Рішення № 107535711, 03.11.2022, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/14287/21

провадження № 2/753/2086/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2022 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Мицик Ю.С.,

при секретарях Куцолабській І.А., Осадчуку С.В.

інші учасники не з`явилися

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» до ОСОБА_1 , про стягнення коштів,

встановив:

15.07.2021 до Дарницького районного суду м. Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - позивач, АТ «Українська залізниця» до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), про стягнення коштів.

Вимоги позову обґрунтовані наступним. ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ) з 28.05.2012 року працювала на посадах стюарда, старшого стюарда управління обслуговування пасажирів у поїздах Філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця». ОСОБА_3 на підставі наказу № 90 від 03.10.2016 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено догану за порушення п. 2.5 Порядку організації посадки/висадки пасажирів швидкісних поїздів Інтерсіті+ та Інтерсіті, затвердженого наказом від 16.11.2015 № 424-УЗШК, а саме за не закріплення відкидної площадки у вагоні № 4, поїзда № 747 сполученням Дарниця - Тернопіль, що призвело до травмування пасажира. Наказом в.о. начальника Філії ПАТ «Українська залізниця» ОСОБА_1. і головного інженера ОСОБА_2 - № 372ос від 04.10.2016 припинено трудовий договір (контракт) з позивачем ОСОБА_3 з підстави, передбаченої п. 3 ст. 40 КЗпП України, тобто за систематичне невиконання трудових обов`язків без поважних причин. Не погодившись з вказаними наказами ОСОБА_3 звернулася до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13.10.2017 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ПАТ «Українська залізниця», треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: в.о. начальник філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця» ОСОБА_1., головний інженер філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця» ОСОБА_2., про скасування дисциплінарного стягнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

31.01.2018 постановою Апеляційного суду м. Києва, рішення Печерського районного суд м. Києва від 13.10.2017 скасовано, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_3 строк звернення до суду за захистом порушених трудових прав та визнання незаконним наказ (розпорядження) начальника Філії «Українська залізнична швидкісна компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» № 372ос від 04.10.2016 «Про припинення трудового договору (контракту)» про звільнення ОСОБА_3 з роботи. Поновлено ОСОБА_3 на посаді старшого стюарда управління пасажирів в поїздах Філії «Українська залізнична швидкісна компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з 05.10.2016. Стягнуто з ПАТ «Українська залізнична швидкісна компанія» Публічного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_3 за час вимушеного прогулу 251 146, 25 грн., а також стягнуто з ПАТ «Українська залізнична швидкісна компанія» Публічного товариства «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір в сумі 6 618,07 грн. В задоволені решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

26.02.2020 Постановою Верховного Суду постанову Апеляційного суду м. Києва від 31.01.2018 залишено без змін.

На виконання постанови Апеляційного суду м. Києва від 31.01.2018 ОСОБА_3 поновлено на роботі та 26.06.2020 виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу на загальну суму 251 146, 25 грн., а також виконавчий збір в розмірі 25 114, 63 грн. та збір за провадження виконавчих дій у розмірі 376,00 грн.

Враховуючи те, що днем виявлення заподіяної працівниками шкоди є довідка ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Філії «Українська залізнична швидкісна компанія» АТ «Укрзалізниця» за період з 01.01.2017 по 30.06.2020, яка складена 06.05.2021 Північним офісом Держаудитслужби, позивач вважає, що строк звернення до суду слід обчислювати саме з 06.05.2021. Таким чином, позивачу було завдано матеріальну шкоду, завдану унаслідок незаконного звільнення працівника ОСОБА_3 , а тому позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до суду.

Ухвалою суду від 12.08.2021 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

У встановлений судом строк відповідачі відзив до суду не надіслали.

Ухвалою суду від 25.11.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 23.02.2022 провадження у справі відносно ОСОБА_2 було закрито у зв`язку зі смертю останнього.

Через канцелярію суду 26.07.2022, від представника позивача Онищенко О.Ф. , надійшла заява в якій вона підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила суд розгляд справи проводити за її відсутності.

03.11.2022 в судове засідання представник позивача та відповідач не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.

За зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача направлялись ухвала про відкриття провадження, позовна заява з додатками, судові повістки про виклик до суду, які повернулися з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Отже, зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, та неподання письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не проводилось.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до положень ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ст.130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

Положеннями п.8 ст.134 КЗпП України передбачено повну матеріальну відповідальність службової особи, винної в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Згідно ст.237 КЗпП України, суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи.

Згідно з п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 №14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п.8 ст.134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 28.05.2012 року працювала на посадах стюарда, старшого стюарда управління обслуговування пасажирів у поїздах Філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця».

На підставі наказу № 90 від 03.10.2016 ОСОБА_3 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено догану за порушення п. 2.5 Порядку організації посадки/висадки пасажирів швидкісних поїздів Інтерсіті+ та Інтерсіті, затвердженого наказом від 16.11.2015 № 424-УЗШК, а саме за не закріплення відкидної площадки у вагоні № 4 поїзда № 747 сполученням Дарниця - Тернопіль, що призвело до травмування пасажира.

Наказом в.о. начальника Філії ПАТ «Українська залізниця» ОСОБА_1. і головного інженера ОСОБА_2 - № 372ос від 04.10.2016 припинено трудовий договір (контракт) з позивачем ОСОБА_3 з підстави, передбаченої п. 3 ст. 40 КЗпП України, тобто за систематичне невиконання трудових обов`язків без поважних причин.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13.10.2017 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ПАТ «Українська залізниця», треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: в.о. начальник філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця» ОСОБА_1., головний інженер філії «Українська залізнична швидкісна компанія» ПАТ «Українська залізниця» ОСОБА_2., про скасування дисциплінарного стягнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

31.01.2018 постановою Апеляційного суду м. Києва, рішення Печерського районного суд м. Києва від 13.10.2017 скасовано, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_3 строк звернення до суду за захистом порушених трудових прав та визнання незаконним наказ (розпорядження) начальника Філії «Українська залізнична швидкісна компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» № 372ос від 04.10.2016 «Про припинення трудового договору (контракту)» про звільнення ОСОБА_3 з роботи. Поновлено ОСОБА_3 на посаді старшого стюарда управління пасажирів в поїздах Філії «Українська залізнична швидкісна компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з 05.10.2016. Стягнуто з ПАТ «Українська залізнична швидкісна компанія» Публічного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_3 за час вимушеного прогулу 251 146, 25 грн., а також стягнуто з ПАТ «Українська залізнична швидкісна компанія» Публічного товариства «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір в сумі 6 618,07 грн. В задоволені решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

26.02.2020 Постановою Верховного Суду постанову Апеляційного суду м. Києва від 31.01.2018 залишено без змін.

Так, рішеннями судів було встановлено, що звільнення ОСОБА_3 з посади на підставі наказу № 372/ос від 24.10. 2016, за підписом відповідача ОСОБА_1 , який на той час займав посаду в.о. начальника філії «Українська залізнична швидкісна компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», відбулось з порушенням трудового законодавства.

У відповідності до положень ст. 82 ЦПК України вказане не потребують доказування.

07.03.2018 Печерським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист № 757/14922/17-ц на виконання постанови Апеляційного суду м. Києва від 31.01.2018.

Постановою заступника начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Менчиць Н.Є. від 05.04.2018 було відкрито виконавче провадження № 56129112 за виконавчим листом № 757/14922/17-ц.

На виконання постанови Апеляційного суду м. Києва від 31.01.2018 ОСОБА_3 поновлено на роботі.

26.06.2020 з філії «Українська залізнична швидкісна компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в межах виконавчого провадження стягнуто на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу на загальну суму 251 146, 25 грн., а також виконавчий збір в розмірі 25 114, 63 грн. та збір за провадження виконавчих дій у розмірі 376,00 грн.

Судом встановлено, що Наказом ПАТ «Українська залізниця» від 14.04.2016 № 687/ос на ОСОБА_1 , першого заступника начальника філії «Українська залізнична швидкісна компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» було покладено виконання обов`язків начальника цієї ж філії.

Відповідно до п. 5.1., п.п. 4) п. 5.5. положення про філію «Українська залізнична швидкісна компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого наказом ПАТ Укрзалізниця» від 18.11.2015 № 019, керівництво Філією, відповідно до статуту товариства та цього положення здійснюється начальником Філії, який призначається на посаду та звільняється з посади за рішенням правління товариства в порядку, передбаченому статутом товариства. Начальник Філії на підставі довіреності та у межах своїх повноважень приймає на роботу та звільняє працівників Філії згідно зі штатним розписом та номенклатурою посад, з урахуванням вимог абзацу 2 пункту 5.1 цього Положення, укладає, змінює та розриває трудові договори, приймає рішення з питань оплати праці та робочого часу працівників Філії, застосовує заходи заохочення та/або притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності працівників Філії відповідно до встановленого порядку.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що внаслідок порушення відповідачем своїх трудових обов`язків, як в.о. керівника Філії та службової особи, на яку покладено обов`язок щодо прийняття та звільнення працівників з дотриманням трудового законодавства, допустив незаконне звільнення ОСОБА_3 , чим спричинив позивачу матеріальну шкоду, що виразилась у здійснені виплати звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Тому обов`язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної у зв`язку з виплатою коштів незаконно звільненому працівнику за час вимушеного прогулу, покладається саме на нього.

Аналогічна позиція викладена в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 401/1745/16-ц.

Поряд з цим, відповідачем жодних доказів на протилежне не представлено.

Відповідно до довідки ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Філії «Українська залізнична швидкісна компанія» АТ «Укрзалізниця» за період з 09.03.2021 по 16.04.2021, складеної 06.05.2021 Північним офісом Держаудитслужби, встановлено, що внаслідок видачі в.о начальника Філії ОСОБА_1 незаконного наказу від 04.10.2016 № 372/ос про звільнення ОСОБА_3 , стягнуто з Філії за рішенням суду компенсація за невідпрацьований час (вимушений прогул) останній, виконавчий збір та збір за провадження виконавчих дій в загальній сумі 276636,88 грн., що призвело до втрат фінансових ресурсів філії «УЗШК» на вказану суму.

Згідно з частиною 6 статті 261 ЦК України за регресними зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов`язання.

Частиною 3 статті 233 КЗпП України визначено, що для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Згідно п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 №14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред`явлення регресного позову.

Однак, відповідно до п1 Глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України (норма введена Законом № 540-ІХ від 30.03.2020), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12.03.2020 до 22.03.2020 на всій території України карантин, який продовжувався Постановами за №№ 211, 392 та 641 до 19.12.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами і доповненнями), строк дії карантину продовжено з 19.12.2020 до 31.08.2022,а постановою КМУ від 19.08.2022 р. № 928 строк дії карантину продовжено до 31.12.2022, таким чином строк дії карантину не закінчився.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що позивачем, не пропущено строк звернення до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 в порядку регресу матеріальної шкоди.

Таким чином, проаналізувавши зібрані і досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги АТ «Українська залізниця» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу є підставними, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, що регулює питання матеріальної відповідальності керівника підприємства, установи, організації за шкоду, заподіяну з їх вини підприємству, установі, організації.

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог АТ «Українська залізниця» та стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача виплачений ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 251146,25 грн.

Положеннями ст. 237 КЗпП України, на яку посилався позивач в обґрунтування вимог заявленого позову, не передбачено обов`язку особи, винної у незаконному звільненні працівника, відшкодувати підприємству, установі або організації шкоду, заподіяну виплатами, які були здійснені у виконавчому провадженні, зокрема сплати виконавчого збору та витрат на виконавче провадження, відтак позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача виконавчого збору у розмірі 25114,63 грн. та коштів за продовження виконавчих дій у розмірі 376,00 грн. задоволенню не підлягають.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд враховує приписи ч. 1 ст. 141 ЦПК України, а тому вважає за доцільне стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» пропорційно до розміру задоволених вимог витрати по сплаті судового збору в розмірі 3776,09 грн.

Керуючись ст.ст. 130, 134, 136, 233, 237 КЗпП України, ст.ст. 261, 1191 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 19, 56, 76, 81, 141, 175, 258, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов Акціонерного товариства «Українська залізниця» до ОСОБА_1 , про стягнення коштів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_3 в розмірі 251146,25 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ), понесені Акціонерним товариством «Українська залізниця» (код ЄРДПОУ 40075815) витрати на сплату судового збору у розмірі 3776,09 грн.

В решті вимог позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Ю.С.Мицик