Постанова № 107562205, 25.11.2022, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/13179/22 3/760/7425/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2022 року суддя Солом`янського районного суду м. Києва Ріхтер В.В., за участю особи, що притягується до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , захисника - адвоката Росинця О.В., потерпілої ОСОБА_2 , розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення, які надійшли від Солом`янського управління поліції ГУНП у м. Києві про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у с. Виноград, Черкаської області, з вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні дитину 2007 року народження, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , заступника начальника центру, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

за ч. 1 ст.173-2 КУпАП, суд

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 (далі - особа, що притягується до адміністративної відповідальності) 20.09.2022 року приблизно о 20.30 годині знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно ОСОБА_3 , (словесно ображав), чим міг завдати шкоди її психічному здоров`ю, тобто, щодо особи, на яку поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (надалі - Закон).

Вказаних висновків суд дійшов, дослідивши матеріали справи, у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, як-то: оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, у тому числі з урахуванням наявних у справі пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, щодо часу, місця, способу настання обставин, вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення, та безпосередньо її ролі в їх настанні, а також потерпілої, свідків, керуючись законом і правосвідомістю, виходячи з наступного.

Статтями 251, 280 КУпАП визначено фактичні дані, обставини на основі яких, у визначеному законом порядку, орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.

В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину не визнав, зазначив, що у протоколі все зазначено не вірно, насильства він щодо ОСОБА_3 не вчиняв, вони лише не розминулися у коридорі. Так, він прийшов додому у пізній час, перебував у вузькому коридорі, а потерпіла на нього наскочила зі сторони туалету. При цьому, він був із великим рюкзаком на плечах після служби. Потерпілу не чіпав, лише її відштовхнув від себе, оскільки вона на нього налетіла. Звернув увагу суду, що у протоколі зазначено, що потерпіла є його співмешканкою, хоча це не відповідає дійсності, оскільки він є одруженим, а потерпіла є лише його сусідкою, яка була колишньою дружиною його племінника.

Будучи попередженою про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих пояснень суду, потерпіла ОСОБА_2 , в судовому засіданні пояснила, що дійсно, вона не є співмешканкою ОСОБА_1 , чому так зазначено у протоколі їй не відомо. ОСОБА_1 є її родичем, оскільки він є дядьком її колишнього чоловіка. Після розлучення вони проживають разом у гуртожитку, який містить спільну кухню, коридор, санвузол, хоча кожен проживає у своїй окремій кімнаті. Після розлучення дядько на неї постійно тисне, морально принижує, вчиняє психологічний тиск. Як себе захисти не знає. З приводу неправомірних дій ОСОБА_1 неодноразово зверталася до коменданта гуртожитку, але нічого не змінювалося та він все одно продовжував свої дії. 20.09.2022 року, ввечері, вона йшла по коридору, в цей час прийшов ОСОБА_1 , який її, коли вона проходила повз нього, штовхнув, від чого вона впала, при цьому почав її обзивати та принижувати. Через такі дії, вирішила звернутися вже до поліції, оскільки хоче припинити знущання над нею зі сторони дядька. Додатково зазначила, що конфлікти виникають також із дружиною ОСОБА_1 - ОСОБА_4 . Загалом між ними склалися неприязні відносини, оскільки вони є родичами її колишнього чоловіка.

Акцентує увагу суду, що психологічний тиск з боку дядька відчуває постійно, як це подолати вона не знає. Просить допомоги у суду, оскільки не знає, що робити з такою поведінкою ОСОБА_1 , оскільки це також впливає й на її малу дитину, яку вона виховує самостійно та яка це все бачить та чує. Через дії ОСОБА_1 у сім`ї панує негатив, через що усім важко. Образи від нього потерпіла чує постійно, ОСОБА_1 може на неї кричати на побутовому рівні, також, іноді, ображає її дитину. Жодних стосунків із ОСОБА_1 не підтримує, проте вимушена з ним спілкуватися через те, що вони фактично живуть разом.

Під час надання пояснення суду та відповідей на питання учасників судового розгляду видно, що потерпіла перебуває у пригніченому стані, емоційно переживає, згадуючи події, про які розказує, виглядає розгубленою через безсилля від ситуації.

На зазначене в судовому засіданні потерпілою, ОСОБА_1 зазначив, що це все є неправдою, окрім того, що він дійсно відштовхнув потерпілу від себе, оскільки вона на нього налетіла, а мала почекати, поки він звільнить коридор, бо у нього був великий рюкзак, а коридор вузький. Потерпіла могла почекати, коли він зайде до своєї кімнати, проте, цього не зробила та навмисно спровокувала такі його дії.

В судовому засіданні, будучи попередженою про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих пояснень суду, свідок ОСОБА_4 зазначила, що вона є дружиною ОСОБА_1 20.09.2022 року вона перебувала вдома, прийшов її чоловік, відкрили двері з коридору. У чоловіка був великий військовий рюкзак. В цей час по коридору йшла ОСОБА_2 , яка безпідставно на нього налетіла через що виник конфлікт. В ході конфлікту ОСОБА_1 дійсно підвищив голос на ОСОБА_2 , проте, це було викликано виключно діями останньої. Особисто бачила, як ОСОБА_2 безпідставно налетіла на її чоловіка. Коридор дійсно у квартирі вузький та пройти двом людям важко. На думку свідка, вказане ОСОБА_2 зробила умисно, з незрозумілих причин, проте, у цьому не впевнена.

ОСОБА_1 підтримав пояснення свідка.

ОСОБА_2 заперечила проти вказаного, зазначає, що свідок є дружиною ОСОБА_1 , а тому дає такі пояснення, оскільки його захищає. Вказане не відповідає дійсності, що може підтвердити свідок, який є сторонньою особою та бачила обставини конфлікту.

В судовому засіданні, будучи попередженою про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих пояснень суду, свідок ОСОБА_5 зазначила, що була завідуючою гуртожитком, у якому живуть як ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Усіх знає, з усіма спілкується. Завідуючою вона була 20 років та лише нещодавно пішла на пенсію, а саме 14.10.2022 року. 20.09.2022 року вона проходила по коридору, перевіряла порядок у гуртожитку та особисто бачила, як стояв сам ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_4 , яка йому відчиняла двері. При цьому поруч проходила ОСОБА_2 , яку ОСОБА_1 безпідставно штовхнув. При цьому, ОСОБА_1 потерпілу ображав. Через такі дії потерпіла була просто в шоці та пішла до своєї кімнати. Побачивши таку ситуацію, свідок, яка ще на той час була комендантом гуртожитку, вирішила втрутитися та підійшла до ОСОБА_1 та зробила йому зауваження щодо його дій. На що він відповів виключно агресією. Звернула увагу суду, що агресивна поведінка з боку ОСОБА_1 була й раніше, та загалом, такий конфлікт у цій сім`ї вже не вперше. Зазначила, що потерпіла до неї неодноразово зверталася з приводу неправомірних дій ОСОБА_1 . Зверталася саме до неї, оскільки вона є комендантом та, в тому числі, слідкувала за порядком та залагоджувала конфлікти між мешканцями гуртожитку. Вказані звернення від потерпілої були письмовими. На запитання суду зазначила, що ці звернення вона зберігала у себе, як у коменданта, однак коли пішла на пенсію, все знищила та на сьогоднішній день вони не зберіглися. Вказані звернення потерпілої до правоохоронних органів не передавала, оскільки не вважала за потрібне, бо за кожним таким зверненням вона проводила бесіду із ОСОБА_1 та вважала, що цього буде достатньо. Як підсумок зазначила, що на думку свідка, дії ОСОБА_1 не є нормальними та він не правий, бо потерпіла самостійно виховує дитину, їй ніхто не допомагає, батько дитини є племінником ОСОБА_1 . Характеризує ОСОБА_1 як агресивну людину, який створює конфлікти. Іноді ОСОБА_1 проявляв агресію й щодо свідка, хоча вона нічого поганого не робила. Щодо потерпілої зазначила, що вона є доброю матір`ю, виховує дитину, служить, допомоги їй родичі не надають. Коли вона побачила як ОСОБА_1 штовхнув потерпілу, то вирішила втрутитися, бо "была вомущена до предела". Прямо зазначила суду, що бачила як ОСОБА_1 стояв, потерпіла проходила поруч, а ОСОБА_1 її штовхнув (продемонструвала суду як, а саме ліктем у бік. Це було поруч із сушаркою. Потерпіла при цьому виходила з душевої, на думку свідка, вона там мила дитину, оскільки зазвичай так робила завжди. Потерпіла залишає там дитину та йде за рушником, йде швидко, поспішає. Уточнила на питання захисника, що особисто в той час не бачила дитину у ванній, однак припускає, що потерпіла мила дитину.

В процесі розгляду справи ОСОБА_1 зазначив, що все, що каже потерпіла, є неправдою, дійсно він голосно розмовляє, проте це робить не спеціально, оскільки він є військовим та це «издержки службы". До поліції з приводу дій ОСОБА_2 не звертався, лише до командування.

Позиція захисту зводиться до того, що потерпіла ОСОБА_1 мстить, бо він є дядьком її колишнього чоловіка, а також у 2014 році він був її безпосереднім командиром, оскільки вони разом проходили військову службу. Адвокат зазначив суду, що «загалом потерпіла є неблагополучною особою, вона на службі не пройшла психолога, не знайшла як жінка себе у цьому житті». Зазначив, що ця справа має бути закрита за відсутністю складу правопорушення, а також через те, що потерпіла не може бути потерпілою в розрізі домашнього насильства, оскільки вони не є родичами.

Окремо суд зазначає, що захисник, не соромлячись суду та інших учасників судового процесу, дозволяв собі в судовому засідання принижувати потерпілу, ображати, розмовляти зверхньо та перебивати при наданні останньою пояснень. На зауваження суду не реагував та вважав, що така його поведінка є гідною, бо його клієнт є офіцером, а потерпіла його обмовляє.

Згідно ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі Закон) у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: … 3) домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь; 4) економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру; 5) запобігання домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються; 6) кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі; 8) особа, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала особа), - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі; 12) протидія домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на припинення домашнього насильства, надання допомоги та захисту постраждалій особі, відшкодування їй завданої шкоди, а також на належне розслідування випадків домашнього насильства, притягнення до відповідальності кривдників та зміну їхньої поведінки; 14) психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи; 15) сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності; 17) фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Статтею 3 Закону передбачено, що предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: 1) подружжя; 2) колишнє подружжя; 3) наречені; 4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); 5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; 6) особи, які мають спільну дитину (дітей); 7) батьки (мати, батько) і дитина (діти); 8) дід (баба) та онук (онука); 9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка); 10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); 11) рідні брати і сестри; 12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); 13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; 14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; 15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім`ї патронатного вихователя. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, за умови спільного проживання, а також на суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

На думку суду, з урахуванням ст. 3 Закону, ОСОБА_1 , конкретно у даній справі, є суб`єктом вчинення правопорушення, оскільки він є дядьком племінника, що є колишнім чоловіком потерпілої та батьком дитини потерпілої, проживали та приживають довгий час за однією адресою разом та поводили себе як родичі до моменту розлучення із племінником, сторонні особи вважали їх родичами та вважають, що підтвердила свідок у судовому засіданні. ОСОБА_1 та потерпіла, хоча й частково, пов`язані спільним побутом, через що, зазвичай, й виникають конфлікти, що не заперечувалося в судовому засіданні ані потерпілою, ані самим ОСОБА_1 .

Стамбульська конвенція визначає домашнє насильство як всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім`ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні, або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.

З урахуванням того, що згідно Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Також, Конституція декларує право кожного на повагу до його гідності, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Як убачається з матеріалів цієї справи, вина особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, повністю доведена, у розумінні ст. 251 КУпАП, належними та допустимими доказами, у тому числі протоколом про адміністративне правопорушення, який складений у відповідності з вимогами ст. 256 КУпАП та містить необхідні у ньому відомості, зокрема щодо дати, часу, місця та способу вчинення самого адміністративного правопорушення; відомостями, що містяться у матеріалах у їх сукупності, у т.ч. пояснень потерпілої, а також поясненнями самої особи, що притягується до адміністративної відповідальності, наданими в судовому засіданні, а також самої потерпілої та свідка.

Також, суд враховує, що домашнє насильство, відповідно до положень ст. 173-2 КУпАП, являє собою умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису.

З аналізу наведених вище норм Закону вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією статті 173-2 КУпАП, має місце лише тоді, коли діяння фізичного, психологічного або економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи фактичне настання фізичної шкоди або шкоди психічному здоров`ю потерпілому.

Оцінюючи можливість настання шкоди психічному здоров`ю потерпілого, суд має врахувати, що самі по собі нецензурні, брутальні висловлювання, образи та таке інше не утворюють домашнього насильства та складу адміністративного правопорушення. Це відбувається лише у тому випадку, коли вони спрямовані на обмеження волевиявлення особи, або якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

У цій справі безсумнівно встановлено судом, що дії ОСОБА_1 викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе, завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Таким чином, характер вчиненого порушення з боку особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідчить про наявність в його діях складу даного правопорушення - вчинення домашнього насильства у розумінні п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону.

Відповідно до статті 129 Конституції України, розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Що стосується доводів захисту про те, що дії потерпілої це помста ОСОБА_1 , то такі, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні та є виключно припущенням.

Також, захисником було долучено до матеріалів справи лист Державної прикордонної служби від 10.11.2022 року, який адресовано начальнику 130 головного центру зв`язку Полякову А. згідно якого повідомляється, що стосовно військовослужбовця підпорядкованої ОСОБА_6 частини майора ОСОБА_4 , підтверджується неодноразові звернення останньої з метою проведення профілактичних бесід з підлеглим військовослужбовцем, лейтенантом ОСОБА_2 з причин виникнення конфліктних ситуацій у побуті, які виникають за місцем проживання та подальшої недопустимості подібної поведінки.

Однак, на думку суду, такий лист не може бути предметом оцінки суду у даній справі, оскільки не є зрозумілим його процесуальне походження та мета. Крім того, вказаний лист не стосується подій 20.09.2022 року та зі змісту листа не зрозуміло, чи взагалі були проведені певні бесіди та чи було взагалі підтверджено конфліктні ситуацій між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , з листа не зрозуміло чи були за даними зверненнями будь-які заходи реагування. Також, у цій справі ОСОБА_4 є свідком та суд не вирішує справу між нею та ОСОБА_2 . Звертає увагу суд й на те, що Державна прикордоння служба не уповноважена вирішувати конфліктні ситуації у побуті та тим більше, не є правоохоронним органом в розумінні контролю за домашнім насильством, що є виключною прерогативою органів МВС та суду.

Натомість, потерпіла надала лист від Державної прикордонної служби, який носить категоричний характер та згідно якого убачається, що факти звернення потерпілої щодо дій ОСОБА_1 дійсно були, остання просила поради і допомоги у виникненні конфліктних ситуацій у побуті та останній рекомендовано звернутися до органів національної поліції.

Також, на запит суду від Солом`янського управління поліції м. Києва надійшов лист, що дійсно потерпіла у цій справі зверталася до поліції щодо домашнього насильства з боку ОСОБА_1 .

Натомість, сам ОСОБА_1 та його захисник не надали суду жодних доказів неправомірних дій потерпілої чи жодних звернень з боку ОСОБА_1 щодо дій потерпілої. Позиція останніх зводиться виключно до негативної оцінки потерпілої, як особи, без надання суду доказів.

Враховуючи комплекцію тілобудови ОСОБА_1 , який є доволі кремезним, пояснення останнього щодо того, що потерпіла на нього «налетіла», виглядають не переконливо, враховуючи те, що остання є набагато меншою за нього.

Доводи свідка ОСОБА_4 суд до увагу не бере, оскільки вона є дружиною ОСОБА_1 та прямо заінтересована у розгляді справи, тим більше, її пояснення суперечать поясненням іншого свідка у цій справі.

У цій справі не установлено порушення фундаментальних прав і свобод ОСОБА_1 .

У цій справі, доводи щодо якості доказів, з огляду на наявні у них дані, не тягнуть за собою визнання їх неприйнятними, адже в постанові від 15 лютого 2018 року в справі № 357/14462/14-к Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду указав, що не ґрунтується на вимогах процесуального закону ситуація, при якій підставою для визнання доказів недопустимими виступає якість змісту документів.

Суд виходить з того, що, вирішуючи справу має приймати інформоване рішення, тобто робити свої висновки щодо фактичних обставин, важливих для вирішення справи, виходячи з усієї релевантної інформації, яку сторонам вдалося отримати і надати суду, а тому доводи захисту, що у протоколі зазначено, що потерпіла є співмешканкою ОСОБА_1 , що тягне за собою визнання протоколу недопустимим доказом, не є переконливими.

Що стосується стягнення, то відповідно до ст. 23 Кодексу України про адміністративне правопорушення, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, та для запобігання вчинення нових правопорушень як самим порушником, так і іншими особами.

При накладені адміністративного стягнення, на особу, що притягається до адміністративної відповідальності, суд враховує обставини визначені ст. 33 КУпАП, а саме: характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан та не убачає, в розумінні ст. ст. 34, 35 КУпАП, обставин, які пом`якшують чи обтяжують відповідальність останнього і вважає за необхідне накласти адміністративне стягнення у межах санкції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, яке за своїм видом і розміром буде справедливим, відповідатиме характеру вчиненого правопорушення, особі порушника та ступеню його вини, необхідним і достатнім для його виховання та запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами.

Визначаючи вид стягнення суд також бере до уваги, що в судовому засіданні ОСОБА_1 не розкаявся щодо своїх дій, не висловив жалю, не засудив своїх дій щодо потерпілої, а навпаки поставив свою поведінку на другий план, вважає її нормальною, та акцентував увагу суду лише особі потерпілої, яку він характеризує вкрай негативно.

Окремо суд звернув увагу й на те, що потерпіла прийшла до суду з маленькою дитино, яку, як пояснила потерпіла, їй немає з ким залишити. При цьому, перебування дитини в судовому засіданні жодним чином не вплинуло на ОСОБА_1 та останній дозволяв собі некоректні висловлювання щодо матері дитини, що свідчить лише проте, що навіть при сторонніх особах ОСОБА_1 дозволяє собі ображати потерпілу.

Одночасно, суд бере до увагу й взіркову характеристику ОСОБА_1 , як військового, який має вищу освіту, є відповідальним та добрим військовослужбовцем, вперше притягується до адміністративної відповідальності.

На думку суду, застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу є найбільш доречним, оскільки адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, що і матиме місце в цій ситуації, на переконання суду, у разі визначення стягнення у виді штрафу. Застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу є достатнім та справедливим.

Підстав, що виключають адміністративну відповідальність, згідно ст. 17 КУпАП України, у справі не встановлено. Строки притягнення до адміністративної відповідальності не збігли.

Крім того, як зазначено у правовій позиції ЄСПЛ у справі «TKHELIDZE проти Грузії», заява № 33056/17, відсутність негайного реагування органів влади при виникненні підозр щодо домашнього насильства порушує конвенцію. ЄСПЛ наголосив, що за відповідних обставин влада зобов`язана вживати превентивних оперативних заходів для захисту особи, життю якої загрожує злочинні дії іншої особи. Жертви домашнього насильства, які потрапляють до категорії вразливих осіб, мають право на державний захист. Коли виникають будь-які підозри щодо домашнього насильства чи насильства щодо жінок, від органів влади вимагається негайне реагування та подальша особлива ретельність для вирішення конкретного характеру насильства в ході провадження.

Згідно із ст. 39-1 КУпАП у разі вчинення домашнього насильства чи насильства за ознакою статі суд під час вирішення питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення має право одночасно вирішити питання про направлення особи, яка вчинила домашнє насильство чи насильство за ознакою статі, на проходження програми для таких осіб, передбаченої Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» чи Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

Як зазначається у ч. 6 ст. 28 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», кривдника може бути направлено судом на проходження програми для кривдників на строк від трьох місяців до одного року у випадках, передбачених законодавством.

Як встановлено судом, сварки відбуваються систематично, що не заперечується обома сторонами конфлікту, при цьому свідком цих конфліктів є малолітня дитина, що безумовно негативно впливає на її розвиток.

А тому, враховуючи обставини вчиненого правопорушення, особу порушника, з метою реалізації комплексного підходу до вирішення проблеми насильства, суд вважає за необхідне направити ОСОБА_1 до Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації для проходження програми для кривдників строком на 3 місяці.

При цьому, суд враховує, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, що проходить службу у м. Києві, але це не перешкоджає йому пройти відповідну програму для кривдників, оскільки не може бути виправданням будь-яка служба, якщо вчиняється домашнє насильство.

Як передбачають положення ст. 15 КУпАП, військовослужбовці, військовозобов`язані, інші військовослужбовці на яких поширюється дія дисциплінарних статутів ….за вчинення домашнього насильства…. несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. У разі притягнення таких осіб до відповідальності за вчинення домашнього насильства, направлення особи на проходження програми для осіб, які вчинили домашнє насильство, здійснюється на загальних підставах.

Крім того, з пояснень потерпілої, убачається, що остання не знає як себе поводити та куди звертатися у випадках вчинення щодо нього домашнього насильства, звертається до поліції, яка без діє, а також до командування за порадами, проте насильство щодо неї продовжується від чого страждає й дитина.

У такому випадку, Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачає програму для постраждалої особи - комплекс заходів, спрямованих на позбавлення емоційної залежності, невпевненості у собі та формування у постраждалої особи здатності відстоювати власну гідність, захищати свої права у приватних стосунках, у тому числі за допомогою уповноважених органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Стаття 23 вказаного Закону передбачає, що суб`єктами, відповідальними за виконання програм для постраждалих осіб, є місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. Суб`єкт, відповідальний за виконання програм для постраждалих осіб, організовує та забезпечує проходження такими особами зазначених програм за їхньою згодою.

А тому, суд вважає за необхідне також зобов`язати пройти потерпілу відповідну програму для постраждалої особи, для чого необхідно забезпечити виконання такої програми.

Судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення підлягає стягнення відповідно до положень ст. 40-1 КУпАП, оскільки правопорушення не пов`язане із проходженням ОСОБА_1 військової служби.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33-35, 173-2, 251, 252, 283-285 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суд

П О С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) визнати винуватим у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що на день розгляду справи становить 340 гривень.

Направити ОСОБА_1 до Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації для проходження програми для кривдників, передбаченої Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», на строк 3 (три) місяці.

Забезпечити та організувати проходження потерпілою ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 ) програми для постраждалої особи, для чого направити копію постанови до Солом`янської районної у м. Києві державної адміністрації - для виконання.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в сумі 496 грн. 20 коп.

Штраф підлягає сплаті за наступними банківськими реквізитами: отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/21081300, Код отримувача (код ЄДРПОУ): 37993783, номер рахунку (IBAN): UA698999980313040149000026001, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету: 21081300, призначення платежу: адміністративний штраф у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Судовий збір підлягає сплаті на наступні реквізити: отримував коштів: ГУК у м. Києві/Соломян.р-н/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, Банк отримувача: Казначейство України, код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA388999980313181206000026010, код класифікації доходів бюджету 22030101, Призначення платежу: судовий збір.

Відповідно до ст. 307 КУпАП, штраф має бути сплачений порушником не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови - не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

На підставі ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у вищезазначений строк постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу та витрати на облік зазначених правопорушень.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку її оскарження.

Постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з моменту винесення до Київського апеляційного суду через Солом`янський районний суд міста Києва.

Строк пред`явлення до виконання три місяці.

Відсутність у постанові в справі про адміністративні правопорушення, як виконавчому документі, у розумінні Закону України "Про виконавче провадження", відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків та його паспортні дані, згідно постанови Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 471/283/17-ц (провадження № 61-331св18), у розрізі ст. 18 указаного Закону, не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання (відмови у відкритті виконавчого провадження).

Суддя Ріхтер В.В.