Рішення № 107487911, 15.11.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2022 року м. Київ № 640/11818/22

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мамедової Ю.Т., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач) в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо зменшення з 01.04.2019 основного розміру пенсії ОСОБА_1 із 80% до 70% сум грошового забезпечення під час її перерахунку та застосування з 01.04.2019 обмеження пенсії її максимальним розміром;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплачувати пенсію ОСОБА_1 виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 80% від відповідних сум грошового забезпечення без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

Підставами позову є порушення прав та інтересів позивача внаслідок протиправного зменшення відсоткового значення розміру пенсії та обмеження розміру пенсії максимальним розміром.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, а тому, з метою захисту своїх прав та законних інтересів звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», отримує пенсію за вислугу років.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2020 року у адміністративній справі № 640/10816/20 позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в м. Києві задоволено та зобов`язано останнього здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в розмірі 80% грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2018, з урахуванням проведених виплат. Крім того, вказаним вище рішенням ГУ ПФУ у м. Києві зобов`язано провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 05.03.2019 з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018, з урахуванням проведених виплат.

У подальшому, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2021 року у адміністративній справі № 640/10816/20 позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в м. Києві задоволено та зобов`язано здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року на підставі довідки Управління державної охорони України від 14 серпня 2020 року №2/6-1456 про розмір грошового забезпечення станом на 05 березня 2019 року, з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії із врахуванням раніше виплачених сум.

Водночас, під час здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року, пенсійним органом зменшено розмір пенсії з 80% до 70% від сум грошового забезпечення та встановлено обмеження максимальним розміром пенсійної виплати, в розмірі 10 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.

Позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою про перерахунок пенсії, виходячи з розміру пенсії 80% від сум грошового забезпечення та, відповідно виплату пенсії, без обмеження максимальним розміром.

Листом від 03.05.2022 року № 8088-7792/В-02/8-2600/22 заступника начальника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві Бойко О. відмовлено позивачу у здійсненні такого перерахунку та виплати пенсії, оскільки пенсія ОСОБА_1 призначена і виплачується відповідно до норм діючого законодавства, а суд у рішенні 640/30102/20 не покладав на відповідача обов`язку щодо проведення перерахунку та виплати пенсії позивачу виходячи з розміру пенсії 80% від сум грошового забезпечення та без обмеження максимальним розміром.

Незгода позивача із таким рішенням відповідача стала підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», отримує пенсію за вислугу років.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 вересня 2020 року у адміністративній справі № 640/10816/20 позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в м. Києві задоволено та зобов`язано останнього здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в розмірі 80% грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2018, з урахуванням проведених виплат. Крім того, вказаним вище рішенням ГУ ПФУ у м. Києві зобов`язано провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 05.03.2019 з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018, з урахуванням проведених виплат.

У подальшому, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2021 року у адміністративній справі № 640/10816/20 позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в м. Києві задоволено та зобов`язано здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року на підставі довідки Управління державної охорони України від 14 серпня 2020 року №2/6-1456 про розмір грошового забезпечення станом на 05 березня 2019 року, з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії із врахуванням раніше виплачених сум.

В той же час, під час здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 пенсійним органом зменшено розмір пенсії з 80% до 70% від сум грошового забезпечення та встановлено обмеження максимальним розміром пенсійної виплати, в розмірі 10 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та деяких інших осіб, визначено Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-XII від 09.04.1992 (далі - Закон №2262-XII).

За змістом ст. 11 Закону №2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За змістом пункту "а" ч. 1 ст. 13 Закону №2262-XII в редакції, чинній на дату призначення позивачу пенсії визначено, що пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.

Частиною 2 ст. 13 Закону №2262-XII в редакції чинній на дату призначення позивачу пенсії зазначено, що загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.

