Рішення № 10752785, 21.04.2010, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "21" квітня 2010 р. Справа № 3/68

Господарський суд Житомирської області у складі:

Головуючого судді

судді Машевської О.П.

судді

за участю представників сторін

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Розглянув справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська фабрика гофротари" (м. Нововолинськ Волинської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факториал" (м. Коростень)

про стягнення 61827,92 грн.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинська фабрика гофротари" (м. Нововолинськ Волинської області) звернулось до суду з позовом стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторіал" ( м. Коростень) 61827,92 грн. боргу, з яких: 59806,80 грн. - сума основного боргу, 1344,40 грн. - пеня, 191,20 грн. - 3% річних , 485,52 грн. - інфляційні.

В обгрунтування позову посилається на Договір поставки № 170 від 17.02.2009 року, за яким було продано відповідачу продукцію (гофроящики) на загальну суму 59806,80 грн. У зв'язку з простроченням платежу до відповідача застосовано відповідальність у вигляді стягнення пені, 3% річних та інфляційних. Як правову підставу позову зазначено ст.ст. 526,530,655,692,625 ЦК України та ст. 193 ГК України.

В процесі розгляду справи, уповноважений представник позивача подала заяву ( вх. № 2990/10 від 26.03.10р.) про зменшення розміру основного боргу з 59806,80 грн. до 58306,80 грн. та про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені з 1344,40 грн. до 3166,35 грн., 3% річних з 191,20 грн. до 450,30грн. та інфляційних втрат з 485,52 грн. до 2728,10грн. ( а с. 36)

Одночасно із цією заявою представником позивача подано заяву про зміну ціни позову № 155/ 03-10 від 10.03.2010 року стосовно основного боргу (зменшено його розмір на 500 грн. ) та інфляційних, 3% річних та пені, копію (збільшено загальний розмір до 6344,75 грн.). Загалом ціна позову склала 65 651,55 грн.

До заяви про зміну ціни позову, представником позивача додано докази надіслання її копії відповідачу та докази сплати державного мита в порядку статті 46 ГПК України в розмірі 38,00 грн. у зв'язку із збільшенням розміру позовних вимог ( а с. 37-44).

Ухвалою господарського суду від 26.03.2010р. прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення та збільшення розміру позовних вимог ( вх. № 2990/10 від 26.03.10р.) ( а с. 56-57).

Таким чином, на дату винесення судом рішення позовні вимоги склали: 58306,80 грн. - сума основного боргу, 3166,35 грн. - сума пені, 450,30 грн. - 3% річних, 2728,10 грн. - сума інфляційних.

Відповідач у письмових запереченнях суму основного боргу 58306,80 грн. визнає. Однак заперечує обгрунтованість суми нарахованих 3% річних, посилаючись на обставини неврахування позивачем обставин часткового погашення боргу в період, за який відсотки нараховані. Окрім того, просить суд зменшити суму штрафних санкцій в розмірі 6 344,75 грн. відповідно до п. 1 ст. 233 ГК України та ст. 83 ГПК України, оскільки останні є надмірними, а невиконання грошового зобов'язання не спричинило позивачу збитків.

Ухвалою Заступника Голови господарського суду від 26.03.2010 року продовжено строк вирішення спору на один місяць до 26.04.2010 року.

У судове засідання уповноважені представники сторін не з'явилися. Однак, як свідчать матеріали справи, заявили суду письмові клопотання про можливість вирішення спору за їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до висновку вирішити спір за відсутності представників сторін за наявними матеріалами справи в порядку статті 75 ГПК України, у зв'язку з чим

ВСТАНОВИВ:

17.02.2009 року між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинська фабрика гофротари" (м. Нововолинськ Волинської області) та відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторіал" (м. Коростень) укладено договір поставки №170 певних договірних товарів певними договірними партіями у певні договірні строки, що не збігаються з моментом укладення Договору (а.с. 10-12, 45-47).

У п.1.2 Договору визначено, що найменування, кількість, якість та ціна одиниці товару, що включає вартість упаковки та маркування, а також ціна (вартість) кожної партії товару вказуються у специфікаціях на такий товар.

Відповідно до п. 1.3 загальна вартість договору становить 100000 грн. Якщо загальна вартість фактично поставленого товару, що прийнятий покупцем, буде більшою ніж сума договору, вказана у цьому пункті, то сумою цього договору буде вважатись сума, що відповідає загальній вартості такого фактично поставленого товару.

У п.3.1 Договору зазначено, що оплата товару здійснюється покупцем за кожну поставлену партію протягом 14 календарних днів з моменту поставки продавцем такої партії товару покупцю, на підставі даного договору (з посиланням на даний Договір), шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця.

Пунктом 4.6 визначено, що моментом виконання зобов'язань по даному договору, тобто моментом поставки товару продавцем покупцю, вважається дата відвантаження товару, шляхом передачі товару представнику покупця або під відповідальність перевізника, зазначена у товарно - транспортній товарній або залізничній накладній.

Відповідно до п. 4.7 продавець має право поставити, а покупець прийняти більшу або меншу кількість товару ніж зазначена в заявках та специфікаціях. В будь - якому випадку розрахунки за товар проводяться згідно умов даного договору і враховуючи кількість та вартість поставленого товару.

На виконання п. 1.1 Договору позивач за видатковою накладною №ФГ - 000782 від 19.11.2009р. передав у власність відповідачу продукцію (гофроящики) на загальну суму 59806,80 грн. з кінцевим строком сплати до 03.12.2009р. (а.с. 9).

Як свідчать матеріали справи зазначена поставка в межах дії Договору була єдиною. Товар було отримано безпосередньо керівником відповідача, тобто без оформлення довіреності на отримання матеріальних цінностей.

Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

З метою врегулювання спору в досудовому порядку позивачем надіслано письмову претензію на адресу відповідача (вих. №883/12-09 від 30.12.09р.), яку відповідач визнав та гарантував здійснити розрахунки за поставлений товар у повному обсязі до 15.02.2010 року ( а с. 17).

Оплату за поставлений товар відповідач здійснив частково на суму 1500 грн., а саме 25.01.2010р. - на суму 500,00 грн. та 19.03.2010р. - на суму 1000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками з розрахункових рахунків (а.с.41 -42; 49 -50).

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази в сукупності за правилами ст. 43 ГПК України, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Як свідчать матеріали справи між сторонами спору, які, відповідно до статті 55 Господарського кодексу України, є суб'єктами господарювання укладено Договір поставки № 170 від 17.02.2009 року.

Відповідно до статті 174 ГК України, господарський договір є однією із підстав виникнення господарського зобов'язання. Статті 11 та 509 ЦК України також визнають договір підставою виникнення зобов'язання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання, в даному випадку, сторони у справі, повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до Закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

З приписами статті 193 ГК України кореспондуються положення статей 526 та 527 Цивільного кодексу України щодо належного виконання сторонами зобов'язання.

Згідно статті 202 ГК України та ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Окрім того, відповідно до ст.193 ГК України та 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, крім випадків, передбачених законом або договором.

Як встановлено господарським судом, спірні відносини між сторонами виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання, яке виникло на підставі Договору поставки № 170 від 17.02.2009 року.

Таким чином, як свідчить зміст заяви про зменшення та збільшення розміру позовних вимог у предметі позову сукупно заявлено наступні матеріально-правові вимоги до відповідача: про стягнення основного боргу на суму 58306,80 грн., про стягнення пені на суму 3166,35 грн., про стягнення 3% річних на суму 450,30 грн., про стягнення інфляційних на суму 2728,10 грн.

В частині судового захисту матеріально-правової вимоги про стягнення основного боргу у сумі 58306,80 грн., господарський суд, оцінивши наявні в матеріалах та досліджені у судовому засіданні докази, враховуючи вимоги ст. 193 ГКУ та 526 ЦКУ, прийшов до висновку про їх задоволення у повному обсязі.

Оскільки спірні відносини виникли у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання, тому в даному випадку застосуванню підлягають ст.229 ГК України та 625 ЦК України, відповідно до яких учасник господарських відносин (боржник) у разі порушення ним грошового зобов’язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов’язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

При цьому, частина перша статті 229 ГК України та частина перша ст.625 ЦК України встановлюють виняток із загального правила статей 218 ГК України та 614 ЦК України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов’язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість як стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов’язання, так і стягнення сум, право на яке виникає у кредитора на підставі ч.2 ст.625 ЦК України. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов’язання за будь-яких обставин.

В свою чергу, слід зазначити, що грошове зобов'язання складається із основної суми, яку боржник зобов'язаний заплатити кредитору і на інших, окрім цивільно-правового договору, підставах, що передбачені цивільним законодавством.

Такі підстави і визначені у статті 625 ЦК України, зокрема, стосовно обов'язку боржника на вимогу кредитора заплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми.

У зв'язку з цим, грошовим зобов'язанням боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого рівня інфляції та трьох процентів річних.

Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити їх до штрафних санкцій ( пені, штрафу).

Так, матеріально - правові вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат позивач обгрунтовує, посилаючись на ч. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України.

Зазначені вимоги позивача щодо стягнення інфляційних та 3% річних підлягають судовому захисту, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, розрахунок суми 3% річних позивачем здійснено аналогічно розрахунку пені за період з 04.12.2009 року по 09.03.2010 року, виходячи із суми основного боргу 59306,80 грн. за 95 календарних днів прострочки.

Здійснений позивачем розрахунок 3% річних на суму 450,30 грн. перевірено господарським судом за формулою: 59306, 00 грн. (сума основного боргу) х 3% х 96 днів прострочки за період 04.12.2009 троку по 09.03.2010 року включно : 365 календарних днів у 2009 році. Відповідно, сума 3% річних за цей період складатиме 467, 96 грн.

Однак господарський суд не вправі виходити за межі позовних вимог, а відтак визнає обгрунтованою до стягнення суму 3% у заявленому розмірі - 450,30 грн.

Одночасно господарський суд не знаходить підстав для врахування заперечень відповідача щодо неправильного розрахунку позивачем 3% річних з тих підстав, що вказівка останнім у графі 4 розрахунку 3% річних періоду їх нарахування до 09.04.2010 року є опискою, враховуючи зміст інших кількісних показників, що приймали участь у розрахунку річних, а також дату звернення позивача з цим розрахунком до господарського суду - 26.03.2010 року, тобто до настання 09.04.2010 року ( а с. 39).

Як свідчать матеріали справи, розрахунок інфляційних втрат позивачем здійснено з врахуванням "Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" згідно листа ВСУ № 62-97р. від 03.04.1997 року.

У зазначених Рекомендаціях Верховний Суд України вказує судам на те, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Так, якщо заборгованість виникла до 15 числа місяця, то інфляційні з такої заборгованості потрібно рахувати як за повний місяць. В той же час, якщо заборгованість виникла з 16 числа – таку заборгованість в місяці виникнення до розрахунку за рекомендаціями брати не можна.

Тобто, Рекомендаціями ВСУ №62-97р від 03.04.97 пропонується рахувати інфляційні не на фактичну суму боргу, а на усереднену, що не відповідає законодавчому визначенню порядку їх нарахування, адже згідно статті 625 ЦК України: боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином, недоліком розрахунку за Рекомендаціями ВСУ №62-97р від 03.04.97р. є те, що при їх застосуванні виникає відхилення фактичної інфляції від розрахункової, що, в свою чергу, може призвести до надлишкового нарахування інфляційних на користь позивача.

Так, при розрахунку інфляційних, позивачем взято за основу три повних місяці: грудень 2009 року, січень 2010 року та лютий 2010 року, виходячи із суми боргу 59306,80 грн. Визначено загальну суму інфляційних - 2728,10 грн.

Однак, як вже встановлено господарським судом, датою початку перебігу прострочки у виконанні грошового зобов'язання є 04.12.2009 року. Відповідно, кількість прострочених днів у грудні місяці 2009 року складає -28. Саме за цей період і слід було розраховувати інфляційні втрати від знецінення коштів на загальну суму 59306,80 грн.

У зв’язку з чим, господарським судом здійснено власний розрахунок інфляційних втрат за грудень 2009 року за формулою: 59306,80 грн. х 0,009 : 31 х 28 ( кількість днів прострочки) = 482,11 грн. Загалом обґрунтованою до стягнення слід вважати суму інфляційних втрат 2676,45 грн. ( 482,11грн.+ 1067,52грн.+1126.82 грн.). Відповідно, у стягненні 51,65 грн. - слід відмовити.

В свою чергу, порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами, зокрема, Цивільним кодексом України або договором.

Так, статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч. 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідальність відповідача як покупця за Договором у вигляді сплати пені та її розмір (подвійна облікова ставка НБУ за кожен день прострочки) визначена у 5.3 Договору поставки.

Слід відмітити, що визначений у Договорі розмір пені відповідає приписам ст. 230, 232 Господарського кодексу України, ст. 549, 551 Цивільного кодексу України та Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 № 543/96ВР, яким встановлено обмеження розміру пені, що підлягає стягненню у судовому порядку.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач збільшив розмір позовних вимог в частині стягнення пені до 3166,35 грн. за період з 04.12.2009р. по 09.03.2010року, виходячи з встановленого у п. 5.3 Договору розміру від простроченої суми 59 306,80 грн. ( тобто, з врахуванням проведеної відповідачем 25.01.2010 року оплати на суму 500 грн.) за кожен день прострочення платежу (розрахунок пені - а.с. 39).

У зв'язку з прийняттям до розгляду заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені, господарський суд вирішуючи спір по суті виходить саме із суми пені 3166,35 грн.

Господарським судом встановлено, що дійсно мало місце прострочення платежу, починаючи з 03.12.2009 року.

У розрахунку пені позивачем зазначено, що кількість днів прострочки, починаючи з 04.12.2009 року по 09.03.2010 року включно складає 95 календарних дні. Однак, враховуючи зміст ст.ст. 253 та 254 ЦК України щодо початку перебігу строку, його закінчення та дату останнього дня строку платежу 03.12.2009 року, кількість днів прострочки складає 96 днів. Відповідно, сума пені складатиме за цей період 3197, 69 грн.

Однак господарський суд не вправі виходити за межі позовних вимог, а відтак визнає обгрунтованою до стягнення суму пені у заявленому розмірі - 3166,35 грн.

Стосовно клопотання відповідача зменшити суму штрафних санкцій 6 344,75 грн. в порядку статті 233 ГК України та статті 83 ГПК України слід зазначити, по-перше, що штрафними санкціями у складі позовних вимог є лише пеня на суму 3197, 69 грн. та, по-друге, право господарського суду зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання застосовується лише у виняткових випадках. Винятковість цих випадків є самостійним предметом судового дослідження, що випливає зі змісту диспозицій ч.ч. 1 та 2 статті 233 Господарського кодексу України про необхідність порівняння судом розміру належних до сплати штрафних санкцій із розміром збитків кредитора, або про встановлення обставин їх відсутності, про прийняття до уваги ступеня виконання зобов'язання боржником, майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні, інших інтересів сторін, що заслуговують на увагу.

Окрім того, при прийнятті судом рішення застосовувати чи не застосовувати припис п.3 статті 83 ГПК України, останнім враховуються також вказівки , що містяться в п.2.4. Роз'яснення ВАСУ від 29.04.1994р. № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", відповідно до яких рекомендується : вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

В судовому порядку не встановлювались обставини завдання позивачу збитків неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання, аналогічно, як і не встановлювались обставини майнового стану відповідача чи інших його інтересів для формування висновку про наявність у відносинах сторін тих виняткових обставин, які б дали господарському суду підстави скористатися правом на зменшення розміру пені, яка заявлена позивачем до стягнення та визнана судом обгрунтованою у заявленому розмірі, не порушуючи при цьому, конституційного принципу про рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та приймаючи до уваги, що фінансова криза охопила господарську діяльність обох сторін спору як суб'єктів господарювання.

Разом з тим, за час вирішення спору по суті відповідачем не вжито заходів щодо добровільного усунення порушення та його наслідків, зокрема, шляхом укладення мирової угоди з позивачем, або шляхом звернення до суду із клопотанням про відстрочку чи розстрочку виконання рішення суду, або в інший спосіб, враховуючи, що при укладенні Договору поставки відповідач не скористався правом на включення умови про розстрочення платежу за отриманий товар відповідно до статті 692 ЦК України.

Натомість, відповідач поданими до заперечення на позов доказами лише підтверджує обставини невиконання ним грошових зобов'язань перед іншими суб'єктами господарювання.

З врахуванням вище викладеного, господарський суд не знаходить підстав для зменшення розміру пені за власною ініціативою.

Відповідно до ч.5 ст.49 ГПК України, при частковому задоволенні позову суми державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, згідно ч. 2 цієї статті якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Як свідчать матеріали справи позивачем сплачено державне мито у розмірі 619 грн. 21.01.2010р.року та в розмірі 38 грн. 09.03.2010р., а всього на суму 657 грн. (платіжні доручення №487 від 21.01.2010р. та №1111 від 09.03.2010р. (а.с. 4, 44), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 грн. (платіжне доручення №488 від 21.01.10р. - а.с.5).

Враховуючи, що передумовою звернення позивача до суду за захистом порушеного права стали обставини невиконання відповідачем грошового зобов'язання належним чином, що встановлено у судовому порядку, а також відмову суду стягнути з відповідача 51,65 грн. інфляційних, господарський суд вважає за необхідне покласти судові витрати на відповідача у повному розмірі.

На підставі ст.ст. 625, 694 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, ч.1 ст.199, ст. 230, ч.6 231, 232 Господарського кодексу України, керуючись ст.49, ст.82, ст.85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторіал" (м. Коростень, Шатрищанська, 67, ідентифікаційний код 32680198) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська фабрика гофротари" (м. Нововолинськ Волинської області, вул. Луцька, 25, ідентифікаційний код 33211353)

- 58306,80 грн. - основного боргу;

- 3166,35 грн. - пені;

- 450,30 грн. - 3% річних;

- 2676,45 грн. - інфляційних;

- 657,00 грн. - витрат зі сплати державного мита;

- 236 грн. - витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

2. Відмовити у стягненні 51,65 грн. інфляційних.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя

"__"_______

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - позивачу : 45400, Волинська область, м. Нововолинськ, вул. Луцька,25

3,4 - відповідачу : 11512, Житомирська обл., м. Коростень, вул. Шатрищанська, 67 та за фактичною адресою: 11500,Житомирська обл., м. Коростень, вул. Б.Шосе,10)