Ухвала суду № 107592490, 09.11.2022, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/16049/22

2/760/9844/22

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2022 року суддя Солом`янського районного суду м. Києва Кушнір С.І., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОТП БАНК», треті особи: Солом`янський районний відділ державної реєстрації виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Міністерство юстиції України, Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, Державне підприємство «Національні інформаційні системи», про зняття арешту з майна,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «ОТП БАНК», треті особи: Солом`янський районний відділ державної реєстрації виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Міністерство юстиції України, Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, Державне підприємство «Національні інформаційні системи», про зняття арешту з майна.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 04.11.2022 р. зазначена справа передана в провадження судді Солом`янського районного суду м. Києва Кушнір С.І.

Дослідивши матеріали позовної заяви приходжу до висновку про відмову у відкритті провадження у справі у зв`язку із наступним.

Так, згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦК України передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексах випадках.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

У частині першій статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Так, ОСОБА_1 у свої позовній заяві посилається те що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під номером запису 6835483 міститься інформація про арешт всього його нерухомого майна на підставі Постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП 44536436 від 29.08.2014 року Відділу державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві. Також зазначає, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна міститься запис під реєстраційним номером 131263356 обтяження в формі арешту нерухомого майна, який вчинено реєстратором 17.10.2012 року на підставі Постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП 34740082 від 16.10.2012 року Відділу державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві, а також міститься запис під реєстраційним номером 13126407 обтяження в формі арешту нерухомого майна, який вчинено реєстратором 17.10.2012 року на підставі Постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП 34740410 від 16.10.2012 року Відділу державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві.

Згідно відповідей Солом`янський районний відділ державної реєстрації виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) за вих. №126692 та вих. №126705:

-за виконавчим провадженням ВП 44536436, 23.03.2016 року державним виконавцем на підставі п. 8 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувану;

- за виконавчим провадження ВП №34740082, 27.01.2014 року державним виконавцем на підставі п.8 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, борг та 10 відсотків виконавчого збору стягнуто;

- за виконавчим провадженням ВП №34740410, 27.01.2014 року державним виконавцем на підставі п.2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Зазначає, що стягувачем у виконавчих провадженнях стягувачем є ПАТ «ОТП банк».

Таким чином, ОСОБА_1 , звертаючись з позовною заявою до суду про зняття арешту з майна, посилається на те, що не дивлячись на те, що виконавчі провадження на виконанні у органах ДВС відсутні, проте арешти з належного йому нерухомого майна державним виконавцем не зняті.

Згідно із частиною першою статті 32 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час прийняття державним виконавцем постанови про арешт майна боржника) заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 606-XIV) державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частин першої, другої, третьої та четвертої статті 57 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на момент звернення позивача до суду).

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19.

Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України та частини першої статті 417 ЦПК України висновок Великої Палати Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися норма матеріального права, є обов`язковими для застосування судами.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчих провадженнях, в рамках яких було накладено арешт на його майно, а тому, він не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законодавством України у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Згідно вимог п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

На підставі вищевикладеного, керуючись Законом України «Про виконавче провадження»ст. 4, 13, 19, 186, 416, 417, 441, 447, 353-355 ЦПК України, суддя, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОТП БАНК», треті особи: Солом`янський районний відділ державної реєстрації виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Міністерство юстиції України, Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, Державне підприємство «Національні інформаційні системи», про зняття арешту з майна.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя С.І. Кушнір