Ухвала суду № 107535253, 28.11.2022, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 28.11.2022Справа № 643/23272/21 Провадження № 1-кп/554/567/2022

У Х В А Л А

24 листопада 2022 року Октябрський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1

за участі:

секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м. Полтаві кримінальне провадження № 12012220140000540 по обвинуваченню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, освіта середня спеціальна, не працюючого, одруженого, має на утриманні неповнолітню дитину, в силу ст. 89 КК України не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України,

в с т а н о в и в :

На розгляді в Октябрському районному суді м. Полтави перебувають матеріали кримінального провадження № 12012220140000540 по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

В судовому засіданні прокурор заявила клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 , мотивуючи його тим, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які існували як під час досудового розслідування, так і на час обрання обвинуваченому запобіжного заходу на цей час не зникли та не зменшилися. Посилалася на характер вчиненого злочинного діяння, спосіб його скоєння, характеристику особи обвинуваченого, його поведінку як до, так і під час скоєння злочину та вважала, що в разі обрання більш м`якого запобіжного заходу є всі підстави вважати, що він може переховуватися від суду з метою уникнення покарання за вчинене, враховуючи, що останній обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину та протягом тривалого строку перебував у розшуку, має сталі соціальні зв`язки за межами України та останнє зареєстроване місце проживання в м. Ялта АР Крим. Крім того, ОСОБА_4 може незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, так як останній мав з ним дружні відносини, а також перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, зокрема шляхом невиконання покладених на нього обов`язків.

Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 , в судове засідання не з`явився у зв`язку з об`єктивною неможливістю з`єднатися з ним дистанційно в режимі відеоконеренції, пов`язаною з відсутністю електропостачання як в Полтавській, так і Харківській областях.

Ухвалою суду для виконання окремої процесуальної дії було призначено захисника з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Полтавській області, який явився в судове засідання, однак від його послуг обвинувачений відмовився і судом ця відмова була прийнята.

В клопотанні про зміну запобіжного заходу, поданому захисником, яке підтримав обвинувачений, зазначається, що ОСОБА_4 перебуває під вартою вже досить тривалий час, в зв`язку з чим наявність ризиків, які були підставою для обрання запобіжного заходу на цей час, на думку ініціатора звернення, зменшилася або взагалі перестала існувати, а посилання сторони обвинувачення на наведені ризики є абстрактним та не ґрунтується на будь-яких доказах. Жодних нових підстав для продовження найсуворішого запобіжного заходу прокурором не наведено, у зв`язку з чим захисник просив змінити щодо обвинуваченого запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов`язання.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Таким чином, застосування запобіжних заходів не повинно розцінюватися як міра покарання, а вважається тільки певним обмеженням особи, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та застосовуються з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Згідно ч.1ст.177КПК України,метою застосуваннязапобіжного заходує забезпеченнявиконання підозрюваним,обвинуваченим покладенихна ньогопроцесуальних обов`язків,а такожзапобігання спробам: 1)переховуватися відорганів досудовогорозслідування та/абосуду; 2)знищити,сховати абоспотворити будь-якуіз речейчи документів,які маютьістотне значеннядля встановленняобставин кримінальногоправопорушення; 3)незаконно впливатина потерпілого,свідка,іншого підозрюваного,обвинуваченого,експерта,спеціаліста уцьому жкримінальному провадженні; 4)перешкоджати кримінальномупровадженню іншимчином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити перелічені вище дії.

При вирішенні питання про обрання (продовження) запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, вказані в ст. 178 КПК України.

Зокрема,необхідно провестиоцінку всукупності всіхобставин,а саме: вік та стан здоров`я обвинуваченого, міцність соціальних зв`язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців, наявність у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини, ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Перевіряючи наявність обгрунтованої підозри обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд вважає, що сукупність матеріалів судового провадження на данному етапі судового розгляду кримінального провадження до моменту з`ясування істини у справі, є достатньою, оскільки обгрунтованість підозри - це не акт притягнення особи до відповідальності, а сукупність даних, які переконують об`єктивного спостерігача, що особа могла бути причетною до вчинення конкретного злочину.

Вирішуючи питання про застосування, продовження, зміну або скасування запобіжного заходу суд щоразу зобов`язаний здійснювати повноваження із судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час судового розгляду, діяти відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

У відповідності з вимогами КПК України, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення у відповідності до ст. 199 КПК України, суд повинен з`ясувати всі обставини, з якими пов`язана можливість застосування такого запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.

Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, вимоги пунктів 3 та 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише у передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

При вирішенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_4 суд враховує вимоги п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України, відповідно до якого клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених уст. 184цього Кодексу, повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

У практиці ЄСПЛ визначено, що існування обґрунтованої підозри щодо вчинення заявником тяжкого злочину спочатку може виправдовувати тримання під вартою, але тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою (рішення у справі «Єчус проти Литви»).

Відповідно до правової позиції ЄСПЛ у рішенні від 12 січня 2012 року у справі «Тодоров проти України», тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачення не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою. Крім того, в рішенні ЄСПЛ «Клішин проти України» у справі № 30671/04 від 23 лютого 2012 року вказано, що підстави для тримання під вартою мають бути підтверджені фактами.

Водночас, суд звертає увагу, що згідно практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює ЄСПЛ, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

При вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу обов`язковому доказуванню підлягає саме існування ризиків із зазначенням реальних можливостей та неспростовних фактів їх настання, а не лише зазначення їх абстрактного переліку в клопотанні про продовження найсуворішого виду запобіжного заходу.

При розгляді клопотання про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов`язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України», в якій зазначено, що на етапі розгляду питання щодо взяття заявника під варту аргументами на користь такого рішення стали серйозність звинувачень, пред`явлених заявникові, та ризик його втечі. Проте згідно з п. 3 ст. 5 Конвенції зі спливом певного часу лише наявність обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші аргументи для продовження тримання під вартою. До того ж такі підстави мають бути чітко вказані національними судами ).

Аналізуючи клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд приходить до висновку про те, що його зміст не містить обґрунтованих доказів необхідності продовження ОСОБА_4 найсуворішого запобіжного заходу та наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а лише містить сам факт констатації наявності таких ризиків та посилання на ті обставини, які були підставою для обрання останньому такого виду запобіжного заходу, як тримання під вартою. При цьому не наведено доказів, що заявлені ризики на цей час не зменшилися, а також обставини, які дійсно підтверджують їх існування.

При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений в разі застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу обов`язково («поза розумним сумнівом») порушить покладені на нього процесуальні обов`язки чи здійснить одну із спроб, встановлену п. п. 1 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, однак вимагає доказів того, що останній має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Суд критично оцінює доводи прокурора щодо можливості впливу обвинуваченого ОСОБА_4 на потерпілих та свідків в цьому кримінальному провадженні, оскільки констатуючи вказаний факт, прокурор жодним чином не доводить наявності цього ризику та реальних обставин його існування, а лише припускає можливість настання вказаного ризику. Посилання ж прокурора на той факт, що ці особи заздалегідь відомі останньому та мали з ним дружні відносини раніше, суд вважає неспроможними, з огляду на те, що з моменту вчинення злочину пройшов тривалий час (понад 10 років), за який ОСОБА_4 не здійснював спроб тиску чи будь-якого впливу на цих осіб, зважаючи, що зворотного стороною обвинувачення не доведено.

Доводи прокурора про можливість перешкоджати ОСОБА_4 кримінальному провадженню іншим чином, зокрема шляхом не виконання покладених на нього обов`язків, не приймається до уваги суду, так як в контексті цієї справи посилання на цей ризик є неконкретизованим та формальним, так як прокурором не вказано, які конкретні дії може вчинити обвинувачений з метою перешкодити даному кримінальному провадженню, які саме покладені обов`язки останній може не виконувати та яким саме чином, а також не надано доказів на підтвердження фактів реального існування цих обставин на теперішній час.

Оцінюючи заявленийпрокурором ризиктого,що обвинуваченийможе переховуватисявід суду з метою уникнення покарання за вчинене, суд зазначає, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання. Її треба визначати з врахуванням низки інших релевантних факторів, які можуть підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданнями для тримання під вартою. При цьому треба враховувати характер обвинуваченого, його моральні якості, його кошти, зв`язки із державою, які його переслідували за законом, і його міжнародні контакти (рішення від 26 січня 1993 року у справі № 14379/88 W v Switzerland).

Так, клопотання прокурора обґрунтоване тяжкістю покарання, що загрожує ОСОБА_4 в разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, а також тим, що останній тривалий час перебував у розшуку, має сталі соціальні зв`язку за межами України та останнє зареєстроване місце проживання в м. Ялта АР Крим. При цьому, суд приймає до уваги та погоджується з доводами захисника обвинуваченого про неможливість виїзду останнього за межі України, пов`язану із введенням правового режиму воєнного стану в Україні, у зв`язку з військової агресією рф проти України, на підставі чого чоловікам - громадянам України, віком від 18 до 60 років обмежено можливість виїзду за кордон, зважаючи також на те, що документи, які посвідчують особу обвинуваченого (паспорт та закордонний паспорт) на цей час знаходяться в розпорядженні сторони обвинувачення.

Крім того, суд зважає на те, що ОСОБА_4 має постійне місце мешкання в АДРЕСА_1 , де зареєстровані його дружина та двоє дітей. Вказані обставини в своїй сукупності нівелюють доводи прокурора про можливість вчинення обвинуваченим дій, які б на цей час вказували на можливість порушення ним процесуальної поведінки, а відтак вважає, що посилання прокурора на вказаний ризик є необґрунтованими та такими, що ґрунтуються лише на припущеннях сторони обвинувачення, у зв`язку з чим не може бути прийнятим до уваги суду як беззаперечний доказ щодо можливої процесуальної поведінки обвинуваченого в разі обрання більш м`якого запобіжного заходу.

До того ж, в контексті наведенного, суд зазначає, що згідно рішення ЄСПЛ у справі «Вренчев проти Сербії» у всіх випадках, коли ризик ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів.

Вирішуючи клопотання прокурора, суд враховує також той факт, що обвинувачений ОСОБА_4 утримується під вартою досить тривалий час, а саме з 08 грудня 2021 року, що нівелює доводи прокурора про те, що ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зменшилися та продовжують існувати й на цей час, враховуючи, що обставин, які дійсно підтверджують їх існування, ним не наведено.

Наявністю цих ризиків прокурор і обґрунтовує неможливість застосування відносно ОСОБА_4 більш м`якого запобіжного заходу, вважаючи, що жоден з них не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки останнього, що суд розцінює критично, вважаючи, що прокурором жодним чином не доведено наявності ризиків, передбачених п. п. 1, 3 і 4 ч. 1 ст. 177 КПК України. Окрім того, доказів чи навіть тверджень, які обґрунтовують позицію сторони обвинувачення з цього питання в клопотанні не наведено та в судовому засіданні не встановлено.

Суд зазначає, що доцільність продовження строків тримання під вартою впродовж судового розгляду повинна ґрунтуватися на презумпції того, що з перебігом розгляду справи, зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування, тому продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються. Чим більше обвинувачений знаходиться під вартою, тим більш вагомими і конкретними мають бути підстави для продовження запобіжного заходу, про що має бути зазначено в судовому рішенні. Визначаючи доцільність тримання під вартою або звільнення, суд зобов`язаний розглянути й альтернативні заходи забезпечення явки обвинуваченого до суду.

На підставі наведеного, суд констатує, що клопотання прокурора не містить обґрунтованих доказів того, що вказані ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 не втратили своєї актуальності та існують й на цей час, а жодного нового ризику ним не наведено, так само як і не наведено підстав, які б виправдовували подальше тривале тримання обвинуваченого під вартою, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про те, що на початковому етапі досудового розслідування можливо й була необхідність у триманні обвинуваченого під вартою, однак на даному етапі судового розгляду, докази продовження застосування найбільш суворого запобіжного заходу суду не надані.

Відповідно доположень ч.ч.1,4ст.194КПК Українипід часрозгляду клопотанняпро застосуваннязапобіжного заходусуд зобов`язанийвстановити,чи доводятьнадані сторонамикримінального провадженнядокази обставини,які свідчатьпро: 1)наявність обґрунтованоїпідозри увчиненні підозрюваним,обвинуваченим кримінальногоправопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор ; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені п. 1 ч. 1 цієї статті, але не доведе обставини, передбачені п. п. 2 і 3 ч. 1 цієї статті, суд має право зобов`язати обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного судом.

На підставі викладеного, враховуючи, що в клопотанні про продовження строку тримання під вартою прокурором доведено наявність обставин, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК України, але не доведено обставин, передбачених п. п. 2 і 3 ч. 1 цієї статті, суд вважає за необхідне змінити обраний відносно ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на особисте зобов`язання, задовольнивши при цьому клопотання захисника.

Керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 194, 331, 372 КПК України, суд,

у х в а л и в :

В задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 - відмовити.

Клопотання захисника обвинуваченого про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов`язання - задовольнити.

Змінити щодо обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід з тримання під вартою під вартою на особисте зобов`язання, звільнивши його з-під варти негайно в залі суду, поклавши на нього обов`язок з`являтися до суду за кожним викликом.

Ухвала підлягає негайному виконанню та не може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Повний текст ухвали складено та оголошено о 09 годині 28 листопада 2022 року.

Суддя ОСОБА_6