/1110/20.

Не полишивши спроб здобути легальні підстави для перебування в Україні, позивач10.03.2020р. звернувся вже до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Причиною звернення позивача були задекларовані побоювання за життя через загрозу небезпеки внаслідок громадянської війни, яка триває у країні громадянського походження.

Посадовими особами ГУ ДМС України в Харківській області 17.03.2020 р. із ОСОБА_1 була проведена співбесіда, результати якої оформлені протоколами.

За результатами співбесід посадовими особами ГУ ДМСУ в Харківській області було складено висновок у справі №2020КН0031 від 30.06.2020р. про відмову у визнанні позивача біженцем (особою, яка потребує додаткового захисту).

Даний висновок ґрунтується, зокрема, на судженні владного суб`єкта про те, що ОСОБА_1 має змогу безперешкодно повернутися додому, будь-яка дискримінація стосовно позивача у країні його громадянської належності відсутня, а звернення до органів міграційної служби обумовлені виключно бажанням легалізувати своє перебування в Україні.

Посадовими особами Державної міграційної служби України 17.02.2021 р. було прийнято рішення №37-21 про відмову у визнанні позивача біженцем (особою, яка потребує додаткового захисту).

Не погоджуючись із рішенням суб`єкта владних повноважень, та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся із зазначеним позовом до Харківського окружного адміністративного суду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2021 року, позов - залишено без задоволення.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2021 року по справі 520/5069/21, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 05.05.2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року, а справу № 520/5069/21 направлено на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Суд з приводу спірних відносин зазначає наступне.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Пунктами 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців унормовано, що, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Частиною 5 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Отже, до категорії біженців (шукачів притулку) можуть належати громадяни-іноземці (особи без громадянства), відносно яких на Батьківщині чи країні попереднього постійного проживання існують ризики переслідування з причин: 1) раси, 2) віросповідання, 3) національності, 4) громадянства (підданства), 5) належності до певної соціальної групи або 6) політичних переконань.

Таким чином, при вирішенні питання про надання правового статусу біженця владному суб`єкту належить повно, вичерпно та з достовірністю поза розумним сумнівом встановити, насамперед, обставини існування ризику переслідування громадянина за кожним окремим включеним до закону приводом.

Суд з розумінням ставиться до правової ситуації, у яку потрапляють шукачі притулку на території іншої країни і тому не вважає, що іноземець повинен подати тероргану ДМС беззаперечні та достатні докази реальності ризику існування загрози переслідування.

Такі докази можуть бути відсутні у іноземця, але доводи та пояснення шукача притулку мають бути достатньо послідовними, правдивими і засвідчувати (щонайменше) ймовірність переслідувань у разі повернення на Батьківщину.

У спірних правовідносинах доказів існування ризиків переслідування за окресленими вище параметрами іноземцем до територіального органу ДМС України подано не було, відповідних аргументів не наводилось.

Матеріали справи не містять взагалі будь-яких об`єктивних даних стосовно реальності виникнення загрози для позивача за переліченими вище критеріями

Суд наголошує, що відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Отже, до категорії осіб, які потребують додаткового захисту, можуть належати громадяни - іноземці (особи без громадянства), котрі знаходяться в Україні через те, що на Батьківщині існує: 1) загроза життю, безпеці, свободі з причини застосування смертної кари, 2) загроза виконання вироку про смертну кару, 3) загроза застосування тортур, 4) загроза застосування нелюдського поводження, 5) загроза застосування поводження, котре принижує гідність, 6) загроза застосування нелюдського покарання, 7) загроза застосування покарання, котре принижує гідність, 8) загроза застосування загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту, 9) загроза систематичного порушення прав людини.

Суд зважає, що за правовою природою побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні.

Водночас із цим, саме обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв стосовно належності особи до кола шукачів притулку.

Тому об`єктивні дані про ситуацію у країні походження можуть бути доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із позивачем.

При цьому, побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).

Оцінивши добуті у справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд зауважує, ані позивач, ані його близькі родичі не зазнавали свавільних арештів, катування або інших форм жорстокого поводження, а саме: насильницьких зникнень, викрадень, позасудових страт, примусових переміщень та застосування тяжкої або забороненої зброї проти цивільного населення.

Аналіз матеріалів судової справи, зокрема і матеріалів особової справи позивача як шукача притулку, вказує на те, що ані іноземець, ані члени його родини до інцидентів з застосуванням фізичного насилля, які були пов`язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, ані позивач, ані члени його родини не були причетними.

Реалістичних усних пояснень з приводу того, що такі випадки не поодиноко траплялись з іншими третіми сторонніми особами у країні громадянської належності позивач органам ДМС України не надавав.

Позивач прибув до України з території іншої безпечної країни - Саудівської Аравії, де перебував тривалий час, але за отриманням статусу біженця не звертався.

Під час знаходження на території України позивач також без жодних обґрунтованих причин не вдався до негайного (чи невідкладного) звернення до органів державної влади з приводу надання притулку, тобто не вважав себе у небезпеці та не вбачав потреби у міжнародному захисті.

Суттєвих та істотних змін ситуація у країні громадянської належності іноземця співвідносно календарних дат прибуття позивача до України та календарних дат звернення позивача до органів системи ДМС України не зазнала, таких доводів позивач під час комунікації з органами державної влади України не наводив.

Судом на виконання вимог ч. 4 ст.9 КАС України не виявлено ознак докорінної чи істотної зміни ситуації у країні громадянської належності позивача.

Вищевикладене, дає змогу суду дійти висновку, що звернення іноземця за захистом обумовлено наміром легалізувати власне перебування в Україні і не пов`язано із ситуацією громадянської належності позивача, а причини неможливості повернення на Батьківщину складаються лише з припущень, які явно та очевидно мають загальний характер і у достатній мірі не конкретизовані в аспекті параметрів загроз (небезпек) на Батьківщині.

Такий висновок узгоджується також із правовою позицією Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 22.01.2020 р. по справі №815/5589/17.

Суд зазначає, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань жодними достовірними доводами не підтверджується, твердження про це носять загальний характер, а на їх обґрунтування не подано взагалі жодних доказів, які хоча б найменшою мірою вказували на те, що позивачу буде причинено шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення в країну походження.

І хоча інформація про загалом нестабільну суспільно-політичну ситуацію на території Ємену є загальновідомою у розумінні ч. 3 ст.78 КАС України, суд наголошує, що сама по собі інформація по країні не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись із такою заявою або визнання особою, що потребує додатково захисту, без наявності передбачених на це законодавствам підстав щодо конкретної особи, яка звернулась за захистом.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 06.03.2019 по справі № 815/2505/17.

Також, позивачем не надано доказів, які б дали змогу дійти висновку, що він підпадає під визначення особи, яка потребує додаткового захисту, тобто, змушений був прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього насильницьких дій чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Позивач також не підпадає під ознаки особи, яка потребує тимчасового захисту, оскільки в контексті п. 14 ч. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 18 Закону такими особами є іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту та прибувають на територію України з країни, яка має спільний кордон з Україною, у зв`язку з подіями, зазначеними в пункті 14 частини першої статті 1 цього Закону, а саме внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.

Отже, вказане свідчить про не пов`язаність обґрунтованих побоювань позивача бути залученим до збройного конфлікту в країні громадянської належності із бажанням проживати в Україні.

Суд акцентує увагу, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державним комітетом України у справах національностей та релігій, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із позивачем.

Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб`єктом переслідування, - державні органи чи ні.

Підпункт 2 пункту "A" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою.

Тобто, таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для позивача), або може ґрунтуватися на діях самого позивача після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним.

Отже, вказане побоювання повинно бути актуальним на час звернення особи з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Проте, надаючи оцінку заяві позивача, суд відмічає, що останнім не надано аргументованих та обґрунтованих пояснень з урахуванням вищевикладених критеріїв про причини, з яких позивач не може повернутися в країну своєї громадянської належності, достовірних доказів та аргументованих пояснень про факти переслідування саме його на батьківщині та доводів щодо відмови країни його громадянської належності захищати його права від дискримінації, переслідувань, що свідчить про відсутність належного обґрунтування побоювань стати жертвою переслідувань за будь-якою з конвенційних ознак, та про неможливість користуватися захистом країни свого походження.

Оскарження рішень щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту унормовано ст. 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту".

В силу приписів Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом МВС України від 07.09.2011 р. № 649 (зареєстр. в Мінюсті 05 жовтня 2011 р. за № 1146/19884), останні, визначаючи процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, містять перелік обов`язків, покладених уповноважену особу територіального органу ДМС та ДМС України.

Так, п.2.1 Правил унормовано, що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Водночас, набуття таких повноважень можливо лише після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що унормовано п. 5.1 Правил, згідно яких, після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу): а) проводить співбесіди із заявником або його законним представником з метою виявлення додаткової інформації, що необхідна для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником під час подання заяви.

Щодо ситуації в країні походженні позивача, суд бере до уваги докази, які надані третьої особою по справі, та зазначає наступне.

"Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш привітав доставку 180 тисяч літрів палива в Ємен. Напередодні п`ять танкерів з цінним вантажем, який відправили сили коаліції на чолі з Саудівською Аравією, дісталися до міста Маріб ... Паливо буде розподілено між медичними установами та водонапірними станціями відповідно до їх потребами, щоб забезпечити місцеві громади життєво необхідними послугами", - йдеться в заяві Генерального секретаря ООН Антоніу Гутерріш.

Найближчим часом коаліція має намір довести поставки палива в країну до мільйона літрів на тиждень. Перша партія палива стала частиною плану з надання гуманітарної підтримки населенню Ємену. У своїй заяві Генеральний секретар також привітав рішення Саудівської Аравії і Об`єднаних Арабських Еміратів виділити 1 мільярд доларів і зібрати ще 500 мільйонів на гуманітарні потреби Ємену.

"Я знову закликаю всі сторони припинити насильство і налагодити конструктивну співпрацю з ООН з тим, щоб домогтися довгострокового політичного врегулювання",- йдеться в заяві Генерального секретаря ООН.»

"ООН заявляє, що вивід повстанців-хуті з ключових портів Ємену йде за планом. Уряд Ємену назвало цей крок - важливим кроком після укладення угоди про припинення вогню в грудні минулого року. Хусити, і урядові сили погодилися вивести війська з Худайда, щоб надати життєво важливу гуманітарну допомогу".

Вищевикладене свідчить про активні зусилля керівництва держави Ємен, міжнародних організацій та світової спільноти в цілому вжити заходів для покращення ситуації в цій державі.

"Уряд Ємену і південні сепаратисти підписали у вівторок угоду про припинення боротьби за владу, що вказує на покращення ситуації в Ємені: "Останні події в Ємені дозволяють поглянути на ситуацію зі стриманим оптимізмом: знизився рівень насильства на півночі країни, а на півдні країни сторони в кроці від мирної угоди, звільнено ув`язнених, танкери з паливом змогли увійти в порт Ходейда. Про це розповів сьогодні членам Ради Безпеки Спецпосланець ООН по Ємену Мартін".

Гріффітс. Refworld повідомляє "сторони конфлікту в Ємені відгукнулися на заклик Генерального секретаря ООН про припинення вогню в зв`язку з пандемією COVID-19. В останні два тижні за посередництва ООН йдуть переговори про загальнонаціональне припинення вогню. Після звернення Генерального секретаря розглядаються всі пропозиції щодо угоди про загальнонаціональне припинення вогню і пакету термінових заходів на гуманітарному та економічному напрямках. Протягом останніх двох тижнів ведуться переговори зі сторонами, по текстам цих угод. Очікується, що вони дійдуть згоди в самий найближчий час. Заклик Генерального секретаря до негайного припинення вогню, з яким він звернувся 25 березня, знайшов відгук насамперед в уряді Ємену, який підтримує коаліція на чолі з Саудівською Аравією, а також у повстанців-хуситів. 08 квітня очолювана Саудівською Аравією коаліція оголосила про одностороннє припинення вогню на початковий період в два тижні. Зараз справа за сторонами конфлікту".

"ЕРІЯД (Рейтер) повідомляє - Уряд Ємену, який підтримує Саудівська Аравія, і південні сепаратисти підписали угоду про припинення боротьби за владу на півдні Ємену, яку наслідний принц Саудівської Аравії привітав як крок до більш широкого політичного рішення припинення багатогранного конфлікту".

