Рішення № 107564402, 28.11.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2022 р. Справа № 120/7817/22

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниця в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Майстук Н.Р., подана від імені та в інтересах позивачки ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про:

- визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачці у призначенні пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з неврахуванням стажу роботи позивачки за період з 01.01.1992 по 14.01.1994, з 16.08.1996 по 15.10.1996 та з 16.05.1998 по 31.05.1998;

- зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки про призначення їй пенсії за віком від 02.02.2022 та зарахувати до її страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 по 14.01.1994, з 16.08.1996 по 15.10.1996 та з 16.05.1998 по 31.05.1998 в колгоспі ім. Кірова (КСП "Подільський край", ТОВ "Подільський Край").

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 10.05.2022 позивачка подала до Могилів-Подільського об`єднаного управління Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області заяву про призначення пенсії за віком та документи, передбачені ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Листом від 04.07.2022 № 5297-5011/С-02/8-0200/22 відповідач відмовив позивачці у призначенні пенсії, посилаючись на відсутність достатнього страхового стажу. Цей лист позивачка вважає неправомірною відмовою у призначенні пенсії, а тому за захистом своїх прав та інтересів звертається до суду.

Ухвалою суду від 03.10.2022 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, у відповідача витребувано матеріали пенсійної справи позивачки.

26.10.2022 до суду надійшов відзив, в якому відповідач позов заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні.

Відповідач зазаначає, що позивачка 10.05.2022 звернулась до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком, до якої додала трудову книжку НОМЕР_1 та довідку, видану 30.12.2021 за № 02-2/245 Комунальною установою "Мурованокуриловецький трудовий архів" за періоди роботи позивачки в колгоспі ім. Кірова за 1989, 1991, 1994-1998 рр. Проте, на думку відповідача, періоди роботи з 01.01.1992 по 14.01.1994, з 16.08.1996 по 15.10.1996 та з 16.05.1998 по 31.05.1998 згідно з вказаною трудовою книжкою неможливо зарахувати до страхового стажу, у зв`язку з відсутністю в записі про звільнення № 2 від 01.06.1998 номеру наказу та дати. Окрім цього, у довідці від 30.10.2021 № 02/2/245 відсутні дані за період роботи позивачки протягом 1992-1993 рр. (оскільки документи на зберігання до трудового архіву не надходили), що також не дає можливості зарахувати до її страхового стажу вказаний період роботи.

Відтак відповідач вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду в Полтавській області від 13.05.2022 № 024650003896 про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком було прийнято правомірно та в межах чинного законодавства України.

Крім того, на виконання вимог суду відповідач надав наявні у пенсійного органу документи, що стосуються предмету позову, зокрема копію рішення відділу призначення пенсії Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 13.05.2022 № 024650003896 про відмову позивачці ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Оцінивши надані суду додаткові докази, суд дійшов висновку, що позивачка помилково вважає лист Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 04.07.2022 № 5297-5011/С-02/8-0200/22 відмовою у призначенні пенсії, оскільки вказаним листом відповідач лише повідомив позивачку про результати розгляду її заяви від 10.05.2022. Водночас рішення про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком прийнято іншим пенсійним органом, а саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області.

Тому ухвалою суду від 03.10.2022 залучено до участі у справі як другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, із встановленням зазначеному співвідповідачеві 15-денного строку з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Згідно із ч. 1 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.

Відповідно до ч. 7 ст. 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

З матеріалів справи видно, що копію вищевказаної ухвали доставлено відповідачу до його електронного кабінету 01.11.2022 о 16:55, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься в матеріалах справи.

Втім, як у встановлений судом строк, який завершився 17.11.2022, так і станом на дату ухвалення рішення відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву.

Враховуючи наведене та керуючись ч. 6 ст. 162 КАС України суд вирішує справу за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи на підтримку своїх вимог та заперечень, суд встановив, що 10.05.2021, у зв`язку з досягненням пенсійного віку (60 років), позивачка ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком згідно із ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

До заяви позивачка додала необхідні для призначення пенсії документи, зокрема, трудову книжку № НОМЕР_2 , довідку про заробітну плату (спецпенсії) № 322, довідку про зміну назви організації № 320, довідку про прийняття на роботу (навчання) № 02-2/245, довідку про періоди роботи науковим працівником № 321, документи про стаж, визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 5065055, інший документ (акт перевірки) № 0200-1103-1/1522.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області від 13.05.2022 за № 024650003896 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу не менше 29 років. Рішення обґрунтовується тим, що страховий стаж позивачки становить 26 років 11 місяць 07 днів.

Листом від 04.07.2022 за № 5297-5011-С-02/8-0200/22 відповідач повідомив позивачку про відмову у призначенні пенсії за віком. Крім того, відповідач зазначив, що в зв`язку з відсутністю у трудовій книжці НОМЕР_1 в записі про звільнення № 2 від 01.06.1998 номеру наказу та дати, було надано уточнюючу довідку, видану 30.12.2021 за № 02-2/245 Комунальною установою "Мурованокуриловецький трудовий архів" за періоди роботи в колгоспі ім. Кірова (далі КСП "Подільський край") за 1989, 1991, 1994-1998 рр.

Також, у зв`язку з відсутністю в архівній довідці даних за період роботи 1992-1993 рр. (оскільки документи на зберігання до трудового архіву не надходили), цей період не був зарахований до страхового стажу похивачки.

Отже, як зазначає відповідач, страховий стаж позивачки склав 26 років 11 місяців 7 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком.

Вважаючи відмову у призначенні пенсії за віком протиправною, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

З 01.01.2004 набрав чинності Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV), який, згідно з преамбулою, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Отже, з 01.01.2004 Закон № 1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За правилами частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року не менше 29 років.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1 (далі Порядок № 22-1).

Так, пунктом 1.1 Порядку № 22-1 встановлено, що заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб.

За приписами пункту 2.1 Порядку № 22-1 документи, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637; для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.

Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Судом встановлено, що 10.05.2022, у зв`язку з досягненням 60-річного віку, позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з заявою про призначення пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". До заяви позивачка додала необхідні документи, в тому числі трудову книжку.

За результатами розгляду вказаної заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області прийняло рішення від 13.05.2022 за № 024650003896 про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком.

Підставою для прийняття такого рішення став висновок пенсійного органу про відсутність у позивачки необхідного страхового стажу, а саме 29 років. Як зазначено в рішенні, підтверджений стаж роботи позивачки становить 26 років 11 місяць 07 днів.

Суд зауважує, що у своєму рішенні пенсійний орган не зазначив, які конкретно періоди не були зараховані до страхового стажу позивачки та не надав жодних аргументів щодо підстав для незарахування таких періодів.

Водночас, перевіряючи наявність у позивачки ОСОБА_1 необхідного страхового стажу для його зарахування з урахуванням доводів відповідача, наведених у відзиві, суд враховує, що згідно із ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція № 58).

Пунктом 1.1 цієї Інструкції також передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Суд звертає увагу на те, що порядок заповнення трудових книжок визначається розділом 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.

Так, пунктом 2.4 Інструкції передбачено, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 4.1 Інструкції визначено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Як видно з трудової книжки позивачки НОМЕР_1 , в записі про звільнення № 2 від 01.06.1998 відсутній номер наказу та дати звільнення.

Разом з тим суд враховує, що в силу приписів чинного законодавства заповнення трудової книжки працівника здійснюється роботодавцем, а не працівником, і саме підприємство-роботодавець є відповідальним за організацію обліку трудових книжок працівників, в тому числі правильність внесення записів до них.

Також суд зауважує, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.04.2019 в справі № 593/283/17 та від 30.09.2019 в справі № 638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.

Крім того, спосіб внесення записів до трудової книжки позивачки та їх порядковість не дають підстав вважати, що мали місце дописування чи інші неправомірні дії з метою штучного (безпідставного) формування стажу позивачки. Водночас на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивачки її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальну неправильність оформлення досліджуваного документу, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства. Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.

Наведене додатково підтверджується тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.93 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а тому й не може впливати на його особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.

Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи особи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Як зазначено в пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Так, судом встановлено, що з метою підтвердження періодів своєї трудової діяльності у зв`язку з відсутністю у трудовій книжці в записі про звільнення номеру наказу та дати, позивачка надала відповідачу уточнюючу довідку, видану 30.12.2021 за № 02-2/245 Комунальною установою "Мурованокуриловецький трудовий архів" за періоди роботи в колгоспі ім. Кірова за 1989, 1991, 1994-1998 рр.

Однак, як видно зі змісту листа пенсійного органу від 04.07.2022 № 5297-5011/С-02/2-0200/22, періоди роботи позивачки з 01.01.1992 по 14.01.1994, з 16.08.1996 по 15.10.1996 та з 16.05.1998 по 31.05.1998 не зараховані. Підстави для незарахування викладені у відзиві, де відповідач зазначив, що вищезазначені періоди неможливо зарахувати до страхового стажу через відсутність в записі про звільнення № 2 від 01.06.1998 номеру наказу та дати.

