Єдиний державний реєстр судових рішень
Україна
Донецький окружний адміністративний суд
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 листопада 2022 року Справа№200/1738/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі
Головуючого судді Аляб`єв І.Г.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вишгородської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-
в с т а н о в и в:
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Вишгородської міської ради в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 (РНКПО: НОМЕР_1 ) від 08.09.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,1 гектара, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:063:0103, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;
- зобов`язати Вишгородську міську раду, на найближчому пленарному засіданні сесії Вишгородської міської ради, повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (РНКПО: НОМЕР_1 ) про дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,1 гектара, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:063:0103, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;
- стягнути на користь ОСОБА_1 (РНКПО: НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що позивач звернувся до Вишгородської міської ради (далі ВМР) 09.09.2021 року у відповідності до наданих прав Земельним кодексом України (далі ЗКУ) і Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон 3551). Позивачем подано клопотання, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,1 гектара, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) , яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:063:0103, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти (далі Клопотання), що підтверджується відміткою канцелярії відповідача на клопотанні.
З дати подання клопотання (09.09.21 року) по дату подання позовної заяви (29.01.2022) вже пройшло 3 місяці, що було цілком достатнім, що би у відповідності до закону на пленарному засідання прийняти рішення і повідомити про результати розгляду клопотання позивача. Але законної відповіді позивач так і не отримав на даний час, чим були порушені його права на підставі обставин і доказів вказаних нижче. Своїми діями Вишгородська міська рада проявила протиправну бездіяльність порушив права Позивача передбачені ЗКУ і Законом № 3551, що виразилося у неприйнятті рішення, у встановлений ЗКУ місячний строк, на сесії ВМР, за результатами розгляду клопотання Позивача від 08.09.2021 року, в зв`язку з чим просить задовольнити позов в повному обсязі.
Відповідачем подано пояснення на позовну заяву в якому зазначає, що у вказаному позові позивач наголошує на протиправній бездіяльності Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 08.09.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,10 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:063:0103, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.
09.09.2021 відповідач одержав клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (вх. № 2-31/Р-5219 від 09.09.2021). Відповідачем було надано відповідь вих. № 2-31/1389 від 08.10.2021 на вказане клопотання Позивача у встановлений місячний строк, в якій зазначалось наступне.
Згідно наданої Позивачем інформації, викладеної у клопотанні від 09.09.2021 вх. № 2-31/Р-5219 та графічних матеріалів з бажаним місцем розташування земельної ділянки, було встановлено, що земельна ділянка, яка чинним законодавством розглядалася, як можлива для надання у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), знаходиться в користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство». Відповідачем було запропоновано позивачу звернутися із клопотанням до КП «Святошинське лісопаркове господарство» з можливістю отримання згоди на вилучення вищезазначеної земельної ділянки із користування з метою надання її у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) на території Вишгород, в районі с/т «Лісова Поляна», в місці, позначеному графічному матеріалі, доданому до клопотання від 09.09.2021 вх. № 2-31/Р- 5219.
24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години зо хвилин 24.02.2022. Указом Президента України від 18.05.2022 № 341/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб. Роботу Державного земельного кадастру тимчасово призупинено у зв`язку з тим, що 09.06.2022 набрав чинності Закон України від 12.05.2022 № 2247-1Х «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей регулювання земельних відносин в умовах воєнного стану», що в свою чергу виключає надання доказів, які підтверджують правокористування вищевказаною земельною ділянкою, але зазначаємо, що відповідні докази можуть бути наявні у КП «Святошинське лісопаркове господарство».
Додатково зазначає, що згідно п.п. 5 п. 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Вищевикладені умови унеможливлюють підготовку та розгляд проекту рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) вказаної у клопотанні Позивача від 09.09.2021 (вх. № 2-31/Р-5219 від 09.09.2021). Просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою суду від 22.02.2022 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 15.03.2022.
Ухвалою суду від 22.11.2022 закрито підготовче провадження, подальший розгляд справи №200/1738/22 ухвалено здійснювати в письмовому провадженні.
Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", згідно якого, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України №133/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 21.04.2022 № 2212-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 17.05.2022 №341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб.