Під час співбесіди 17.03.2020, позивач повідомив що в армії Ємену чи Саудівської Аравії не служив, у військових діях участь не приймав, зброю до рук не брав, до військових чи релігійних формувань ніколи не входив, до політичних партій він, чи його рідні ніколи не вступали, ніяких погроз з боку влади Ємену чи Саудівської Аравії відносно позивача не надходило. Більш того, позивач виїхав з Ємену до Саудівської Аравії в 13 років, і до країни походження не повертався. Отже, загроза життю, безпеці чи свободі позивача в країні громадянської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, з цих приводів відсутня.

Загрози життю, безпеці чи свободі позивача в країні громадянської належності через заподіяння серйозної шкоди в контексті ст.15 Директиви №2011/95/EU від 13.12.11 Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу "Про стандарти визначення громадян третіх країн або осіб без громадянства в якості бенефіціарів міжнародного захисту, про єдиний статус біженців або осіб, які мають право на додатковий захист, а також про зміст захисту, що надається" стосовно позивача не існує.

За матеріалами справи, батько, мати, сестра, три брати, а також сам позивач з 2008 року, постійно мешкають у Королівстві Саудівська Аравія. Наприкінці 2019 року, офіційна влада Саудівської Аравії заявила: "Саудівська Аравія готова надати своє громадянство талановитим іноземцям, особливо фахівцям в медицині і технологіях… Громадянство Саудівської Аравії також отримають єменці, які проживають в країні".

За правилами проживання іноземців на території Саудівської Аравії - для отримання ідентифікаційної карти особи, яка має дозвіл на проживання, необхідно зробити грошовий внесок, та три роки (з моменту останнього виїзду) не в`їжджати на територію країни.

Позивач 12.09.17 останній раз виїхав із Саудівської Аравії і до цього моменту до Королівства не повертався, батько позивача має в Саудівській Аравії офіційну, оплачувану роботу та має можливість оплатити вказаний внесок за дозвіл на проживання позивача. Сам позивач за походженням єменець, на цей час закінчує навчання у медичному інституті та є фахівцем в медицині, які потребуються у Саудівській Аравії.

Таким чином, позивач має можливість повернутись до рідних в Саудівську Аравію і отримати громадянство цієї країни.

Провівши аналіз всіх пояснень та дій позивача, чітко проглядається лінія його поведінки, а саме те, що звернення позивача не пов`язано з наміром отримати захист в Україні, а обумовлене намаганням якийсь час легально перебути на території України, з ціллю продовження навчання. Враховуючи викладене, слід дійти висновку, що у разі повернення до країни громадянської належності, життю, безпеці чи свободі позивача не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, тобто позивач не підпадає під перелік підстав, викладених у п.13 ч.1 ст.1 Закону.

Отже, суд дійшов висновку, що для позивача, громадянина Республіки Ємен ОСОБА_1 , при поверненні до країни громадянської належності, не існує об`єктивних підстав побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, тобто умови, передбачені пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні. Також встановлено, що при поверненні до країни громадянської належності, життю, безпеці чи свободі позивача не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини.

У зв`язку з чим та враховуючи відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішенням ДМС України від 17.02.2021 № 37-21 було відмовлено громадянину ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Суд наголошує, що зазначений висновок є обґрунтованим, правомірним та таким, що не підлягає скасуванню.

Також, суд наголошує на тому, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введено воєнний стан на всій території України.

Харківська міська територіальна громада входить до Переліку територіальних громад,

що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75 (зі змінами).

Ураховуючи викладене УВКБ ООН було сформовано та прийнято позиції щодо повернення в Україну. Пунктом 12 вказаної позиції визначено, що за теперішніх обставин УВКБ ООН не вважає Україну безпечною країною походження. Держави зобов`язані виключити Україну зі списків "безпечних країн походження". Відповідно уряди не повинні застосовувати прискорені процедури із скороченими гарантіями до клопотань про надання міжнародного захисту.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв на підставі, в межах повноважень, з метою, якою таке повноваження надано, та у спосіб, що передбачені Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту", з дотриманням вимог ч.2 ст.2 КАС України, своєчасно та з урахуванням всіх обставин справи, а відмова в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлена рішенням ДМС України №37-21 від 17.02.2021р, обумовлена наявністю підстав, та є такою, що винесена в межах чинного законодавства України.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч.1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470, вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001), третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (код ЄДРПОУ 37764460, вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057) про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 30 листопада 2022 року.

СуддяН.А. Полях