Проте суд зауважує, що хоча у трудовій книжці позивачки певні неточності дійсно мають місце, але у зв`язку з наданням позивачкою додаткових документів, а саме уточнюючої довідки, такі неточності не давали відповідачу підстав для незарахування до трудового стажу позивачки періоду її роботи з 01.01.1994 по 14.01.1994, з 16.08.1996 по 15.10.1996 та з 16.05.1998 по 31.05.1998.

Щодо тверджень відповідача про незарахування періоду роботи за 1992-1993 рр., оскільки в довідці від 30.12.2021 № 02-2/245 відсутні дані за цей період, то суд зазначає таке.

Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у справі N 307/541/17 зазначив, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних, та сама по собі не здача облікових книг в архівний відділ не є беззаперечним доказом відсутності у позивача страхового стажу у зазначений період.

Тобто, відсутність відповідних документів на зберіганні в архівних установах не може анулювати записи трудової книжки та позбавити позивача права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.

Крім того, у постанові від 12.12.2019 у справі № 229/3431/16-а Верховний Суд дійшов до висновку про безпідставність доводів пенсійного органу про неможливість підтвердження трудового стажу через відсутність на зберіганні в державному архіві запитуваних документів та вказав про неможливість надання повного об`єму необхідних для реалізації прав позивача документів та повноти записів у наявних підтверджуючих страховий стаж документах з огляду на те, що обов`язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.

Відтак, з огляду на викладене та враховуючи сукупність поданих пенсійному органу документів, суд приходить до висновку, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивачки період її роботи з 1992-1993 рр. на КСП "Подільський край".

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують, як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

При вирішенні справи "Рисовський проти України" (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що архівна довідка позивачки та документи, додатково надані позивачкою разом із заявою про призначення пенсії, дають достатні підстави для зарахування до її страхового стажу вищезазначених періодів роботи.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У багатьох рішеннях ЄСПЛ дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі "Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини").

В пункті 145 рішення від 15.11.96 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:

- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України", п. 59);

- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі "Кудла проти Польщі", п. 158; рішення від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України", п. 29).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.

З матеріалів справи вбачається, що рішення від 13.05.2022 № 024650003896 про відмову у призначенні пенсії за віком прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області.

Втім, у прохальній частині позовної заяви позивачка просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області щодо відмови у призначенні пенсії за віком.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму N 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:

- лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач; повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

З огляду на викладене суд вважає можливим вийти за межі пред`явлених позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивачки у спірних публічно-правових відносинах.

Відтак, перевіривши доводи сторін та оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність визнання протиправним та скасування рішення пенсійного органу від 13.05.2022 № 024650003896 про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково, водночас обравши при цьому правильний і найбільш ефективний спосіб захисту прав позивачки, незалежно від того формулювання позовних вимог, що наведене у позовній заяві, а саме у спосіб визнання протиправним та скасування рішення від 13.05.2022 № 024650003896 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком, зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки періоди роботи з 01.01.1992 по 14.01.1994, з 16.08.1996 по 15.10.1996 та з 16.05.1998 по 31.05.1998 та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки про призначення їй пенсії за віком, з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи. В решті позовних вимог належить відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа

Таким чином, судові витрати позивачки на сплату судового збору в розмірі 992,40 грн належить стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Водночас на користь позивачки підлягає відшкодуванню вся сума судового збору. Адже не зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивачки внаслідок неправомірних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, а спір по суті вирішено в користь позивачки, тоді як прийняття рішення про часткове задоволення позову пов`язується виключно зі способом захисту порушених прав позивачки.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 024650003896 від 13 травня 2022 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 01.01.1992 по 14.01.1994, з 16.08.1996 по 15.10.1996 та з 16.05.1998 по 31.05.1998 в колгоспі ім. Кірова (КСП "Подільський край", ТОВ "Подільський Край") і з урахуванням висновків суду, наведених у цьому судовому рішенні, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 992,40 грн (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 );

2) представник позивача: адвокат Майструк Наталія Романівна (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса для листування: АДРЕСА_2 );

3) відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100);

4) відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927, місцезнаходження: вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014).

Повне судове рішення складено 28.11.2022.

Суддя Сало Павло Ігорович