Рішення № 10758970, 10.08.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ

Справа № 13/7110.08.10 За позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокришка», Україна, м. Київ

до                     Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Вишневка», Республіка

Бєларусь, м.Мінськ

про                    стягнення 41171,80 євро.          

Суддя Курдельчук І.Д.

Представники:

від позивача                    Кушкова Н.М. –дов. № б/н від 16.07.10

від відповідача          не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Єврокришка»(далі –позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Вишневка»(далі –відповідач) про стягнення з останнього 41171,80 євро.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не розрахувався за товар, поставлений позивачем згідно договору № 05/05-09 BEL від 05.05.09.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.10 порушено провадження у справі № 13/71 та призначено розгляд на 10.08.10.

Відповідач належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи відповідно до положень Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 учасниками якої є Україна (з 01.12.01) та Реєспублікуа Бєларусь (з 01.02.98).

Листом 4-3Сп/10 від 14.04.10 Господарський суд Мінської області повідомив, що ухвалою про вручення документів 4-3Сп/10 від 14.04.10 повідомив відповідача про порушення провадження у справі Господарським судом міста Києва 09.02.10 та про призначення справи до розгляду на 10.08.10 у спосіб, передбачений внутрішнім правом Республіки Бєларусь для вручення документів.

Пунктом 6 Закону України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових і позасудових документів у цивільних або комерційних справах" встановлено, що якщо виконано всі умови, зазначені у ч.2 ст. 15 Конвенції, суддя, незалежно від положень ч.1 ст. 15 Конвенції, може винести рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку документів.

Через канцелярію суду 06.08.10 відповідач подав заяву відповідно до якої визнав позов в розмірі основної заборгованості в сумі 22787,90 євро та просив при прийнятті рішення врахувати завищення позивачем штрафних санкцій. Крім того, просив вирішити у відсутність представника відповідача.

10.08.10 представник позивача надав суду документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі, та свої пояснення по суті спору.

Перед початком розгляду справи представник подав заяву про уточнення позовних вимог і просив стягнути 22787,90 євро –основного боргу, 14383,07 євро –неустойки, вказавши, що після порушення провадження у справі відповідач сплатив 4000,00 євро

В ході розгляду справи представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі в редакції заяви про уточнення позову.

Відповідач свого повноважного представника не направив, через канцелярію клопотався про розгляд справи за відсутності його представника.

Господарський суд визнав подані документи достатніми для вирішення спору та відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

За таких обставин господарський суд зазначає, що відповідно до до положень Конвенції судове рішення може бути винесено, оскільки встановлено, що судовий документ було вручено відповідачеві і це було здійснено в належний строк, достатній для здійснення захисту.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача ознайомлено з його правами та обов’язками передбаченими ст.ст. 20, 22 ГПК України. Крім цього, у судовому засіданні роз’яснені вимоги ст.81-1 ГПК України.

Господарським судом, відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України складений протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Між сторонами у справі був укладений контракт № 05/05-09 BEL від 05.05.2009р., відповідно до якого позивач зобов’язався передавати у власність відповідача товар власного виробництва, а покупець зобов’язався прийняти та оплатити вартість товару у повному обсязі.

Відповідно до п.2.2 п.2.4 контракту, кількість кожної партії товару та її асортимент зазначається у специфікації до контракту, а приймання товару за якістю та кількістю здійснюється на підставі супровідних документів.

Пунктом 4.3 контракту, визначено, що загальна вартість контракту становить 200000 євро.

Відповідач зобов’язався надати заявку на партію товару не пізніше, ніж за 10 календарних днів до бажаної дати поставки (п.3.1.1 контракту), а згідно п.3.1.2 відповідач зобов’язався здійснювати оплату товару у відповідності до п.4.2 контракту.

Пункт 3.2.2 контракту визначає, що позивач зобов’язався своєчасно здійснювати відвантаження товару відповідачу, згідно підписаних специфікацій.

Пунктом 4.1 контракту ціна товару встановлюється в євро на умовах FCA –м.Київ, визначається сторонами у порядку, що зазначається у специфікації на кожну окрему партію товару, яка є невід’ємною частиною контракту. В ціну товару включається вартість упаковки, маркування, тари та митного оформлення товару на експорт.

Згідно п.4.2 контракту партії товару відпускається покупцеві на наступних умовах оплати: 20% - 10 календарних днів від дати відвантаження товару; 80% - протягом 30 календарних днів від дати відвантаження товару.

Відвантаження кожної наступної партії товару здійснюється на умовах повної оплати за попередню поставку.

Відповідно до п.6.1 контракту за порушення умов п.4.2 контракту покупець сплачує пеню у розмірі 0,5% від несплаченої вартості товару.

До договору складені специфікація № 1 від 21.05.09 на суму 154,50 євро та №2 від 29.07.09 на суму 28787,90 євро. (копії наявні в матеріалах справи).

30.09.09 між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до контракту, якою було внесено зміни до п.6.1 договору, що стосується розміру неустойки, а саме її розмір було змінено з 0,5% на 0,3% за кожен день прострочки від вартості партії товару.

Контракт , додаткова угода та специфікації підписаної від продавця директором Турковим В.М., а від покупця директором Ксеневичем І.Г., їх підписи скріплені печатками юридичних осіб. Про спори, щодо повноважень вказаних осіб на підписання цього контракту і документів про його виконання сторони не заявляли.

30.07.09 постачальником було відвантажено партію товару на суму 312638,90 грн., що за курсом НБУ http://www.bank.gov.ua/kurs/last_kurs1.htm станом на 30.07.10 становило 28787,90 грн. євро, що підтверджується вантажною митною декларацією № 100000007/9/924978 (копія наявна в матеріалах справи).

У своїй відповіді від 11.11.09 на претензію позивача № 133 відповідач визнав заборгованість у повному обсязі, та зазначив графік сплати заборгованості за вказаною поставкою.

Відповідач вчасно за поставлений товар не розрахувався, сплатив борг лише частково у розмірі 2000,00 євро (22947,17 грн.), про що свідчить виписка з рахунку позивача № 2603416153 від 29.12.09, SWIFT –повідомлення і виписка за період з 15.12.09 по 15.07.10 ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»по рахунку ТОВ «Єврокришка».

Позивач нарахував і просив суд стягнути з відповідача 26787,90 євро –основного боргу, 14383,07 євро –неустойки.

Після порушення провадження у справі відповідач сплатив 29.03.10 -1000,00 євро, 16.04.10 –1000,00 євро та 25.05.10 –2000,00 євро, що підтверджено випискою за період з 15.12.09 по 15.07.10 ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»по рахунку ТОВ «Єврокришка»

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»спори, що виникають між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб’єктами господарської діяльності в процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України.

Пунктом 9.3 контракту визначено, що у випадку, якщо вирішення спорів стане неможливим завдяки переговорам, компетентним органом для вирішення суперечок, які виникнуть при виконанні контракту, є судова інстанція за місцезнаходженням позивача.

Отже наведені обставини і долучені в обґрунтування позову документи підтверджують наявну заборгованість у вказаному позивачем і зазначеному відповідачем розмірі в сумі 26787,90 євро до пред’явлення позову.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Контракт та додаткова угода до цього договору є дійсними на час розгляду справи і вирішення спору, доказів їх розірвання, припинення або визнання вказаних правочинів недійсними в установленому законом порядку господарському суду не надано.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно до ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. Сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу. Умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс".

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач виконав зобов’язання, покладені на нього контрактом і специфікацією.

Відповідачем не надано заперечень та доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві, окрім зменшення боргу на суму 2000,00 євро до порушення провадження у справі, та на суму 4000,00 євро після порушення провадження у справі, що підтверджується банківською випискою (копія наявна в матеріалах справи).

Як визначено ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.629 названого кодексу, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.530 цього кодексу, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено господарським судом сторони погодили строк виконання зобов’язання щодо оплати вартості поставленого товару, і з урахуванням наданих документів він становить 5757,58 євро до 10.08.09 та 23030,32 євро до 30.08.09.

В своїй заяві від 04.08.10 вих. №107 відповідач визнав наявною заборгованість у розмірі 22787,90 євро за поставлений, відповідно до контракту №05/05-09 ВЕL.

