Рішення № 107577292, 23.11.2022, Диканський районний суд Полтавської області

Справа № 622/1372/21

Провадження № 2/529/415/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2022 року Диканський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Пашнєва В.Г.,

за участю секретаря - Маліноги В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору,

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Верховного суду від 14.03.2022 р. N 7/0/9-22 "Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану" змінено територіальну підсудність судових справ Золочівського районного суду Харківської області на Диканський районний суд Полтавської області.

У провадженні Диканського районного суду перебуває на розгляді цивільна справа, яка передана за визначеною підсудністю за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору, у розмірі 4813,71 грн. що складаються з суми боргу у вигляді інфляційних втрат за час прострочення виконання грошових зобов`язань у сумі 3793,30 грн., три відсотки річних у сумі 1020,41 грн. Також просить суд стягнути з відповідача судовий збір сплачений при зверненні до суду з позовом.

В обґрунтування позову представник позивача вказав, що між ПАТ КБ "Приватбанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк" та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № HAFQR761531175 від 26.12.2013 року, за умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 5731,75 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків та комісії за користування кредитом. Заочним рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 21.06.2016 року у справі № 622/1536/15-ц, було стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 14212,10 грн., вирішено питання про відшкодування судових витрат.

Враховуючи, що рішення суду є обов`язковим, зокрема й для відповідача та з огляду на те, що відповідач порушила грошове зобов`язання з виплати суми заборгованості, позивач зазначає, що у банку виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України. Представник позивача зазначає, що на момент звернення до суду з даним позовом заборгованість за кредитним договором не погашена, рішення суду не виконано, відповідно до розрахунку, наданого позивачем, за період з 18.12.2015 по 23.11.2021 року, інфляційні втрати за вказаний період становлять 3793,30 грн., три відсотки річних за час прострочення виконання грошових зобов`язань за вказаний період становить 1020,41 грн., разом 4813,71 грн.

23.09.2022 року вказану справу прийнято до свого провадження та вирішено продовжувати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В судове засідання представник позивача АТ КБ "ПриватБанк" не з`явився, але під час направлення матеріалів позовної заяви представником зазначено про підтримання позовних вимог, а також просить суд розглянути справу у його відсутність.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання також не з`явилася, але на адресу суду повернувся конверт із копією ухвали про відкриття провадження у справі з копією позовної заяви, який направлявся цій відповідачці, з відміткою поштового відділення про повернення тому як адресат відсутній за вказаною адресою. В подальшому виклик відповідача було здійснено через розміщення відповідного оголошення про виклик особи зареєстроване місце проживання якого невідоме на офіційному сайті Судової влади.

З урахуванням того, що документи направлялися вказаному відповідачу, не витребувані нею з поштового відділення, суд вважає повідомлення відповідача про наявність справи в провадженні суду належним.

Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, які в судове засідання не з`явилися, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши матеріали справи в порядку письмового провадження, дослідивши докази по справі, суд дійшов наступного висновку.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Судом встановлено, що Заочним рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 21.06.2016 року у справі № 622/1536/15-ц, було стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № HAFQR761531175 від 26.12.2013 року у розмірі 14212,10 грн., вирішено питання про відшкодування судових витрат. Рішення набрало законну силу.

Однак, відповідач ОСОБА_1 не виконала вказане рішення суду вчасно, а отже допустила прострочення грошового зобов`язання.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або не грошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вважає, що за період прострочення виконання умов кредитного договору, позивач на підставі ст. 625 ЦК України має право стягнути з боржника 3% річних, про що зазначено у постанові ВСУ від 30 березня 2016 року у справі № 6-2168цс15. ВСУ в цьому випадку, підкреслив, «що нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання…», тобто сума, яка розраховується на підставі ст. 625 ЦК України повинна розраховуватись у валюті зобов`язання.

Конструкція ст. 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 924/532/19 (ЄДРСРУ № 86998951) досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення(наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

За змістом положень ч. 1 ст. 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК). Згідно з положеннями ст. 611 ЦК у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема, ст. 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно зі ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб визначений законами України. У відповідності до ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права та розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно з ст.11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. У відповідності до ст.12 ЦПК України суд розглядає справу на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Судом було надано рівні права сторонам процесу щодо подання доказів, їх дослідження і доведення перед судом їх переконливості. Суд приходить до висновку, що відповідач не надала суду доказів того, що вона будь-яким чином намагалася вирішити спірні питання з позивачем, а саме погасити заборгованість за кредитом.

За таких обставин суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та про необхідність їх задовольнити.

Судові витрати розподілити на підставі ст. 141 ЦК України.

Керуючись ст.ст. 12, 89, 141, 263-265 ЦПК України суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору, задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої по АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", (місце знаходження: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, рахунок № НОМЕР_2 , МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570), 3793 (три тисячі сімсот дев`яносто три) гривні 30 копійок, в рахунок відшкодування інфляційних нарахувань та 1020 (одна тисяча двадцять) грн. 41 коп. в рахунок відшкодування 3% річних нарахованих на прострочену суму заборгованості за період з 18.12.2015 по 23.11.2021, а всього 4813 (чотири тисячі вісімсот тринадцять) гривень 71 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", рахунок № НОМЕР_2 , МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.Г. Пашнєв