Враховуючи викладене, станом на час постановлення цієї ухвали в Україні продовжує діяти воєнний стан.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12.05.2015 № 389-VIII, в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Рішенням Ради суддів України від 24.02.2022 №9, з урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю рекомендовано зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Згідно п. 4 Рекомендацій Ради суддів України, опублікованих 02.03.2022, щодо роботи судів в умовах воєнного стану, судам України рекомендовано усіх доступних працівників, по можливості, перевести на дистанційну роботу.
Місцезнаходження Донецького окружного адміністративного суду визначено м.Слов`янськ Донецької області.
У зв`язку з активізацією проведення бойових дій на території Донецької області та прилеглих областей, виникнення загрози безпеці, здоров`ю та життю людей, головою Донецького окружного адміністративного суду 26.02.2022 прийнято наказ №14/І-г Про запровадження особливого режиму роботи Донецького окружного адміністративного суду у вигляді дистанційної роботи. Наказом запроваджено особливий режим роботи з 26.02.2022 до закінчення воєнного стану, і до дня відновлення роботи суду у звичайному режимі.
Відповідно до ч.9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Отже розгляд справи здійснюється за правилами письмового провадження.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій (АТО) і відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.
08.09.2021 позивач через свого представника (адвоката) по пошті подав до Вишгородської міської ради (на ім`я Вишгородського міського голови Момот О.В.) клопотання, в якому просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,1 гектара для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:063:0103, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.
До клопотання додав: копію паспорта; графічне розташування земельної ділянки; копію посвідчення учасника бойових дій; копії договору на представника та свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю.
09.09.2021 вказане клопотання зареєстровано Вишгородською міською радою під вхідним № № 2-31/Р-5219 від 09.09.2021.
Відповідачем було надано відповідь вих. № 2-31/1389 від 08.10.2021 на вказане клопотання Позивача у встановлений місячний строк, в якій зазначалось, що згідно наданої позивачем інформації, викладеної у клопотанні від 09.09.2021 вх. № 2-31/Р-5219 та графічних матеріалів з бажаним місцем розташування земельної ділянки, було встановлено, що земельна ділянка, яка чинним законодавством розглядалася, як можлива для надання у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) знаходиться в користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство». Відповідачем було запропоновано позивачу звернутися із клопотанням до КП «Святошинське лісопаркове господарство» з можливістю отримання згоди на вилучення вищезазначеної земельної ділянки із користування з метою надання її у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) на території Вишгород, в районі с/т «Лісова Поляна», в місці, позначеному графічному матеріалі, доданому до клопотання від 09.09.2021 вх. № 2-31/Р- 5219.
Не погодившись з діями відповідача, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 Земельного кодексу України).
Частинами третьою та четвертою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Частиною першою статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з абзацом першим частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Частиною п`ятою статті 46 цього Закону передбачено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Судом встановлено, що за результатом розгляду клопотання фізичної особи про надання дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення у власність земельної ділянки обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.08.2019 у справі №140/1992/18.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів справи слідує, що на сесіях Вишгородської міської ради, рішення щодо надання дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою або щодо відмови у наданні дозволу за результатами поіменного голосування депутатами не було прийнято.
Як суб`єкт владних повноважень Вишгородська міська рада не має прав, у розумінні міри свободи поведінки, а лише наділена законодавцем певними повноваженнями, необхідними для реального виконання завдань та функцій держави, що покладені на неї. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України, оскільки останній зобов`язаний діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Керуючись наведеними приписами Конституції України, ЗК України Вишгородська міська рада зобов`язана вжити заходів щодо своєчасного у місячний строк розгляду заяв позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки по встановленій законом процедурі.
Судом встановлено, що під час розгляду відповідачем клопотання позивача щодо надання або відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою питання щодо розгляду клопотання позивача від 08.09.2021 на засідання не виносилися та депутатами не розглядалися.
Тобто відповідач міг і повинен був прийняти рішення по суті розгляду заяв позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Натомість Вишгородська міська рада без належних нормативних підстав не виконує своїх повноважень щодо прийняття у встановлений законом місячний строк рішення про надання/або відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Відтак неприйняття рішення Вишгородською міською радою за клопотанням позивача свідчить про відсутність наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення.
Не приймаючи у встановлений законом строк рішення за наслідками розгляду клопотання позивача, Вишгородська міська рада діє не у спосіб, що передбачений ЗК України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», недобросовісно та необґрунтовано. А сам факт не прийняття Вишгородською міською радою жодного із рішень, передбачених ст. 118 ЗК України, за наслідками розгляду поданого позивачем клопотання свідчить про протиправність дій Вишгородської міської ради.
Тому, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльяності Вишгородської міської ради щодо не прийняття рішення за клопотанням ОСОБА_1 .
Щодо позовної вимоги про зобов`язання Вишгородської міської ради надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 1,0 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за у користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство», суд зазначає таке.
Як зазначено вище, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, є повноваженням відповідних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до наданих їм відповідним законодавством повноважень.
Європейський суд з прав людини у пункті 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява №28924/04) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002-II).
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, клопотання позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки були розглянуті відповідачем, однак рішення не було прийнято (лише надіслано лист від 08.10.2021), в той же час, відповідачем
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Надаючи оцінку вимозі зобов`язального характеру, суд враховує, що підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою слугувало перебування у користуванні громадян бажаної позивачем земельної ділянки.
З матеріалів справи не можливо встановити, що бажана позивачем земельна ділянка перебуває у користуванні громадян.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
Таким чином, не можливо констатувати виконання, дослідження усіх умов для затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
В даному випадку, на переконання суду прийняття рішення про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без дослідження усіх умов необхідних для його надання, може призвести до втручання в дискреційні повноваження.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Пунктом 8 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Принцип пропорційності вимагає щоб використані засоби були належними для досягнення легітимної мети; засіб, який застосовується для обмеження, має бути найменш обтяжливим для права особи; використані засоби мають бути пропорційними очікуваним наслідкам, тобто тягар, який несе особа не може бути надмірним по відношенню до вигоди, яку отримує протилежний інтерес.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 1 ст. 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 132 цього Кодексу визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 вказаного Кодексу розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону.
Позивач подав заяву, в якій просив стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3000 грн.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу
Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 1 - 4 ст. 134 вказаного Кодексу витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що Кодекс адміністративного судочинства Україниу редакції, чинній з 15.12.2017 року, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
При цьому відповідно до ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч.ч. 6 та 7 ст. 134 Кодексу у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 усправі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Європейський суд з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", Європейський суд з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вказаний правовий висновок викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
Позивачем до суду подані: договір від 24.05.2021 № 26 про надання правової допомоги (адвокатських послуг); акт виконаних робіт від 29.01.2022 за вказаним договором (який містить детальний опис послуг, які надаються позивачу виконавцем послуг на підставі договору від 24.05.2021 № 26 та їх вартість, а саме складання і подання позовної заяви, на що витрачено 2 години, на суму 3000 грн.); ордер та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Витрати за надану професійну правничу допомогу позивачем не оплачені, оскільки згідно п. 4.2 договору про надання правової допомоги оплата за даним договором здійснюється не пізніше 3-х днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Суд не вправі надавати оцінку умовам договору (зокрема вартості наданих адвокатом послуг), що погоджені сторонами договору в підписаних на виконання договору документах.
Оскільки, позивачу надано професійну правничу допомогу, що підтверджено належними та допустимими доказами, витрати на неї були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим та співмірним зі складністю справи, тому на них поширюється правило щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, тому судові витрати, які оплачені позивачем в сумі 3000 грн. (витрати на професійну правничу допомогу), підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень.
На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-262, 293-295 КАС України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Вишгородської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 04054866 , місцезнаходження: пл. Шевченка, 1, м. Вишгород, Київська обл., 07301) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 (РНКПО: НОМЕР_1 ) від 08.09.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,1 гектара, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:063:0103, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.
Зобов`язати Вишгородську міську раду, на найближчому пленарному засіданні сесії Вишгородської міської ради, повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 08.09.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,1 гектара, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:063:0103, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з бюджетних асигнувань Вишгородської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 04054866 , місцезнаходження: пл. Шевченка, 1, м. Вишгород, Київська обл., 07301) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Перший апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення прийнято, складено та підписано в повному обсязі в нарадчій кімнаті 22.11.2022.
Суддя І.Г. Аляб`єв
Судове рішення № 107449586, Донецький окружний адміністративний суд було прийнято 22.11.2022. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 200/1738/22. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: