Рішення № 107515999, 25.11.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2022 року Справа № 160/13893/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні в м. Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

06.09.2022 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить суд:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 № НОМЕР_1 від 19.08.2022 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області переглянути заяву від 12.08.2022 року про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 з врахуванням спірних періодів: з 13.05.1980 року по 04.11.1980 року, з 13.12.1982 року по 30.06.1988 року, з 01.07.1988 року по 12.05.1996 року, з 08.09.1997 року по 20.11.2000 року, з 30.07.2001 року по 04.02.2002 року, періоди безробіття з 05.12.2000 року по 29.07.2001 року, з 14.02.2002 року по 27.05.2002 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у серпні 2022 року виповнилося 60 років. Згідно ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 року, починаючи з 1 січня 2022 року право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стежу не менше 29 років. Тому, 12 серпня 2022 року, досягнувши зазначеного вище віку та маючи наявний стаж роботи, достатній для призначення пенсії за віком позивач звернувся із відповідною заявою до структурного підрозділу ПФУ. Але, отримав рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком. В рішенні зазначено, що згідно наданих документів страховий стаж роботи на дату звернення становить 12 років 07 місяців 29 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. До страхового стажу не зараховані періоди трудової діяльності згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_2 від 15.05.1980 року з 13.05.1980 року по 04.11.1980 року, з 13.12.1982 року по 30.06.1988 року, з 01.07.1988 року по 12.05.1996 року, з 08.09.1997 року по 20.11.2000 року, з 30.07.2001 року по 04.02.2002 року, періоди безробіття з 05.12.2000 року по 29.07.2001 року, з 14.02.2002 року по 27.05.2002 року, оскільки титульна сторінка трудової книжки не завірена печаткою підприємства, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162. Вважає відмову ПФУ неправомірною, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2022 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 07.10.2022 року.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

26.09.2022 року на електронну адресу суду від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надійшов письмовий відзив на позов, в якому він вважає позовні вимоги необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся з заявою від 12.08.2022 року за призначенням пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до вищезазначеного 19.08.2022 року Головним управлінням ПФУ в Донецькій області, яким опрацьовано заяву за принципом екстериторіальності, прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах № 045550016336 ОСОБА_1 з наступних підстав. До страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності заявника згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_2 від 15.05.1980 року з 13.05.1980 року по 04.11.1980 року, з 13.12.1982 року по 30.06.1988 року, з 01.07.1988 року по 12.05.1996 року, з 08.09.1997 року по 20.11.2000 року, з 30.07.2001 року по 04.02.2002 року, періоди безробіття з 05.12.2000 року по 29.07.2001 року, з 14.02.2002 року по 27.05.2002 року, оскільки титульна сторінка трудової книжки не завірена печаткою підприємства, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162. Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж ОСОБА_1 на дату звернення становить 12 років 07 місяців 29 днів. Враховуючи вищевикладене, відповідачем було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно статті 36 Закону України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. На підставі викладеного, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.10.2022 клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про залучення співвідповідача у справі задоволено частково. Залучено до участі у справі у якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. В задоволенні решти заявлених вимог відмовлено. Також вказаною ухвалою суду розпочато спочатку розгляд адміністративної справи та призначено до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 04.11.2022 року.

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області письмовий відзив на позов на адресу суду не надходив.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 12.08.2022 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою №12695 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

19.08.2022 року Головним управлінням ПФУ в Донецькій області, яким опрацьовано заяву за принципом екстериторіальності, прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах № 045550016336 ОСОБА_1 з наступних підстав. До страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності заявника згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_2 від 15.05.1980 року з 13.05.1980 року по 04.11.1980 року, з 13.12.1982 року по 30.06.1988 року, з 01.07.1988 року по 12.05.1996 року, з 08.09.1997 року по 20.11.2000 року, з 30.07.2001 року по 04.02.2002 року, періоди безробіття з 05.12.2000 року по 29.07.2001 року, з 14.02.2002 року по 27.05.2002 року, оскільки титульна сторінка трудової книжки не завірена печаткою підприємства, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162. Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж ОСОБА_1 на дату звернення становить 12 років 07 місяців 29 днів.

Не погоджуючись із відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) та від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).

Закон №1788 відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно із ст. 1 Закону №1788 громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, регулюються Законом України від 09.07.2003 року № 1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон України № 1058-ІV) ,

Відповідно до абзацу першого та другого частини першої статті ст. 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у разі відсутності, починаючи з січня 2018 року на призначення пенсії за віком після досягнення 63 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 2 років. Починаючи з січня 2019 року право на призначення пенсії за віком після досягнення 65 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року 15 - 24 років.

Приписами ст. 24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст. 7 Закону №1788 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Відповідно до статті 56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення та пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Як вбачається із копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 15.05.1980 року, останній у спірні періоди працював:

- 13.05.1980 року - зарахований у штат радгоспу Ленінський у якості тракториста;

- 05.07.1980 року - переведений водієм до автопарку;

- 04.11.1980 року - звільнений;

- 13.12.1982 року - прийнятий на роботу Білокуракинський райком ЛКСМУ в якості водія;

- 30.06.1988 року - звільнений згідно ст.36 п.5 КЗПП УССР (по переводу);

- 01.07.1988 року - прийнятий водієм в автопарк Білокуракинського ремонтно-

транспортного підприємства;

- 12.05.1996 року - звільнений згідно ст. 38 КЗПП України;

- 08.09.1997 року - Білокуракинське ВУВКГ прийнятий водієм І класу;

- 20.11.2000 року - звільнений по ст.36 п.1 КЗПП України;

- 30.07.2001 року - СТОВ МТС «Колос» прийнятий на посаду водія;

- 04.02.2022 року - звільнений по ст.36 п. 1 КЗПП України.

Крім того, періоди безробіття (перебував на обліку у ЦЗ):

- з 05.12.2000 року по 29.07.2001 року;

- з 14.02.2002 року по 27.05.2002 року.

До страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності заявника згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_2 від 15.05.1980 року з 13.05.1980 року по 04.11.1980 року, з 13.12.1982 року по 30.06.1988 року, з 01.07.1988 року по 12.05.1996 року, з 08.09.1997 року по 20.11.2000 року, з 30.07.2001 року по 04.02.2002 року, періоди безробіття з 05.12.2000 року по 29.07.2001 року, з 14.02.2002 року по 27.05.2002 року, оскільки титульна сторінка трудової книжки не завірена печаткою підприємства.

Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 року затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі, також Інструкція).

Відповідно до пункту 1.1 "Загальні положення" Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктами 1.1, 2.2, 2.4, 2.14, 2.15 Інструкції передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення; у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства, під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу, у графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду; якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа перейменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.

Водночас, пунктами 2.6, 2.8 - 2.10 Інструкції передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та ін. мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів. У розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)" і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу.

Матеріали справи не містять доказів підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірних періодів роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Також суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.

Також, частиною 3 статті 44 Закону №1058 передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Відповідні положення кореспондуються і в Законі №1788.

Так, згідно з ч. 1 ст. 101 Закону №1788 органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1).

На підставі пункту 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Отже, чинним законодавством України передбачено право органів Пенсійного фонду при призначенні/перерахунку пенсії перевіряти обґрунтованість видачі документів та достовірність поданих відомостей.

Проте, в даному випадку відповідач не скористався своїм правом перевірки достовірності записів в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 15.05.1980 року, натомість не зарахував спірні періоди роботи позивача без обґрунтованих підстав, пославшись лише на формальні неточності у записах.

Отже, суд не погоджується із висновком відповідача, що такі неточності можуть слугувати наслідком не зарахування певних періодів роботи.

Також суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно не взято до уваги дані трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 15.05.1980 року при визначенні стажу позивача для призначення пенсії за віком.

На підставі викладеного, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 № НОМЕР_1 від 19.08.2022 року прийнято не у відповідності з нормами чинного законодавства, тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо належного відповідача, який має повторно розглянути заяву позивача № 12695 від 12.08.2022 року про призначення пенсії за віком, суд зазначає наступне.

Як вже було зазначено, позивач 12.08.2022 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою №12695 про призначення пенсії за віком.

ОСОБА_1 є внутрішньо-переміщеною особою та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою від 27.04.2022 року №1201-5001390617, копія якої міститься в матеріалах цієї справи.

Таким чином, виплата пенсії буде проведена органом Пенсійного фонду України за місцем проживання особи, яка звернулась за призначенням пенсії, після вирішення питання про призначення пенсії та передання відповідних документів до органу, що призначає пенсію за місцем проживання такої особи, а саме Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області слід зобов`язати повторно розглянути заяву № 12695 від 12.08.2022 року про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 з врахуванням спірних періодів: з 13.05.1980 року по 04.11.1980 року, з 13.12.1982 року по 30.06.1988 року, з 01.07.1988 року по 12.05.1996 року, з 08.09.1997 року по 20.11.2000 року, з 30.07.2001 року по 04.02.2002 року, періоди безробіття з 05.12.2000 року по 29.07.2001 року, з 14.02.2002 року по 27.05.2002 року.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, з огляду на те, що інший ніж зазначив позивач суб`єкт владних повноважень має відновити порушені права позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання даного адміністративного позову до суду у загальній сумі 992,40 грн.

Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 744,30 грн.

Згідно з ч.5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 72, 77,242-246,250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 № НОМЕР_1 від 19.08.2022 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву № 12695 від 12.08.2022 року про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) з врахуванням спірних періодів: з 13.05.1980 року по 04.11.1980 року, з 13.12.1982 року по 30.06.1988 року, з 01.07.1988 року по 12.05.1996 року, з 08.09.1997 року по 20.11.2000 року, з 30.07.2001 року по 04.02.2002 року, періоди безробіття з 05.12.2000 року по 29.07.2001 року, з 14.02.2002 року по 27.05.2002 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, буд. 3, м. Слов`янськ, Донецька обл., 84122, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір у розмірі 744,30 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя О.В. Серьогіна