Рішення № 107564400, 25.11.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

25 листопада 2022 р. Справа № 120/7447/22

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на протиправність постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000,00 грн від 12.07.2022 за № 337243 з підстав:

- відповідач протиправно застосував адміністративно-господарський штраф до неналежного суб`єкта правопорушення, а саме до власника транспортного засобу, а не до автомобільного перевізника

- відповідачем порушено двохмісячний строк на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт;

- позивачем виконано обов`язок щодо використання тахокарти, повірки тахографа та доведено факт описки вказаної в тахографі за 13.02.2022.

З метою скасування вказаної постанови, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою від 19.09.2022 відкрито провадження у даній справі та вирішено розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідно до положень ст. 262 КАС України. Даною ухвалою також встановлено строки для подання заяв по суті.

20.10.2022 представником Державної служби України з безпеки на транспорті подано до суду відзив на адміністративний позов з пропуском 15-денного строку, встановленого ухвалою суду від 19.09.2022, адже копію ухвали отримано відповідачем 30.09.2022, що підтверджується розпискою про вручення відправлення. При цьому, щодо поновлення пропущеного строку відповідач не клопоче.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Вказаний відзив не береться судом до уваги за причини подання останнього поза межами строку встановленого в ухвалі від 19.09.2022 (з пропуском у 4 дні) та за відсутності клопотання про поновлення такого строку.

При цьому, з метою встановлення обставин справи, суд вважає за необхідне долучити до матеріалів справи додані до відзиву документи, складені посадовими особами під час перевірки.

09.11.2022 на адресу суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача, яка не береться судом до уваги з аналогічних підстав пропуску 5-денного строку, оскільки відзив на позовну заяву отримано позивачем 18.10.2022, а відповідь на відзив сформовано представником в системі "Електронний суд" - 08.11.2022. Клопотання про поновлення строку на подання відповіді на відзив не додано.

Для з`ясування обставин отримання позивачем відзиву на позовну заяву судом використано програму трекінг відстежень поштових відправлень з офіційного вебсайту АТ "Укрпошта", та встановлено, що відправлення за №2102103446842 вручено позивачу 18.10.2022.

Враховуючи, що інших заяв по суті та документів не надходило, суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.

Суд, дослідивши подані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, встановив наступне.

13.02.2022 посадовими особами Укртрансбезпеки на а/д М-05 Київ-Одеса, 452 км + 811 м проведено перевірку транспортного засобу Volvo за номерними знаками НОМЕР_1 з причепом Schmitz за номерними знаками НОМЕР_2 та складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом за №329040.

Посадовими особами Уктрансбезпеки проведено габаритно-ваговий контроль, за наслідками якого складено довідку №0057731 від 13.02.2022 та акт перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів №0070270 від 13.02.2022.

Під час здійснення зважування транспортного засобу Volvo за номерними знаками НОМЕР_1 з причепом Schmitz за номерними знаками НОМЕР_2 встановлено фактичне навантаження на одиничну вісь 12,3 тон, при допустимих 11 т.

Відтак, під час перевірки виявлено порушення: перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезені подільного вантажу без відповідного дозволу.

12.07.2022 відповідачем винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №337243, якою постановлено стягнути з позивача штраф у сумі 17 00 грн, за порушення ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Вважаючи протиправною постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103, Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно п. 4 цього Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, серед іншого, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському, електричному, залізничному, морському та річковому транспорті.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-III (далі - Закон від 05.04.2001 № 2344-III), Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1567 (далі - Порядок № 1567).

Згідно з ст. 5 Закону від 05.04.2001 № 2344-III основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Відповідно до ст. 6 Закону від 05.04.2001 № 2344-III державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначається Порядком № 1567.

Згідно з пунктом 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Статтею 48 Закону від 05.04.2001 № 2344-III встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Таким чином, законодавство зобов`язує автомобільного перевізника та водія під час здійснення своїх функцій мати при собі документи, на підставі яких здійснюється перевезення.

Відповідно до ст. 60 Закону від 05.04.2001 № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 відсотків до 10 відсотків включно при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, як зазначено в абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону від 05.04.2001 № 2344-III, відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до автомобільних перевізників.

Таким чином, спірним питанням у межах даної адміністративної справи є встановлення факту чи позивач є перевізником у розумінні Закону від 05.04.2001 № 2344-III.

За визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону від 05.04.2001 № 2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Згідно зі ст. 33 Закону від 05.04.2001 № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.

Таким чином, суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, у тому числі за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 Закону від 05.04.2001 № 2344-III, є автомобільний перевізник, який здійснює за власний кошт перевезення вантажів.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 є власником транспортного засобу Volvo за номерними знаками НОМЕР_1 з причепом Schmitz за номерними знаками НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів, які були надані до перевірки (а.с. 38).

Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху, власник транспортного засобу - фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб, що підтверджується відповідними документами.

Відтак, законодавство України розмежовує поняття власника транспортного засобу та автомобільного перевізника.

При цьому, в наданій до перевірки товарно-транспортній накладній №15878 від 12.02.2022 автомобільним перевізником вказано ТОВ "Скайавтотранс". Вказану товарно-транспортну накладну долучено як позивачем до позову, так і відповідачем до матеріалів відзиву на позовну заяву, що, в свою чергу, підтверджує її надання посадовим особам відповідача.

Так, оскільки в матеріалах справи відсутні докази що позивач є автомобільним перевізником в розумінні Закону від 05.04.2001 № 2344-III, суд дійшов висновку, що позивач у спірних правовідносинах не є таким, а посадові особи відповідача діяли без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття оскаржуваних рішень.

Викладене жодним чином не спростоване відповідачем.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що позивач не був належним суб`єктом відповідальності, в розумінні ст. 60 Закону від 05.04.2001 № 2344-III.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що в межах спірної ситуації позивач не є автомобільним перевізником, а отже не може бути суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Тому відповідач не мав правових підстав для застосування до нього адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000,00 грн згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III.

Відтак оскаржувана постанова №337243 від 12.07.2022 визнається судом протиправною і такою, що підлягає скасуванню.

Водночас встановлені судом неповнота з`ясування обставин справи щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт та помилкове застосування відповідачем норм матеріального права при вирішенні питання про притягнення позивача до відповідальності є безумовною підставою для визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови, що у свою чергу виключає необхідність надання оцінки іншим аргументам позивача на підтримку заявлених позовних вимог.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Перевіривши основні доводи сторін, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Предметом позову у цій справі є постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області за №337243 від 12.07.2022 про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000,00 грн.

Отже, за змістом наведеної норми, сплачений позивачем судовий збір за подання позову у розмірі 2481,00 грн (квитанція №0.0.2672937175.1 від 14.09.2022) підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області. Проте, як з`ясовано судом, останній хоч і вважається суб`єктом владних повноважень в розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, однак є територіальним (відокремленим) підрозділом Державної служби України з безпеки на транспорті, немає статусу юридичної особи та фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, що виділяються Державній службі України з безпеки на транспорті (Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103).

Відтак суд доходить висновку, що у даному випадку витрати позивача зі сплати судового збору в сумі 2481,00 грн належить присудити йому за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7939,20 грн, до суду подано: договір про надання правової допомоги від 13.07.2022, розрахунок часу, витраченого на надання правничої допомоги від 14.09.2022, акт №2 приймання-передачі наданих послуг від 14.09.2022, рахунок від 14.09.2022 на суму 7939,20 грн, квитанцію про сплату 7939,20 грн за договором про надання правової допомоги.

Отже, витрати позивача в розмірі 7939,20 грн на професійну правничу допомогу дійсно мали місце та повністю доводяться належними і допустимим доказами.

Водночас обов`язок доведення неспівмірності таких витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача (ч. 7 ст. 134 КАС України).

При цьому, суд зауважує, що при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України (частини шоста, сьома статті 134 КАС України), відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі №480/2181/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18, постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18.

З огляду на викладене та беручи до уваги факт того, що суб`єкт владних повноважень не вважав за необхідне заперечувати стосовно розміру адвокатських послуг, враховуючи відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат позивача на правничу допомогу, суд доходить висновку, що витрати позивача на правничу допомогу не можуть бути зменшені за ініціативою суду та підлягають відшкодуванню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, а також зважаючи на приписи ч. 1 ст. 139 КАС України, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення клопотання позивача та стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7939,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області за №337243 від 12.07.2022 про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17000,00 грн.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 2481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня 00 коп.).

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7939,20 грн (сім тисяч дев`ятсот тридцять дев`ять гривень 20 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 );

Відповідач: Відділ державного нагляду (контролю) у Вінницькій області (код ЄДРПОУ - 39816845, місцезнаходження: вул. Порика, 29, м. Вінниця, 21021).

Державна служба України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ - 39816845, місцезнаходження: проспект Перемоги, 14, м. Київ, 01135).

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна