Ухвала суду № 107527047, 28.11.2022, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 629/1803/20

(1-кп/199/307/22)

УХВАЛА

28.11.2022 року місто Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро в режимі відеоконференції кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України,

за участі: прокурора ОСОБА_5 , захисників ОСОБА_6 , обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , -

ВСТАНОВИВ:

Прокурор в підготовчому судовому засіданні заявив клопотання про продовження строку тримання обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 під вартою на 60 днів.

Обвинувачений ОСОБА_4 не заперечував проти клопотання прокурора, його захисник ОСОБА_7 просила змінити раніше обраний ОСОБА_4 запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт.

Обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник ОСОБА_6 також заперечували проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 та просили змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт.

Прокурор заперечувавпроти змінизапобіжного заходуобвинуваченим ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Як зазначено в ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Калашник проти Росії» тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі. Якщо законом встановлено презумпцію щодо обставин, які стосуються підстав тримання під вартою, має бути, крім того, переконливо доведена наявність конкретних обставин, які переважують правило поваги до особистої свободи.

В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

Так, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обвинувачуються у вчиненні умисного тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи, а саме: в умисному спричиненні тяжкого тілесного ушкодження , що спричинило смерть потерпілого, вчиненого групою осіб, за що законом передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

Крім того, обвинувачений ОСОБА_4 також обвинувачується ще у вчиненні кількох інших злочинів проти власності, а саме: у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України.

На думку суду вже лише ці обставини можуть спонукати людину до вчинення дій, спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності, що кореспондується з позицією ЄСПЛ щодо необхідності оцінки ризику втечі у світлі фактів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.

Не будучи самостійною підставою для утримання особи під вартою, тяжкість обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, що ґрунтується на позиції в рішенні ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії», у відповідності з якою суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.

При цьому, при продовженні раніше обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому, судом ураховуються та не порушуються вимоги ст. 29 Конституції України, ст. 9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст. 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.

Клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Отже, саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має забезпечити виконання обвинуваченими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 процесуальних обов`язків у даному кримінальному провадженні.

Разом з тим, підстав, які б виключали можливість застосування до обвинувачених запобіжного заходу у виді тримання під вартою судом не вбачається, доказів, які б підтверджували неможливість на даний час перебування останніх під вартою стороною захисту не надано.

Розглядаючи можливість застосування альтернативних запобіжних заходів до обвинувачених, суд, враховуючи вищезазначене, відповідно до приписів ст. 183 КПК України вважає їх такими, що не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених.

З огляду на зазначене, суд вважає необхідним продовжити строк тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на 60 днів та відмовити в клопотанні обвинуваченого ОСОБА_3 , захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу останнім на цілодобовий домашній арешт.

Керуючись ст.ст. 110, 369, 371, 372 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 під вартою задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 26 січня 2023 року включно.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 26 січня 2023 року включно.

В задоволенні клопотань обвинуваченого ОСОБА_3 та захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченими, їх захисниками, законним представником, прокурором безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а особою, яка перебуває під вартою, - з моменту вручення їй копії ухвали.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суддя: