Рішення № 107550936, 21.11.2022, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 листопада 2022 року справа № 903/833/22 Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Коритан Людмили Юріївни

та за присутності:

від позивача: не з`явились

від відповідача: Гаврилюк Є.О. - адвокат (ордер серія ВС №1167487 від 27.10.2022р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юпітер 9 Агросервіс", м. Суми

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Агро", с. Перемиль

про стягнення 18 067,96 грн.

встановив: 21 жовтня 2022 року на адресу Господарського суду Волинської області надійшла та була зареєстрована позовна заява від 20.10.2022р. ТОВ "Юпітер 9Агросервіс" про стягнення на його користь з ТОВ "Волинь Агро" 18 067,96 грн., в тому числі, 12 878,51 грн. заборгованості по оплаті товарно-матеріальних цінностей, відпущених у відповідності та на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки запасних частин №ЗЧ/К 21-86 від 01.02.2021р. згідно видаткової накладної №6889 від 17.06.2022р., 2 011,16 грн. пені, 2 575,70 грн. штрафу, 481,92 грн. суми інфляційних та 120,67 грн. трьох відсотків річних.

Ухвалою від 24.10.2022р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 21.11.2022р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали, встановлено для цього відповідні строки.

У направленому до суду електронною поштою 02.11.2022р. відзиві на позовну заяву за електронним підписом представника (адвокат Гаврилюк Є.В.), відповідач, з посиланнями на положення Постанови Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2021р. "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації", а також на обставини, за котрих, на думку відповідача, товариство-позивач підпадає під дію відповідної постанови, засвідчив на тому, що зобов`язання ТОВ "Волинь Агро" по сплаті коштів ТОВ "Юпітер 9 Агросервіс" підпадають під дію відповідного запровадженого державою мораторію.

До відзиву було долучено обгрунтовуючі матеріали, а також квитанцію №40398 про доставку матеріалів 02.11.2022р. об 11 год. 27 хв. на адресу електронної пошти представника ТОВ "Юпітер 9 Агросервіс", адвоката Борзяниці Д.Г., котра була засвідчена представником позивача у позовній заяві від 20.10.2022р.

У визначений судом день та час позивач уповноваженого представника в судове засідання не направив, відповіді на відзив відповідача у встановлені судом строки не подав, хоча з моменту отримання відзиву (02.11.2022р.) по дату проведення у справі судового засідання (21.11.2022р.) володів достатнім для цього часом.

Суд зауважує, що сторони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку. В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За таких обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що позивач, у відповідності до чинного законодавства, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, суд вважає, що спір належить вирішити у відсутності представника позивача за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

При цьому враховано, що ухвалою суду від 24.10.2022р. явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги визнав в повному обсязі, засвідчив на укладені між сторонами договору поставки запасних частин №ЗЧ/К 21-86 від 01.02.2021р. та існуванні заборгованості по оплаті товарно-матеріальних цінностей на суму 12 878,51 грн. згідно видаткової накладної №6889 від 17.06.2022р. Зауважив, що розмір заявлених позивачем штрафних санкцій є неспівмірним із розміром завданих йому збитків в результаті порушення строків виконання зобов`язань відповідачем, а також те, що позивачем не надано жодних доказів наявності у товариства збитків у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань за договором, та не обґрунтовано розміру таких збитків.

Заслухавши пояснення представника відповідача про визнання позову на суму 18 067,96 грн., суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до ч. 6 ст. 46 ГПК України, суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно з ч. 1 ст. 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч. 4 ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

За таких обставин, судом прийнято визнання позову відповідачем.

В судовому засіданні 21.11.2022р. за результатами розгляду справи по суті судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Поруч з цим, після проведеного у справі судового засідання, а саме 22.11.2022р., до суду за електронним підписом представника ТОВ "Юпітер 9 Агросервіс", адвоката Борзяниці Д.Г. (угода (договір) про надання правової допомоги від 23.03.2020р., ордер на надання правничої допомоги серії СВ №1002889 від 23.03.2020р., Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН №000882 від 06.09.2020р.) надійшла відповідь ТОВ "Юпітер 9 Агросервіс" на відзив ТОВ "Волинь Агро".

Визначеній відповіді на відзив правова оцінка судом не надавалась, відповідь долучена до матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника відповідача, суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, засвідчує наступні обставини:

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст. 179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 632 Цивільного кодексу України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У розумінні приписів наведеної норми, ціна є однією із найважливіших умов відплатного договору. Сторони мають право встановлювати ціну в договорі на власний розсуд.

В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому відповідно до ст. 204 ЦК України, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно ст. 629 ЦК України, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 01 лютого 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юпітер 9 Агросервіс" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинь Агро" (Покупець) було укладено договір поставки запасних частин №ЗЧ/К 21-86 відповідно до умов котрого постачальник зобов`язався поставити покупцю на умовах угоди запасні частини для сільськогосподарської техніки найменування, асортимент якої визначено у специфікації або видаткових накладних, а покупець, в свою чергу, прийняти та оплатити товар у строки та на умовах, викладених в договорі.

Згідно п. 1.2. договору №ЗЧ/К 21-86, найменування товару, асортимент, кількість, вартість, місце поставки, порядок і строки оплати товару, а також порядок поставки товару визначаються сторонами цим договором та/або у видаткових накладних та/або специфікаціях, які є невід`ємними частинами цього договору.

Відповідно до п.п. 2.1.-2.2. договору від 01.02.2021р., умови останнього викладаються відповідно до Міжнародних правил тлумачення торгових термінів "Інкотермс 2010". За цим договором поставка товару здійснюється на умовах EXW (франко-склад) за адресою: постачальника, якщо інше не зазначено в специфікації підписаної уповноваженими представниками сторін.

Покупець зобов`язаний оплатити повну вартість товару на умовах та у передбачений даним договором спосіб. Право власності на товар, а також усі ризики та витрати, пов`язані з товаром переходять до покупця в момент поставки (передачі) товару покупцю, що підтверджується датою підписання видаткової накладної. В разі якщо покупець, прийняв товар без заперечень та зауважень на складі постачальника, то такий товар вважається переданим у належній кількості, асортименті та якості. Якщо інше не передбачено відповідною специфікацією, строк поставки конкретної партії товару становить 5 (п`ять). В разі несвоєчасного вивозу товару, постачальник не несе відповідальності за його наявність на складі, а терміни постачання товару можуть бути змінені постачальником додатково. Постачальник надає покупцю при кожній поставці товару наступні документи: видаткову накладну або товаро-транспортну накладну, копію сертифіката якості (за вимогою покупця). Покупець зобов`язаний надати постачальнику при прийманні товару наступні документи: оригінал довіреності, якою покупець уповноважує довірену особу на отримання товару. У разі ненадання зазначених документів постачальник має право відмовити у поставці (передачі) товару, а в даному випадку сторони досягли згоди вважати, що покупець порушив умови прийняття товару визначені даним договором. В термін не пізніше п`яти днів з моменту поставки (передачі) товару. Покупець зобов`язується повернути постачальнику один примірник належним чином оформленої видаткової накладної, що підтверджує надходження товару. Покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника штраф у розмірі п`ятсот гривень за кожен випадок прострочення строку повернення видаткової накладної. Моментом поставки вважається дата передачі товару покупцю зазначена у видатковій накладній. Постачальник має одностороннє право призупинити поставку товару покупцеві за цим договором у разі наявності заборгованості покупця перед постачальником за раніше поставлений товар.

На виконання умов визначеного договору позивачем у червні 2022 року згідно видаткової накладної №6889 від 17.06.2022р. на суму 12 878,51 грн., було відпущено, а ТОВ "Волинь Агро" прийнято, товарів загальною вартістю 12 878,51 грн.

Відповідно до ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. (з наступними змінами та доповненнями), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після їх закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах несе власник або уповноважений орган, який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Судом встановлено, що видаткова накладна №6889 від 17.06.2022р. на суму 12 878,51 грн. на відпуск ТОВ "Юпітер 9 Агросервіс" відповідачу товарів містить всі визначені чинним законодавством обов`язкові реквізити, в повному об`ємі відображає зміст та обсяг здійсненої сторонами на підставі останньої, згідно умов підписаного договору поставки від 01.02.2021р. №ЗЧ/К 21-86 господарської операції.

Крім того, відпуск позивачем та отримання відповідачем товарно-матеріальних цінностей підтверджується також долученою до матеріалів справи довіреністю №27 від 17.06.2022р., виписаною ТОВ "Волинь Агро" на ім`я головного інженера Морозюка А.П. для отримання зазначеною особою від ТОВ "Юпітер 9 Агросервіс" запасних частин.

Пунктами 6.3.-6.4. договору поставки від 01.02.2021р. №ЗЧ/К 21-86 сторони визначили, що покупець зобов`язаний здійснити повну оплату товару (партії товару) протягом строків визначених сторонами у цьому договорі або специфікаціях.

Постачальник має право поставити товар (провести відвантаження товару) без отримання попередньої оплати, при цьому покупець зобов`язаний здійснити оплату товару не пізніше десяти днів з дня його отримання на підставі видаткової накладної та/або рахунку-фактури (у випадку виставлення) з моменту переходу права власності на Товар з урахуванням положень п. 6.3 цього Договору. Даний договір є достатньою підставою для виконання покупцем фінансових зобов`язань на визначених договором умовах та додатками до нього і без виставлення рахунку-фактури.

Проте, ТОВ "Волинь Агро" взяті на себе згідно договору поставки запасних частин №ЗЧ/К 21-86 від 01.02.2021р. зобов`язання в частині проведення з ТОВ "Юпітер 9 Агросервіс" розрахунків по оплаті поставленого товару (у порядку, строки та розмірах, визначених угодою) не виконало, їх вартість не оплатило у зв`язку з чим заборгувало постачальнику 12 878,51 грн.

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості. При цьому до розміру пред`явлених позовних вимог позивачем було включено вимоги стосовно стягнення на його користь з відповідача 2 011,16 грн. пені, 2 575,70 грн. штрафу, 481,92 грн. суми інфляційних та 120,67 грн. трьох відсотків річних.

Відповідно до ст. ст. 174, 181 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно положень ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Суд встановив, що в даному випадку, відносини між ТОВ "Юпітер 9 Агросервіс" та ТОВ "Волинь Агро" носять договірний характер, укладений між ними договір поставки запасних частин №ЗЧ/К 21-86 від 01.02.2021р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний чи змінений не був.

Згідно з положеннями ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання.

Згідно із ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору поставки запасних частин №ЗЧ/К 21-86 від 01.02.2021р., відпуск позивачем на виконання його умов відповідачу товарів, їх отримання ТОВ "Волинь Агро" та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд дійшов висновку про підставність пред`явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення заборгованості в розмірі 12 878,51 грн.

Сума заборгованості 12 878,51 грн. повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, визнається в повному розмірі представником відповідача в судовому засіданні 21.11.2022р.

Згідно із ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

У відповідності до положень статей 230, 231 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В даному випадку, пунктом 7.2. договору поставки №ЗЧ/К 21-86 від 01.02.2021р., встановлено, що за порушення умов та строків оплати товару передбачених умовами договору. Покупець за кожен день прострочення грошового зобов`язання зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого грошового зобов`язання. В разі, якщо прострочення триває понад тридцять календарних днів, з тридцять першого дня покупець зобов`язаний сплатити додатково штраф у розмірі двадцяти відсотків від суми заборгованості. За кожний наступний день прострочення, починаючи з тридцять першого дня. Покупець сплачує неустойку з розрахунку один відсоток від суми заборгованості.

Враховуючи викладені положення договору та наявний факт прострочення відповідачем оплати отриманих товарів, позивачем при зверненні до суду з позовом про стягнення суми основної заборгованості було включено до ціни позову вимоги щодо стягнення з боржника 2 011,16 грн. пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за період з 28.06.2022р. по 19.10.2022р. та 2 575,70 грн. штрафу, нарахованого за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та прострочення оплати продукції понад 30 календарних днів, у відповідності до п. 7.2. договору поставки №ЗЧ/К 21-86 від 01.02.2021р.

Договір поставки №ЗЧ/К 21-86 від 01.02.2021р. недійсним чи зміненим, зокрема, в частині п. 7.2., не визнавався. На момент звернення до суду з позовом відповідач зобов`язання щодо оплати поставленого товару не виконав, тому сплата пені та штрафу є його договірним зобов`язанням.

Розглянувши позовні вимоги ТОВ "Юпітер 9 Агросервіс" щодо стягнення з відповідача 2 011,16 грн. пені, перевіривши методику нарахування пені, суд встановив, що вказану санкцію позивачем нараховано з врахуванням умов укладеного між сторонами договору в частині порядку та строків здійснення обов`язкових платежів, дати виникнення суми боргу.

Також судом встановлено, що штраф в розмірі 2 575,70 грн. визначений у відповідності до фактичних обставин справи, положень чинного законодавства та укладеного між сторонами договору, а відтак підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача в судовому порядку.

Наведені позивачем розрахунки суми пені та штрафу, а відтак і відповідні вимоги, судом визнаються арифметично вірними та обґрунтованими.

Водночас, відповідачем відповідно до положень законодавчих актів України реалізоване відповідне право та, шляхом подання клопотання від 21.11.2022р., здійснено заяву про зменшення розміру нарахованих до стягнення сум пені та штрафу посилаючись при цьому, зокрема та поруч з іншим, на те, що штрафні санкції, на думку сторони, є надмірно великими порівняно зі збитками кредитора.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013р. №7-рп/2013.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.01.2022р. у справі №910/488/21.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019р. у справі №917/791/18, від 22.10.2019р. у справі №904/5830/18, від 13.01.2020р. у справі №902/855/18, від 04.02.2020р. у справі №918/116/19, від 29.09.2020р. у справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24.12.2020р. у справі №914/1888/19, від 26.01.2021р. у справі №916/880/20, від 26.01.2021р. у справі №916/880/20.

При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.03.2021р. у справі №902/538/18).

Нормами законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки, на що Верховний Суд неодноразово вказував.

Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Вказаний правовий висновок Конституційного Суду України знаходить своє відображення і в практиці Верховного Суду. Зокрема, в постанові від 16.03.2021р. у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

У постанові від 24.02.2021 р. у справі №924/633/20 Верховний Суд зазначає, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у справі №902/417/18).

Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору поставки запасних частин №ЗЧ/К 21-86 від 01.02.2021р., відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, повне визнання позову відповідачем, період прострочення який є незначним, суд з власної ініціативи на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України вважає за можливе зменшити розмір заявлених до стягнення сум пені та штрафу на 90% та стягнути їх з ТОВ "Волинь Агро" на користь ТОВ "Юпітер 9 Агросервіс" в розмірі 10 відсотків від заявленої суми, зокрема, 201,12 грн. пені, 257,57 грн. штрафу.

Відтак, в частині стягнення пені в розмірі 1 810,04 грн. пені та 2 318,13 грн. штрафу в задоволенні позову суд відмовляє у зв`язку із зменшенням судом розміру пені та штрафу.

Разом з цим, зменшуючи розмір пені на 90%, судом враховується принцип збалансованості майнових інтересів обох сторін та нарахування позивачем 3% річних та суми індексу інфляції у справі.

Суд також враховує позицію Конституційного Суду України від 11.07.2013р. №7-рп/2013, з мотивувальної частини рішення якої вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

У відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд відзначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з наданими суду розрахунками, позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 481,92 грн. суми інфляційних за період прострочки платежів з 28.06.2022р. по 30.09.2022р. та 120,67 грн. трьох відсотків річних за період 28.06.2022р. по 19.10.2022р.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення сум інфляційних та процентів річних, перевіривши методику та періоди їх нарахування, суд вважає, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначених позивачем розмірах.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, у разі, коли суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Водночас, частиною 1 статті 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З огляду на викладене та враховуючи повне визнання відповідачем позову, а також те, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов`язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до ст. 129 ГПК України в розмірі 50% від суми сплаченого судового збору 1 240,50 грн. за рахунок відповідача.

Згідно ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З огляду на викладене, у суду виникають обставини для вирішення питання про повернення ТОВ "Юпітер 9 Агросервіс" з Державного бюджету України згідно ст. 7 ЗУ "Про судовий збір" 1 240,50 грн., судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №16869 від 19.10.2022р. на суму платежу 2 481 грн.

Щодо обставин відзиву відповідача на позовну заяву, зокрема, засвідчених стороною обставини, за котрих, на думку відповідача, товариство-позивач підпадає під дію мораторію, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2021р. "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації", судом засвідчується наступне.

Відповідно до п.п. 1 п. 1 визначеної постанови, задля забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, установлено мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (особи, пов`язані з державою-агресором): громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації.

Поруч з цим, відповідно до п. 10.1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження", до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, зупиняється вчинення виконавчих дій, забороняється заміна стягувачів у виконавчих діях, стягувачами за якими є Російська Федерація або такі особи: громадяни Російської Федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства, відмінного від законодавства України, серед кінцевих бенефіціарних власників, членів або учасників (акціонерів) яких є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації.

Зазначене обмеження не застосовується до громадян Російської Федерації, які проживають на території України на законних підставах, та юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до закону України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни Російської Федерації, які проживають на території України на законних підставах, або виключно громадяни України та громадяни Російської Федерації, які проживають на території України на законних підставах.

В той же час, згідно інформаційного листа від 08.03.2022р. №24560/8.1.3/10-22 "Стосовно винятків щодо застосування мораторію на виконання грошових зобов`язань, кредиторами за якими є особи, пов`язані з державою-агресором", Міністерством юстиції України, з метою формування єдиної практики застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 03 березня 2022 року №187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації", було визначено, що Постановою (абзац п`ятий підпункту 1 пункту 1) встановлено кілька винятків щодо застосування мораторію (заборони). Так, відповідне обмеження не застосовується до: громадян Російської Федерації, які проживають на території України на законних підставах, юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни Російської Федерації, які проживають на території України на законних підставах, юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни України та громадяни Російської Федерації, які проживають на території України на законних підставах.

У світлі цього:

зауважено, що проживання на території України на законних підставах - це проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають: у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або військовий квиток, виданий іноземцю чи особі без громадянства, які в установленому порядку уклали контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, або посвідчення біженця чи документ, що підтверджує надання притулку в Україні (стаття 1 Закону України "Про громадянство України"),

а також констатовано, що вищенаведений мораторій (заборона) не може бути застосований до: громадян Російської Федерації, які мають один із наведених вище документів, які підтверджують проживання на території України на законних підставах; юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно: громадяни Російської Федерації, які мають один із наведених вище документів, які підтверджують проживання на території України на законних підставах; громадяни України та громадяни Російської Федерації, які мають один із наведених вище документів, які підтверджують проживання на території України на законних підставах.

Відтак засвідчено, застосування встановленого Постановою мораторію (заборони) потребує з`ясування наявності або відсутності у відповідного громадянина Російської Федерації документів, які підтверджують його проживання на території України на законних підставах.

Суд звертає увагу на ту обставину, що У відповідності до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.ст. 129, 129-1 Конституції України, обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, а виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, яким досягається кінцева мета правосуддя - захист інтересів фізичних та юридичних осіб і реальне поновлення їхніх порушених прав.

Відтак, на переконання суду, саме на стадії виконання судового рішення у даній справі відповідні визначені законодавством посадові особи повинні надавати правову оцінку обставинам, за котрих, на переконання відповідача, товариство-позивач підпадає під дію мораторію, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2021р. "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації".

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь Агро" (с. Перемиль, вул. Незалежності, 1А, код ЄДРПОУ 34244835) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юпітер 9 Агросервіс" (м. Суми, вул. Курська, 147, 4 поверх, офіс 6, код ЄДРПОУ 38137023) 12 878,51 грн. заборгованості, 201,12 грн. пені, 257,57 грн. штрафу, 481,92 грн. суми інфляційних та 120,67 грн. трьох відсотків річних, а всього 13 939,79 грн. та 1240,50 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

3. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

4. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 1 810,04 грн. пені та 2 318,13 грн. штрафу, в позові відмовити.

5. Головному управлінню державної казначейської служби України у Волинській області повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Юпітер 9 Агросервіс" (м. Суми, вул. Курська, 147, 4 поверх, офіс 6, код ЄДРПОУ 38137023) з Державного бюджету України судовий збір в загальному розмірі 1240,50 грн., сплачений при поданні позовної заяви до Господарського суду Волинської області згідно платіжного доручення №16869 від 19.10.2022р. на суму платежу 2481 грн., відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

6. Підставою для повернення судового збору є дане рішення, підписане суддею та засвідчене гербовою печаткою Господарського суду Волинської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення

складено 29.11.2022р.

Суддя В. А. Войціховський

рішення направити:

- Товариству з обмеженою відповідальністю "Юпітер 9 Агросервіс" (dmitrii.borzianitsa@jupiter9.com.ua);

- Товариству з обмеженою відповідальністю "Волинь Агро" (3155813878@gmail.com; yehavryliuk@agroprosperis.com).