Єдиний державний реєстр судових рішень Справа № 204/4132/21
Провадження № 2/204/193/22
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2022 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:
головуючого - судді Приваліхіної А.І.,
за участю секретаря судового засідання - Лавриненко В.Д.,
представника позивачки - адвоката Поповського Д.П., представника відповідачки - адвоката Муравського В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до житла,
В С Т А Н О В И В:
03 червня 2021 року позивачка ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом до відповідачки ОСОБА_3 , визначивши третьою особою управління-службу у справах дітей Адміністрації Чечелівського району Дніпропетровської міської ради, із вимогами про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до житла (а. с. 1-13).
В обґрунтування заяви зазначає, що з червня 2003 року вона проживала спільно з ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про його народження серії НОМЕР_1 . В період їхнього спільного проживання, зокрема 27 лютого 2008 року, вони придбали квартиру АДРЕСА_1 , договір купівлі-продажу якої був оформлений на ОСОБА_4 . При цьому для придбання вказаної квартири був укладений кредитний договір № 778855/ФЛ з банком «Надра», на забезпечення виконання якого ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, який в подальшому рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2015 року у справі 175/3752/15-ц визнаний недійсним. Разом з цим, вказаним рішенням встановлено, що придбана квартира перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Стверджує, що на вимогу ОСОБА_4 21 грудня 2015 року їх син був зареєстрований за місцем проживання батька у кв. АДРЕСА_1 , де разом з ними проживала перша дитина ОСОБА_4 - його донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якою у сина дуже добрі стосунки. Вказує, що до 15 січня 2017 року за вказаною адресою також мешкала і позивачка з їх другою дитиною - донькою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Однак, після сварки з ОСОБА_4 , останній вигнав її з донькою на вулицю, а сина залишив проживати з ним. Зазначає, що в неї немає свого житла, вона зареєстрована за місцем проживання своєї матері, де разом з нею та донькою проживає ще 5 родичів у квартирі загальною площею 70 кв. м. Вказує, що приблизно ІНФОРМАЦІЯ_4 у с. Дніпрове Дніпропетровського району Дніпропетровської області помер ОСОБА_4 , після чого вона дізналася про те, що 22 грудня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , згоди на укладення якого вона не давала, про його існування не знала. 12 квітня 2021 року між ОСОБА_7 та відповідачкою (матір`ю ОСОБА_4 ) був укладений договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, а на передодні - 02 квітня 2021 року сестра ОСОБА_4 , ОСОБА_8 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_9 забрали у позивачки ключі від вказаної квартири, де проживав її син, дозволивши йому лише протягом 20 хвилин забрати під їх наглядом деякі речі, після чого квартиру закрили, а пізніше змінили замки на дверях. Вказує, що з цього приводу вона звернулася до поліції. Наразі її син мешкає разом з нею у квартирі АДРЕСА_2 , загальною площею 70 кв. м, де ще проживає загалом 7 людей (6 дорослих та 1 дитина). Це створює перешкоди у налагодженні нормального життя, отримання її сином освіти, оскільки відсутня можливість навіть поставити йому окреме ліжко. При цьому, її мати ОСОБА_10 , яка є основним ви наймачем даної квартири, не дає згоди на реєстрацію її сина за вказаною адресою. Тому, аби забезпечити сину нормальні здорові умови життя, зростання, отримання освіти, вона змушена звертатися до суду з позовом про повернення її неповнолітньому сину можливості проживання в квартирі АДРЕСА_1 , де він зареєстрований та проживав тривалий час разом із батьком, де, в свою чергу, створені для нього всі умови (його ліжко, письмовий стіл, комп`ютер для навчання, книги, акваріум, речі тощо) У зв`язку з цим, прохає суд усунути перешкоди у користуванні її сином житловим приміщенням та вселити його до нього.
Ухвалою суду від 08 червня 2021 року позовну заяву залишено без руху, позивачці надано термін на усунення недоліків (а. с. 34).
16 червня 2021 року представницею позивачки ОСОБА_1 - адвокаткою Маніною М.А., на підтвердження своїх повноважень, як представниці позивачки, надано суду ордер серії ЧК № 164975 від 27 травня 2021 року, однак недоліки, зазначені в ухвалі суду від 08 червня 2021 року, в повному обсязі не усунуто. Так, суду не надано документу про сплату судового збору із посланням на п. 14 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» (а. с. 36-41).
Ухвалою суду від 17 червня 2021 року позовну заяву залишено без руху повторно, позивачці надано термін на усунення недоліків (а. с. 42).
21 липня 2021 року позивачкою до суду подано заяву про усунення недоліків разом із клопотанням про звільнення її від сплати судового збору (а. с. 45-56).
Ухвалою суду від 27 липня 2021 року позивачці відстрочено сплату судового збору у цій справі до ухвалення рішення по ній (а. с. 57).
Ухвалою суду від 27 липня 2021 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 15 годину 00 хвилин 16 серпня 2021 року (58а. с. 60), копія якої надіслана учасникам справи 03 серпня 2021 року за вихідним № 17324/21-вих/2/204/1570/21 (а. с. 59) та, яка отримана відповідачкою 01 жовтня 2021 року, підтвердженням чого є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 87).
09 грудня 2021 року на адресу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшов відзив представника відповідачки ОСОБА_3 - адвоката Муравського В.В. (а. с. 106-113), в якому він позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними та не обґрунтованими, тому просить суд у їх задоволенні відмовити. Крім того, просить суд поновити строк на подання вказаного відзиву до суду, посилаючись на те, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, а договір між АО «Еквіта» та відповідачкою був укладений лише 05 листопада 2021 року та, відповідно, з матеріалами справи представник відповідачки ознайомився 15 листопада 2021 року. Тому вважає, що 15 денний строк на надання відзиву закінчується 30 листопада 2021 року, при цьому, є всі підстави для його поновлення.
В обґрунтування відзиву зазначає, що право приватної власності є непорушним. Так, 12 квітня 2021 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу була придбана у власність квартира АДРЕСА_1 . Разом з цим, при посвідченні вказаного договору нотаріусом була перевірена вся інформація щодо вказаного нерухомого майна, в тому числі підстави набуття права власності на нього, не перебування майна в іпотеці, а також відсутність зареєстрованих осіб за вказаною адресою, передусім малолітніх та неповнолітніх дітей, підтвердженням чого є довідка Дніпровської міської ради щодо інформації даних картотек з питань реєстрації фізичних осіб за вказаною адресою. При цьому, вважає довідку про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 у кв. АДРЕСА_1 від 21 квітня 2021 року, недопустимим та недостовірним доказом у справі. Натомість, посилається на довідку Дніпровської міської ради про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб станом на 23 листопада 2021 року, відповідно до якої за вищевказаною адресою зареєстровані: ОСОБА_3 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Вказує на те, що доводи позивачки про реєстрацію ОСОБА_2 за вказаною адресою не підтверджені належними та допустимими доказами, натомість відповідно до довідки від 23 листопада 2021 року, останній не зареєстрований за вказаною адресою, тому робить висновок про те, що він ніколи і не був за нею зареєстрований. Вважає посилання позивачки на норми ст. 405 ЖК УРСР безпідставними, оскільки відповідачка, як власниця квартири, не надавала та не надає згоди на користування житловим приміщенням позивачу та її сину. Жодних домовленостей щодо реалізації права користування квартирою як житловим приміщенням між ними ані усних, ані письмових не було. Зазначає, що на теперішній час у спірній квартирі зареєстрована відповідачка та ще двоє членів її родини, тому використання зареєстрованими особами площі житлової квартири (3*13,65+40,95 кв. м) забезпечує їх права на належні умови проживання, придатність для проживання; допустимість та розуміння. Натомість, вселення ще однієї особи до спірної квартири буде порушувати права зареєстрованих осіб на допустимі та комфорті умови проживання, здійснить втручання до встановленого способу життя осіб в квартирі, приватного простору та приватного житла. Вважає, що дитина повинна бути зареєстрована за адресою одного з батьків. При цьому, посилання позивачки на те, що вона, як матір не може забезпечити у повній мірі житлових потреб свого неповнолітнього сина є непропорційним обмеженням прав відповідачки на вільне володіння та користування належною їй квартирою у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Крім того, вказує на те, що після смерті батька мати зобов`язана утримувати свою дитину до досягнення повноліття, в тому числі, здійснювати піклування над дитиною, створювати їй необхідні побутові умови, забезпечувати догляд та лікування, дбати про виховання, навчання та розвиток, здійснювати нагляд за дотриманням правил належного проживання, навчання, сну, харчування, користування домашніми приладами підвищеної небезпеки та інше. Вважає, що бажання позивачки вселити її сина до квартири, в якій проживають сторонні люди, може призвести до порушень прав неповнолітньої дитини на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків та наразити її на соціальні труднощі та розбіжності. Також вважає безпідставним посилання позивачки на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області, яким встановлено факт того, що спірна квартира перебуває у спільній власності позивачки та ОСОБА_4 , оскільки зазначеним рішенням суду визнано недійсним договір іпотеки та визнано позивача співвласником квартири станом на 2015 рік, а саме до підписання договору купівлі-продажу квартири новому власнику. Крім того, вказує на те, що зазначені факти в рішенні суду були застосовані для врегулювання спору, що регулюються вимогами Закону України «Про іпотеку», а відтак після завершення кредитних зобов`язань з банком змінився статус квартири та вказані норми перестали діяти. При цьому, зазначає про те, що посилання позивачки на незаконність укладених договорів купівлі-продажу є недоведеними, оскільки вказані договори є дійсними та такими, що відповідають нормам закону, бо вони не визнані недійсними та наслідки недійсності правочину, відповідно до норм ст. 216 та ст. 220 ЦК України, до них не застосовані. Вказує на те, що позивачкою не надано жодного доказу на підтвердження того, в якому році дитина вселилася до спірної квартири, що при його вселенні було дотримано встановленого законом порядку, наявності згоди на його вселення наймачем квартири тощо. Тому вважає, що позивачка у своїй позовні заяві не довела факту реєстрації та проживання дитини у спірній квартирі на законних підставах, яка була набута у власність відповідачкою, через що позовна заява є необґрунтованою.
25 січня 2022 року у судовому засіданні представницею позивачки ОСОБА_1 - адвокаткою Маніною М.А., надано заяву про недостовірність доказів (а. с. 125-127), в якій вказано на порушення відповідачкою строків на надання відзиву на позовну заяву. При цьому, зазначено, що додані до відзиву довідка Дніпровської міської ради (вих. № 14/5-4508) та довідка від 23 листопада 2021 року, не є належними доказами по справі, оскільки вони не відповідають вимогам ч. ч. 2 та 4 ст. 95 ЦПК України щодо письмових доказів. Крім того, відповідачкою, в порушення вимог ч. 5 ст. 95 ЦПК України, не вказано, де знаходяться оригінали вказаних документів. Вважає, що достовірність вказаних довідок викликає сумніви, оскільки їх форма не відповідає формі документів, яка передбачена Правилами реєстрації місця проживання, що затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207, а їх зміст суперечить документам, які подані позивачкою Крім того, вони містять посилання на дані картотеки та Електронну картотеку, достовірність яких не підтверджена. Тому прохає суд виключити вказані довідки з числа доказів по справі та розглянути справу на підставі інших доказів.
Ухвалою суду від 14 липня 2022 року у справі замінено третю особу управління-службу у справах дітей адміністрації Чечелівського району Дніпровської міської ради на правонаступника Орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради (а. с. 167).
У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Поповський Д.П., позовні вимоги підтримав в повному обсязі просив їх задовольнити, обґрунтування надав аналогічні тексту позовної заяви. Наголосив на тому, що довідка про місце реєстрації дитини, що надана стороною позивача, містить відомості із Єдиного державного демографічного реєстру, через що є належним доказом, який підтверджує реєстрацію неповнолітнього ОСОБА_2 станом на 02 квітня 2021 року. Натомість довідка, що надана стороною відповідача, містить відомості з приводу реєстрації дитини, які є у картотеці з питань реєстрації фізичних осіб, що ставить під сумнів достовірність та повноту зазначеної інформації.
У судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_3 - адвокат Муравський В.В., позовні вимоги не визнав, проти їх задоволення заперечував, обґрунтування надав аналогічні тексту відповіді на відзив. Просив суд звернути увагу на те, що обидві довідки видані відповідним відділом департаменту адміністративних та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, тому сумніватися в достовірності інформації, яка зазначена у довідці, що надана стороною відповідачки, підстав немає.
Представник третьої особи Органу опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності (а. с. 174).
Дослідивши матеріали позовної заяви, заслухавши пояснення учасників процесу, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 є батьком, а ОСОБА_1 є матір`ю неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 16 серпня 2006 року Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області (а. с. 17).
Крім того, ОСОБА_4 є батьком, а ОСОБА_1 є матір`ю малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , що видано повторно 25 липня 2018 року Новокодацьким районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (а. с. 49).
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2015 року у справі № 175/3752/15-ц (а. с. 20-25) позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ПАТ «КБ «Надра» про захист прав споживача та визнання договору недійсним задоволено частково. Визнано недійсним договір іпотеки № 778855/ФЛ від 27 лютого 2008 року укладений між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 та ВАТ «КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра»), посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Куліш І.В., 27 лютого 2008 року та зареєстрованого в реєстрі за № 276, та в порядку застосування недійсності договору іпотеки скасовано арешт накладений Ленінським ВДВС Дніпропетровського МУЮ, щодо нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 , а також внесено відомості про виключення вказаної квартири із Державного реєстру обтяжень нерухомого майна. Скасовано заборону на квартиру АДРЕСА_1 , що знаходиться в житловому будинку літ. «А-5» та складається з: 1 коридор, 2 вбиральня, 3 ванна, 4 кухня, 5,6,7 житлові кімнати, 8 комора, І балкон, житловою площею 41,1 кв. м., загальною площею 55,2 кв. м., накладену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Куліш І.В., 27 лютого 2008 року та зареєстрованого в реєстрі заборон за № 277. Внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про виключення запису з реєстру щодо обтяжень нерухомого майна іпотекою згідно з договором іпотеки №778855/ФЛ від 27 лютого 2008 року. Внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про виключення з реєстру щодо накладення заборон відчуження нерухомого майна за договором іпотеки №778855/ФЛ від 27 лютого 2008 року. У задоволенні позову у частині припинення права власності ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_3 та визнання за ОСОБА_1 права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна, відмовлено.
Вказаним рішенням суду, з-поміж іншого, встановлено, що ОСОБА_1 перебувала в фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4 , однак відносини між ними не склалися, тому вони припинили спільне проживання. В вересні 2015 року, позивачці стало відомо, що 27 лютого 2008 року між ОСОБА_4 з однієї сторони, та ВАТ «КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра») з другої сторони, було укладено кредитний договір № 778855/ФЛ, за яким банк надав ОСОБА_4 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 63116,00 доларів США, в строк до 12 лютого 2028 року, зі сплатою відсотків у розмірі 12,89 % річних, в порядку та на умовах визначених кредитним договором за програмою «Нове житло» 778855/ФЛ. Відповідно до п. 2.1 кредитного договору, в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків та інших платежів, передбачених цим Договором, можливих штрафних санкцій, позичальник ( ОСОБА_4 ) уклав з банком договір іпотеки № 778855/ФЛ., за яким іпотекодавець ОСОБА_4 передав ВАТ «КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра») в іпотеку наступне нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , на яку приватним нотаріусом було накладено заборону, та яка належала іпотекодавцю на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу від 27 лютого 2008 року укладеного між ним, ОСОБА_4 та ОСОБА_13 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Куліш В.І. 27 лютого 2008 року, за реєстром № 271, Витягу з Державного реєстру правочинів, виданого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Куліш В.І. від 27 лютого 2008 року.
Разом з цим, судом вказано на те, що відповідно до вимог ст. 65 СК України та ч. 2 ст. 6 Закону України «Про іпотеку», для укладення договору іпотеки № 778855/ФЛ від 27 лютого 2008 року необхідно було отримати нотаріально посвідчену письмову згоду співвласника, в даному випадку позивачки, чого зроблено не було. Тобто ОСОБА_4 розпорядився майном ОСОБА_1 без її згоди, і передав в іпотеку належне позивачці нерухоме майно, не порадившись з ОСОБА_1 .
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2015 року у справі № 175/3752/15-ц набрало законної сили 20 жовтня 2015 року.
22 грудня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (а. с. 28-29), який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кретовою Н.Б.
При цьому, в п. 1.4 вказаного договору зазначено, що продавець ( ОСОБА_4 ) стверджує про те, що на момент укладення цього договору вказана квартира не перебуває під арештом чи забороною, щодо неї не ведуться судові спори, вона не заставлена, у податкові заставі не перебуває, відносно до неї не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, як юридична адреса вона не використовується. Треті особи не мають прав на квартиру. Під забороною відчуження (арештом) згідно з інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав квартира не перебуває.
Рішенням Виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради № 176/1 від 23 листопада 2018 року визначено місце проживання малолітньої особи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом із батьком ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_4 (а. с. 128).
Згідно із копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , що видано повторно 21 квітня 2021 року Чечелівським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (а. с. 26), ОСОБА_4 помер приблизно ІНФОРМАЦІЯ_4 у селі Дніпрове, Дніпровського району Дніпропетровської області, про що складений актовий запис про смерть № 1009.
Відповідно до талону-повідомлення єдиного обліку № 9782 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію (а. с. 27), 02 квітня 2021 року позивачка звернулася до ВП № 3 (м. Дніпро) Дніпровського району УПП ГУ НП в Дніпропетровській області із заявою про вжиття заходів до ОСОБА_8 , яка погрожує фізичною розправою та самоправно забрала ключі від квартири, де прописаний її неповнолітній син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
21 квітня 2021 року між ОСОБА_7 та відповідачкою укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 (а. с. 30-31), який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В.
У пункті 3 вказаного договору зазначено, що продавець ( ОСОБА_7 ) гарантує, що на момент укладення цього договору нерухоме майно нікому не продане, не подароване, в спорі та під арештом не значиться, а також відсутні будь-які права чи обтяження, щодо нього з боку третіх осіб. Продавець свідчить, що на момент укладання цього договору щодо нерухомого майна не ведуться судові спори, воно не заставлене, у податковій заставі, іпотеці не перебуває, відносно нього не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування іншими особами, як юридична адреса воно не використовується. Треті особи не мають прав на нерухоме майно. Продавець стверджує, що перепланування та реконструкція з моменту набуття права власності не відбувалась та нерухоме майно або право користування ним як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не передане.
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради вих. № 02.3-24/6647 від 21 квітня 2021 року (а. с. 18), за відомостями ВФВРТГ ДАПДП Чечелівського району, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 21 грудня 2015 року та станом на дату надання даної довідки є зареєстрований у кв. АДРЕСА_1 .
При цьому, з наданої на запит приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В. від 02 квітня 2021 року № 60/02-02 відповіді № Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Управління у сфері державної реєстрації відділу обліку проживання фізичних осіб 14/5-4508 (а. с. 115), вбачається, що станом на 02 квітня 2021 року за наявними даними картотек з питань реєстрації фізичних осіб у кв. АДРЕСА_1 , зареєстровані особи відсутні. Вказана відповідь надійшла на адресу нотаріуса 12 квітня 2021 року та зареєстрована за вхідним № 192/02-03.
З довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 14529, що видана 23 листопада 2021 року ОСОБА_12 . Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (а. с. 116) вбачається, що до складу сім`ї/зареєстрованих у кв. АДРЕСА_1 входять: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (відповідачка), яка є уповноваженим власником та, яка зареєстрована 17 листопада 2021 року; ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який зареєстрований 22 листопада 2021 року та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , яка зареєстрована 22 листопада 2021 року.
05 січня 2022 року Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради надано відповідь адвокату Муравському В. на його запит від 01 грудня 2021 року № 01/12-21-2, з якої вбачається, що за наявними даними картотек з питань реєстрації фізичних осіб, за адресою: АДРЕСА_4 , в період з 21 грудня 2015 року по 01 квітня 2021 року зареєстровані особи відсутні (а. с. 149).
Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з вимогами ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Так, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2015 року у справі № 175/3752/15-ц (а. с. 20-25), з-поміж іншого, судом було встановлено те, що спірна квартира АДРЕСА_1 була набута у власність ОСОБА_4 у період спільного проживання з ОСОБА_1 , а тому ОСОБА_1 є співвласницею вказаної квартири.
При цьому, суд зазначає, що посилання представника відповідачки на те, що зазначені факти у вищевказаному рішенні суду були застосовані для врегулювання спору, що регулюються вимогами Закону України «Про іпотеку» не заслуговують на увагу, оскільки факти рішенням суду встановлюються, а не застосовуються.
Приписами ч. 4 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, які встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Крім того, суд зазначає, що не заслуговують на увагу доводи представника відповідачки й про те, що після завершення кредитних зобов`язань з банком, змінився статус спірної квартири та вказані норми перестали діяти, оскільки зміна статусу квартири, зокрема виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису щодо обтяження вказаної квартири іпотекою, жодним чином не спростовує того, що вказана квартира набута ОСОБА_4 у власність у період їх спільного проживання з ОСОБА_1 та того, що остання є її співвласницею.
Відповідно до вимог ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з вимогами ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Приписами ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
При цьому, Верховний Суд у своїй постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 647/1683/15-ц вказав на те, що співвласник спірного майна не може втратити право користування житловим приміщенням навіть, якщо він тривалий час ним не користується.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Разом з цим, приписами ч. ч. 4-5 ст. 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування.
Приписами ч. 1 ст. 224 ЦК України визначено, що правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ст. 71 цього Кодексу), є нікчемним.
Таким чином, суд доходить висновку про те, що квартира АДРЕСА_1 , яка, як встановлено рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2015 року у справі № 175/3752/15-ц є спільною власності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , вибула з власності останньої без її відома та без дозволу органу опіки та піклування, що може бути предметом судового розгляду, однак, дане питання судом не вирішується, оскільки воно не є предметом розгляду даної справи.
Разом з цим, суд зазначає, що позивачка вказані договори купівлі-продажу спірної квартири в судовому порядку не оскаржувала.
Позивачка у позовній заяві стверджує про те, що її неповнолітній син зареєстрований за адресою спірної квартири з 2015 року, де має свою кімнату, ліжко, робочий стіл, комп`ютер, власні речі, але був незаконно виселений з неї після смерті батька, у зв`язку з чим вважає, що права її сина порушені та підлягають поновленню у судовому порядку.
Натомість, відповідачка посилається на те, що вона є новим власником квартири, який не надавав та не надає згоди на користування житловим приміщенням позивачці та її дитині. Вказує на те, що на час набуття нею права власності на спірну квартиру, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В. було отримано відповідь Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур управління у сфері державної реєстрації відділу обліку проживання фізичних осіб №14/5-4508 (а. с. 115) щодо відсутності зареєстрованих осіб за даною адресою, а тому в договорі про купівлю-продаж зазначено про відсутність прав третіх осіб на цю квартиру. При цьому стверджує, що відповідно до довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 14529, що видана 23 листопада 2021 року Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Горбенко К.В. (а. с. 116), ОСОБА_2 зареєстрованим за адресою спірної квартири не значиться, з чого робить висновок про те, що він ніколи і не був зареєстрований за вказаною адресою, а тому права проживання в ній він не має.
Однак, суд не може погодитися з такими твердження відповідачки, оскільки вони спростовуються наступним.
Так, приписами а. 3 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визначено, що Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 11 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», відомості про унікальний номер запису, що містяться в Реєстрі, передаються до інформаційно-комунікаційних систем центральних органів виконавчої влади з метою верифікації відомостей (даних) про особу та ідентифікації особи у таких інформаційно-комунікаційних системах. До інформаційно-комунікаційних систем центральних органів виконавчої влади, які використовують інформацію про зареєстроване або задеклароване місце проживання, включаються відомості про унікальний номер запису в Реєстрі на підставі даних розпорядника Реєстру, наданих у порядку електронної інформаційної взаємодії відповідно до законодавства України.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, копії відповіді Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур управління у сфері державної реєстрації відділу обліку проживання фізичних осіб № 14/5-4508, що надана на запит приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В. (а. с. 115), на яку посилається відповідачка та її представник, відомості щодо зареєстрованих осіб в ній надані Департаментом відповідно до даних картотек з питань реєстрації фізичних осіб, а не як передбачено законом - відповідно до даних демографічного реєстру, при цьому, сама відповідь не має вихідної дати документу, а тому суд вважає її неналежним доказом у справі та не приймає її до уваги.
Крім того, суду не зрозуміло, а відповідачкою та її представником не надано чіткої відповіді під час розгляду справи щодо того, чому запит щодо інформації про зареєстрованих осіб за адресою спірної квартири, на який Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур управління у сфері державної реєстрації відділу обліку проживання фізичних осіб надано відповідь № 14/5-4508, зроблений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В. 02 квітня 2021 року № 60/02-02, тоді як про смерть ОСОБА_4 стало відомо пізніше, а сам договір купівлі-продажу був укладений 12 квітня 2021 року.
Також, не приймається до уваги та визнається судом неналежним доказом у справі копія довідки Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 14529 від 23 листопада 2021 року (а. с. 116), оскільки інформація, зазначена в ній, вказана відповідно до даних Електронної картотеки, а не до даних демографічного реєстру.
При цьому, суд зазначає про те, що вказана довідка датована 23 листопада 2021 року та містить реєстраційні дані за листопад 2021 року, тоді як судом встановлюються відомості щодо наявності/відсутності зареєстрованих осіб за адресою спірної квартири станом на дату набуття відповідачкою права власності на неї.
Разом з цим, суд зазначає про те, що не дивлячись на набуття права власності на спірну квартиру відповідачкою у 2015 році, сама вона та пов`язані до неї особи зареєструвалися у вказаній квартирі лише після надходження вказаної справи до суду, безпосередньо 17 та 23 листопадом 2021 року.
Вказані дії відповідачки суд розцінює як намагання останньої обґрунтувати свою позицію у справі, зокрема, щодо можливого порушення прав зареєстрованих осіб на допустимі та комфорті умови проживання у разі вселення до спірної квартири неповнолітнього ОСОБА_2 , оскільки реєстраційні дії відповідачки були вчинені в листопада 2021 року та передували даті надання нею відзиву на позовну заяву.
Суд зазначає, що надана позивачкою копія довідки про реєстрацію місця проживання особи Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради вих. № 02.3-24/6647 від 21 квітня 2021 року (а. с. 18), містить відомості щодо зареєстрованих у кв. АДРЕСА_1 осіб відповідно до даних Єдиного державного демографічного реєстру, що відповідає вимогам закону та є належним доказом у справі.
Так, із вказаної довідки вбачається, що за відомостями ВФВРТГ ДАПДП Чечелівського району, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 21 грудня 2015 року та станом на дату надання даної довідки (21 квітня 2021 року) є таким, що зареєстрований у кв. АДРЕСА_1 , що підтверджується унікальним номером запису в Єдиному державному демографічному реєстрі 20060801-01495.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що станом на день набуття відповідачкою права власності на спірну квартиру у ній був зареєстрований неповнолітній ОСОБА_2 .
Разом з цим, суд зазначає, що приписами ст. 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Порядок виселення з жилих приміщень регулюється нормами ст. 109 ЖК УРСР.
Так, приписами ч. 1 ст. 109 ЖК УРСР визначено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц дійшла висновку про те, що ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 05 червня 2016 року у справі № 6-1731цс16, від 05 червня 2019 року у справі № 552/1361/18, від 03 липня 2019 року у справі № 641/5484/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 727/10731/16.
Крім того, Верховний Суд України у своїй постанові від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14 та Верховний Суд у своїй постанові від 29 січня 2018 року у справі № 766/1955/16-ц вказали на те, що право членів сім`ї власника будинку (квартири) користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є; і з припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 22 грудня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (а. с. 28-29), який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кретовою Н.Б. Вказане свідчить про припинення права власності ОСОБА_4 на спірну квартиру.
Разом з цим, Велика Палата Верховного Суд у своїй постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц дійшла висновку, що сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї попереднього власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх.
Суд зазначив, що статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України», ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.
Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа -добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року та «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року).
Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суді від 06 листопада 2019 року у справі № 362/3042/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 757/19753/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справа № 188/242/18-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 369/9908/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 462/1553/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 369/7576/17.
Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії»). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства»).
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року).
Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Судом встановлено, що відповідачка в судовому порядку питання виселення неповнолітнього ОСОБА_2 не вирішувала, з відповідним позовом до суду не зверталася, а сам факт його проживання за адресою спірної квартири нею та її представником не оспорюється.
Крім того, відповідачкою та її представником не надано суду жодних доказів наявності у позивачки іншого майна, яке може бути використане неповнолітнім ОСОБА_2 як його житло.
Статтею 1 Першого протоколу Конвенції про права людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Тлумачення цього положення як захисту права власності було здійснено Європейським судом з прав людини у справі «Маркс проти Бельгії», в рішенні якого суд зазначив: «Визнаючи, що кожен має право мирно володіти своїм майном, ст. 1 у своїй суті забезпечує право власності».
У своєму рішенні ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» нагадав, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав. Рішенням у справі «Прессос компанія Нав`єра А.О.» та інші проти Бельгії» Європейським судом встановлено, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.
За таких обставин слід констатувати, що при виселенні неповнолітнього ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 було порушено передбачений законом порядок для здійснення виселення мешканців квартири, що призвело до протиправного примусового виселення останнього з його житла без відповідного рішення суду.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що оскільки права неповнолітнього ОСОБА_2 були порушені незаконними діями щодо його виселення, то такі права підлягають судовому захисту і їх слід відновити шляхом усунення йому перешкод у користуванні житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 шляхом його вселення у квартиру, оскільки саме такий спосіб захисту сприятиме ефективному захисту і відновленню порушених прав неповнолітнього ОСОБА_2 та характеру тих правовідносин, які склалися між сторонами, у зв`язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 до ОСОБА_3 підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.
Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються на відповідача.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволено в повному обсязі, а позивачці судом було відстрочено сплату судового збору у цій справі до ухвалення рішення по ній, то з відповідачки на користь Держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 908 гривень.
На підставі викладеного,керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 268, 354 ЦПК України, -
У Х В А Л И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_7 ; РНОКПП НОМЕР_7 ), третя особа - Орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради (49006, м. Дніпро, пр. Пушкіна, буд. 65; ЄДРПОУ 44209446), про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення до житла - задовольнити.
Усунути перешкоди неповнолітньому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у користуванні житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 шляхом його вселення у квартиру.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь Держави судовий збір у сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.
Суддя А.І. Приваліхіна
Судове рішення № 107553885, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська було прийнято 14.09.2022. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 204/4132/21. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: