Постанова № 10754337, 05.10.2006, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 2-57-62

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2006 р. -13.10.06 Справа № А-14/176-7/152

за позовом ВАТ"Нафтохімік Прикарпаття" вул.Майданська,5,Надвірна,78400,

до відповідачів 1.ДПІ в Надвірнянському районі, вул.Визволення,2, м.Надвірна

2.ДПА в Івано-Франківській області, м.Івано-Франківськ, вул. Незалежності,20

про немайнові спори (визнання рішення/акту недійсним)

Суддя Кишинський М.І.

При секретарі Попович В.В.

Представники:

Від позивача: Кузюк І.Ю., головний юрисконсульт, (довіреність № 01-52 від 16.06.06.)

Від позивача: Дунець О.Я.-представник, (довіреність № 01-54 від 16.06.06 )

Від відповідача: Гуменюк Б.С.-представник ДПІ в Надвірнянському р-ні, (довіреність № 103/10 від 03.03.06 )

Від відповідача: Струс А.Я.-предстаник ДПІ в Надвірнянському р-ні, (довіреність № 01-52 від 16.06.06.)

Представникам сторін роз"яснено права та обов"язки передбачені ст.49, 51 Кодексу адміністратитвного судочинства України

СУТЬ СПРАВИ: позивачем по справі подано позов про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення Надвірнянської ОДПІ №0000142600/0 від 04.04.2003 року, податкового повідомлення-рішення Надвірнянської ОДПІ №0000152600/0 від 04.04.2003 року, рішення Надвірнянської ОДПІ №2486/23 від 30.04.2003 року, рішення Надвірнянської ОДПІ №2487/23 від 30.04.2003 року, рішення ДПА в Івано-Франківській області №2837/25-019/92 від 30.05.2003 року та рішення ДПА в Івано-Франківській області №2839/25-019/93 від 30.05.2003 року.

Згідно поданої позивачем заяви про зміну позовних вимог позивач присить суд визнати нечинними зазначені рішення Надвірнянської ОДПІ та ДПА в Івано-Франківській області в звўязку з набранням чинності Кодексом адміністративного судочинства України з 01.09.2005 року та на підставі ст.ст. 105, 162 КАС України.

Позовна заява позивача мотивована тим, що відповідно до п.п. 4.4.1. п. 4.1. ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181 від 21.12.2000р., у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення у межах апеляційного узгодження приймається на користь платника податків. Позивач вважає, що законодавство України, щодо порядку нарахування та сплати акцизного збору, зокрема Декрет Кабінету Міністрів України „Про акцизний збір" № 18-92 від 26.12.92р, містить неоднозначне (множинне) трактування його прав та обов'язків, а також прав та обовўязків контролюючого органу.

Відповідач 1 (ДПІ в Надвірнянському районі) та відповідач 2 (ДПА в Івано-Франківській області) проти позову заперечують вважаючи, що відсутнє неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, щодо сплати акцизного, так як ст.ст. 2,3,4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про акцизний збір" № 18-92 від 26.12.92р. чітко визначено обўєкт оподаткування, субўєкт оподаткування та дата виникнення податкового зобовўязання по сплаті акцизного збору.

Заперечуючи проти позову відповідачі також стверджують, що рішення про результати розгляду скарг позовача, а зокрема рішення Надвірнянської оДПІ №2486/23 від 30.04.2003 року, рішення Надвірнянської оДПІ №2487/23 від 30.04.2003 року, рішення ДПА в Івано-Франківській області №2837/25-019/92 від 30.05.2003 року, рішення ДПА в Івано-Франківській області №2839/25-019/93 від 30.05.2003 року не можуть бути предметом спору в суді так як вони не породжують жодних прав та обовўязків.

Приймаючи до уваги, що в процесі розгляду справи відбулася реорганізація Надвірнянської оДПІ в ДПІ в Надвірнянському районі суд виключає із числа відповідачів Надвірнянську оДПІ і залучає до справи правонаступника - ДПІ в Надвірнянському р-ні.

Розглянувши матеріали та заслухавши представників сторін в судовому засіданні, суд

                                                  ВСТАНОВИВ:

За результатами перевірки правильності нарахування та cплати акцизного збору за січень 2003 року ВАТ „Нафтохімік Прикарпаття" Надвірнянською ОДПІ (відповідач 1) було складено акт документальної перевірки №129/23/120/1/00152230 від 01.04.2003 року. На підставі даного акту Надвірнянською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення оДПІ №0000142600/0 та №0000152600/0 від 04.04.2003 року, якими позивачу було донараховано акцизний збір на загальну суму 8 730 242 грн. в тому числі штрафні санкції. Підставою прийняття відповідачем 1 податкових повідомлень-рішень №0000142600/0 та №0000152600/0 від 04.04.2003 року стало те, що позивач подав розрахунок акцизного збору за січень 2003 року з прочерками, без нарахування та оплати до бюджету акцизного збору при передачі підакцизної продукції фірмі «Верона»дочірнього підприємства спільного українсько-італійського підприємства у формі ТзОВ «Сагема-Транс»по договорах переробки нафти на давальчих умовах № 7-09-0060-02-03; 7-09-0061-02-03; 7-09-0062-02-03; 7-09-0063-02-03; 7-09-0064-02-03 від 19.07.2002 року.

Не погодившись з рішенням відповідача 1 ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття” 11.04.2003 року за №№ юр-1134, юр-1135 звернулося до начальника Надвірнянської об’єднаної державної податкової інспекції зі скаргами на податкові повідомлення-рішення даної податкової інспекції №0000142600/0 та №0000152600/0 від 04.04.2003 року. Начальником Надвірнянської оДПІ рішеннями №2486/23 та №2487/23 від 30.04.2003 року про результати розгляду скарг, залишено без змін податкові повідомлення-рішення №0000142600/0 та №0000152600/0 від 04.04.2003 року, а скарги ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття” без задоволення.

14.05.2003 року в порядку права на повторне оскарження рішень контролюючого органу ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття” за №№ юр-1479, юр-1480 звернулося до Голови Державної податкової адміністрації в Івано-Франківській області зі скаргами на вищезазначені рішення Надвірнянської оДПІ. Відповідно до рішень ДПА в Івано-Франківській області (відповідач 2) №2837/25-019/92 та №2839/25-019/93 від 30.05.2003 року зазначені скарги залишені без задоволення, а рішення Надвірнянської об’єднаної державної податкової інспекції, що оскаржувалися залишені без змін.

Твердження відповідачів, що оскаржувані рішення про результати розгляду скарг не можуть бути предметом спору є необгрунтованими. При цьому суд виходить з того, що на підставі ст.2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субўєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 9 „Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби" (затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 02.03.2001 N 82 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2001 за N 238/5429) передбачено, що державна податкова адміністрація (інспекція) при розгляді скарги (заяви) платника податків перевіряє законність і обгрунтованість рішення (податкового повідомлення), що оскаржується, і приймає певне рішення.

У спірному випадку відповідачами були прийняті рішення №2486/23 від 30.04.2003 року, №2487/23 від 30.04.2003 року, №2837/25-019/92 від 30.05.2003 року та №2839/25-019/93 від 30.05.2003 року про залишення повідомлень-рішень, які оскаржувалися, без змін, а скарг без задоволення. Відповідно до підпункту 5.3 пункту 5 „Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків" (затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 21.06.2001 N 253, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 липня 2001 р. за N 567/5758) прийняті в даному випадку рішення є підставою для складення та направлення платнику податків податкового повідомлення з метою доведення до платника податків граничного строку сплати податкового зобов'язання, зазначеного у раніше надісланому податковому повідомленні. П. 11 даного Порядку передбачено, що якщо вмотивоване рішення за скаргою (заявою) платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника органу державної податкової служби (або його заступника), така скарга (заява) вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Тобто, в такому випадку настають певні правові наслідки. Тому, оскаржувані рішення про результати розгляду скарг породжують певні правові наслідки, спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Прийняті в даному випадку рішення про результати розгляду скарг є обов'язковими для податкового органу, оскільки є підставою для складення та направлення платнику податків податкових повідомлень, в яких для позивача встановлюються нові граничні терміни сплати податкових зобов'язань, а відповідно є обов'язковими і для позивача, оскільки у нього виникає обов'язок сплатити суми податкових зобов'язань до закінчення встановленого граничного терміну.

Крім того, доводи відповідачів про те, що рішення про результати розгляду скарг не мають обов'язкового характеру, не породжують правових наслідків для позивача, не узгоджуються з положеннями ст.5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Підпунктом 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 встановлено, що процедура адміністративного оскарження закінчується, зокрема, днем отримання платником податків рішення контролюючого органу про повне задоволення скарги. День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника податків.

Відповідно до п.5.2. ст.5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який визначає процедуру апеляційного узгодження податкового зобов'язання, передбачає право платника податків оскаржувати окрім рішення, якщо на його думку, податковий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання, будь-яке інше рішення податкового органу, що суперечить законодавству. При цьому застосування процедури апеляційного узгодження податкового зобов'язання не обмежує платника податку у його праві звернутися до суду із заявою про визнання недійсним такого рішення податкового органу. Такий висновок суду узгоджується з положеннями ч.2 ст.124 Конституції України, відповідно до яких юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

На момент прийняття податкового повідомлення-рішення Надвірнянської ОДПІ №0000142600/0 від 04.04.2003 року, податкового повідомлення-рішення Надвірнянської ОДПІ №0000152600/0 від 04.04.2003 року, рішення Надвірнянської ОДПІ №2486/23 від 30.04.2003 року, рішення Надвірнянської ОДПІ №2487/23 від 30.04.2003 року, рішення ДПА в Івано-Франківській області №2837/25-019/92 від 30.05.2003 року та рішення ДПА в Івано-Франківській області №2839/25-019/93 від 30.05.2003 року підпунктом 4.4.1 (конфлікт інтересів) Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" було встановлено, що у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення у межах апеляційного узгодження приймається на користь платника податків.

У разі наявності випадку, який розглядається як конфлікт інтересів в розумінні припису підпункту 4.4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", рішення у такій правовій ситуації повинно прийматись на користь платника і прийняття такого рішення є обов'язком податкового органу.

Як вбачається з досліджених судом обставин, протягом січня 2003 року ВАТ „Нафтохімік Прикарпаття" переробляло лише давальницьку нафту, отриману від фірми «Верона»дочірнього підприємства спільного українсько-італійського підприємства у формі ТзОВ «Сагема-Транс»по договорах № 7-09-0060-02-03; 7-09-0061-02-03; 7-09-0062-02-03; 7-09-0063-02-03; 7-09-0064-02-03 від 19.07.2002 року. Готову продукцію, одержану після переробки давальницької сировини, ВАТ „Нафтохімік Прикарпаття" згідно актів прийому-передачі повертав замовнику, який самостійно здійснював реалізацію підакцизної продукції.

Згідно із ст.1 Декрету Кабінету Міністрів „Про акцизний збір" акцизний збір - це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів.

Визначаючи ст.2 Декрету Кабінету Міністрів „Про акцизний збір" виробника (переробника) підакцизної продукції платником акцизного збору, ст.6 Декрету визначено як саме такий платник вказаний збір сплачує:

- власник готової продукції, на яку встановлено ставку акцизного збору у твердих сумах, виготовленої на давальницьких умовах, сплачує акцизний збір виробнику (переробнику) не пізніше дня відвантаження готової продукції його замовнику або за його дорученням іншій особі. Умовою відвантаження виробником (переробником) готової продукції, виготовленої з давальницької сировини, його власнику або за його дорученням іншій особі є документальне підтвердження банківської установи про перерахування відповідної суми акцизного збору на розрахунковий рахунок виробника (переробника).

Тобто, ст.6 Декрету Кабінету Міністрів України „Про акцизний збір" одночасно встановлено і обовўязок замовника сплатити акцизний збір виробнику.

З урахуванням вказаних норм Декрету, наявність чи відсутність у позивача - „виробника (переробника) готової продукції, виготовленої з давальницької сировини,, обов'язку по нарахуванню, стягненню та сплаті до бюджету акцизного збору залежить від наявності у „замовника" обов'язку перераховувати йому відповідну суму акцизного збору, так як сплата виробником (переробником) акцизного збору власними коштами, без включення його сум до ціни товарів, суперечить встановленому статтею 1 Декрету Кабінету Міністрів „Про акцизний збір" визначенню акцизного збору як непрямого податку і не відповідає економічному змісту такого податку.

Відтак, рішенням Приморського районного суду м. Маріуполь від 12.01.2000 року, яке набрало законної сили, зазначено, що до спільного українсько-італійського підприємства ТзОВ “Сагема-Транс” застосовується спеціальне законодавство, що діяло на момент реєстрації інвестиції. Спеціальним законодавством передбачалося, що спільне українсько-італійське підприємство ТзОВ “Сагема-Транс” користується пільгами по сплаті акцизного збору. Вказане рішення набрало законної сили відповідно до ухвали судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 17.12.2001 року. Дані факти встановлені рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 11-14 жовтня 2002 року по справі №8/260-1/218 (наявне в матеріалах справи), яке набрало законної сили і діяло в період за який відповідачем 1 позивачу донараховано акцизний збір. Згідно даного рішення суду ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття” було зобов’язанo відвантажувати фірмі «Верона»дочірнього підприємства спільного українсько-італійського підприємства у формі ТзОВ «Сагема-Транс»нафтопродукти, виготовлені за договорами № 7-09-0060-02-03; 7-09-0061-02-03; 7-09-0062-02-03; 7-09-0063-02-03; 7-09-0064-02-03 від 19.07.2002 року, без попередньої оплати акцизного збору та подання письмового підтвердження банківської установи про перерахування, вважаючи, що вироблений, переданий та відвантажений нафтопродукт не є об’єктом оподаткування акцизним збором для ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття” в рамках зазначених договорів.

Таким чином, внаслідок застосування державних гарантій захисту іноземних інвестицій - застосування на вимогу іноземного інвестора спеціального законодавства, що діяло на момент реєстрації інвестицій впродовж 10 років, до контрагента ВАТ „Нафтохімік Прикарпаття" - фірми «Верона»дочірнього підприємства спільного українсько-італійського підприємства у формі ТзОВ «Сагема-Транс», інакше визначалися і обов'язки ВАТ „Нафтохімік Прикарпаття" по сплаті акцизного збору, оскільки контрагент не був зобов'язаний перераховувати позивачу суми акцизного збору, так як на нього поширювався Закон України „Про акцизний збір" N 1996-ХІІ від 18 грудня 1991 року. Статтею 2 Закону України „Про акцизний збір" N 1996-ХІІ від 18 грудня 1991 року платниками акцизного збору визначалися суб'єкти підприємницької діяльності, які реалізують на території України підакцизні товари, а ВАТ „Нафтохімік Прикарпаття" реалізацію таких товарів не здійснював, а тільки надавав послуги з їх переробки.

Закон України N 1457-Ш від 17 лютого 2000 року „Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" в редакції з 17.12.2000 р. по 20.12.2001 р.(до внесення змін Законом України від 20 грудня 2001 року N 2899-Ш) жодних обмежень щодо виконання судових рішень про застосування державних гарантій захисту інвестицій до підприємств з іноземними інвестиціями, їхніх дочірніх підприємств, а також філій, відділень та інших відокремлених підрозділів не містив. Відповідно до ст.124 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України, будь-яких підстав для невиконання ухвали судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 17.12.2001 року та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 11-14 жовтня 2002 року по справі №8/260-1/218 не було.

                    Як вбачається з Рішення Конституційного Суду України від 29.01.2002 N 1-рп/2002 у справі N 1-17/2002 (справа про оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями) зі зміною, внесеною Ухвалою Конституційного Суду України від 14.03.2002 N З-уп/2002, приводом для розгляду справи згідно зі статтями 38, 41 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання Кабінету Міністрів України щодо офіційного тлумачення положень зазначених норм законів України. Підставою для розгляду справи відповідно до статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" стала практична необхідність у з'ясуванні та роз'ясненні положень частини першої статті 5 Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження", частини першої статті 19 Закону України "Про інвестиційну діяльність", зумовлена складністю розуміння та застосування окремих положень Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження". Тлумачення відповідних положень Закону України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" та Закону України "Про інвестиційну діяльність" здійснено Конституційним Судом України з урахуванням змін внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законів України з метою усунення випадків ухилення окремих підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів)" від 20 грудня 2001 року N 2899-ІИ, який набрав чинності 9 січня 2002 року.

Одне з питань поставлених на вирішення Конституційного Суду України стосувалося саме застосування державних гарантій захисту іноземних інвестицій. Порушення такого конституційного провадження за поданням Кабінету Міністрів України також підтверджує складність, а отже неоднозначність в трактуванні прав та обовўязків як позивача так і замовників –підприємств з іноземними інвестиціями.

Неоднозначне розуміння та застосування містять також окремі положення Декрету Кабінету Міністрів України “Про акцизний збір”, що спричиняє неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків як позивача так і відповідача 1. Податкові повідомлення-рішення відповідача 1 , як зазначено в них, прийняті на підставі п.б ст.4.2.2 Закону України „Про порядок погашення забов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Тобто, відповідач 1 самостій обчислив суму податкового зобов’язання позивача по сплаті акцизного збору, як зазначено в податкових повідомленнях-рішеннях що є предметом спору в даній справі, відповідно до п. „а” ст.3 ДКМУ „Про акцизний збір”. Однак, статтею Декрету Кабінету Міністрів України „Про акцизний збір”, яка законодавчо визначає обчислення акцизного збору є ст.4. Згідно даної статті акцизний збір обчислюється у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції), тобто, податкові зобов’язання по сплаті акцизного збору виникають тільки при продажі підакцизних товарів.

Відповідач стверджує, що самостійно визначив суму податкового зобов’язання для позивача по даті відвантаження нафтопродуктів, керуючись ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України „Про акцизний збір”, що суперечить відповідно ст. 4 даного Декрету. При цьому в акті перевірки відповідача 1 зазначено, що передача нафтопродуктів відбувалася згідно актів приймання-передачі без посилання на дату їхнього відвантаження.

Тобто, деякі положення Декрету Кабінету Міністрів України „Про акцизний збір” (ст.ст. 2,3,4,6) створюють неоднозначність в трактуванні прав та обовўязків як позивача так і відповідача 1 щодо порядку сплати та обчислення акцизного збору.

Наведені обставини свідчать, що у період за який проводилася перевірка позивача податковим органом (січень 2003 р.) застосування норм Декрету Кабінету Міністрів від 26.12.1992 р. №18-92 „Про акцизний збір" до позивача було не однозначним. Також, не було однозначно встановленно яке податкове законодавство поширюється на фірму «Верона»дочірнього підприємства спільного українсько-італійського підприємства у формі ТзОВ «Сагема-Транс»з приводу застосування державних гарантій захисту іноземних інвестицій: чинне на момент реєстрації інвестиції, зокрема, Закон України „Про акцизний збір" N 1996-ХІІ від 18 грудня 1991 року чи Декрет Кабінету Міністрів від 26.12.1992 р. №18-92 „Про акцизний збір".

Крім того, 15.10.2004 року за позовом ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття” до Надвірнянської ОДПІ господарським судом Івано-Франківської області прийнято рішення по справі №А-8/234-16/265-17/194, яке набрало законної сили згідно постанови Львівського апеляційного господарського суду від 12.01.2005 року та в подальшому залишене без змін на підставі ухвали Вищого адміністративного суду України від 29.03.2006 року та ухвали Верховного суду України від 26.06.2006 року. Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 15.10.2004 року по справі №А-8/234-16/265-17/194 встановлено обставини, про наявність неоднозначності в трактуванні прав та обовўязків Декретом Кабінету Міністрів України „Про акцизний збір” як позивача так і відповідача 1 щодо порядку сплати та обчислення акцизного збору. В силу вимог ст. 72 КАС України дані обставини не потребують додаткового доведення.

За наведених обставин, керуючись п.п. 4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції, що була чинна на момент розгляду скарг) відповідачі були зобов'язані у межах апеляційного узгодження прийняти рішення про задоволення скарг позивача та відповідно скасувати податкові повідомлення-рішення про донарахування податкових зобовўязань.

Рішення Надвірнянської ОДПІ №2486/23 від 30.04.2003 року, рішення Надвірнянської ОДПІ №2487/23 від 30.04.2003 року, рішення ДПА в Івано-Франківській області №2837/25-019/92 від 30.05.2003 року та рішення ДПА в Івано-Франківській області №2839/25-019/93 від 30.05.2003 року, враховуючи викладене, не відповідають вимогам Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", суд прийшов до висновку про визнання їх нечинними.

В силу вимог п.п. 4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та п. 9 “Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби” (затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 02.03.2001 N 82 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2001 за N 238/5429) при задоволенні скарг платника податків скасовуються рішення про донарахування податкових зобовўязань.

Так як відповідачами податкове повідомлення-рішення Надвірнянської ОДПІ №0000142600/0 від 04.04.2003 року та податкове повідомлення-рішення Надвірнянської ОДПІ №0000152600/0 від 04.04.2003 року не були скасовані в межах процедури апеляційного узгодження податкового зобов'язання та відповідачами не застосовано норму п.п. 4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" зазначені рішення, на думку суду підлягають визнанню нечинними.

При цьому суд вважає, що наявність рішення господарського суду про відмову позивачу у визнанні цих повідомлень- рішень нечинними, не є підставою для закриття провадження в цій частині позовних вимог, про що клопочуть відповідачі, так як в розумінні п.5 ст.157 КАС України суд закриває провадження якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того ж самого спору між тими самими сторонами. В даному ж спорі при наявності тих самих сторін, спір, як предмет судового розгляду, включає в себе і оскарження рішень про апеляційне оскарження повідомлень-рішень податкового органу, визнання яких нечинними, передбачає і визнання нечинними повідомлень-рішень, але вже з інших правових підстав. Тому суд відмовляє відповідачам у задоволенні клопотань про закриття провадження в частині визнання нечинними повідомлень-рішень Надвірнянської ДПІ.

В зв"язку з тим, що провадження у справі було порушено в квітні 2005 року, позивачем сплачено 1 020,00грн. держмита та 118,00грн. інформаційно-технічних послуг, а тому із відповідачів слід стягнути зазначені витрати.

Відповідно до ст.94 КАС України судові витрати слід покласти на відповідачів.

Керуючись 124 Конститутції України , ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України , суд

ПОСТАНОВИВ:

позов задоволити.

Визнати нечинним рішення Надвірнянської оДПІ №2486/23 від 30.04.03.

Визнати нечинним рішення Надвірнянської оДПІ №2487/23 від 30.04.03.

Визнати нечинним рішення ДПА в Івано-Франківській області №2837/25-019/92 від 30.05.03.

Визнати нечинним рішення ДПА в Івано-Франківській області №2837/25-019/93 від 30.05.03.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Надвірнянської оДПІ №0000142600/0 від 04.04.03.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Надвірнянської оДПІ №0000152600/0 від 04.04.03.

Стягнути з ДПІ в Надвірнянському районі, м.Надвірна, вул.Визволення,2 на користь ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття", м.Надвірна, вул.Майданських,5 (р/р26000252193001 КБ "Приватбанк" м.Івано-Франківська, МФО 336677, код 00152230) 680,00грн. держмита та 59,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ позивачу.

Стягнути з ДПА в Івано-Франківській області, м.Івано-Франківськ, вул.Незалежності,20 на користь ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття", м.Надвірна, вул.Майданських,5 (р/р26000252193001 КБ "Приватбанк" м.Івано-Франківська, МФО 336677, код 00152230) 340,00грн. держмита та 59,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ позивачу.

На постанову господарського суду, яка не набрала законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) постанови через місцевий господарський суд.

Суддя                                                            Кишинський М. І.

                                                            постанова підписана _____

Виконано в діловодстві Петльована Н.Р.