Рішення № 107537717, 24.11.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

24 листопада 2022 р. Справа № 120/7725/22

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання рішень протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась в суд з адміністративним позовом до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю відмови управління Пенсійного фонду у поновленні виплати пенсії, припинення якої пов`язано з виїздом позивача за кордон. У зв`язку з чим остання вважає, що має право на відновлення пенсії з 01.02.1996 року, тобто з дати припинення її виплати.

Відповідно до ухвали про відкриття провадження від 20.10.2022 року розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для надання відзиву.

Представник відповідача надано відзив на адміністративний позов, яким заперечує заявлені позовні вимоги. Крім іншого зазначає, що відсутні підстави для поновлення позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з порушенням порядку звернення за поновленням пенсії, а саме відсутністю документів, підтверджуючих місце проживання (реєстрації) в Україні. Також зазначив, що подання заяв на поновлення виплати пенсії представниками, що діють на підставі нотаріально завірених довіреностей, не передбачено чинним законодавством.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, посвідчення особи НОМЕР_1 , видане відділенням м. Хайфи.

По досягненні пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу, позивачці призначено пенсію за вислугу років, яка виплачувалась їй до виїзду за кордон, що не заперечується сторонами у справі.

До переїзду за кордон позивач мешкала за адресою АДРЕСА_1 .

Для оформлення постійного місця проживання за кордоном позивач оформила зняття з місця реєстрації та здала паспорт України, натомість отримала паспорт СССР для виїзду за кордон НОМЕР_2 , виданий органом УМВС 523, 28.07.1995 року.

05.09.1995 року позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання де була прийнята на консульський облік в консульському відділенні посольства України в Ізраїлі.

Починаючи з 05.09.1995 року позивачу припинено виплату пенсії.

В подальшому, представником позивача, що діяв на підставі нотаріальної довіреності, 01.04.2021 року звернувся із заявою до управління Пенсійного фонду щодо поновлення виплати пенсії.

За результатом розгляду заяви відповідачем відмовлено у поновленні виплати пенсії та зазначено, що право на виплату пенсії пов`язується з умовою постійного проживання заявника на території України або укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення, а в разі проживання таких осіб в іншій країні та особистим зверненням пенсіонера з наданням необхідних документів.

На повторне звернення представника позивача до управління, останнім надано лист від 26.05.2022 року яким повідомлено, що заява про поновлення пенсії повинна подаватися пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку, як одержувача пенсії.

Вважаючи такі відмови протиправним, позивач звернулась до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Згідно із ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч. 3 ст. 25 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, зокрема, рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Суд встановив, що позивач виїхала до держави Ізраїль на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік.

В подальшому, представник позивач звернувся до управління Пенсійного фонду із заявою щодо поновлення виплати пенсії починаючи з лютого 1996 року.

Відповідач при обґрунтуванні відсутності підстав для поновлення пенсії зіслався зокрема, на порушення позивачем та її представником вимог Порядку подання та оформлення документів для перерахунку пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846.

Так, управління у відповіді за результатами розгляду заяви представника позивача зазначило, що заява про перерахунок пенсії подається пенсіонером особисто або законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку одержувача пенсії. Крім того, наголошував, що не надано документів, що передбачені п. 2.22 Порядку, а саме тих, які засвідчують місце проживання особи: паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства-посвідка на постійне проживання, посвідчення на тимчасове проживання, посвідка біженця).

У відповідності до ч. 1 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Порядок призначення пенсії регулюється постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій" відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, відповідно до пункту 1.1. вказаного Порядку № 22-1 заява про призначення/перерахунок, поновлення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Згідно з п. 2.9. Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання (пункт 2.22. Порядку №22-1).

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про громадянство України" визначено, що питання громадянства України регулюються Конституцією України, цим Законом, міжнародними договорами України.

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила міжнародного договору.

Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Як встановлено судом, при зверненні до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії представником позивача на підставі нотаріальної довіреності було надано апостильовану особисту заяву про призначення пенсії та документ посвідчення особи НОМЕР_1 , виданий органом відділення МВС в м. Хайфа 29.06.2016 року та ряд інших документів.

Згідно з пункту 4.3 Порядку № 22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Пунктом 4.7 Порядку № 22-1 передбачено право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Згідно 2.23 Порядку № 22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Аналізуючи наведені норми законодавства та фактичні обставини справи, суд зазначає, що відмова у поновленні виплати пенсії з підстав того, що позивачу слід особисто звернутись до органу, що призначає пенсію, є безпідставною та не ґрунтується на законі, оскільки Порядком № 22-1 визначено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником. При цьому, відсутні приписи про те, що позивач повинен звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто (фізична присутність) та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Суд звертає увагу на те, що до відповідача звертався представник позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності, що підтверджується переліком доданих до заяви документів.

Щодо відсутності серед поданих документів документа, який підтверджує місце проживання особи, суд наголошує, що позивачем надано документ посвідчення (ІD- карта) НОМЕР_1 , виданий органами відділення МВС в м. Хайфа, що в свою чергу посвідчує проживання на території Держави Ізраїль.

Окремо слід звернути увагу на посилання відповідача на угоду між Україною та Державою Ізраїль про соціальне забезпечення.

З цього приводу суд наголошує, що Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 визнав неконституційними положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Відповідно до п. 3.3 Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 вказаними нормами Закону (ст. 51) конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.

Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Тобто, відсутність законодавчо встановленого механізму призначення пенсії у зв`язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.

Отже, з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.02.2018 року у справі №523/5348/17.

Разом з тим, враховуючи коло досліджених питань, суд вважає за належне акцентувати увагу, що відповідно до п. 4.3 Порядку рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає/поновлює пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає/поновлює пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Працівник органу, що призначає пенсію, не розглядає документи та звернення щодо пенсійного забезпечення щодо себе, другого з подружжя, батька, матері, вітчима, мачухи, сина, дочки, пасинка, падчерки, рідного та двоюрідного брата, рідної та двоюрідної сестри, рідного брата та сестри дружини (чоловіка), племінника, племінниці, рідного дядька, рідної тітки, діда, баби, прадіда, прабаби, внука, внучки, правнука, правнучки, зятя, невістки, тестя, тещи, свекра, свекрухи, батька та матері дружини (чоловіка) сина (дочки), усиновлювача чи усиновленого, опікуна чи піклувальника, особи, яка перебуває під опікою або піклуванням працівника.

Рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії приймається без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Згідно положень ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Аналізуючи наведене, суд зазначає, що за наслідками розгляду заяв позивача, відповідач не прийняв рішення про поновлення виплати пенсії чи про відмову в поновленні її виплати, а розглянув таку заяву позивача в порядку Закону України "Про звернення громадян" та надав за результатами її розгляду відповіді у формі листів від 26.04.2021 року № 0200-0306-8/25855 та від 26.05.2022 року № 4044-4048/П-02/8-0200/22.

Вказане, на переконання суду, свідчить про порушення відповідачем вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Порядку № 22-1 при розгляді заяви позивача про поновлення пенсії, а, відтак, вказує на бездіяльність відповідача щодо належного розгляду заяви позивача від 03.09.2020 року.

Водночас, суд відмовляє позивачу у вимозі про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії, оскільки таке відповідачем за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 не приймалося.

Суд також, у зв`язку з вищенаведеним, вважає передчасною вимогу позивача про зобов`язання ГУ ПФУ у Вінницькій області поновити позивачу виплату пенсії з 01.02.1996 року та здійснювати виплату пенсії на вказаний банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Оскільки відповідачем під час дослідження наданих документів не було надано оцінку щодо встановлення факту чи має особа право на поновлення такої виплати, а також не надано належної оцінки надісланому позивачем пакету документів.

Таки чином, оскільки відповідач не прийняв за результатом розгляду заяви відповідача від 03.09.2020 року відповідного рішення, суд, з метою відновлення порушеного права позивача, вважає за необхідне зобов`язати ГУ ПФУ у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 03.09.2020 року про поновлення виплати пенсії та прийняти за результатами її розгляду відповідне рішення, передбачене Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів на відшкодування моральної шкоди, то суд зазначає таке.

Згідно статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи та бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічна правова позиція передбачена Постановою Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 року № 4.

За приписами ч. 1 ст. ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до пункту 4 цієї Постанови позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 цієї Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Крім того, ч. 1 ст. 77 КАС України вказано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Заявляючи позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди позивач не зазначив, в чому така шкода полягає, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір завданої шкоди та не навів докази, якими це підтверджується, що позбавляє можливості стверджувати про наявність такої шкоди, а також визначити розмір грошового відшкодування моральної шкоди залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування.

Тому позовні вимоги в цій частині також є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

У відповідності до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані в повній мірі, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо судового збору, суд зазначає, що оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, за правилами, визначеними ст. 139 КАС України, судові витрати позивача компенсуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідент.номер НОМЕР_3 ) до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, ЄДРПОУ 13322403) про визнання рішень протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_2 про поновлення виплати пенсії від 03.09.2020 року.

Зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про поновлення виплати пенсії від 03.09.2020 року та прийняти за результатами її розгляду відповідне рішення, передбачене Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_2 понесенні витрати на оплату судового збору у розмірі 396,96 грн. за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович