Рішення № 107444241, 17.11.2022, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/48574/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2022 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

при секретарі судового засідання - Орел А. О.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання недостовірною інформації,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив визнати недостовірною інформацію, яка міститься у висновку Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини від 27 жовтня 2020 року № 105/01-2091/В-140, та зобов`язати відповідача як орган опіки та піклування спростувати інформацію, яка міститься у цьому висновку шляхом виготовлення нового про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з достовірною інформацією.

В обґрунтування позову позивач вказав, що 20 жовтня 2020 року відбулося засідання Комісії з питань захисту прав дитини Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, на якому розглядалося питання про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_2 з батьком та рідним братом ОСОБА_3 , згідно з ухвалою Печерського районного суду м. Києва про відкриття провадження у справі № 757/4115/20-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визначення місця проживання їхнього малолітнього сина ОСОБА_5 . На засіданні були прийняті рекомендації Комісії для органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 разом з матір`ю - ОСОБА_4 . Однак по факту ніякого розгляду питання не було, так як було озвучене вже наперед підготовлене рішення про рекомендацію визначити місце проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_4 , що суперечить законним підставам, а самі рекомендації зроблені без врахування жодного з поданих позивачем доказів.

На переконання позивача, недостовірною інформацією, яка викладена у висновку Комісії, є висловлювання:

1) « ОСОБА_6 перебуває в полі зору Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації з вересня 2019 року».

Позивач зазначає, що ця інформація є недостовірною, оскільки родина перебувала у полі зору Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації з 2018 року.

2) «Печерською районною в міст Києві державною адміністрацією. Як органом опіки і піклування розглянуто позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини».

Проте дана інформація є недостовірною, оскільки з врахуванням положень ст.ст. 2, 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», місцеві державні адміністрації не наділені повноваженнями розглядати позовні заяви.

3) Надходження до Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації ухвали Печерського районного суду міста Києва у цивільній справі № 757/4115/20, про що зазначається у листі Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 12 жовтня 2020 року № 105/78-1503, так як ухвала Печерського районного суду міста Києва про відкриття провадження у цивільній справі № 757/4115/20 була постановлена лише 21 жовтня 2020 року і більше того, у ній не міститься жодного посилання на те, що у справі є зустрічний позов.

4) «10 березня 2020 року до Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від ОСОБА_1 надійшла заява про визначення місця проживання малолітніх дітей. Однак перелік документів передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки і піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», останній - не надав».

Дана інформація є недостовірною, як зазначає позивач, так як, згідно з листом Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 26 березня 2020 року № 105/78/Г-22/3, заява була повернута у зв`язку із зверненням до суду із позовом про визнання місця проживання дитини.

5) «14 квітня 2020 року до Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від ОСОБА_4 надійшла заява про надання їй консультації та долучення матеріалів до справи, а саме - витяг з реєстру судових справ про подану нею зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини».

Позивач вказує, що дана інформація є недостовірною, оскільки зустрічний позов ОСОБА_4 був поданий лише у серпні 2020 року, а до цього часу не існувало жодного зустрічного позову зі сторони ОСОБА_4 у справі за позовом ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини.

6) «10 червня 2020 року надійшло повідомлення ОСОБА_1 , в якому зазначено, що він поінформував матір щодо відпочинку дітей. Підтвердження вказаних дій, батько - ОСОБА_1 - не надав».

Зазначена інформація є недостовірною з огляду на те, що жодним нормативно-правовим актом законодавства України не передбачено надання будь-кому зазначених документів.

7) «14 липня 2020 року ОСОБА_4 подано заяву щодо вчинення перешкод зі сторони батька зустрічам з дітьми. 15 липня 2020 року ОСОБА_1 направлено лист-запрошення для співбесіди та запропоновано надати перелік документів для розгляду питання щодо визначення місця проживання, усунення перешкод та встановлення графіку».

Ця інформація є недостовірною, оскільки позивач, як він ствержує, і ніхто інший не чинить перешкод ОСОБА_4 у спілкуванні з дітьми, що підтверджується фото-докази, що були надані ним до Комісії і відповідачу.

8) «21 липня 2020 року відбулося засідання Комісії з питань захисту прав дитини, на якому були присутні батько та мати - ОСОБА_1 і ОСОБА_4 ».

Ця інформація є недостовірною, як вказав позивач, оскільки ніякого засідання Комісії 21 липня 2020 року не було і ОСОБА_1 у ньому не брав участі.

9) «19 жовтня 2020 року батьком надані фотокартки та висновок судово-психіатричного експерта ДУ «Центра психічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю» Міністерства охорони здоров`я України, який не був врахований членами комісії, у зв`язку з відсутністю дозволу на проведення експертизи другого з батьків (матері): судовий експерт - ОСОБА_7 не внесений до реєстру атестованих експертів; судова справа, на підставі якого проведено судово-психіатричний висновок, а саме № 757/4115/20-ц розглядається суддею Батрин О. В., що не стосується спірного питання.

Однак, дана інформація є недостовірною, оскільки судовий експерт - ОСОБА_7 внесена до реєстру атестованих судових експертів, що підтверджується карткою атестованого експерта ОСОБА_7 з офіційного веб-сайту rase.minjust.gov.ua. При цьому, отримання дозволу на проведення експертизи дитини від другого з батьків законодавством не передбачено.

Водночас із цим, є недостовірною інформація про розгляд цивільної справи № 757/4115/20 суддею Батрин О. В., оскільки відповідно до інформації розміщеної на офіційному веб-сайті «Судова влада України» - «Стан розгляду справ» https://court.gov.ua/fair/, справа за № 757/4115/20 знаходиться у провадженні судді ОСОБА_8 , що підтверджується роздруківкою відомостей із вказаного сайту.

8) «Матір`ю подано перелік документів, які спростовують інформацію, вказану у заявах батька, а саме: докази участі у вихованні та стати нею за підготовку до ЗНО, скріншоти проведення занять з англійської мови по скайпу зі старшим сином ОСОБА_9 ».

Зазначені докази жодним чином не спростовують інформацію зазначену ОСОБА_1 , як він вказав, у наданих до Комісії і відповідачу заявах і листах. Крім того, ця інформація взагалі не стосується питання визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_2 , а відноситься до старшого сина ОСОБА_9 .

Отже, так як зазначена інформація не стосується малолітнього ОСОБА_2 , то по відношенню до питання, яке вирішено відповідачем, вона є недостовірною.

10) «З метою перевірки фактів, викладених у заяві (заява ОСОБА_4 від 24 вересня 2020 року), з`ясування ситуації, що склалася - відповідно до Порядку взаємодій суб`єктів, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі - 25 вересня 2019 року здійснено спільні відвідування вказаної родини представниками Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації і Печерського районного центру соціальних служб для сім`ї дітей та молоді.

Під час відвідування, з учасниками конфлікту проведено відповідну профілактичну бесіду, а також роз`яснено права та обов`язки і запропоновано отримання соціальних послуг у Печерському районному центрі соціальних служб для сім`ї дітей та молоді врегулювання конфлікту. який існує між дорослими особами».

Однак, дана інформація є недостовірною, оскільки під час візиту співробітника; Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Печерського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді 25 вересня 2020 року ніяка співбесіда не проводилась, тим більше, що під нас візиту ОСОБА_4 взагалі була відсутня, що засвідчується актом обстеження, який складений 25 вересня 2020 року під час вказаного візиту.

11) «22 вересня 2020 року ОСОБА_1 на підтвердження щодо поданої позовної заяви до Печерського районного суду в місті Києві державної адміністрації про визнання незаконним і скасування розпорядження від 04 вересня 2020 року № 444 «Про визначення участі у вихованні малолітньої дитини» та визначення способу участі у вихованні дитини».

Ця інформація є недостовірною, оскільки ОСОБА_1 стверджує, що особисто повідомив відповідача про оскарження до суду зазначеного розпорядження ще 14 і 18 вересня 2020 року.

У відзиві представник відповідача не визнала позов, вказала, що висновок не є нормативно-правовим актом місцевої дії та має лише рекомендаційний характер. Твердження позивача про недостовірну інформацію, вказану у висновку Печерської РДА від 27 жовтня 2020 року, надання позивачем доказів неправдивої інформації та його відповідності / невідповідності інтересам дитини - має відбуватися у межах розгляду справи про визначення місця проживання дитини № 757/4115/20-ц.

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.

У провадженні Печерського районного суду м. Києва з 05 листопада 2020 року перебуває вказана справа.

02 березня 2021 року ухвалою судді Писанця В. А. відкрито провадження у справі для розгляду справи у загальному порядку /а. с. 64/.

28 жовтня 2021 року на підставі розпорядження керівника апарату суду № 408 від 28 жовтня 2021 року здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, та передано судді Литвиновій І. В., згідно з протоколом /а. с. 73, 74-76/.

05 листопада 2021 року ухвалою судді прийнято цивільну справу до свого провадження і ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного провадження з викликом сторін у судове засідання /а. с. 77-78/.

05 листопада 2021 року позивач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи /а. с. 80-93/.

05 березня 2022 року від відповідача засобами поштового зв`язку до суду надійшов відзив на позов /а. с. 107-110/.

У судовому засіданні позивач підтримав позов, просив задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві і посилаючись на додані письмові докази, що містяться у матеріалах справи.

Представник відповідача, будучи належним чином повідомленою про час, дату і місце слухання справи, у судове засідання не з`явилася, про причини неявки не повідомлено суду, окрім вищевказаних, заяви по суті та / або з процесуальних питань не надходили до суду.

Згідно з частиною першою статті 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, частиною четвертою статті вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, заслухавши обґрунтування позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

20 жовтня 2020 року Службою у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації проведено розгляд питання про визначення місця проживання дитини - малолітнього сина ОСОБА_1 та ОСОБА_4 - ОСОБА_2 , 2011 року народження.

27 жовтня 2020 року підготовлено висновок з ініційованого питання, згідно з яким Служба вважала доцільним визначити місце проживання ОСОБА_2 з його матір`ю - ОСОБА_4 /а. с. 36-39/.

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Положеннями частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297, 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканість ділової репутації.

Згідно з частинами першою, четвертою, шостою та сьомою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вказано, що позивач повинен довести те, що внаслідок рішення, дій чи бездіяльності відповідача було порушено його особисті немайнові права.

Так, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15 ЦК України).

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ст. 277 ЦК України).

При вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації суд повинен забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу з іншого боку.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Положеннями частин першої, п`ятої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач, звернувшись до суду із позовом, просив визнати недостовірною інформацію, яка міститься у висновку Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини від 27 жовтня 2020 року № 105/01-2091/В-140, та зобов`язати відповідача як орган опіки та піклування спростувати інформацію, яка міститься у цьому висновку шляхом виготовлення нового про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з достовірною інформацією, вказував на те, що відповідач поширив недостовірну інформацію у документі, який використовуватиметься не однією особою, чим порушено його немайнові права визначені частиною першою статті 141 Сімейного кодексу України та статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства».

Отже, поширення інформації, яка викладена у висновку Служби у справах дітей Печерської РДА у м. Києві, і те, що вона стосується позивача, стороною відповідача не заперечується.

В той же час позивачем не надано суду доказів того, що висновком Служби у справах дітей було порушено його особисті немайнові права.

Згідно з пунктом 9 Типового положення про комісію з питань захисту прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2018 року № 800), комісія відповідно до компетенції, зокрема розглядає питання про вирішення спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини (підпункт 2) пункту 4); приймає рішення, організовує їх виконання, подає рекомендації органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення або підготовки висновку для подання його до суду.

Судом встановлено, що відповідач склав висновок про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_2 , провадячи діяльність, пов`язану із захистом прав дитини і забезпечення її найкращих інтересів, згідно з механізмом, запровадженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (із змінами) «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», та на виконання приписів частини четвертої, п`ятої статті 19 Сімейного кодексу України, згідно з ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2020 року у справі № 757/4115/20-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа Служба у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини.

Висновок комісії з питань захисту прав дитини Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 20 жовтня 2020 року, є колегіальною думкою її членів, яке не носить обов`язкового характеру, не приводить до змін або набуття прав та обов`язків того кола осіб, якого воно стосується, оскільки є рекомендацією, з котрою суд може не погодитися, у разі, якщо він є недостатньо обґрунтованим і суперечить інтересам дитини, що може бути доказаним у межах тієї справи щодо розв`язання спору якого він був складений.

Так, встановлено, що у провадженні Печерського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа - ЄУН № 757/4115/20-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа Служба у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: Служби у справах дітей Борщагівської територіальної громади, про визначення способу участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод та визначення способу участі у вихованні дитини.

На час постановлення рішення суду у цій справі судове рішення у справі ЄУН № 757/4115/20-ц не ухвалено.

Спором у справі є юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, який виникає внаслідок різного розуміння ними взаємних прав та обов`язків, що перешкоджає їх реалізації, або внаслідок бездіяльності чи неналежного виконання юридичних обов`язків порушуються права іншої сторони і таким чином викликаються протиріччя та в якому кожен із учасників захищає свої права.

Отже спір має існувати на час звернення до суду, а вимоги позовної заяви мають містити ефективний спосіб захисту, направлений на усунення порушення або відновлення права, таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Окрім цього, варто відмітити, що позивач має захищати свій інтерес під час судового розгляду у справі за зазначеними позовними вимогами, а не ініціювати самостійну судову справу щодо оскарження рішення органу опіки та піклування, пред`являючи серед вимог визнання інформації у висновку про доцільність визначення місця проживання дитини з одним із батьків справи такою, що не відповідає дійсності. Це відповідає принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 370/408/19).

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов необґрунтований і не підлягає задоволенню.

V. Розподіл судових витрат.

Оскільки суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати, понесені позивачем, а саме, судовий збір у розмірі 840, 80 грн за подання позовної заяви покладаються на нього.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язоячк суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

ст.ст. 3, 8, 21, 24, 51, 52, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,

ст.ст. 1-16 Цивільного кодексу України,

ст.ст. 19, 141 Сімейного кодексу України,

ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»,

ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання недостовірною інформації залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 22 листопада 2022 року.

Суддя І. В. Литвинова