Рішення № 10759324, 17.06.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 28/15317.06.10

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Автолайф центр”, м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю „Авто-Палац-Сервіс”, м. Київ

про стягнення 3307,52 грн.

Суддя Копитова О.С.

При секретарі судового засідання Гергардт Т.В.

За участю представників сторін:

від позивача: Слободянюк В.В. за довіреністю б/н від 10.03.2010 року

від відповідача: не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Автолайф центр” звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Авто-Палац-Сервіс” про стягнення 3307,52 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням товариством з обмеженою відповідальністю „Авто-Палац-Сервіс” своїх зобов’язань щодо оплати отриманого у товариства з обмеженою відповідальністю „Автолайф центр” товару. При цьому позивач зазначає, що ним на адресу відповідача направлялась вимога щодо оплати заборгованості, однак відповідач суму боргу не погасив. Крім того за порушення грошового зобов’язання позивач, з посиланням на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.04.2010 року порушено провадження по справі призначено розгляд справи на 25.05.2010 року.

Розгляд справи відкладався.

Ухвалою заступника голови господарського суду міста Києва від 04.06.2010 року продовжено строк вирішення спору.

Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання по справі, в тому числі й на адресу реєстрації, відповідач в судове засідання не з’явився, причини неявки в судове засідання невідомі.

В судовому засіданні 17.06.2010 року за згодою представника позивача оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

Як свідчать матеріали справи між позивачем та відповідачем було досягнуто усної домовленості про поставку останньому запасної частини до автомобіля (полуось) (надалі –товар).

У відповідності до зазначеної домовленості позивач на підставі накладної № 000000609 від 15.08.2008 року здійснив поставку відповідачеві товару на загальну суму 3020,45 грн.

Особа, що прийняла товар від імені відповідача діяла на підставі Довіреності НВЙ №122418 від 15.08.2008 року, виданої відповідачем.

15.08.2008 року позивачем відповідачеві було виставлено рахунок на оплату № С000002474 на суму 3020,45 грн.

10.09.2009 року позивач направив на адресу відповідача вимогу від 09.09.2009 року, у якій вимагав сплатити заборгованість за отриманий товар у розмірі 3020,45 грн.

Згідно наявних матеріалів відповідач на вимогу позивача не відповів, заборгованості не погасив.

Не містять матеріали справи і доказів погашення відповідачем заборгованості станом на день розгляду справи. Згідно довідки позивача за підписом генерального директора та головного бухгалтера заборгованість відповідача перед позивачем складає 3020,45 грн. В довідці від 19.05.2010 року АБ „Клірінговий дім” підтвердив факт відсутності надходження коштів від відповідача на рахунок позивача.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття 598 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 4 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважаться вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Наявні матеріали справи свідчать про фактичне виникнення між сторонами цивільно-правових відносин, зокрема двосторонніх зобов’язань щодо поставки позивачем певного товару, та щодо прийняття зазначеного товару відповідачем та оплати його вартості.

Таким чином між сторонами фактично було укладено договір поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов‘язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати.

Стаття 530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено матеріалами справи, позивач пред’явив відповідачеві вимогу про оплату заборгованості за поставлений товар у розмірі 3020,45 грн., яка була направлена на адресу реєстрації відповідача 10.09.2009 року.

Відповідач у встановлені законодавством України строки оплату вартості отриманого товару позивачу не здійснив.

З огляду на викладене суд вважає, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 3020,45 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, тому є підстави для застосування встановленої законодавством відповідальності.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено вище, 10.09.2009 року позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу про погашення заборгованості. Матеріали справи не містять доказів отримання зазначеної вимоги відповідачем. Таким чином, враховуючи приписи ст. 530 Цивільного кодексу України, а також Нормативи та нормативні строки пересилання поштових відправлень та поштових переказів (затверджені наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 12.12.2007 №1149, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19.12.2007 за № 1383/14650), господарський суд приходить до висновку, щодо настання прострочки грошового зобов’язання з 21.09.2009 року.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та суми індексу інфляції законними та обґрунтованими, однак за уточненим розрахунком суду. 3% річних в розмірі 44,44 грн., втрати від інфляції в розмірі 204,53 грн.

Таким чином позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Відповідач в судові засідання не з'явився, доказів, що спростовували б доводи позивача не надав.

Враховуючи викладені обставини, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відшкодовуються за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, Господарським кодексом України, ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, договором сторін, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Авто-Палац-Сервіс” (03115, м. Київ, вул. м. Краснова, 27, код 32595360 з будь - якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Автолайф Центр” (02217, м. Київ, вул. Крайня,1 код 35222000) 3269, 42 грн. (три тисячі двісті шістдесят дев’ять гривень сорок п’ять копійок), з яких основний борг в розмірі в сумі 3020,45 грн. (три тисячі двадцять гривень сорок п’ять копійок), 3% річних у розмірі 44,44 грн. (сорок чотири гривні сорок чотири копійки), втрати від інфляції в розмірі 204,53 грн. (двісті чотири гривні п’ятдесят три копійки), а також витрати на сплату державного мита в сумі 100,83 грн. (сто гривень вісімдесят три копійки) грн. та 233,28 грн. (двісті тридцять три гривні двадцять вісім копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням по справі законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його складання та підписання в повному обсязі та може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.

Суддя                                                                                О.С. Копитова