В силу ч.3 ст.43 ГПК України визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Враховуючи, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував а виконав зобов’язання по сплаті 28787,90 євро лише на 2000,00 євро до пред’явлення позову та ще на 4000,00 євро –після порушення провадження у справі, то за таких обставин, позов про стягнення боргу за контрактом в розмірі 22787,90 євро визнається судом обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, а в частині стягнення основного боргу в сумі 4000,00 євро провадження у справі підлягає припиненню з підстав п.1-1 ст.80 ГПК України.

Крім того, позивач нарахував і просив стягнути 14383,07 євро неустойки.

При дослідженні документів доданих позивачем до матеріалів справи та перевірці правомірності нарахування штрафних санкцій суд дійшов висновку, що позивачем не вірно здійснено розрахунок нарахування пені, з огляду на наступне.

Частина 2 ст.551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до п. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи передбачений умовами контракту розмір штрафних санкцій, який перевищує розмір встановлений законом, стягненню в примусовому порядку підлягає сума обмежена законодавством, в свою чергу умови контракту, зокрема в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі є обов’язковими для сторін та можуть бути виконані в добровільному порядку.

Вказана позиція викладена також в Інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008р. “Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” у п. 49 якого зазначено, що положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є кінцевим.

Як встановлено вище, у п.6.1 контракту в період з 30.07.09 і до 30.09.09 та у. п.6.1 в ред. додаткової угоди від 30.09.09 після 30.09.09, сторони визначили, що за прострочення платежу покупець (відповідач) сплачує постачальнику (позивач) пеню у розмірі 0, 5% та 0,3%, відповідно, від несплаченої вартості партії товару.

Відповідно до обставин справи та досліджених матеріалів встановлено, що відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання щодо оплати вартості отриманого товару, а позивач відповідно до умов контракту просив стягнути 14383,07 євро, однак з урахуванням наведеного, вимог чинного законодавства, нарахована відповідачу пеня, підлягає стягненню за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов’язань в сумі 5072,81 євро за розрахунком суду.

Розрахунок здійснений виходячи з того, що за період з 10.08.09 по 28.12.09 борг склав 5757,58 євро, за період з 29.12.09 по 10.02.10 - 3757,58 євро, за період з 30.08.09 по 02.03.10 - 23030,32 євро, відповідно до п.4.2 контракту та ВМД, отже за прострочення, по періодах підлягає стягненню пеня у таких розмірах 456,45 євро, 92,86 євро та 4586,50 євро відповідно.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Вина відповідача в порушенні зобов’язань за договором поставки доведена матеріалами справи і не спростована відповідачем.

На підставі викладеного, враховуючи, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а також зменшення судом суми пені, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Позивач також просить стягнути з відповідача сплачені державне мито в сумі 411,71 євро та судово-інформаційні послуги у сумі 236,00 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за витрати, пов’язані з розглядом справи, при задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.13, 75, 76 Закону України “Про міжнародне приватне право”, п.9.3 договору №05/05-09ВЕL від 05.05.09, ст.ст. 4, 22, 32-36, 43, 44, 49, 75, п.1-1 ст.80, ст.ст. 81-1, 82-85, 123, 124 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі про стягнення основного боргу у розмірі 4000,00 євро припинити.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Вишневка»(юридична адреса: 220344, Республіка Бєларусь, Мінський район, д.Касинь, контора ТОВ «Белінтертранс»каб.6; поштова адреса: 220141, м.Мінськ, вул. Ф.Скорини 40, офіс 201, УНН 190369742, банківські реквізити: п/р 3012014770011, в/р 3012014772022 в ЗАТ «БТА Банк», код 704, м.Мінськ, вул. В.Хоружей 20) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокришка»(01103, м.Київ, вул. Кіквідзе 18-А, код ЄДРПОУ 30401880) 22787,90 євро - основного боргу, 5072,81 євро - пені, 318,61 євро –державного мита, 182,63 грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В частині стягнення 9310,26 євро пені –відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським.

          Суддя І.Д.Курдельчук