За таких обставин та відповідно до норм ч. ч. 1, 2 ст. 13 Закону №2262-XII в редакції чинній на дату призначення позивачу пенсії, враховуючи обставини вислуги позивача для призначення пенсії, відповідачем з 02.12.2009 року була призначена позивачу пенсія за вислугу років у розмірі 80 % сум грошового забезпечення.

Пунктом 23 розділу ІІ Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" №1166-VII від 27.03.2014р. передбачено у частині другій ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" цифри " 80" замінити цифрами " 70".

Разом з тим, ст. 63 Закону №2262-XII не містить застережень щодо зміни відсоткового значення розміру призначених пенсій при їх перерахунку, а зміни, внесені Законом №1166-VII від 27.03.2014р. до ст.13 Закону №2262-XII, стосуються саме призначення пенсій, а не їх перерахунку.

А відтак, при перерахунку пенсії позивача відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2016р. №718 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців та осіб начальницького складу", у відповідача відсутні підстави для застосування обмежень, встановлених ч. 2 ст.13 Закону №2262-XII (з урахуванням змін, внесених Законом №1166-VII від 27.03.2014р.), - зменшення відсоткового значення розміру пенсії.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 10.12.2013р. (справи №21-348а13 та №21-420а13), в яких Верховним Судом України зазначено, що при перерахунку пенсії має застосовуватись норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 04.02.2019р. по справі №240/5401/18, згідно якого зазначено, що системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що внесені Законом №3668-VІ та Законом №1166-VII зміни до статті 13 Закону №2262-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії.

Отже, дії відповідача щодо зменшення основного розміру пенсії позивача з 80 % до 70 % від сум грошового забезпечення є протиправними, а належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача перерахувати та виплатити пенсію в розмірі 90 % від сум грошового забезпечення.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.ст. 22, 64 Конституції України право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, встановлене законами України (в тому числі Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"), є таким, що не підлягає звуженню та обмеженню.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Вирішуючи зазначений правовий спір, суд враховує відповідну практику Європейського Суду з прав людини щодо природи спірних правовідносин, зокрема щодо природи права на виплати зі сфери соціального забезпечення (рішення ЄСПЛ від 16.12.1974р. у справі "Міллер проти Австрії" ("Muller. Austria", №№6849/72, у справі "Гайгузус проти Австрії" від 16.09.1996р. ("Gaygusuz v. Austria"), яке по суті є правом власності і може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" (рішення ЄСПЛ у справі "Федоренко проти України" (№25921/02), у справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("Stretch - United Kingdom" №44277/98), і таке право особи розглядається як "законне очікування" зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення ЄСПЛ у справі "Von Maltzan and Others v. Germany" №71916/01, №71917/01 та №10260/02 та рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України" ("Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine" №68385/10 та №71378/10), а тому зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення ЄСПЛ у справі "Хонякіна проти Грузії" (Khoniakina v. Georgia), №17767/08, п. 72, від 19.06.2012р.).

Суд також бере до уваги відповідні правові позиції Конституційного Суду України, які є обов`язковими для врахування та підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, зокрема щодо сутності, змісту та обсягу існуючого соціального права позивача на пенсію, викладені зокрема, у рішеннях Конституційного Суду України від 06.07.1999р. №8-рп/99, від 20.03.2002р. №5-рп/2002, від 13.05.2015р. №4-рп/2015, від 20.12.2016р. №7-рп/2016, відповідно до яких Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, а необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності окремої категорії громадян, зокрема, співробітників Управління державної охорони України, повинна компенсуватися наявністю підвищених гарантій їх соціальної захищеності. Так, Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.2015р. у справі №4-рп/2015 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини 3 статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зазначив, що аналіз положень Закону вказує на єдиний підхід законодавця до визначення видів грошового забезпечення військовослужбовців, які враховуються як при призначенні пенсій (стаття 43), так і при перерахунку раніше призначених пенсій (стаття 63), зазначивши, що виключно Верховна Рада України шляхом прийняття законів визначає види грошового забезпечення для обчислення та перерахунку пенсій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за Законом, а Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення права осіб на пенсійне забезпечення, керуючись Конституцією та законами України. У зв`язку з наведеним, Конституційний Суд України прийшов до висновку, що встановлення різних правил проведення перерахунку розмірів пенсій для осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ не відповідають положенням ст. 1 Протоколу №12 до Конвенції та ст. 24 Конституції України.

При вирішенні зазначеного спору суд також бере до уваги правові позиції, викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 березня 2018 року у справі №636/662/17, від 3 липня 2018 року у справі №709/2728/16-а та від 10 липня 2018 року у справі №553/3053/16-а, правові позиції Верховного Суду України, викладені в постановах від 10 грудня 2013 року (справа №21-348а13 та №21-420а13) та від 17 грудня 2013 року (справа №21-445а13) та в Постанові Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі №175/1665/17.

Вирішуючи зазначений спір суд зазначає, що право особи на отримання пенсії (у тому числі і за минулий час), як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України та нормами конституційного рівня, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині в повному обсязі. Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Щодо позовних вимог в частині обмеження пенсії максимальним розміром, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років.

Проте, у подальшому, при здійсненні перерахунку розміру пенсії позивачу з 01 квітня 2019 року, пенсійним органом встановлено обмеження максимальним розміром пенсійної виплати, в розмірі 10 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема, Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі також - Закон № 2262-ХІІ).

Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі також - Закон № 2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч. 7 статті 43 Закону№ 2262-ХІІ у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, чинній з 01 січня 2016 року по 20 грудня 2016 року) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 грн.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 20 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 грн.

У вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв`язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення суду конституційної юрисдикції передбачено, що положення частини сьомої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Таким чином, починаючи з 20 грудня 2016 року відсутня частина сьома статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2021 року по справі № 300/633/19 та від 21 вересня 2021 року по справі № 370/2610/17 та відповідно до ч. 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 755/10947/17 зробила висновок, відповідно до якого, під час вирішення тотожних спорів має враховуватись саме остання правова позиція, якою є позиція Верховного Суду у вже згаданих вище постановах від 10 вересня 2021 року по справі № 300/633/19 та від 21 вересня 2021 року по справі №370/2610/17.

До того ж, у вказаних постановах суд касаційної інстанції підкреслив, що рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зі змінами, а саме: частину сьому статті 43, а тому внесені у подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (набрав чинності 01 січня 2017 року) зміни до частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), яка визнана неконституційною і втратила чинність, самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.

У цьому контексті Верховний Суд зауважив, що буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.

Крім того, суд бере до уваги висновки Верховного суду у справі №400/2085/19, де зазначено, що дійсно на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Водночас, Верховний суд зазначив, що у даному випадку, керуючись принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.

Викладене, у свою чергу, свідчить, що наразі стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не містить положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо обмеження виплати позивачу пенсії у розмірі 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, є протиправними.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Як вже зазначалось вище, відповідачем у справі не надано суду жодних доказів, які б спростували доводи викладені позивачем у позовній заяві.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним дій, зобов`язання вчинити певні дії є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Суд також звертає увагу, що відповідно до вимог п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів, відтак, суд вважає за доцільне, задовольняючи позов, викласти зміст резолютивної частини постанови, з урахуванням специфіки позовних вимог, відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 992,40 грн.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДРПОУ 42098368) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 під час її перерахунку з 01.04.2019 максимальним розміром, а також зменшення основного розміру його пенсії з 80% від відповідних сум грошового забезпечення до 70% від відповідних сум грошового забезпечення під час її перерахунку на підставі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2021 року у справі 640/30102/20.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 пенсії з 01 квітня 2019 року, виходячи з 80% сум грошового забезпечення, зазначених у довідці Управління державної охорони України від 14 серпня 2020 року №2/6-1456 про розмір грошового забезпечення станом на 05 березня 2019 року, з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, без обмеження такої виплати максимальним розміром, з урахуванням проведених виплат.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Мамедова